Постанова від 13 травня 2026 р. у справі №283/467/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №283/467/25 Головуючий у 1-й інст. Тимошенко А. О.

Категорія 23 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2026 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Павицької Т.М., Талько О.Б.,

з участю секретаря

судового засідання Лугини О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 283/467/25 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Полісся», третя особа – Товариство з обмеженою відповідальністю «Техресурс», про розірвання договорів оренди землі,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Івашкевича Сергія Анатолійовичана рішення Малинського районного суду Житомирської області від 12 травня 2025 року,ухвалене під головуванням судді Тимошенка А.О. у місті Малині,

в с т а н о в и в :

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся з даним позовом, в якому просив розірвати договори оренди землі, площею 4,4682 га з кадастровими номером 1823482600:07:000:0144 та площею 0,9177 га, з кадастровими номером 1823482600:07:000:0239, які були укладені 01 січня 2020 року між ним та ТОВ «Виробниче підприємство «Полісся» із підстав невиконання зобов`язань щодо сплати орендної плати за період 2023 – 2024 років.

Позов мотивував тим, що йому на праві власності належать вищезазначені земельні ділянки.

01 січня 2020 року він уклав з ТОВ «Виробниче підприємство «Полісся» договори оренди даних земельних ділянок строком на 7 років.

Згідно пункту 4.1 Договорів оренди землі орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі 4853,18 грн та 723 грн за рік оренди відповідно.

А пунктом 4.5 Договорів передбачено, що орендна плата вноситься Орендарем у строк до 31 грудня поточного року. Орендар перераховує грошові кошти орендної плати на банківський розрахунковий рахунок Орендодавця, та/або виплачує через касу Орендаря, та/або здійснює виплату засобами поштового зв`язку через місцеві відділення УДППЗ «Укрпошта», шляхом надіслання на адресу Орендодавця поштових переказів або в іншій формі, погодженій сторонами.

Вказував, що ТОВ «Виробниче підприємство «Полісся» порушило умови договорів та за 2023 та 2024 роки орендну плату не сплатило.

Зазначав, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 24 лютого 2025 року право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1823482600:07:000:0144 зареєстровано за орендарем ТОВ «Виробниче підприємство «Полісся» 21 жовтня 2020 року із записом про державну реєстрацію іншого речового права № 38849061, а відносно земельної ділянки з кадастровим номером 1823482600:07:000:0239 зареєстровано за орендарем ТОВ «Виробниче підприємство «Полісся» 21 жовтня 2020 року із записом про державну реєстрацію іншого речового права № 38848913.

Вважав, що оскільки відповідач систематично не сплачує орендну плату за земельні ділянки, то договори оренди необхідно розірвати.

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 12 травня 2025 року у задоволені позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі, представник позивача – адвокат Івашкевич С.А. просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Зазначає, що за оренду обох земельних ділянок упродовж періоду оренди з 2023 по 2024 років відповідач зобов`язання за договором щодо проведення оплати не виконував, що підтверджено відомостями з Державного реєстру фізичних осіб- платників податків про джерела /суми нарахованого доходу (перерахованого ) податку та військового збору станом на 11 лютого 2025 року, в яких відсутня інформація про отримання ОСОБА_1 доходу від оренди землі від ТОВ «ВП «Полісся» за 2023-2024 роки.

Невиконання обов`язків орендаря щодо сплати орендної плати у силу є підставою для дострокового розірвання договору за рішенням суду.

Вказує, що висновки суду, викладені у рішенні щодо неналежного відповідача у справі, є помилковими, не ґрунтуються на вимогах закону та не є підставою для відмови у задоволенні позову.

Зокрема, відчуження відповідачем права оренди Товариству з обмеженою відповідальністю «Техресурс» відбулося лише 15 квітня 2025 року, тобто на стадії розгляду справи у суді першої інстанції, а несплата позивачу орендної плати відбулася за період 2023 – 2024 років.

Отже, судом було неправильно застосовані норми матеріального права, а саме поєднання норм статті 93 Земельного кодексу України та статті 32 Закону України «Про оренду землі».

У відзиві представник ТОВ «ВП «Полісся» апеляційну скаргу не визнав, мотивуючи положеннями норм матеріального та процесуального права.

Від представника відповідача до судового засідання надійшло клопотання про його участь при розгляді справи у суді апеляційної інстанції в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів, яке було задоволено.

Однак, у призначений день та час представник ТОВ «ВП «Полісся» на зв`язок для проведення відеоконференції не вийшов.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші учасники в судове засідання також не з`явились.

Приймаючи до уваги, що у відповідності до частини 5 статті 212 ЦПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду несе учасник справи, який подав відповідну заяву, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутність її учасників без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 та частини 2 статті 247 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що право оренди земельних ділянок позивача перейшло до ТОВ «Техресурс». За таких обставин рішення суду жодним чином не вплине на права та обов`язки ТОВ «Виробниче підприємство «Полісся», а вплине на права та обов`язки ТОВ «Техресурс». У зв`язку з цим вважає, що позов поданий не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками з огляду на таке.

Судом встановлено, що згідно свідоцтв про право на спадщину за законом від 13 грудня 2019 року ОСОБА_1 є власником земельних ділянок, площею 4,4682 га з кадастровим номером 1823482600:07:000:0144 та площею 0,9177 га з кадастровим номером 1823482600:07:000:0239, які знаходяться на території Вишівської сільської ради Малинського району Житомирської області і призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.12, 13).

Право власності на дані земельні ділянки зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягами від 13 грудня 2019 року (а.с.14, 15).

