Рішення від 14 травня 2026 р. у справі №380/4164/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2026 рокусправа № 380/4164/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України), у якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії НОМЕР_3 прикордонного загону (військова частини НОМЕР_2 ) щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи;

- зобов`язати НОМЕР_3 прикордонний загін (військова частини НОМЕР_2 ) звільнити ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходить військову службу за призовом під час мобілізації в НОМЕР_3 прикордонному загоні ДПС України (військова частина НОМЕР_2 ).

22.01.2026 позивач звернувся до командування з рапортом про звільнення його з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи. Проте, відповідач листом від 21.02.2026 відмовив позивачу у звільненні з військової служби у зв`язку із відсутністю підстав, оскільки, згідно з актом обстеження сімейного стану військовослужбовця від 23.07.2025, ОСОБА_2 має родича другого ступеня споріднення – сестру ОСОБА_3 . Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною, оскільки відповідач номінально поклав на сестру його матері обов`язок по догляду, попри те, що така не зобов`язана і не бажає його здійснювати. Позивач також вказує, що сестра матері ОСОБА_3 об`єктивно не може здійснювати постійний догляд за сестрою, оскільки має проблеми зі здоров`ям та проживає за іншою адресою, ніж позивач та його мати.

Ухвалою суду від 13.03.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач щодо задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначає, що 27.10.2025 на адресу військової частини НОМЕР_2 надійшов рапорт від позивача.. У даному рапорті позивач просить звільнити його з військової служби на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, який є особою з інвалідністю ІІ групи. 26.12.2025 посадовими особами військової частини НОМЕР_2 позивачу було надано відповідь на рапорт у якій зазначено, що рапорт розглянутий, підстави для звільнення з військової служби за доданими до рапорту документами відсутні. 22.01.2026 позивач повторно подав рапорт. 21.02.2026 посадовими особами військової частини НОМЕР_2 позивачу було надано відповідь на рапорт у якій зазначено, що рапорт розглянутий, підстави для звільнення з військової служби за доданими до рапорту документами відсутні.

Вважає, що саме військовослужбовець при поданні рапорту зобов`язаний довести наявність підстав для звільнення, проте, позивач при поданні рапорту не довів таких умов.

Вказує, що відповідно до Акта обстеження сімейного стану військовослужбовця зі зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд (утримання) затвердженим ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 у матері позивача наявна окрім позивача, ще один сім`ї, зокрема: рідна сестра.

Наголошує, що в контексті статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» законодавець чітко визначає або відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Зауважує, що документи на які посилається сторона позивача відносно неможливості здійснення такого догляду сестрою особи з інвалідністю, не були предметом розгляду та оцінювання військовою частиною НОМЕР_2 . А отже такі документи не можуть бути належними доказами відносно діяння військової частини при наданні відповіді на рапорт.

На думку відповідача відмова позивачу у звільненні зі служби за сімейними обставинами є правомірною та обґрунтованою, а позовні вимоги такими що задоволенню не підлягають. Зауважує на дискреційність своїх повноважень щодо звільнення військовослужбовців з військової служби за наявності законних підстав. Просить відмовити в задоволенні позову.

Представник позивача в спростування заперечень відповідача, висловлених у відзиві на позовну заяву, подав до суду відповідь на відзив.

Відповідач подав до суду заперечення (на відповідь на відзив).

Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації в НОМЕР_3 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), що підтверджується службовим посвідченням №П-094276 від 04.03.2025, дійсним до 04.03.2030, та не заперечується відповідачем.

22.01.2026 позивач звернувся до командування з рапортом про звільнення його з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №59/25/792/В (рішення від 10.04.2025 №59/25/792/Р).

Згідно Висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу №217 від 29.11.2024, виданого КНП « 2-а міська поліклініка м. Львова», ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.

Листом від 21.02.2026 №08/23717/26-Вн відповідач повідомив про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби, оскільки згідно акту обстеження сімейного стану військовослужбовця від 23.07.2025, затвердженого ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , мати позивача має родича другого ступеня споріднення сестру ОСОБА_3 .

