Постанова від 13 травня 2026 р. у справі №561/1002/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2026 року

м. Рівне

Справа № 561/1002/25

Провадження № 22-ц/4815/798/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Боймиструка С.В., суддів: Гордійчук С.О., Шимків С.С.

секретар судового засідання: Хлуд І.П.,

за участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Горобівського Івана Григоровича на заочне рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 11 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом Зарічненської селищної ради Рівненської області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог служба у справах дітей Зарічненської селищної ради про позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в :

Зарічненська селищна рада звернулась до суду з позовною заявою, в якій просила позбавити ОСОБА_1 батьківських прав щодо неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В позовній заяві позивач вказував, що відповідач ОСОБА_1 є батьком неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Зарічненського районного суду Рівненської області від 08 березня 2023 року мати дитини ОСОБА_4 позбавлена батьківських прав. Відповідач по справі ОСОБА_1 залишив дитину без батьківського піклування та виїхав за кордон, де перебуває тривалий час. У зв`язку з залишення без батьківського піклування дитину ОСОБА_3 влаштовано в сім`ю ОСОБА_5 , яка проживає в селі Вовчиці Вараського району. З часу виїзду за межі України ОСОБА_1 жодного разу з дитиною не бачився, не цікавився навчанням дочки, її здоров`ям, фактично ухилившись від виконання батьківських обов`язків по вихованню дитини. Вищевказане свідчить про те, що ОСОБА_1 свідомо ухиляється від батьківських обов`язків, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідним харчуванням, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення.

Покликаючись на вищевикладене, позивач просив позбавити ОСОБА_1 батьківських прав щодо неповнолітньої ОСОБА_3 .

Заочним рішенням Зарічненського районного суду Рівненської області від 11 листопада 2025 року позов задоволено.

Позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Зарічненського районного суду Рівненської області від 20 січня 2026 року заяву відповідача про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погоджуючись із заочним рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Горобівський Іван Григорович, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Узагальнені доводи зводяться до того, що висновок суду про ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків є безпідставним, оскільки належних та допустимих доказів такого ухилення у матеріалах справи немає, а єдиним доказом фактично покладено висновок органу опіки та піклування, який має рекомендаційний характер і не підтверджений іншими доказами.

Апелянт наголошує, що він підтримує постійний зв`язок із дитиною, спілкується з нею за допомогою телефонного зв`язку та месенджерів, цікавиться її життям, бере участь у її утриманні, зокрема надає матеріальну допомогу та придбавав необхідні речі.

Зазначає, що його перебування за кордоном є тимчасовим, зумовлене об`єктивними обставинами та не свідчить про самоусунення від виконання батьківських обов`язків, а висновки органу опіки щодо небажання повертатися в Україну є необґрунтованими та не підтверджені доказами.

Також апелянт вказує, що суд першої інстанції не врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який може застосовуватись лише за наявності доведеного винного та свідомого нехтування батьківськими обов`язками, чого у даній справі встановлено не було.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до положень статті 367 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 . Її батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (свідоцтво про народження НОМЕР_1 від 15 грудня 2016 року).

Рішенням Зарічненського районного суду Рівненської області від 08 березня 2023 року ОСОБА_4 позбавлена батьківських прав щодо дочки ОСОБА_3 .

Згідно наказу начальника служби у справах дітей Зарічненської селищної ради №17 від 12.02.2025 року, неповнолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 взято на облік дітей, які залишились без батьківського піклування, та останню тимчасово влаштовано в сім`ю ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , жительки села Вовчиці Вараського району.

Рішенням виконавчого комітету Зарічненської селищної ради від 24.07.2025 №218 затверджено висновок органу опіки та піклування Зарічненської селищної ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_6 виїхав за кордон 30.01.2022 року.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що:

«тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».

У постанові від 04 квітня 2024 року у справі №553/449/20 Верховний Суд здійснив наступні висновки:

«…очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. … Простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька призвела до розриву зв`язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері, то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька батьківських прав щодо його доньки. Особливо в ситуації, коли батько наполегливо вказував, що він хоче відновити та розвивати стосунки зі своєю донькою».

«хоча період, протягом якого батько не підтримував контакту донькою тривав достатньо довго, особливо для дитини її віку, цей фактор сам по собі не може виключати можливість відновлення зв`язків між донькою і її біологічним батьком. Фактична повага до сімейного життя вимагає, щоб майбутні відносини між батьком і дитиною визначалися з урахуванням усіх важливих факторів, а не просто спливом часу;

діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов`язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов`язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів;»

Сукупністю зібраних доказів підтверджується пасивність відповідача щодо виконання батьківських обов`язків, проте колегія суддів зауважує, що наданих доказів недостатньо для висновку про остаточну та безповоротну втрату батьківського зв`язку, неможливості його відновлення та того, що збереження правового статусу становить реальну загрозу для благополуччя дитини.

Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг вказувати про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (HUNT c. UKRAINE), заява № 31111/04, пункти 57, 58).

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо того, що в основу рішення покладено лише висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав.

Проте такий висновок є недостатньо обґрунтованим та має рекомендаційний характер для суду (ст. 19 СК України).

Відповідач надав докази, які вказують, що батько та дитина спілкуються дистанційно, дитина усвідомлює наявність батька.

В матеріалах справи відсутні докази того, що до відповідача вживались заходи попередження та впливу, відсутні докази того, що орган опіки для підготовки висновку контактував з відповідачем.

Виходячи з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, не відповідає меті возз`єднання дитини та одного з батьків, апеляційний суд вважає висновки суду про достатність підстав для позбавлення батьківських прав передчасними та такими, що не ґрунтуються на достатніх доказах.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 року № 3 (зі змінами) «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи може відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.

Колегія суддів враховує, що надані відповідачем докази свідчать про підтримання ним певного зв`язку з дитиною, зокрема шляхом спілкування та надання окремої матеріальної допомоги. Разом із тим такі дії самі по собі не свідчать про належне та повноцінне виконання батьківських обов`язків. Водночас за встановлених у справі обставин колегія суддів вважає, що наявна поведінка відповідача не дає достатніх підстав для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав.

Відтак колегія суддів вважає за доцільне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини та покласти на орган опіки та піклування Зарічненської селищної ради контроль за виконанням батьківських обов`язків відповідачем.

При цьому відповідач має зважати на те, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (див постанови Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21, від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21, від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22).

Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Горобівського Івана Григоровича задовольнити частково.

Заочне рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 11 листопада 2025 року скасувати.

В позові Зарічненської селищної ради Рівненської області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог служба у справах дітей Зарічненської селищної ради про позбавлення батьківських прав відмовити.

Попередити ОСОБА_1 про необхідність належного виконання обов`язків по вихованню і утриманню дитини та покласти на орган опіки та піклування Зарічненської селищної ради Рівненської області контроль за виконанням батьківських обов`язків відповідачем.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Касаційна скарга може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 15 травня 2026 року.

Судді: Боймиструк С.В.

Гордійчук С.О.

Шимків С.С.