Рішення від 06 травня 2026 р. у справі №719/1013/25 — Новодністровський міський суд Чернівецької області

Єдиний унікальний номер 719/1013/25

Номер провадження 2/719/20/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2026 року м.Новодністровськ

Новодністровський міський суд Чернівецької області в складі:

судді Цицак В.Л.,

за участю секретаря Тартус І.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Новодністровськ, Чернівецької області, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

17 листопада 2025 року в суд надійшла позовна заява ОСОБА_1 , за підписом представника ОСОБА_5 , до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя, яка здана до відправки через поштове відділення 14 листопада 2025 року. В обґрунтування позову вказала, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано 17 липня 2025 року за рішенням суду. Повідомила, що під час шлюбу у подружжя виникло право власності на спільне нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 377178, 00 грн.; садовий будинок АДРЕСА_2 , вартістю 101178, 00 грн.; земельну ділянку для ведення садівництва площею 0, 0565 га, кадастровий № 7310600000:01:026:0120 за адресою м.Новодністровськ, садове товариство «Малинівка», вартістю 226142, 00 грн., та рухоме майно: надувний моторний човен (STORM) ТП-285, вартістю 69000, 00 грн., маломірне судно (човен) «Казанка», вартістю 6000, 00 грн. та два автомобілі ВАЗ 2108 та ГАЗ 2410, вартістю по 40000, 00 грн. кожний; загальна вартість майна за попередньою оцінкою позивача становить 859498,00 грн. Вважає, що частки подружжя у спільному майні є рівними і їх вартість становить 429749, 00 грн. При цьому, під час поділу просить врахувати вартість спільного майна, яке на момент поділу відчужене ОСОБА_3 без згоди ОСОБА_1 , виходячи із дійсної вартості такого відчуженого майна на час розгляду справи у суді. За результатами розгляду справи в порядку поділу майна подружжя просить визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_3 - садовий будинок АДРЕСА_2 ; земельну ділянку для ведення садівництва площею 0, 0565 га, кадастровий № 7310600000:01:026:0120 за адресою м.Новодністровськ, садове товариство «Малинівка», та рухоме майно: надувний моторний човен (STORM) ТП-285, маломірне судно (човен) «Казанка» та два автомобілі ВАЗ 2108 та ГАЗ 2410; стягнути із відповідача судові витрати, розрахунок по яких буде подано до судових дебатів; орієнтовний попередній розрахунок становить 16771, 78 грн., з яких 3771,78 грн. судовий збір, 3000, 00 грн. витрати на експерта, 10000, 00 грн. витрати на правничу допомогу (а.с. 1-11 том 1).

Ухвалою суду від 18.11.2025р. відкрито загальне позовне провадження, надано учасникам справи строк для подачі заяв по суті спору та призначеного підготовче засідання на 08 грудня 2025 року об 11 год. 00 хв.

08 грудня 2025 року засобами електронного зв`язку (система «Електронний суд») надійшов відзив на позовну заяву від 05.12.2025р., за підписом представника відповідача ОСОБА_4 (а.с. 49-52 том 1), згідно з яким ОСОБА_3 в межах заявлених позовних вимог частково визнає позов, просить у порядку поділу визнати право власності за кожним із подружжя на частку у спільному майні подружжя – квартирі АДРЕСА_1 ; в іншій частині позов підтримує та просить задовольнити.

У зв`язку із надходженням відзиву на позовну заяву, за клопотанням позивача ОСОБА_1 для надання строку останній на подачу відповіді на відзив підготовче засідання відкладено на 19 грудня 2025 року о 10 год. 00 хв.

10 грудня 2025 року засобами електронного зв`язку (система - «Електронний суд») надійшла відповідь на відзив, за підписом представника позивача ОСОБА_5 (а.с. 64-74 том 1), у якій остання наголошує, що відповідач, не заперечуючи вартість майна, визначену позивачем, не погоджується із запропонованим варіантом поділу майна, тобто фактично позов не визнає. Водночас, пропонуючи свій варіант поділу спірної квартири сторін по справі, відповідач не вказує розмір часток кожного із подружжя. Якщо припустити, що ОСОБА_3 бажає залишити за собою 1/2 частину квартир АДРЕСА_1 , а також інші спільне майно подружжя, то, на думку представника позивача, відповідачу слід внести на депозитний рахунок суду кошти у розмірі не менше 241160, 00 грн. для компенсації вартості частки позивача у спільному майні подружжя. Водночас повідомляє, що ОСОБА_3 притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення домашнього насильства щодо дружини та доньки, з огляду на це спільне проживання сторін по справі у житлі є неможливим, а тому в порядку поділу майна подружжя доцільно визнати за ОСОБА_1 право власності на спірну квартиру, інше спільне майно подружжя залишити за відповідачем.

16 грудня 2025 року засобами електронного зв`язку (система - «Електронний суд») надійшло заперечення на відповідь на відзив від 15.12.2025р., до якого додано заяву свідка в порядку ст. 93 ЦПК України від 03.12.2025р., за підписом представника відповідача ОСОБА_4 (а.с. 77-82 том 1).

В запереченні зазначає, що ОСОБА_3 не погоджується із вартістю спірної квартири, визначеною позивачем, проте, вважаючи згадане житло спільною власністю подружжя, визнає позов частково за умови присудження кожній стороні по 1/2 частки квартири. Якщо ж позивач бажає залишити квартиру у своїй власності, то саме ОСОБА_1 повинна внести кошти на депозитний рахунок суду. Виходячи із заявлених позовних вимог, зокрема, п. 2 прохальної частини, оскільки позивач не ставить питання про визнання іншого майна спільною власністю подружжя, то відповідач не вбачає за необхідне надавати з цього приводу будь-які пояснення, оскільки майно оформлено на його ім`я.

В підготовчому засіданні 19 грудня 2025 року відповідач ОСОБА_3 зазначив, що спільним сумісним майном подружжя вважає квартиру та транспортні засоби, що виступають об`єктами поділу в даній справі, натомість садовий будинок та земельна ділянка є його особистою приватною власністю. Зауважив, що автомобіль ВАЗ 2108 було відчужено ще під час шлюбу сторін по справі, а тому такий поділу не підлягає. Окрім того, підтвердив викладену у заяві свідка в порядку ст. 93 ЦПК України інформацію та вказав, що не погоджується із визначеною позивачем вартістю усього нерухомого майна, оскільки така є заниженою, а також із вартістю надувного моторного човна STORM ТП-285 та автомобіля ГАЗ 2410, оскільки така є завищеною.

Позивач ОСОБА_1 зауважила, що автомобіль ВАЗ 2108 було переоформлено орієнтовно у серпні 2025 року, тобто продаж автомобіля відбувся після розірвання шлюбу без її згоди.

Ухвалою суду від 19.12.2025р., постановленою без виходу до нарадчої кімнати, частково задоволено клопотання представника відповідача про допит свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , продовжено строк підготовчого провадження на 90 днів та за клопотанням представника позивача відкладено підготовче засідання на 13 січня 2026 року о 16 год. 00 хв. для підготовки останньою клопотання про призначення експертизи.

12 січня 2026 року засобами електронного зв`язку (система - «Електронний суд») надійшло клопотання представника позивача від 11.01.2026р. про призначення оціночно-будівельної, оціночно-земельної та будівельно-технічної експертизи (а.с. 94-97 том 1).

13 січня 2026 року підготовче засідання відкладено у зв`язку із відпусткою судді на 23 січня 2026 року об 11 год. 00 хв.

