Постанова від 13 травня 2026 р. у справі №380/14866/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/14866/25 пров. № А/857/48396/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Носа С.П.;

суддів: Кухтея Р.В., Шевчук С.М.;

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної служби України з надзвичайних ситуацій на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року у справі № 380/14866/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,-

суддя у І інстанції Коморний О.І.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складення повного тексту рішення не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся у Львівський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі – відповідач), в якому просив визнати протиправною бездіяльність Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2025 рік. Зобов`язати Державну службу України з надзвичайних ситуацій здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2025 рік. Визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік. Зобов`язати Державну службу України з надзвичайних ситуацій здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2025 рік.

Зобов`язано Державну службу України з надзвичайних ситуацій здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2025 рік.

Визнано протиправною бездіяльність Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік.

Зобов`язано Державну службу України з надзвичайних ситуацій здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судове рішення прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив службу в органах цивільного захисту на посаді начальника 2 Спеціального центру швидкого реагування ДСНС України.

Наказом ДСНС (по особовому складу цивільного захисту) від 20.01.2025 № 41 полковника служби цивільного захисту ОСОБА_1 звільнено зі служби цивільного захисту на підставі підпункту 4 пункту 176 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу (у зв`язку із скороченням штату).

Наказом 2 Спеціального центру швидкого реагування ДСНС України від 29.01.2025 № 15 позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено з кадрів ДСНС і списків особового складу Центру з 29 січня 2025 року. Ці обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями наказів та трудової книжки.

Перебуваючи на службі, 16.01.2025 позивач звернувся до Голови ДСНС з двома рапортами, в яких просив виплатити йому грошову допомогу для оздоровлення за 2025 рік та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, що підтверджується копіями відповідних рапортів.

При звільненні 29.01.2025 позивачеві не виплачено грошову допомогу для оздоровлення за 2025 рік та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік.

Не отримавши зазначені виплати, представник позивача звернувся до 2 Спеціального центру швидкого реагування ДСНС та безпосередньо до ДСНС із запитами щодо причин їх ненарахування.

У відповідь листом від 20.06.2025 № 28-14642/282-2 відповідач повідомив, що рапорти позивача були розглянуті та зазначив, що для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2025 році видатки на таку виплату у кошторисах не передбачалися, у зв`язку з чим наказ про її виплату не видавався.

Щодо грошової допомоги для оздоровлення відповідач пояснив, що рапорт позивача надійшов 16.01.2025 і перебував на опрацюванні з терміном виконання до 15.02.2025, однак у зв`язку зі звільненням позивача 29.01.2025, тобто до завершення встановленого терміну опрацювання рапорту, допомога надана не була.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2025 році та грошової допомоги для оздоровлення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з проходженням позивачем публічної служби, однак стосуються стягнення належних йому при звільненні сум грошового забезпечення. Для вирішення питання про те, яка норма підлягає застосуванню – частина п`ята статті 122 КАС України (місячний строк для справ щодо проходження публічної служби) чи частина друга статті 233 КЗпП України (тримісячний строк для справ про виплату всіх сум при звільненні), суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 30.01.2019 у справі № 361/843/17, згідно з якою норми КЗпП поширюються на службові відносини в частині, не врегульованій спеціальним законодавством. Питання строків звернення до суду за вирішенням спорів, пов`язаних із виплатою всіх сум при звільненні зі служби, спеціальним законодавством не регулюється. Відтак, у даному випадку підлягає застосуванню саме тримісячний строк, встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України.

Початком перебігу цього строку є день одержання звільненим працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Обов`язок видати таке повідомлення покладено на роботодавця статтею 116 КЗпП, яка вимагає зазначення окремо кожного виду виплати. Мета такого повідомлення – забезпечити прозорість розрахунку та надати працівнику повну інформацію для захисту своїх прав.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд (зокрема, у постанові від 23.05.2025 у справі № 420/33039/24, на яку посилається позивач), грошовий атестат є документом внутрішнього фінансового обліку і не відповідає вимогам статті 116 КЗпП щодо змісту та форми письмового повідомлення. Констатація в атестаті факту неотримання виплат не є рівнозначною офіційному повідомленню про остаточну відмову у їх нарахуванні. На момент підписання атестату рапорти позивача ще перебували на розгляді, отже, у нього залишались легітимні очікування щодо їх позитивного вирішення.

Моментом, коли позивач достеменно дізнався про остаточне порушення свого права, є дата отримання ним листа ДСНС від 20.06.2025, в якому чітко та однозначно сформульовано причини відмови у виплаті допомоги. Цей лист отриманий представником позивача 24.06.2025. Звернувшись до суду з цим позовом 21.07.2025, позивач діяв у межах тримісячного строку, встановленого законом.

Спеціальним законом, який регулює відносини, пов`язані з проходженням служби цивільного захисту, є Кодекс цивільного захисту України (далі - КЦЗ України).

Статтею 115 КЦЗ України передбачено, що держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту. Згідно зі статтею 125 КЦЗ України держава гарантує достатнє грошове забезпечення таким особам з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов`язків. Розміри, порядок та умови грошового забезпечення встановлюються Кабінетом Міністрів України. Грошове забезпечення є не лише засобом матеріального утримання, а й стимулом для сумлінного та ініціативного виконання службових обов`язків.

На виконання вимог зазначеної норми, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704). Пунктом 2 Постанови № 704 визначено, що грошове забезпечення складається з основних (посадовий оклад, оклад за званням) та додаткових (щомісячних та одноразових) видів. Наказом МВС України від 20.07.2018 № 623 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення (далі - Інструкція № 623).

