Постанова від 13 травня 2026 р. у справі №158/3942/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 158/3942/25 Головуючий у 1 інстанції: Корецька В. В.

Провадження № 22-ц/802/690/26 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О. І.,

суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 16 березня 2026 року,

В С Т А Н О В И В :

30 грудня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «Діджи Фінанс» звернулося до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовує тим, що 24 лютого 2023 року між ТОВ «Фінансова Компанія «Віва Капітал» і ОСОБА_2 було укладено договір № 1305485338490 про надання фінансового кредиту продукту «Старт» у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 4 500 грн строком на 20 днів шляхом переказу коштів на її банківську карту № НОМЕР_1 , зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1,99 % від залишку суми кредиту за кожен день користування ним.

Станом на день звернення до суду із цим позовом заборгованість відповідачки за кредитним договором становить 14 350,00 грн, з яких: 4 500 грн – заборгованість по тілу кредиту, 9 850,50 грн – заборгованість по процентах за користування кредитом.

04 жовтня 2023 року між ТОВ «ФК «Віва Капітал» і ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір факторингу № 04102023/2, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Віва Капітал» передало (відступило) за плату, а ТОВ «Діджи Фінанс» прийняло права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, у тому числі і до боржника ОСОБА_3 за кредитним договором № 1305485338490 від 24.02.2023.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором та не погашенням заборгованості, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 1305485338490 від 24.02.2023 у розмірі 14 350,50 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн, та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн.

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 16 березня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» 14 350,50 грн заборгованості за кредитним договором № 1305485338490 від 24.02.2023, 2 422,40 грн судового збору і 3 000 грн витрат на правничу допомогу.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове – про відмову в позові.

Зазначає, що сторонами погоджено надання кредиту на строк 20 днів з 24.02.2023 до 16.03.2023 та п. 1.14.1. визначено орієнтовну загальну вартість договору кредитування 6 291 грн, з яких 4 500 грн – сума кредиту і 1 791 грн – проценти за користування кредитом, а тому нарахування процентів після спливу 20 днів є неправомірним.

Пролонгація не відбувалася і жодних доказів щодо пролонгації кредиту позивачем не надано.

Доказів про надання позивачу правничої допомоги ним також не надано.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ТОВ «Діджи Фінанс», посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи проведено без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 5 ст. 268, ст. 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно частково задовольнити, а рішення суду змінити з таких підстав.

Згідно зі статями 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України).

За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище наведеного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладення в електронному вигляді через інформаційно-телекомунікаційну систему позичальника можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Згідно зі статтею 64 ЦПК України докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з матеріалами справи, 24 лютого 2023 року між ТОВ «ФК «Віва Капітал» і ОСОБА_3 укладено договір № 1305485338490 про надання фінансового кредиту продукту «Старт», за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 4 500 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1,99 % в день від суми кредиту. Строк, на який надається кредит – 20 днів з 24.02.2023 по 16.03.2023 /п. п. 1.3., 1.6., 1.7., 1.9.1./.

Згідно з матеріалами справи на дату укладення кредитного договору 24.02.2023 прізвище позичальника було ОСОБА_3 .

Згідно даних ВОМІРМП УДМС України у Волинській області відповідно до паспорта громадянина України, виданого 09.05.2024 прізвище позичальника уже ОСОБА_1 (а.с.37).

У п. 1.8. сторонами визначено порядок та умови пролонгації кредиту: за ініціативою позичальника та при умові сплати усіх процентів.

Матеріали справи не містять жодних доказів, що 16.03.2023, чи після цієї дати відбувалася пролонгація кредитного договору.

Таким чином, станом на 16.03.2023 ОСОБА_4 зобов`язана була сплатити кредитору 4 500 грн тіла кредиту і 1 791 грн процентів за користування кредитом за ставкою, визначеною у п. 1.9.1. /1,99 % від суми Кредиту за кожен день користування ним/ (85,50 грн/день х 20 днів).

04 жовтня 2023 року між ТОВ «ФК «Віва Капітал» і ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір факторингу № 04102023/2, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Віва Капітал» передало (відступило) за плату, а ТОВ «Діджи Фінанс» прийняло права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, у тому числі і до боржника ОСОБА_3 за кредитним договором № 1305485338490 від 24.02.2023.