21 січня 2026 року представник позивача ОСОБА_5 повідомила суд про припинення своїх повноважень у справі (а.с. 104-105 том 1), а 22 січня 2026 року новий представник позивача ОСОБА_2 клопотала про відкладення справи та надання матеріалів справи для ознайомлення (а.с. 108-111 том 1).

23 січня 2026 року за клопотанням представників сторін (а.с. 106-109, 112-113 том 1) розгляд справи відкладено на 29 січня 2026 року о 14 год. 00 хв.

29 січня 2026 року під час підготовчого засідання представник позивача ОСОБА_2 подала заяву від 28.01.2026р. про зміну предмета позову (а.с. 121-131 том 1) та клопотала про оголошення перерви у зв`язку із необхідністю доплатити судовий збір, яке задоволено судом, оголошено перерву до 05 лютого 2026 року об 11 год. 30 хв.

Також аналогічна заява від 28.01.2026р. про зміну предмета позову (а.с. 134-142 том 1) надійшла у суд засобами електронного зв`язку (система - «Електронний суд»).

Згідно згаданих заяв від 28.01.2026р. позивач просить визнати спільною сумісною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_1 ; садовий будинок АДРЕСА_2 ; земельну ділянку для ведення садівництва площею 0, 0565 га, кадастровий № 7310600000:01:026:0120 за адресою м.Новодністровськ, садове товариство «Малинівка», та рухоме майно: надувний моторний човен (STORM) ТП-285, маломірне судно (човен) «Казанка» та два автомобілі ВАЗ 2108 та ГАЗ 2410; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/2 частину транспортних засобів в загальному розмірі 77500, 00 грн.; визнати право власності на вказане рухоме майно за ОСОБА_3 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину нерухомого майна та припинити право спільної сумісної власності подружжя на вказане рухоме та нерухоме майно; стягнути з відповідача судовий збір.

05 лютого 2026 року засобами електронного зв`язку (система - «Електронний суд») надійшла заява від 04.02.2026р. про зміну предмета позову у новій редакції із додатками (а.с. 143-167 том 1).

Враховуючи зміну предмета позову, не змінюючи підстав позову, позивач просить визнати спільною сумісною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_1 ; садовий будинок АДРЕСА_2 ; земельну ділянку для ведення садівництва площею 0, 0565 га, кадастровий № 7310600000:01:026:0120 за адресою м.Новодністровськ, садове товариство «Малинівка», та рухоме майно: маломірне судно (човен) «Казанка» та два автомобілі ВАЗ 2108 та ГАЗ 2410; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/2 частину транспортних засобів в загальному розмірі 52385, 00 грн.; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину нерухомого майна; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Окрім того, під час підготовчого засідання представник відповідача ОСОБА_4 подав клопотання від 05.02.2026р. про долучення доказів (а.с. 168-182 том 1), а сторона позивача відмовилася від раніше заявленого клопотання від 11.01.2026р. про призначення оціночно-будівельної, оціночно-земельної та будівельно-технічної експертизи.

Під час підготовчого засідання сторони по справі уточнили позиції щодо вартості нерухомого та рухомого майна.

Ухвалою суду від 05.02.2026р., постановленою без виходу до нарадчої кімнати, прийнято заяву представника позивача про зміну предмета позову до розгляду, задоволено клопотання представника відповідача про долучення доказів, прийнято відмову позивача від клопотання про призначення експертизи та відкладено підготовче засідання на 17 лютого 2026 року о 13 год. 45 хв. для надання відповідачу строку для подання відзиву із врахуванням заяви про зміну предмета позову.

17 лютого 2026 року в суд надійшов відзив від 16.02.2026р. на позовну заяву з врахуванням зміни предмета позову, за підписом представника відповідача ОСОБА_4 (а.с. 186-204 том 1), згідно якого ОСОБА_3 визнає позов частково.

Зазначає, що відповідач визнає спільною власністю подружжя та погоджується сплатити ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/2 частки за маломірне судно (човен) «Казанка» та автомобіль ГАЗ 2410 згідно заявленої позивачем вартості; натомість автомобіль ВАЗ 2108 відчужено під час шлюбу сторін по справі за усної згоди дружини, кошти використані в інтересах сім`ї, а тому такий поділу не підлягає. Окрім того, повідомляє, що квартира АДРЕСА_1 , була фактично набута не за договором купівлі-продажу, а за договором обміну з доплатою, де ОСОБА_3 відчужив на користь ОСОБА_8 належну йому на праві приватної власності однокімнатну квартиру, а різницю доплатив за рахунок спільних коштів подружжя. Враховуючи наведене, вважає, що за позивачем слід визнати право власності на 1/3 частину спірної квартири, а 2/3 частини залишити у власності відповідача. В частині задоволення позову про визнання спільним майном подружжя та поділ садового будинку АДРЕСА_2 і земельної ділянки для ведення садівництва площею 0,0565 га, кадастровий №7310600000:01:026:0120 за адресою АДРЕСА_2 , заперечує, оскільки таке майно вважає особистою приватною власністю ОСОБА_3 . Наголошує, що право власності на садовий будинок відповідач набув у 1992 році, а земельна ділянка передана йому у власність 1995 року, тобто до шлюбу із ОСОБА_1 . При цьому, отримання державного акту на землю у 2009 року та після цього проведення у 2013 року державної реєстрації права власності на садовий будинок не свідчить, що таке майно є спільним майно подружжя. Додатково повідомляє, що орієнтовний розрахунок судових витрат складає 26000, 00 грн., з яких 20000, 00 грн. витрати на правову допомогу та 6000, 00 грн. витрати на виготовлення звіту про оцінку майна, більш детальний розрахунок і опис робіт (витрат) буде надано додатково.

Також представник відповідача подав заяву про виклик свідків від 16.02.2026р. (а.с. 204 том 1).

За клопотанням представника позивача ОСОБА_2 для надання строку для подання відповіді на відзив підготовче засідання відкладено на 03 березня 2026 року о 15год. 00 хв.

24 лютого 2026 року засобами електронного зв`язку (система - «Електронний суд») надійшла відповідь на відзив від 23.02.2026р. (а.с. 212-221 том 1).

У відповіді на відзив представник позивача наголошує, що відчуження транспортного засобу ВАЗ 2108 відбулося без повідомлення і письмової згоди позивача, а тому остання має право на грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля в розмірі 23995, 00 грн. Звертає увагу на те, що під час купівлі спірної квартири у ОСОБА_3 було відсутнє у власності будь-яке нерухоме майно та на придбання житла були витрачені спільні кошти подружжя. Натомість відчужена ОСОБА_8 однокімнатна квартира належала матері відповідача ОСОБА_9 . Враховуючи зазначене, вважає, що частки колишнього подружжя є рівними та кожному належить 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 . Наполягає, що оскільки право власності на садовий будинок зареєстровано у 2013 році, тобто під час шлюбу сторін по справі, то таке майно є спільною власністю подружжя і підлягає поділу. Натомість надані відповідачем письмові докази вважає неналежними та недопустимими, а факт реєстрації майна на ім`я одного із подружжя під час шлюбу не спростовує презумпцію спільної сумісної власності. Оскільки при переході права власності на житловий будинок одночасно переходить право власності й на земельну ділянку, на якій розташований останній, то при поділі садового будинку підлягає й поділу земельна ділянка, на якій цей будинок розташований.