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби за сімейними обставинами, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

За змістом частин першої, другої статті 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі – Закон № 389-VIII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону № 389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно зі статтею 2 Закону № 389-VIII правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1). Надалі відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжено та такий правовий режим діє й на сьогодні.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII визначено види військової служби.

Одним з різновидів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період (абз. 3 ч. 6 ст. 2 Закону №2232-XII).

Підстави для звільнення військовослужбовців із військової служби, в тому числі і особливості звільнення з військової служби під час дії особливого періоду, визначені у частині четвертій статті 26 Закону №2232-XII.

Так, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону про військову службу військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті.

Згідно з абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII такою поважною причиною є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Відповідно до підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону про військову службу, подаються, серед іншого:

документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме:

у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи:

документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10.12.2024 № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21.09.2015 № 946;

висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10.12.2024 № 2067, про потребу в постійному догляді.

Суд встановив, що згідно з поданим рапортом та доданими до нього документами, мати позивача ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується Висновком лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу №217 від 29.11.2024, виданого КНП « 2-а міська поліклініка м. Львова», ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.

Згідно Висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу №217 від 29.11.2024, виданого КНП « 2-а міська поліклініка м. Львова», ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.

Отже, наявність особи, яка потребує постійного догляду, у цій справі є встановленою, та відповідачем не оспорюється.

Натомість проблемним питанням у спірних правовідносинах є з`ясування наявності чи відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд за матір`ю позивача.

Щодо вказаного питання Верховний Суд у постановах від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24 та від 07.05.2025 у справі № 420/30227/24 сформував такі висновки:

для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

При цьому, «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону про військову службу.

Законодавство України не містить універсального визначення поняття «член сім`ї», яке підлягало б однаковому застосуванню у всіх видах правовідносин.

Наприклад, відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з частиною другою статті 64 Житлового кодексу України до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Водночас, згідно зі статтею 1-1 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917- 1991 років» членами сім`ї є чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом.

Стаття 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачає, що до членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначених у цій статті, належать, зокрема, батьки; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім`ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти; утриманці загиблого (померлого), яким у зв`язку з цим виплачується пенсія.

Пункт 70 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» визначає, що члени сім`ї - чоловік/дружина або прирівняні до них особи, син, дочка, пасинок, падчерка, усиновлена особа, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, зять та невістка і прирівняні до них особи, батько, мати, вітчим, мачуха, усиновлювачі, опікуни чи піклувальники.

Підпунктом 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що членами сім`ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.

Отже, сімейне та житлове законодавство пов`язує належність до членів сім`ї з фактом спільного проживання, спільного побуту та наявністю взаємних прав і обов`язків. Водночас інші законодавчі акти, зокрема у сфері соціального забезпечення, оподаткування тощо, визначають коло членів сім`ї значно ширше, не обмежуючи його виключно фактом спільного проживання.

Тому, одна і та сама особа в межах різних правовідносин може визнаватися членом сім`ї або не визнаватися таким залежно від функціонального призначення відповідної норми.

З огляду на викладене, буквальне перенесення визначення поняття «член сім`ї», сформульованого в одному нормативно-правовому акті, на правовідносини, що регулюються іншим законом, є неправильним та може призвести до викривлення змісту відповідної правової норми.

За таких обставин, виникає потреба у застосуванні телеологічного та історичного методів тлумачення норми права.

Телеологічне тлумачення полягає у з`ясуванні цілей і завдань правової норми, тобто того, для чого вона була прийнята законодавцем. Застосування цього методу дозволяє встановити справжній зміст норми не лише через її формулювання, а й через її функціональне призначення у системі права.

Історичне тлумачення, своєю чергою, спрямоване на з`ясування волі законодавця на момент прийняття норми, зокрема через аналіз підготовчих матеріалів, умов її ухвалення, попереднього правового регулювання та тих суспільних відносин, на врегулювання яких вона була спрямована.

