Рішення від 13 травня 2026 р. у справі №759/26994/25 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/26994/25

пр. № 2/759/3877/26

14 травня 2026 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Петренко Н.О.

за участю секретаря судових засідань Чумак В.А.

представника позивача ОСОБА_6..

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради, ОСОБА_3 про визнання права власності на частину у нерухомому майні за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог.

Позивач ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до Київської міської ради та ОСОБА_3 про визнання за нею права власності за набувальною давністю на 1/6 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов мотивований тим, що тим, що з серпня 2013 року позивач добросовісно, відкрито та безперервно володіє 1/6 частиною зазначеної квартири, яка залишилася після смерті її бабусі ОСОБА_4 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ) . Позивач вказує, що вона є спадкоємицею п`ятої черги, однак через пропуск строку для прийняття спадщини та відмову суду у встановленні додаткового строку (справа № 759/29288/21), вона не може оформити право власності в порядку спадкування. Посилаючись на ст. 344 ЦК України, позивач просить визнати за нею право власності на спірну частку за набувальною давністю.

ІІ. Процесуальні рішення у справі.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 19 листопада 2025 року відкрито провадження в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 05.02.2026 року закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті.

ІІІ. Позиції учасників судового провадження.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 , у судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Надала до суду заяву про визнання позовних вимог та просила розглядати справу без її участі.

Представник відповідача Київської міської ради (Київрада) у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Представник Київської міської ради подав письмові пояснення, в яких заперечував проти задоволення позову, посилаючись на відсутність передбачених законом умов для набуття права власності за набувальною давністю, зокрема добросовісності заволодіння майном. Представник відповідача зазначив, що позивачу було достеменно відомо про належність спірного майна спадкодавцю та про існування інших спадкоємців, а тому володіння спірним майном не може вважатися добросовісним у розумінні ст. 344 ЦК України

ІV. Фактичні обставини встановлені судом та норми права,які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2 , належала ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 23.03.2001.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, після чого відкрилась спадщина, до складу якої входила зазначена квартира.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 16.07.2012 у справі № 2-7084/11 право власності на спадкове майно було розподілено між спадкоємцями, а саме:

1/6 частина квартири - ОСОБА_2 ;

1/6 частина квартири - ОСОБА_3 ;

1/6 частина квартири - ОСОБА_4 .

Судом встановлено, що предметом даного спору є 1/6 частина квартири, яка належала ОСОБА_4 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 17.05.2022, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21.04.2023, у задоволенні позову ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини було відмовлено.

На підтвердження доводів позивач долучила до позову численні квитанціями про оплату комунальних платежів за період з 2015 по 2025 роки. обґрунтовуючи, що після смерті спадкодавця позивач фактично користувалася квартирою, проживала у ній, несла витрати на її утримання та сплачувала житлово-комунальні послуги.

У статті 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Тобто, можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15 та 16 Цивільного кодексу України, а також з частини 4 статті 344 Цивільного кодексу України.

У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності. Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Аналогічна правова позиція зазначена у пункті 13 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від

07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».

Частиною 1 статті 344 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, або рухомим майном - протягом п?яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

За змістом статті 2 Цивільного кодексу України, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими можуть бути фізична особаабо юридична особа, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до правового висновку, якого дійшла Велика палата Верховного Суду у Постанові від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження №12-291гс18), правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ. Він ґрунтується на сукупності обставин, зазначених у частині 1 статті 344 Цивільного кодексу України.

За змістом статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно, позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність володіння протягом строку, який складає не менше 10 років, добросовісність заволодіння майном, факт володіння спірним майном.

Аналізуючи поняття добросовісності володіння, як ознаки набувальної давності за статтею 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб?єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов?язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений в тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

За змістом частини 5 статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.

Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року, або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини 3 статті 344 Цивільного кодексу України).

У частині 2 статті 344 Цивільного кодексу України передбачено, що набувальна давність не переривається, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним спадкоємцем (правонаступником), оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Принцип відкритості володіння майном передбачає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому, володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння і має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 14 травня 2019 року по справі №910/17274/17, зазначила, що оскільки за змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю.

Набувальна давність визначається як засіб закріплення майна за суб?єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, а також в інших ситуаціях. Право власності за набувальною давністю може бути набутим як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить за правом власності іншій особі.

Тобто, за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.

Зазначені висновки узгоджуються з роз?ясненнями, викладеними у Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав». Зокрема у пунктах 5 та 9 вказаної Постанови роз?яснено, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів.