В підготовчому засіданні 03 березня 2026 року представник позивача ОСОБА_2 подала заяву від 03.03.2026р. про виклик свідка ОСОБА_10 (а.с. 222 том 1), а представник відповідача ОСОБА_4 підтримав раніше подані клопотання про виклик свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 (а.с. 204 том 1).

Ухвалою суду від 03.03.2026р., постановленою без виходу до нарадчої кімнати, клопотання представника позивача про виклик свідка ОСОБА_10 задоволено; клопотання представника відповідача про виклик свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 задоволено, а у задоволенні клопотання представника відповідача про виклик свідка ОСОБА_11 відмовлено; підготовче засідання відкладено на 10 березня 2026 року о 14 год. 00 хв. за клопотанням представника відповідача для подачі додаткових доказів.

У підготовчому засіданні 10 березня 2026 року представник відповідача ОСОБА_4 повторно заявив клопотання про виклик свідка ОСОБА_11 та подав клопотання про долучення письмових доказів (а.с. 227-229 том 1), які судом задоволено.

За результатами проведеного підготовчого провадження позивач підтримала позовні вимоги, викладені у заяві від 04.02.2026р. про зміну предмета позову у новій редакції в повному обсязі, а відповідач частково визнав позов, оскільки вважає спільною сумісною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_1 , маломірне судно «Казанка», автомобілі ВАЗ, модель 2108, та ГАЗ, модель 2410. При цьому, відповідач погоджувався сплатити грошову компенсацію за 1/2 частки маломірного судна «Казанка» та за автомобіль ГАЗ, модель 2410, в загальному розмірі 23000, 00 грн.; визнає за ОСОБА_1 право на 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 ; в іншій частині в задоволенні позову просить відмовити.

Сторони по справі дійшли згоди щодо вартості наступного майна, що є предметом поділу: квартира АДРЕСА_1 , - 1593967, 00 грн.; садовий будинок АДРЕСА_3 , 00 грн.; земельна ділянка, кадастровий №7310600000:01:026:0120, - 226142, 00 грн.; маломірне судно «Казанка» - 6000, 00 грн.

Натомість відповідач не погодився із вартістю автомобілі ВАЗ, модель 2108, та ГАЗ, модель 2410, яка визначена згідно з висновками експерта, поданими позивачем, в розмірі 47990, 00 грн. та 50780, 00 грн. відповідно, вважаючи таку завищеною. При цьому, доказів на підтвердження іншої вартості вищезгаданих транспортних засобів не надав.

Провівши підготовче засідання за правилами ст. 197-198 ЦПК України, ухвалою суду від 10.03.2026р. закрито підготовче провадження, визначено дати судового засідання; здійснено виклик на судове засідання свідків ОСОБА_10 ; ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 .

В судовому засіданні 24 березня 2026 року позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала з врахуванням заяви про зміну предмета позову від 04.02.2026р. З огляду на часткове визнання позову відповідачем, повідомила, що на придбання трьохкімнатної квартири було витрачено грошові заощадження подружжя. Наголосила, що під час купівлі спірної квартири надавала письмову згоду на вчинення правочину за спільні кошти подружжя із подальшим оформленням житла на ім`я ОСОБА_3 . Зауважила, що з 2005 року проживала із ОСОБА_3 у згаданій останнім однокімнатній квартирі, проте така належала матері відповідача ОСОБА_9 і в подальшому остання розпорядилася житлом на власний розсуд. Стверджувала, що під час шлюбу подружжя здійснило значні грошові вкладення для перебудови та облаштування садового будинку і на благоустрій території, зокрема, побудовано гараж і сауну, облаштовано альтанку, зроблено санвузол в домі, на вулиці покладено бруківку, а тому вважає таке нерухоме майно спільною сумісною власністю подружжя. Підтвердила, що на момент шлюбу у ОСОБА_3 був у користуванні садовий будинок і земельна ділянка в садовому товаристві «Малинівка», однак, такий був у непридатному для проживання стані, а оформлення правовстановлюючих документів відповідач здійснив уже під час шлюбу та після того, як майно суттєво змінилось, внаслідок проведених за кошти подружжя робіт. Вважає, що фактично в облаштування садового будинку та земельної ділянки було затрачено спільні кошти, розмір яких співмірний ринковій вартості квартири. Підтвердила, що не надавала згоди на відчуження автомобіля ВАЗ 2108, переоформлення документів відбулося після розірвання шлюбу і ОСОБА_3 не віддав належну їй частину коштів за результатами продажу транспортного засобу. При цьому, зауважила, що орієнтовно за 5 років до розірвання шлюбу сторони припинили вести спільне господарство та побут, не мали спільного бюджету; фактично кожен жив своїм життям за власні кошти.

Представник позивача Ладан А.І. позовні вимоги в редакції заяви про зміну предмета позову від 04.02.2026р. підтримала. Пояснила, що за час перебування у шлюбі сторони за спільні кошти набули спірне рухоме та нерухоме майно, а тому таке є їхньою спільною сумісною власністю. При цьому, наголосила, що відчуження автомобіля ВАЗ 2108 відбулося без згоди ОСОБА_1 , а тому остання має право на компенсацію половини вартості спірного транспортного засобу. Просила врахувати, що державна реєстрація права власності на садовий будинок відбулася під час шлюбу сторін по справі, тобто право власності на нерухомість виникло під час шлюбу, а тому реєстрація нерухомого майна на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію спільності майна подружжя. Оскільки садовий будинок підлягає поділу між сторонами по справі, то відповідно до загальних правил поділу підлягає й земельна ділянка, на якій такий будинок знаходиться, не зважаючи на її приватизацію відповідачем. Вважає помилковими твердження ОСОБА_3 щодо розміру часток подружжя у спірній квартирі, оскільки останній не довів, що його вклад у купівлю квартири був більшим. При цьому, продаж однокімнатної квартири, яка належала матері відповідача, в день купівлі подружжям трьохкімнатної квартири не свідчить про використання коштів ОСОБА_9 для придбання спірної квартири подружжя. За результатами розгляду справи просить позов задовольнити, повідомила, що відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України протягом 5 днів після винесення рішення надасть підтверджуючі документи щодо понесених судових витрат.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні 24 березня 2026 року позов в редакції заяви про зміну предмета позову від 04.02.2026р. визнав частково, оскільки вважає спільною сумісною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_1 , маломірне судно «Казанка», автомобілі ВАЗ, модель 2108, та ГАЗ, модель 2410. При цьому, відповідач погоджувався сплатити грошову компенсацію за 1/2 частки маломірного судна «Казанка» та за автомобіль ГАЗ, модель 2410, в загальному розмірі 23000, 00 грн.; визнає за ОСОБА_1 право на 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 ; в іншій частині в задоволенні позову просить відмовити.