Ці методи дозволяють встановити, які саме проблеми законодавець мав намір вирішити, запроваджуючи відповідну норму, а також уникнути її тлумачення у відриві від контексту.

Аналіз змін законодавчого регулювання свідчить про трансформацію підходу законодавця до визначення підстав звільнення з військової служби за сімейними обставинами.

Так, попереднє правове регулювання передбачало можливість звільнення у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворими членами сім`ї (зокрема дружиною (чоловіком), дитиною, батьками своїми чи дружини (чоловіка)) без встановлення додаткових умов щодо наявності інших осіб, здатних забезпечити такий догляд.

Водночас, із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» законодавець істотно змінив підхід до регулювання цих правовідносин, доповнивши відповідну підставу звільнення умовою відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення.

Зазначені зміни свідчать про те, що законодавець прагнув об`єктивізувати підстави звільнення з військової служби за сімейними обставинами, підвищивши вимоги до їх обґрунтованості.

Якщо раніше достатньою була сама наявність необхідності здійснення догляду, то після внесення змін законодавець пов`язав можливість звільнення з додатковою умовою - відсутністю інших осіб, які можуть забезпечити такий догляд.

Отже, законодавець фактично посилив критерій поважності відповідної підстави, обмеживши її випадками, коли військовослужбовець є єдиною особою, здатною забезпечити необхідний догляд.

Використовуючи у тексті Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» поняття «член сім`ї першого чи другого ступеня споріднення», законодавець не надав його нормативного визначення.

Водночас, суд вважає помилковим застосування у спірних правовідносинах за аналогією положень сімейного чи житлового законодавства для з`ясування змісту поняття «член сім`ї першого чи другого ступеня споріднення».

Так, положення Сімейного кодексу України не оперують категоріями ступеня споріднення у контексті визначення складу сім`ї, а натомість пов`язують належність до членів сім`ї лише з фактом спільного проживання, спільного побуту та наявністю взаємних прав і обов`язків. При цьому сім`ю можуть утворювати й особи, які взагалі не мають ступеню споріднення.

Отже, сімейне законодавство використовує інші критерії для визначення кола членів сім`ї, ніж ті, що закладені у спірній нормі, яка прямо поєднує поняття «член сім`ї» зі ступенем споріднення. Це свідчить про те, що відповідні поняття мають різне контекстуальне наповнення залежно від сфери правового регулювання, а тому їх ототожнення є необґрунтованим.

Аналогічні правові висновки зробив Верховний Суд у постанові від 29.04.2026 року у справі № 520/14746/25.

З огляду на викладене, суд робить висновок, що у розумінні Закону 2232-XII поняття «члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення» необхідно тлумачити більш широко - як таке, що охоплює осіб, пов`язаних із відповідною особою родинними відносинами першого чи другого ступеня споріднення, оскільки інше тлумачення призвело б до необґрунтованого звуження сфери застосування спірної норми та суперечило б її меті.

Відповідно до підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, одним із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення чи другого ступеня споріднення є акт перевірки сімейного стану військовослужбовця, який наявний у матеріалах справи, але не досліджений належним чином судами попередніх інстанцій.

Згідно матеріалів справи, підставою для відмови відповідача у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби стала наявність у матері позивача ОСОБА_2 родича другого ступеня споріднення – сестри ОСОБА_3 , що підтверджено Актом обстеження сімейного стану військовослужбовця від 23.07.2025, затвердженого ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до змісту зазначеного Акту, обстеження проведено за адресою місця проживання позивача та його матері.

Встановлено наявність інших рідних (зі слів ОСОБА_5 ) сестра - ОСОБА_3 . Інвалідність II групи матері військовослужбовця ОСОБА_1 , яка тепер мешкає сама, встановлено Львівською обласною клінічною психіатричною лікарнею, вказує на потребу надання їй вчасної допомоги за обставин настання погіршення стану здоров`я та повноцінного догляду. Документів про здійснення будь-ким стороннього догляду за ОСОБА_2 не представлено. Сімейний статус матері - вдова. Осіб, які на момент перевірки комісією здійснюють догляд за громадянкою ОСОБА_2 не виявлено і не встановлено.