При цьому, діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Вирішуючи спір, суд виходить з того, що відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито та безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно за набувальною давністю, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, для набуття права власності за набувальною давністю необхідною є сукупність таких умов: добросовісне заволодіння чужим майном, відкритість та безперервність володіння, сплив установленого законом строку, а також відсутність правових підстав для володіння таким майном.

Разом з тим, однією з основних та обов`язкових умов застосування положень статті 344 ЦК України є саме добросовісність заволодіння майном.

Під добросовісністю володіння слід розуміти таке фактичне заволодіння чужим майном, за якого особа на момент отримання майна не знала і не могла знати про відсутність у неї правових підстав для набуття права власності на це майно. Добросовісний володілець повинен бути переконаний, що майно належить йому правомірно та що відсутні інші особи, які мають права на це майно.

Однак, як встановлено судом, позивачу було достеменно відомо про правовий статус спірного майна, його належність спадкодавцю та про існування визначеного законом порядку прийняття спадщини.

Так, матеріалами справи підтверджується, що після смерті ОСОБА_4 позивач зверталась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак постановою державного нотаріуса від 27.02.2017 їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з пропуском строку для її прийняття.

Крім того, рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 17.05.2022 залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21.03.2023, позивачу відмовлено у визначенні додаткового строку для прийняття спадщини

Наведені обставини свідчать про те, що позивач не лише знала про існування спадкового майна та належність спірної 1/6 частини квартири спадкодавцю, а й усвідомлювала необхідність оформлення спадкових прав у передбаченому законом порядку.

Отже, володіння позивачем спірним майном не може вважатись добросовісним у розумінні статті 344 ЦК України, оскільки вона достеменно знала, що не є власником спірної частки квартири та не набула права власності на неї у встановленому законом порядку.

Фактично позивач намагається використати інститут набувальної давності як спосіб набуття спадкового майна після пропуску строку для прийняття спадщини та після відмови суду у його поновленні, що суперечить правовій природі набувальної давності.

Суд звертає увагу, що набувальна давність не може підміняти собою процедуру спадкування та застосовуватись у випадках, коли особа знала про наявність спадкового майна, про існування спадкоємців та про необхідність оформлення спадкових прав.

Сам по собі факт проживання у квартирі, користування нею, сплати комунальних платежів та утримання майна не є безумовною підставою для набуття права власності за набувальною давністю, оскільки такі дії свідчать лише про фактичне користування майном, але не підтверджують добросовісності заволодіння ним.

Разом з тим, оскільки частка квартири є незначною, позивач є спадкоємцем п`ятої черги, безперервно користується, дбає та утримує майно. Інші претенденти на дану частку відсутні і вирішти спір щодо належного оформлення даного майна Законом не передбачено, тому суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог та визнати право власності на 1/6 частину квартири за набувальною давінстю.

Оцінюючи всі обставини справи у їх сукупності, суд враховує, що позивач фактично з 2013 року відкрито, безперервно користується спірною частиною квартири, здійснює її утримання, сплачує житлово-комунальні послуги, дбає про належний стан майна та несе тягар його утримання, що підтверджується наданими до матеріалів справи квитанціями про оплату комунальних платежів за тривалий період часу

Суд також враховує, що інші особи претензій щодо спірної 1/6 частини квартири не заявляли, спору щодо користування спірним майном між сторонами не існує, а відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги визнала

Крім того, спірна частка квартири є незначною, фактично перебуває у володінні та користуванні позивача понад десять років, а інший спосіб оформлення права на дане майно у позивача відсутній, оскільки у визначенні додаткового строку для прийняття спадщини їй було відмовлено

Суд виходить із того, що інститут набувальної давності спрямований на забезпечення стабільності цивільного обороту, усунення правової невизначеності щодо майна та закріплення права власності за особою, яка тривалий час фактично володіє та утримує майно як власне.

За таких обставин, враховуючи тривалість, відкритість та безперервність володіння позивачем спірним майном, відсутність інших осіб, які б заявляли права на спірну частку квартири, а також необхідність забезпечення принципу правової визначеності та справедливого балансу між інтересами сторін, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/6 частину квартири за набувальною давністю.

V. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , понесені нею судові витрати зі сплати судового збору підлягають покладенню на відповідачів.

Разом з тим, враховуючи характер спірних правовідносин, відсутність спору між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 , яка визнала позовні вимоги, а також відсутність доказів понесення відповідачами витрат, пов`язаних з розглядом справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх розподілу.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 328, 344 ЦК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до Київської міської ради, ОСОБА_3 про визнання права власності на частину у нерухомому майні за набувальною давністю задовольнити

Визнати за ОСОБА_2 право власності за набувальною давністю на 1/6 частину квартири АДРЕСА_2 .

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.О. Петренко