В обґрунтування своєї позиції пояснив, що при купівлі спірної трьохкімнатної квартири його вклад складав 2/3 вартості житла. Пояснив, що до шлюбу володів однокімнатною квартирою, яку в подальшому подарував матері, однак, фактично продовжував у цій квартирі проживати, в тому числі разом із позивачем ОСОБА_1 . Під час купівлі трьохкімнатної квартири, яку підшукала ОСОБА_1 , фактично відбувся обмін із доплатою, оскільки в один день було укладено два договори купівлі-продажу, за якими ОСОБА_8 продав йому трьохкімнатну квартиру, а мати відповідача ОСОБА_9 продала ОСОБА_8 однокімнатну квартиру; різницю у вартості житла ОСОБА_3 доплатив ОСОБА_8 зі спільних коштів подружжя. Наголосив, що до шлюбу із ОСОБА_1 тривалий час володів садовим будинком та земельною ділянкою у садовому товаристві «Малинівка», які придбав у сьогодні покійного ОСОБА_15 за 15 тис. рублів у 1991 році, тобто майно фактично набуте до реєстрації шлюбу із ОСОБА_1 . Зазначив, що, перебуваючи у першому шлюбі, проводив роботи по благоустрою території та облаштуванню садового будинку, здійснив перепланування та добудови. Враховуючи зазначене, вважає згадане майно таким, що належить йому на праві приватної власності попри відсутність державної реєстрації на момент шлюбу із ОСОБА_1 . Підтвердив, що у квітні 2025 року без згоди ОСОБА_1 відчужив автомобіля ВАЗ 2108 ОСОБА_16 , отримавши за такий 1000 доларів США, проте офіційного переоформлення сторони правочину не проводили; ОСОБА_3 лише передав новому власнику техпаспорт на транспортний засіб. Надалі, орієнтовно через 1-2 тижні повідомив ОСОБА_1 про відчуження автомобіля, проте позивач з цього приводу ніяких зауважень не мала. Вважає, що витратив кошти в інтересах сім`ї, сплативши аліменти, які стягуються з нього на утримання повнолітньої доньки, та закривши побутові потреби. При цьому, ОСОБА_3 підтвердив, що з 2023 року подружжя припинило вести спільний побут, не має спільного господарства; кожен живе своїм життям за власні кошти. Ствердив, що офіційне переоформлення автомобіля відбулося після розірвання шлюбу, проте фактично це уже був договір між ОСОБА_17 та ОСОБА_18 .

У судовому засіданні 07 травня 2026 року відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 уточнили позицію в частині визнання позову. Так, відповідач погоджується сплатити грошову компенсацію за 1/2 частки маломірного судна «Казанка» та за автомобіль ГАЗ, модель 2410, в загальному розмірі 23000, 00 грн.; визнає за ОСОБА_1 право на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 ; в іншій частині в задоволенні позову просить відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_19 пояснив, що здійснення державної реєстрації нерухомого майна у 2013 році лише підтверджує право власності відповідача на спірний садовий будинок, який ОСОБА_3 придбав у 1991 році. При цьому, земельна ділянка під будинком була передана у власність відповідача в порядку приватизації у 1995 році. Вказані обставини підтверджені як показами свідків, так і письмовими доказами, а тому не слід ототожнювати факт державної реєстрації із фактом набуття права власності. Зауважує, що позивач, стверджуючи про суттєві поліпшення, здійсненні під час шлюбу сторін на території садового будинку та безпосередньо в будинку, доказів проведення таких суттєвих невід`ємних поліпшень суду не надала. З огляду на зазначене вимоги про поділ вищезгаданого нерухомого майна є безпідставними. Вважає, що ОСОБА_1 не має права на компенсацію 1/2 частки вартості автомобіля ВАЗ 2108, оскільки такий було відчужено під час шлюбу сторін, а позивач не ставить питання про визнання договору недійсним. Окрім того, вважає вартість автомобіля ГАЗ 2410 завищеною, його реальна ціна не перевищує 40000, 00 грн., половину з яких відповідач ОСОБА_3 готовий сплатити позивачу ОСОБА_1 . За результатами розгляду справи просить позов задовольнити частково відповідно до визнання такого позову ОСОБА_3 , повідомив, що відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України протягом 5 днів після винесення рішення надасть підтверджуючі документи щодо понесених судових витрат.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні 24 березня 2026 року показав, що знайомий із відповідачем близько 10 років та у березні-квітні 2025 року на підставі усного договору придбав у ОСОБА_3 автомобіль ВАЗ 2108 за 1000,00 доларів США без перереєстрації транспортного засобу у МРЕО. Під час обговорення умов передачі транспортного засобу, фактичної передачі технічного паспорта та коштів треті особи були відсутні. Через три місяці свідок продав автомобіль ВАЗ 2108 ОСОБА_6 .

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні 24 березня 2026 року показав, що у липні 2025 року придбав у ОСОБА_7 автомобіль ВАЗ 2108 за 40000,00 грн. Оскільки транспортний засіб був зареєстрований на ім`я ОСОБА_3 , то з останнім вони поїхали у сервісний центр МВС України для офіційного переоформлення. При цьому, свідок ніяких коштів ОСОБА_3 не сплачував.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні 30 березня 2026 року повідомив, що є членом кооперативу «Малинівка» з 1984-1986 років та знайомий із відповідачем як сусідом по дачі з 2000-2002 років. Показав, що попередній власник ОСОБА_20 , який мав двох синів, продав ОСОБА_3 орієнтовно у 2000 році належний йому садовий будинок в дачному кооперативі «Малинівка» в районі с.Ожеве. Однак, свідку нічого не відомо про умови купівлі-продажу дачі та порядок оформлення документів. Вважає, що на момент продажу садовий будинок був непридатний для проживання; мав шиферний дах, були встановлені дерев`яні вікна та двері, проте зовні не був оштукатурений, а територія була лиш частково огороджена сіткою. Повідомив, що орієнтовно через рік-другий почали відбуватись зміни: ОСОБА_3 побудував гараж, оштукатурив зовнішні стіни дачі, поміняв вікна. Зауважив, що будівництво та облаштування дачі відбувалося поступово, кожного року ОСОБА_3 щось доробляв. Свідок не був всередині садового будинку, а тому йому нічого не відомо про внутрішнє облаштування. Доповнив, що на теперішній час будинок суттєво змінився в кращу сторону. При цьому, свідок не міг пригадати позивача, вказавши, що живе через дві дачі від ОСОБА_3 та не спостерігає за відвідувачами чужих територій. Водночас, не виключає, що ОСОБА_1 приходила в кооператив на дачу ОСОБА_3 .

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні 30 квітня 2026 року повідомив, що знайомий зі сторонами по справі, оскільки з 1998 року підтримував стосунки із ОСОБА_3 . Показав, що вітчим ОСОБА_21 у 1982-1983 роках розпочав будівництво садового будиночку та підсобних приміщень. Вважає, що у 1988 році садовий будинок був придатний для проживання влітку, оскільки уже підведено воду та світло, однак було відсутнє опалення, туалет розташовано на вулиці. Надалі у 1989-1990 роках вітчим повністю завершив будівництво будинку, залив фундамент під гараж. Після повернення із армії у 1991 році свідок декілька місяців проживав на дачі, поки ОСОБА_20 не вирішив продати таку ОСОБА_3 . Зі слів вітчима, який на даний час помер, свідку відомо, що садовий будинок був проданий на 15 тис. рублів, оскільки ОСОБА_22 необхідні були кошти для вступу молодшого сина; про оформлення документів ОСОБА_11 нічого не відомо. З 1992 року по 1998 рік свідок перебував за межами України, а з 1998 року проживає у м.Вінниці. Після повернення в Україну щороку влітку з 1998 року по 2003-2004 роки свідок приїжджав у м. Новодністровськ на відпочинок і у згаданий період бачився із ОСОБА_3 , спільно їздили на дачу. Пригадав, що ОСОБА_3 разом із першою дружиною ОСОБА_23 на земельній ділянці біля дачі побудував гараж; також відповідач здійснив добудову до будинку; перебудував кухню, веранду і господарські споруди. Окрім того, свідок повідомив, що їздив на дачу разом із ОСОБА_3 перед судовим засідання, відзначив, що з 2004 року по 2026 рік дача суттєво змінилася, на території збудована альтанка, в середині будинку облаштовано санвузол.