Отже, спірні правовідносини врегульовані комплексом нормативно-правових актів, які встановлюють право осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту на отримання, серед іншого, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, що є невід`ємною складовою їхнього соціального захисту та грошового забезпечення.

Положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), яка гарантує право кожній фізичній або юридичній особі мирно володіти своїм майном. У практиці Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) поняття "майно" має автономне значення і не обмежується правом власності на матеріальні речі. Воно може охоплювати як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне очікування" (legitimate expectation) на отримання ефективного права власності на таке майно (рішення у справі "Von Maltzan and Others v. Germany").

ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що якщо в національному законодавстві передбачене право на отримання певних соціальних виплат, і особа відповідає встановленим критеріям, органи державної влади не можуть свавільно відмовляти у таких виплатах. Право на отримання соціальних виплат, що ґрунтуються на нормах закону, може створювати "законні очікування" та вважатися майном для цілей статті 1 Першого протоколу (рішення у справах "Kechko v. Ukraine", "Сук v. Ukraine"). У даному випадку, право позивача на отримання спірних допомог чітко передбачене підзаконними актами, виданими на виконання КЦЗ України, а отже, у позивача були всі підстави розраховувати на їх отримання, що формує його "законні очікування".

Згідно з підпунктом 3 пункту 5 Постанови № 704, керівникам державних органів надано право у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань. Розділ XXIX Інструкції № 623 уточнює, що така допомога надається за рішенням керівника в межах фонду грошового забезпечення на підставі рапорту та відповідного наказу.

Верховний Суд у постанові від 24.04.2019 у справі № 825/1123/17 зазначив, що відсутність відповідних бюджетних асигнувань не є підставою для відмови у виплаті матеріальної допомоги, оскільки це є внутрішньою організаційною діяльністю відповідача, яка не повинна впливати на гарантовані законом права позивача.

ЄСПЛ у справі "Кечко проти України" зазначив, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. У рішенні у справі "Будченко проти України" Суд також підкреслив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на виправдання неспроможності виконати свої gesetzliche Verpflichtungen (юридичні зобов`язання).

Крім того, дискреційні повноваження не є абсолютними та не можуть застосовуватися свавільно. Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2, адміністративний орган, реалізуючи дискреційне повноваження, повинен дотримуватись принципів рівності, пропорційності та обґрунтованості. Відмова у виплаті з мотивів відсутності коштів є не обґрунтованою відмовою по суті рапорту, а свідченням невиконання державою своїх позитивних обов`язків щодо належного бюджетного планування. Таким чином, протиправна бездіяльність відповідача, яка полягала у не розгляді рапорту по суті та не виданні наказу з мотивів відсутності фінансування, призвела до порушення права позивача на отримання належного йому грошового забезпечення.

Відповідно до пунктів 1 та 2 Розділу ХХХ Інструкції № 623, особам рядового і начальницького складу один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірах їх місячного грошового забезпечення, а підставами для її виплати є рапорт та відповідний наказ керівника. Ці норми встановлюють чіткий і вичерпний перелік умов для отримання допомоги: наявність статусу особи рядового/начальницького складу у відповідному календарному році, подання рапорту та видання наказу.

Законодавство не містить жодних додаткових умов, таких як обов`язкове перебування на службі протягом повного календарного року або на момент фактичної виплати. Право на допомогу для оздоровлення за 2025 рік виникло у позивача з 01 січня 2025 року, і він належним чином виконав умову щодо ініціювання процедури її отримання, подавши відповідний рапорт 16.01.2025.

Щодо твердження відповідача про те, що звільнення позивача до закінчення 30-денного строку розгляду рапорту унеможливило виплату, є безпідставними та свідчать про надмірний формалізм, що суперечить принципу належного урядування (good administration), який є складовою верховенства права.

Верховний Суд у своїх рішеннях (зокрема, постанова від 13.02.2020 у справі № 826/18696/15, від 17.01.2020 у справі № 820/564/17, від 20.05.2021 у справі № 400/1815/20) неодноразово формулював правову позицію, згідно з якою право на отримання одноразових видів грошового забезпечення виникає у відповідному календарному році і має бути реалізоване. У разі звільнення особи зі служби до закінчення календарного року, за який здійснюється така виплата, вона повинна бути проведена в межах остаточного розрахунку.

Встановлений для відповідача строк опрацювання рапорту є строком для виконання ним свого службового обов`язку та не може обмежувати чи скасовувати гарантоване законом право позивача. Факт звільнення позивача не припиняє його вже набутого права на отримання допомоги, а навпаки, актуалізує обов`язок відповідача провести повний та остаточний розрахунок, включивши до нього всі належні виплати, право на які виникло під час служби.

Затримка з розглядом рапорту та не видання відповідного наказу до моменту звільнення є протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що право позивача на отримання грошової допомоги для оздоровлення за 2025 рік виникло та було ним реалізовано шляхом подання рапорту. Бездіяльність відповідача щодо не видання наказу та невиплати цієї допомоги при остаточному розрахунку є протиправною.

Відповідно до пункту 3 Розділу XXIX Інструкції № 623, керівнику органу управління (підрозділу) матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань надається на підставі його рапорту та наказу вищого керівника.

Згідно з пунктом 3 Розділу ХХХ Інструкції № 623, керівнику органу управління (підрозділу) допомога для оздоровлення надається на підставі його рапорту та наказу вищого керівника (начальника).

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної служби України з надзвичайних ситуацій залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року у справі № 380/14866/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. П. Нос

судді Р. В. Кухтей

С. М. Шевчук