У пункті 1.12. договору визначено, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення строку дії договору… є відкладальною обставиною у розумінні статті 212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку дії договору.

Колегія суддів звертає увагу на те, що невиконання зобов`язань або неналежне виконання договірних зобов`язань у зв`язку із незабезпеченням виконання договірних зобов`язань між боржником та кредитором не може бути підставою для звільнення від відповідальності боржника, тим більше розглядатися як «відкладальна умова», яка може й не настати, оскільки в розумінні ч. 1 ст. 212 ЦК України, відкладальною є саме та обставина, щодо якої невідомо чи настане вона чи ні.

Тому, добросовісний кредитор, укладаючи договори зі споживачем, розраховує на повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом у межах погодженого сторонами строку, відповідно й обов`язком споживача у такому договорі визначено своєчасну сплату кредиту.

У зв`язку із цим, несвоєчасне повернення, чи неповернення відповідачем кредиту є порушенням споживачем договірних зобов`язань за укладеним договором, а не відкладальною умовою.

У зв`язку з порушенням грошового зобов`язання настає відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України.

Нарахування і стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, у якій припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У позовній заяві до стягнення заявлено лише заборгованість по тілу кредиту і заборгованість по несплачених процентах за користування кредитом (а. с. 2-4).

Вимог про стягнення коштів на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України із зазначенням їх розміру та наведенням розрахунку – позивач не заявляв.

Ураховуючи наведене, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за кредитним договором у розмірі 6 291 грн.

Посилання в апеляційній скарзі на відсутність доказів про надання позивачу правничої допомоги – відхиляються апеляційним судом, оскільки спростовуються наявними у справі доказами про це.

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції про задоволення позову у заявленому позивачем розмірі заборгованості зроблені без належного з`ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для зміни рішення суду.

Статтею 141 ЦПК України визначено порядок розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 133 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК).

За змістом ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону звільнено від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно вимог позову ТОВ «Діджи Фінанс» просило стягнути з відповідача кошти на загальну суму 14 350,50 грн.

Апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позову на суму 6 291 грн, що становить 43,84 % від заявлених вимог.

З урахуванням застосування принципу пропорційності, позивачу за подання позовної заяви необхідно відшкодувати витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 061,98 грн (43,84 % від сплачених 2 422,40 грн).

Апеляційну скаргу задоволено частково.

Відповідач на підставі п. 9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору.

Таким чином, за подання апеляційної скарги, яку задоволено частково, а саме на 56,16 %, із позивача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 550,79 грн (56,16 % від 4 542 грн, які підлягали сплаті на підставі пп. 1, 6 п. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).

Ураховуючи наведене, а саме те, що державою на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати у розмірі 1 061,98 грн, а з позивача в дохід держави підлягають стягненню судові витрати у розмірі 2 550,79 грн, то із застосуванням вимог ч. 10 ст. 141 ЦПК України з позивача в дохід держави необхідно стягнути різницю у судових витратах, а саме 1 488,81 грн (2 550,79 – 1 061,98), звільнивши державу від відшкодування судових витрат позивачу.

Судом першої інстанції при повному задоволенні позову визначено до стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.

Позивач визначений судом розмір цих витрат не оскаржував, а тому апеляційний суд визначає пропорційність стягнення витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача саме із визначеного судом розміру – 3 000 грн.

Оскільки позов задоволено на 43,84 % від заявлених вимог, то відшкодуванню позивачу відповідачем підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 315,20 грн (43,54 % від 3 000 грн).

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 268 ЦПК України).

Керуючись ст. ст. 268 ч. ч. 4, 5, 367, 369, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 16 березня 2026 року змінити.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» 6 291 (шість тисяч двісті дев`яносто одну) грн заборгованості за кредитним договором № 1305485338490 від 24.02.2023.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» 1 315 (одну тисячу триста п`ятнадцять) грн 20 коп витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» в дохід держави 1 488 (одну тисячу чотириста вісімдесят вісім) грн 81 коп різниці у судових витратах.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий – суддя

Судді