У судових засіданнях 30 березня 2026 року, 03 квітня 2026 року та 30 квітня 2026 року сторони по справі відмовилися від виклику та допиту свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 та ОСОБА_14 , натомість представник відповідача ОСОБА_4 30 квітня 2026 року надав письмові пояснення ОСОБА_14 (а.с. 40-42 том 2).

Також 03 квітня 2026 року ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про заміну свідка ОСОБА_13 на свідка ОСОБА_24 (а.с. 30 том 2) у зв`язку із порушенням строків подання клопотання про виклик свідка.

Заслухавши сторін по справі, їх представників та свідків, з`ясувавши обставини справи, дослідивши докази, суд встановив, що за рішенням Новодністровського міського суду Чернівецької області від 17.07.2025р. по справі №719/460/25, яке набрало законної сили 10 серпня 2025р., шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , який було зареєстровано 20 жовтня 2006 року за актовим записом 96, розірвано (а.с. 15-16 том 1).

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 11.06.2009р., посвідченого приватним нотаріусом Сокирянського районного нотаріального округу Чернівецької області Шамброю В.А., зареєстрованим в реєстрі за №903, та Інформації про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії ССР № 780808 від 14.07.2009р. вбачається, що ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_8 трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 61,70 кв.м., житловою площею 38,00 кв.м.; право власності зареєстровано за ОСОБА_3 14 липня 2009 року Сокирянською філією Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації, номер об`єкта 2930292 (а.с. 17-18 том 1).

У вказаній квартирі зареєстровані позивач ОСОБА_1 з 11 листопада 2009 року та відповідач ОСОБА_3 з 15 липня 2009 року, що підтверджується відмітками про місце проживання у паспортах громадян України серії НОМЕР_1 , виданому 30 листопада 2006 року Сокирянським РВ УМВС України в Чернівецькій області, та серії НОМЕР_2 , виданим 24 липня 1997 року Сокирянським РВ УМВС України в Чернівецькій області (а.с. 12-13 том 1).

Згідно з поясненнями сторін по справі колишнє подружжя фактично проживає у спірній квартирі; іншого житла ні у позивача, ні у відповідача немає.

Відповідно до надано позивачем звіту №ОМ250725-002 від 25.07.2025р. про оцінку майна – квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , (а.с. 19-20 том 1) ринкова вартість квартири становить 377178,00 грн.

Згідно із наданим представником відповідача звітом від 09.01.2026р. про незалежну оцінку майна – трикімнатної квартири АДРЕСА_5 , (а.с. 169-182 том 1) ринкова вартість квартири станом на дату оцінки 08 січня 2026 року становить 1593967,00 грн.

Сторони по справі дійшли згоди, що вартість квартири АДРЕСА_1 , становить 1593967, 00 грн.

Судом також досліджено Договір купівлі-продажу квартири від 19.10.2005р., посвідчений приватним нотаріусом Сокирянського районного нотаріального округу Чернівецької області Шамброю В.А., зареєстрований в реєстрі за №1587, відповідно до якого ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_25 та ОСОБА_25 однокімнатну квартиру АДРЕСА_6 , загальною площею 35,29 кв.м., житловою площею 17,02 кв.м. (а.с. 199 том 1).

Надалі 12 червня 2008 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_9 однокімнатну квартиру АДРЕСА_6 , загальною площею 35,29 кв.м., житловою площею 17,02 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 12.06.2008р., посвідченим приватним нотаріусом Сокирянського районного нотаріального округу Чернівецької області Шамброю В.А., зареєстрованим в реєстрі за №1293 (а.с. 228 том 1).

11 червня 2009 року ОСОБА_9 продала ОСОБА_8 однокімнатну квартиру АДРЕСА_6 , загальною площею 35,29 кв.м., житловою площею 17,02 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 11.06.2009р., посвідченим приватним нотаріусом Сокирянського районного нотаріального округу Чернівецької області Шамброю В.А., зареєстрованим в реєстрі за №905, право власності зареєстровано за ОСОБА_8 04 серпня 2009 року Сокирянською філією Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації, номер об`єкта 4354911 (а.с. 218, 229 том 1).

У п. 2 договору купівлі-продажу від 11.06.2009р. зазначено, що квартира належить Продавцю на підставі договору дарування квартири, посвідченого 12 червня 2008 року приватним нотаріусом Сокирянського районного нотаріального округу Чернівецької області Шамброю В.А., зареєстрованого в реєстрі за №1293, право власності зареєстровано 18 червня 2008 року Сокирянською філією Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації, номер об`єкта 4354911.

Згадана однокімнатна квартира АДРЕСА_6 , з 04 серпня 2009 року зареєстрована за ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 11.06.2009р. посвідченого приватним нотаріусом Сокирянського районного нотаріального округу Чернівецької області Шамброю В.А., зареєстрованого в реєстрі за №905, що підтверджується Інформацією з додатку «Реєстр нерухомості» №18030325965 від 16.02.2026р., витяг №5005722578937 (а.с. 200 том 1).

При цьому, станом на 13 червня 2008 року за ОСОБА_3 в Єдиному реєстрі прав власності на нерухоме мано по м. Новодністровську, Чернівецької області, немає реєстрованого майна, що підтверджується довідкою КП «Новодністровське БТІ» № 77 від 13.06.2008р. (а.с. 219 том 1).

23 березня 2013 року проведено державну реєстрацію права власності на садовий будинок АДРЕСА_7 за ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_3 від 23.03.2013р. та витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серії СЕК №808167, сформованим 23 березня 2013 року (а.с. 21-22 том 1).

Відповідно до технічного паспорта на садовий будинок АДРЕСА_2 , який виготовлений на замовлення ОСОБА_3 15 жовтня 2012 року (а.с. 189- 195 том 1) у домоволодіння АДРЕСА_2 входить садовий будинок літ. А, 1990 року побудови, гараж літ. Б 1991 року побудови, сарай літ. В та Г 1990 року побудови, вбиральня літ. Д та огорожа № 1-2, загальною вартістю 212191, 00 грн., дійсною вартістю 166717, 00 грн.

Згідно з наданим позивачем звітом №ОМ250725-003 від 25.07.2025р. про оцінку майна - садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_8 (а.с. 24-25 том 1), ринкова вартість садового будинку становить 101178,00 грн.

Надалі представник позивача надала звіт про оцінку майна №03-ns-02-26 від 02.02.2026р. (а.с. 151-160 том 1), згідно з яким ринкова вартість садового будинку, загальною площею 45,10 кв.м., розташованого на земельній ділянці загальною площею 0,0565 га, кадастровий №7310600000:01:026:0120, цільове призначення: для індивідуального садівництва, за адресою: АДРЕСА_8 , складає 684568, 00 грн.

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №173596 від 28.10.2009р., виданого на підставі рішення від 05.06.2008р. № 116 27 сесії 5 скликання Новодністровської міської ради, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,565 га, кадастровий № 7310600000:01:026:0120, що розташована за адресою АДРЕСА_2 , із цільовим призначенням для ведення садівництва (а.с. 23 том 1).

При цьому, відповідно до виписки із протоколу рішення загальних зборів від 31.01.1994р. (а.с. 196 том 1) доповнено статут садового товариства «Малинівка» в розділі власність товариства: форма власності на землю в товаристві може переходити з колективної у приватну і навпаки на підставі заяв громадян про вихід із членів садівничого товариства і приватизації земельної ділянки: АДРЕСА_9 ; громадянам, які подали заяви на приватизацію, дати дозвіл на складання повноважень, як членів садівничого товариства «Малинівка» і оформлення документів на приватизацію земельних ділянок, якими користуються.