01 січня 2020 року позивач уклав з ТОВ «Виробниче підприємство «Полісся» договори оренди належних йому земельних ділянок (а.с.16-17, 18-19). Відповідно до їх умов вони набувають чинності з моменту підписання і діють сім років.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка сформована 24 лютого 2025 року, право оренди ТОВ «Виробниче підприємство «Полісся» вищевказаних земельних ділянок зареєстроване 21 жовтня 2020 року (а.с.21, 22).

Крім того, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка сформована 07 травня 2025 року, ТОВ «Виробниче підприємство «Полісся» відчужило право оренди земельних ділянок позивача ТОВ «Техресурс» на підставі договору про відчуження (продажу) права оренди земельних ділянок № 26 від 15 квітня 2025 року (а.с.37-40).

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17 (провадження №61-2417сво19).

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20).

Дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Згідно із статтею 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За приписами статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться .

Під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади, згідно з якими здійснюється виконання зобов`язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість, добросовісність та розумність (частина 3 статті 509 ЦК України).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року в справі №180/1735/16-ц (провадження №61-18013сво18).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» (надалі Закону), оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 15 Закону, встановлено, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату відноситься до істотних умов договору оренди землі.

Відповідно до статті 409 ЦК України, власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.

Пунктом «в» частини першої статті 96 ЗК України визначено, що землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

За правилами частин першої та другої статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України (частина перша статті 32 Закону України «Про оренду землі»).

У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України, передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата земельного податку або орендної плати.

До відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі №912/1385/17 (провадження №12-201гс18).

Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі №183/262/17 (провадження №61-41932сво18).

Об`єднана Палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №293/1011/16-ц (провадження №61-29970сво18) дійшла висновку, що тлумачення пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, частини другої статті 651 ЦК України свідчить, що «несплата орендної плати» охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначено договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).

Сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі №183/262/17 (провадження №61-41932сво18), Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2023 року у справі №499/793/21 (провадження №61-8740 св 23).

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За приписами частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі».

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування невиплати орендної плати покладається на орендаря.

У даній справі встановлено, що відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 11 лютого 2025 року відсутня інформація про доходи ОСОБА_1 одержані від ТОВ «ВП «Полісся» за 2023-2024 роки (а.с.20).

Таким чином, доказів на підтвердження того, що ТОВ «ВП «Полісся» сплачено ОСОБА_1 орендну плату за 2023-2024 роки, ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано.

Крім того, ТОВ «ВП «Полісся» не надало жодних доказів того, що ОСОБА_1 відмовився від отримання нарахованої йому орендної плати. Сплата орендної плати є обов`язком відповідача відповідно до умов договору.

У даному випадку, всі ризики неналежного виконання умов договору покладаються на орендаря.

За правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (провадження №14-53цс21) у кожному конкретному випадку істотність порушення договору треба оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон розкриває за допомогою іншого оціночного поняття «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору». Тобто, критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданої цим порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір.

За наслідками розгляду справи колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 розраховував отримувати орендну плату щорічно у строк, встановлений в договорах оренди землі, проте, відповідач не сплатив орендну плату, у зв`язку з чим, позивач не може та не бажає очікувати, що в подальшому відповідач належно виконуватиме обов`язки за умовами договору.

Отже, вказане вище безумовно свідчить про те, що ТОВ «ВП «Полісся» не було виконано умови договорів оренди, а тому наявні підстави для розірвання договорів з підстав пункту «д» частини 1 статті 141 ЗК України (систематична несплата орендної плати).

Щодо висновків місцевого суду, що право оренди позивача перейшло до ТОВ «Техресурс», за таких обставин рішення суду жодним чином не вплине на права та обов?язки ТОВ «ВП «Полісся», а вплине на права та обов?язки ТОВ «Техресурс», колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка сформована 07 травня 2025 року, ТОВ «ВП «Полісся» відчужило право оренди земельних ділянок позивача ТОВ «Техресурс» на підставі договору про відчуження (продажу) права оренди земельних ділянок № 26 від 15 квітня 2025 року (а.с.37-40).

Правовідносини, які виникли між сторонами існували станом на 2023-2024 роки, тому посилання суду першої інстанції, що позов поданий не до тієї особи, яка повинна відповідати за невиконання зобов`язаньспростовується матеріалами справи.

Правовідносини, пов`язані з несплатою орендної плати у 2023–2024 роках, виникли з участю іншого орендаря і не можуть бути поставлені в провину ТОВ «Техресурс», який набув право оренди лише у квітні 2025 року.

Суд першої інстанції належної уваги на це не звернув, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, проаналізувавши зібрані по справі докази та встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги підлягають до задоволення, а рішення суду першої інстанції у відповідності до положень пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України – скасуванню, із ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до положень частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 даної статті передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За приписами підпунктів «б», «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції у постанові, зокрема вирішує питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Отже, з урахуванням вимог статті 141 ЦПК України, із відповідача підлягають стягненню на користь позивача 1 211, 20 грн судового збору за звернення до суду першої інстанції та 3 633, 80 грн за подання апеляційної скарги, а всього 4844,80 грн.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Івашкевича Сергія Анатолійовича задовольнити.

Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 12 травня 2025 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Розірвати договір оренди землі, площею 4,4682 га, з кадастровими номером 1823482600:07:000:0144, укладений 01 січня 2020 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Полісся» (код ЄДРПОУ 41102844).

Розірвати договір оренди землі, площею 0, 9177 га, з кадастровими номером 1823482600:07:000:0239, укладений 01 січня 2020 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Полісся» (код ЄДРПОУ 41102844).

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Полісся» (код ЄДРПОУ 41102844) на користь ОСОБА_1 1 211, 20 грн судового збору за звернення до суду першої інстанції та 3 633, 80 грн за подання апеляційної скарги, а всього 4844,80 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді

Повний текст постанови складений: 15 травня 2026 року.