На підтвердження неможливості здійснення ОСОБА_3 догляду за сестрою ОСОБА_2 , позивачем подано до суду:

- нотаріально засвідчену заяву ОСОБА_3 від 09.03.2026 про відмову здійснювати догляд за сестрою ОСОБА_2 за станом здоров`я та за сімейними обставинами (інше місце проживання);

- виписку №59 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого щодо ОСОБА_3 , видану 06.02.2026 КНП «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги» (форма №027/о);

- консультаційний висновок спеціаліста щодо ОСОБА_3 , виданий 25.02.2026 КНП «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги»;

- витяг з Реєстру територіальної громади від 09.03.2026 про адресу місця проживання ОСОБА_3 .

Згідно вказаних медичних документів, повний діагноз: Полісегментарний остеохондроз шийного та грудного відділів хребта ускладнений протрузіями МХД С4-С5, С6-С7, С7-Th1, Th 2- Th3, Th 3-Th 4, килами МХД С5-С6, Th1-Th2, спондильозом, спондилоартрозом з больовим та мязево тонічним синдромами порушенням опорно-рухової функції хребта та ходи. Дисциркуляторна гіпертонічна енцефалопатія 2 ст.

Відповідно до Витягу з Реєстру територіальної громади від 09.03.2026, ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Як уже було зазначено вище, відповідно до сформованої практики Верховного Суду, під поняттям «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення» слід розуміти не лише їх формальну (юридичну) відсутність, а й відсутність таких осіб у фактичному розумінні, тобто відсутність реальності можливості здійснення ними постійного догляду за особою, яка цього потребує.

У цьому випадку, хоча формально існує інший член сім`ї другого ступеня споріднення (сестра матері позивача ОСОБА_3 ), неможливість нею здійснювати догляд за сестрою через за станом здоров`я та проживанням у іншій місцевості є не лише об`єктивними підставами, що унеможливлюють виконання такого обов`язку, а й фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити необхідний догляд.

Суд відхиляє як безпідставні доводи відповідача про те, що документи на які посилається сторона позивача відносно неможливості здійснення такого догляду сестрою особи з інвалідністю, не були предметом розгляду та оцінювання військовою частиною НОМЕР_2 , оскільки обов`язок перевірити наявність чи відсутність у військовослужбовця підстав, визначених ч. 4 ст. 26 Закону для звільнення з військової служби покладається законом саме на відповідача.

За наведених обставин суд робить висновок, що відповідачем не надано належної оцінки документам, долученим позивачем до рапорту від 22.01.2026 щодо звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, не здійснено перевірку можливості здійснення ОСОБА_3 догляду за своєю сестрою ОСОБА_2 , внаслідок чого дії відповідача щодо відмови у звільненні позивача з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII – слід визнати протиправними.

Щодо позовних вимог зобов`язального характеру, суд зазначає, що згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Комітет Міністрів Ради Європи сформулював принципи, які слугують змістовими гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримується принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.

У пункті 2.4 Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 3-рп/2016 ідеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 02 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Таким чином, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Аналогічні правові висновки зробив Верховний Суд, зокрема, у постановах від 10.09.2020 у справі №806/965/17 та від 11.02.2026 у справі №580/7979/21.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач подав відповідачу документи на підтвердження наявності підстав для звільнення з військової служби відповідно до закону у зв`язку із необхідністю догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача звільнити позивача за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

Згідно із вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд робить висновок про наявність підстав для задоволення позову повністю.

Щодо судового збору, суд зазначає, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії НОМЕР_3 прикордонного загону (військова частини НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи;

3. Зобов`язати НОМЕР_3 прикордонний загін (військова частини НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) звільнити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст судового рішення складено 15.05.2026 року.

СуддяКостецький Назар Володимирович