Згідно з архівним витягом із рішення № 25 від 22.02.1995р. Виконавчого комітету Новодністровської міської ради народних депутатів «Про надання земельних ділянок у власність», розглянувши заяви громадян, вирішено передати безоплатно у приватну власність земельні ділянки для ведення садівництва ОСОБА_3 площею 0, 06 га; замовити інституту землеустрою та землевпорядкування виготовити та встановити межі земельних ділянок громадян в натурі (а.с. 197 том 1).

Надалі відповідно до рішення №116 від 05.06.2008р. Новодністровської міської ради «Про внесення змін до рішень міської ради щодо уточнення площ земельних ділянок», розглянувши заяви громадян, згідно виготовленої технічної документації, з метою оформлення документів для передачі земельної ділянки у власність, вирішено внести зміни до рішення міської ради від 25.01.1995р. № 10 та викласти його в такій редакції «Надати земельну ділянку у власність ОСОБА_3 для ведення садівництва в с/т «Малинівка», № НОМЕР_4 , загальною площею 0, 0565 га» (а.с. 198 том 1).

Відповідно до надано позивачем звіту №ОМ250725-004 від 25.07.2025р. про експертну грошову оцінку земельної ділянки (кадастровий номер: 7310600000:01:026:0120), що призначена для індивідуального садівництва та знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 (а.с. 26-27 том 1), експертна грошова оцінка (ринкова вартість) земельної ділянки складає 226142,00 грн.

Також суду надано письмові пояснення ОСОБА_26 від 31.01.2026р., яка є донькою відповідача ОСОБА_3 від першого шлюбу, та ОСОБА_14 від 02.04.2026р., яка є колишньою дружиною ОСОБА_3 (а.с. 201-203 том 1, а.с. 41-42 том 2).

Згідно з вищезгаданими письмовими поясненнями ОСОБА_26 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стверджує, що її батько ОСОБА_3 та мати ОСОБА_14 у 1992 році придбали спірний садовий будинок та земельну ділянку, де проводили ремонтні роботи і покращення. Оскільки на момент купівлі майна у продавця не було оформлених документів, то укласти нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу не було можливості; у 2012-2013 роках після внесення змін до законодавства України батько оформив правовстановлюючі документи на нерухоме майно.

Відповідно до письмових пояснень ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повідомляє, що перебувала у шлюбі із ОСОБА_3 з 1984 року по 2006 рік, під час якого у 1991 році придбали у ОСОБА_15 садовий будинок та земельну ділянку у садовому товаристві «Малинівка», мікрорайон «Діброва», квартал АДРЕСА_8 . При цьому, нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу укладено не було через відсутність належних документів у продавця. Повідомляє, що спільно із ОСОБА_3 розпочали облаштування будиночка: зробили косметичний ремонт, підвели воду, облаштували септик, на території побудували гараж. Зазначає, що після розірвання шлюбу у добровільному порядку поділили спільне майно, в результаті чого ОСОБА_3 залишився садовий будинок із земельною ділянкою та однокімнатна квартира АДРЕСА_6 .

Суду надано сертифікат малого судна від 22.06.2011р. № 102-3-70093-11 на надувний моторний човен (STORM) ТП-285, типу Н5, туристичний, ЧП «Компанія Аква-Шторм», пр.№ТП 28, заводський №058 (а.с. 28-29 том 1).

Змінивши предмет спору, позивач виключила надувний моторний човен із переліку майна, що підлягає поділу.

23 березня 2014 року відповідач ОСОБА_3 придбав у ФОП ОСОБА_27 човен марки «Казанка», б/н, 1963 року випуску, вартістю 6000,00 грн., що підтверджується договором № 2303/14 купівлі-продажу маломірного судна від 23.03.2014р. (а.с. 30 том 1).

Сторони по справі дійшли згоди, що ринкова вартість маломірного судна на час розгляду справи у суді, становить 6000, 00 грн.

30 січня 2020 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на транспортний засіб марки ВАЗ, модель 2108, 1990 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_6 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 (а.с. 31 том 1).

20 серпня 2025 року транспортний засіб марки ВАЗ, модель 2108, 1990 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_6 , зареєстрований за ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_8 (а.с. 81 том 1).

Відповідно до висновку експерта №06-01-26 від 30.01.2026р. транспортно-товарознавчої експертизи з визначенням ринкової вартості транспортного засобу ВАЗ 2108 (а.с. 148-150 том 1) ринкова вартість автомобіля ВАЗ 2108, державний номерний знак НОМЕР_6 , без врахування його технічного стану, на дату виконання експертизи, складає 47990,00 грн.

02 листопада 2021 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на транспортний засіб марки ГАЗ, модель 2410, 1989 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_9 , реєстраційний номер НОМЕР_10 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_11 (а.с. 32 том 1).

Згідно з висновком експерта №06-01-26 від 30.01.2026р. транспортно-товарознавчої експертизи з визначенням ринкової вартості транспортного засобу ГАЗ 2410 (а.с. 145-147 том 1) ринкова вартість автомобіля ГАЗ 2410, державний номерний знак НОМЕР_10 , без врахування його технічного стану, на дату виконання експертизи, складає 50780,00 грн.

В матеріалах справи також наявна копія вироку від 29.04.2025р. у справі №719/367/25, яким ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст. 126, ч. 1 ст. 125 КК України, призначено остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 850, 00 грн. Потерпілими від кримінальних правопорушень є дружина ОСОБА_1 та донька ОСОБА_28 (а.с. 68-69 том 1).

За загальним правилом ст. 60 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч. 1 ст. 68, ч. 1, 2 ст. 69 СК України, ч. 2 ст. 372 ЦК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу; дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

У ч. 1 ст. 70 СК України, ч. 2 ст. 372 ЦК України визначено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частка майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017р. у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2018р. у справі №235/9895/15-ц, від 05.04.2018р. у справі № 404/1515/16-ц та Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.02.2020р. у справі № 725/1776/18.

Згідно ч. 1 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

У п. 22-24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК). Не належить до спільної сумісної власності, зокрема, майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Отже, тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно ч. 1, 2, 4 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Відповідно до ч. 2 ст. 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

У п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що, вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У постанові Верховного Суду від 03.02.2020р. у справі № 235/5146/16-ц вказано, що правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються ст. 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки. Оцінюючи положення частини п`ятої статті 71 СК України як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до іншого з вимогами про припинення його права на частку у спільному майні, Верховний Суд зробив висновок, що ця норма не вимагає обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.

Відповідно до п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022р. у справі №125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) виснує, що пред?явлення позову стороною договору або іншою особою (зацікавленою особою) про визнання недійсним договору є ефективним способом захисту порушеного права у разі, якщо такий позов заявлений з метою повернення одному з подружжя, чиї права порушено, майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, у тому числі шляхом визнання прав на частку, та/або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном тощо. При цьому підлягає встановленню добросовісність, насамперед, набувача за таким договором (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18 (пункт 8.67)). В іншому випадку, у разі якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.05.2023р. у справі № 278/2482/21 (провадження № 61-12736св22), де вказано, що у разі, якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції.

Окрім того, у постанові Верховного Суду від 03.10.2018р. у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) зазначено, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

Згідно ч. 3 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 12, ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 1, 2, 4 ст. 206 відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Аналізуючи вищенаведені норми законодавства та обставини справи, беручи до уваги презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ним в період шлюбу, та визнання цієї обставини відповідачем, суд приходить до висновку, що квартира АДРЕСА_1 ; маломірне судно (човен) «Казанка», 1963 року випуску, транспортні засоби марки ГАЗ, модель 2410, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_9 , реєстраційний номер НОМЕР_10 , та марки ВАЗ, модель 2108, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_6 , належить сторонам по справі на праві спільної сумісної власності.

Оскільки вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи, в тому числі подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна, то при визначені вартості спірної квартири в розмірі 1593967,00 грн. та човна «Казанка» в розмірі 6000, 00 грн. суд враховує погодження цін колишнім подружжям.

Натомість щодо вартості спірних автомобілів суд бере до уваги висновки, надані позивачем, згідно яких вартість автомобілів за технічними характеристиками марки ГАЗ, модель 2410, становить 50780,00 грн. та марки ВАЗ, модель, 2108, - 47990,00 грн.

Суд зауважує, що позивач вжила заходів для визначення дійсної вартості транспортних засобів, тоді як відповідач, зазначаючи про завищену ціну таких, не надав належних та допустимих доказів підтвердження вартості майна на час вирішення спору, а також не спростував визначену у висновках вартість спірного майна.

При поділі майна суд зважає на зміст позовних вимог та визнання в цій частині позову відповідачем, яке не суперечить закону та не порушує свободи чи інтереси інших осіб, а тому в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнає право власності в рівних частках на 1/2 частку квартиру АДРЕСА_5 , за позивачем ОСОБА_1 та за відповідачем ОСОБА_3 .

При поділі транспортних засобів суд враховує, що автомобіль марки ВАЗ, модель 2108, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_6 , знятий з обліку 20 серпня 2025 року, тобто на момент поділу майно у власності подружжя відсутнє.

Водночас, ключовим для вирішення питання про компенсацію одним із подружжя іншому компенсації вартості відчуженого спільного сумісного майна є не лише наявність на це письмової згоди іншого з подружжя, а використання виручених від продажу грошових коштів не в інтересах сім`ї чи на її потреби. Ефективним способом захисту порушеного права буде стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна за ринковими цінами на час розгляду справи у суді без визнання правочину недійсним та застосування реституції

Виходячи із пояснень сторін по справі та свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , суд прийшов до висновку, що спірний автомобіль марки ВАЗ, модель 2108, який знятий з обліку 20 серпня 2025 року, фактично був відчужений ОСОБА_3 під час шлюбу без згоди дружини ОСОБА_1 , а отримані від продажу кошти за відсутності спільного бюджету подружжя були витрачені на особисті потреби відповідача, в тому числі погашення особистого боргу по сплаті аліментів на утримання повнолітньої доньки, а не в інтересах сім`ї. За таких обставин, суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 повинен сплати компенсацію 1/2 вартості автомобіля ВАЗ, модель 2108, ОСОБА_1 , що становить 23995, 00 грн.

Інші транспортні засоби, що належать подружжю: автомобіль марки ГАЗ, модель 2410, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_9 , реєстраційний номер НОМЕР_10 , та маломірне судно (човен) марки «Казанка», 1963 року випуску, наявні на момент поділу. При цьому, ці речі є неподільними, а тому підлягають поділу шляхом виділення у власність одній із сторін об`єкта рухомого майна та, зважаючи на зміст позовних вимог і визнання в цій частині позову відповідачем, яке не суперечить закону та не порушує прав, свободи чи інтереси інших осіб, суд присуджує в порядку поділу ОСОБА_3 транспортний засіб марки ГАЗ, модель 2410, та маломірне судно (човен) марки «Казанка». Водночас ОСОБА_3 повинен сплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 вартості згаданих транспортних засобів, виходячи із встановлених в ході розгляду справи судом цін, в загальному розмірі 28390, 00 грн. (25390, 00 грн. + 3000, 00 грн.).

Отже, із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню компенсацію 1/2 вартості трьох транспортних засобів в загальному розмірі 52385, 00 грн. (23995, 00 грн. + 25390, 00 грн. + 3000, 00 грн.).

Відмовляючи у задоволенні позову в частині поділу садового будинку та земельної ділянки для ведення садівництва, суд виходив із наступного.

Згідно ч. 1, 2 ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

У п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

У п. 9 Прикінцевих положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції станом на березень 2013 року) зазначено, що інспекції державного архітектурно-будівельного контролю до 31 грудня 2013 року безоплатно протягом 10 робочих днів з дня подання заяви власниками (користувачами) земельних ділянок, на яких розміщені об`єкти будівництва, збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, за результатами технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж приймають в експлуатацію індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, збудовані у період з 5 серпня 1992 року до 12 березня 2011 року.

Тобто, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 5 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Такий висновок зроблений у постанові Верховного Суду від 15.01.2021р. у справі №1540/3952/18 (провадження № К/9901/10502/19).

В подальшому особливості державної реєстрації прав на садовий будинок, збудований до 05 серпня 1992 року, знайшли відображення у змінах до законодавства України, зокрема, особливості державної реєстрації прав на об`єкти нерухомого майна, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, визначено ст. 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та абз. 3 п. 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015р. № 1127, згідно з яким документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, не вимагається в разі державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року.

Отже, провівши системний аналіз ст. 331 ЦК України, положень Законів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і «Про регулювання містобудівної діяльності», суд приходить до висновку, що право власності на садовий будинок виникає з моменту завершення будівництва, прийняття його в експлуатацію за умови завершення будівництва до 05 серпня 1992 року не вимагається, а проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно є лише офіційним підтвердженням готовності об`єкта та визнанням і підтвердженням державою факту набуття особою речових прав на нерухоме майно, яке збудоване відповідно до вимог чинного законодавства.

Таким чином, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, зокрема, беручи до уваги пояснення позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_3 , які повідомили, що на момент шлюбу садовий будинок перебував у користуванні відповідача, покази свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , які підтвердили, що будівництво спірного садового будинку проводилось до 1991 року та було завершено до одруження сторін по справі, надалі велися лише роботи по його добудові та облаштуванню, а також письмові докази, зокрема, технічний паспорт на садовий будинок, суд приходить до висновку, що спірний садовий будинок відповідач набув до одруження із позивачем, а тому таке нерухоме майно є особистою приватною власністю ОСОБА_3 , а відтак поділу не підлягає.

Самого факту державної реєстрації права власності на нерухоме майно у 2013 році недостатньо для висновку про спільну сумісну власність подружжя на садовий будинок.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зі змісту ст. 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, якщо дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

Істотність має визначальне значення, оскільки необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості порівнянно з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи в остаточному об`єкті.

Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним порівняно із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.

Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна. У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном. В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.

При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя позивач повинен довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020р. у справі № 214/6174/15 (провадження № 14-114цс20), постанові Верховного Суду від 27.01.2022р. у справі № 686/8610/17 та від 21.02.2024р. у справі № 405/9138/19 (провадження №61-8141св23).

Отже, подальша реконструкція садового будинку, його добудова, внутрішнє облаштування та облаштування території, які здійснені під час шлюбу сторін по справі, може бути підставою для визнання за рішенням суду такої нерухомості об`єктом права спільної сумісної власності подружжя за умови надання належних доказів істотного збільшення вартості спірного садового будинку внаслідок спільних грошових/трудових затрат подружжя.

Проте, під час розгляду справи у суді позивач ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження того, що її внесок у переобладнання спірного садового будинку у розумінні ч. 1 ст. 62 СК України є достатньо значним для можливості визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тоді як сам по собі факт перебування позивача у шлюбі з відповідачем на момент здійснення добудови/облаштування спірного об`єкта нерухомого майна не є підставою для визнання зазначеного майна спільним сумісним майном подружжя. Окрім того, ОСОБА_1 не надала доказів на яку суму збільшився у своїй цінності спірний садовий будинок в порівнянні із його вартістю до шлюбу сторін по справі.

У ч. 6 ст. 57 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. передбачено, що громадянам можуть передаватися у власність земельні ділянки для індивідуального садівництва. Розмір цих ділянок не повинен перевищувати 0, 12 гектара.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції чинній на жовтень 2009 року) установлено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок", є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

У ст. 125, 126 Земельного кодексу України (в редакції чинній на жовтень 2009 року) зазначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. За загальним правилом, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Відповідно до ч. 2 ст. 89 Земельного кодексу України (в редакції чинній на жовтень 2009 року) у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: а) подружжя; б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; в) співвласників жилого будинку.

Аналогічні положення закріплено у ч. 2 ст. 89 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час розгляду справи), згідно з якою у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: а) подружжя; б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; в) співвласників жилого будинку; г) співвласників багатоквартирного будинку.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час розгляду справи) у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення.

У постанові КЦС ВС від 12.08.2020р. у справі № 626/4/17 (провадження № 61-29004 св 18) зазначено, що відповідно до статті 61 СК в редакції, чинній станом на 2 жовтня 2007 року, приватизовані одним із подружжя земельні ділянки не належать до об`єктів права спільної сумісної власності.

Відповідно до Закону «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року статтю 61 СК України доповнено частиною 5 такого змісту: «об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації». Вказана норма набула чинності з 8 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» від 17 травня 2012 року, який набрав чинності 13 червня 2012 року. Натомість статтю 57 СК доповнено пунктом 5 частини першої, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.

Таким чином, із урахуванням вказаних змін до СК правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому тільки в період часу з 8 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільної сумісною власністю подружжя; до 8 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належить до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

Аналогічний висновок по застосуванню норм Закону України «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року зроблений в постановах Верховного Суду від 20.06.2018р. в справі № 1311/832/12 (провадження № 61-6409св18), від 12.11.2018р. в справі № 753/6139/14-ц (провадження № 61-27342св18) і від 12.06.2019р. в справі № 409/1959/15-ц (провадження № 61-14257св18).

Враховуючи, що спірна земельна ділянка, яка перебувала у користуванні відповідача, приватизована ОСОБА_3 не у період з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року (включно), тобто є особистою приватною власністю останнього, і на такій земельній ділянці не розташоване нерухоме майно, що є спільною власністю подружжя, то суд приходить до висновку, що земельна ділянка площею 0,565 га, кадастровий №7310600000:01:026:0120, що розташована за адресою АДРЕСА_2 , із цільовим призначенням для ведення садівництва, поділу не підлягає.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024р. у справі №523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) зазначено, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові (пункт 40) від 08.02.2022р. у справі № 209/3085/20 вже виснувала, що окрема вимога припинити право спільної сумісної власності також є неефективним способом захисту.

З огляду на викладене вимога позову про визнання об`єктів рухомого та нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя задоволенню не підлягає як така, що не відповідає критерію ефективності способу захисту порушеного права позивача. Така вимога складає підставу позову про поділ майна подружжя і не потребує окремого артикулювання в позовній заяві.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Законом України «Про судовий збір» визначено правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Так, згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет на 2025 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу з 01.01.2025 року встановлено у розмірі 3028, 00 грн.

У підпункті 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» зазначено, що за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру судовий збір становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п. 1, 2, 9, 10 ч. 1 ст. 176 ЦПК Україниціна позову визначається: у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна;у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна; у позовах, що складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Враховуючи вартість спірного рухомого та нерухомого майна, яка встановлена судом і право власності на яке позивач бажає визнати за собою, ціна позову у цій справі становить 1304723, 50 грн.

Отже, при подачі позову позивач ОСОБА_1 повинна була сплатити судовий збір у розмірі 13047,24 грн.

Натомість позивач ОСОБА_1 сплатила судовий збір в загальній сумі 6963,29 грн., що підтверджується платіжними інструкціями №2.388324931.1 від 06.11.2025р., №2.508990075.1 від 29.01.2026р. та №2.517032483.1 від 04.02.2026р. (а.с.36,161-162 том1).

Отже, ОСОБА_1 повинна доплатити у державний бюджет 6083, 95 грн.

Водночас, враховуючи часткове задоволення позову, з відповідача ОСОБА_3 підлягає стягненню на користь позивача ОСОБА_1 судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог 8493,69 грн. (13047, 24 грн.*849368,50/1304723, 50).

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи, що позивач ОСОБА_1 повинна доплатити 6083, 95 грн. судового збору в державний бюджет, суд приходить до висновку, що доцільніше в порядку взаємозарахування стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2409,74 грн., на користь держави - в сумі 6083,95 грн., звільнивши натомість позивача від обов`язку доплати судового збору на користь держави.

З огляду на зроблені представниками сторін заяви в порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України питання про судові в іншій частині не вирішується.

На підставі ст. 57, 60-62, 68-71 Сімейного кодексу України, ст. 331, 364, 368, 372 Цивільного кодексу України, ст. 22, 57 Земельного кодексу України від 18.12.1990р., ст.89, 120, 125-126, п. 1 Перехідних положень Земельного кодексу України, Законів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про регулювання містобудівної діяльності», керуючись п. 22-25, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ст. 2-4, 7-13, 17-19, 23, 76-82, 89, 90, 92, 93, 95, 102, 106, 110, 141, 206, 223, 240, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-274, 352, 354-355, п. 15.5. Перехідних положень ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний № НОМЕР_12 ) до ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний № НОМЕР_13 ) про поділ спільного сумісного майна подружжя задовольнити частково.

Визнати в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний № НОМЕР_12 ) право власності на 1/2 частку квартиру АДРЕСА_5 .

Визнати в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованм за адресою: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний № НОМЕР_13 ) право власності на 1/2 частку квартиру АДРЕСА_5 .

Визнати в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованм за адресою: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний № НОМЕР_13 ) право власності на транспортний засіб марки ГАЗ, модель 2410, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_9 , реєстраційний номер НОМЕР_10 , та маломірне судно (човен) марки «Казанка», 1963 року випуску.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний № НОМЕР_13 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний № НОМЕР_12 ) компенсацію вартості 1/2 частки транспортних засобів марки ГАЗ, модель 2410, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_9 , реєстраційний номер НОМЕР_10 , марки ВАЗ, модель 2108, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_6 , та маломірного судна (човна) марки «Казанка», 1963 року випуску, в загальному розмірі 52385, 00 грн. (п`ятдесят дві тисячі триста вісімдесят п`ять гривень 00 копійок).

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний № НОМЕР_13 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний № НОМЕР_12 ) судовий збір в розмірі 2409, 74 грн. (дві тисячі чотириста дев`ять гривень 74 копійки).

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний № НОМЕР_13 ) судовий збір в розмірі 6083, 95 грн. (шість тисяч вісімдесят три гривні 95 копійок) на користь держави.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено відповідно до вимог ч. 6 ст. 259 ЦПК України 17 травня 2026 року.

Суддя: