Рішення від 14 травня 2026 р. у справі №755/3403/26 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/3403/26

Провадження №: 2/755/4803/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Гаврилової О.В.

за участю секретаря - Гречаної Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення режиму окремого проживання подружжя, -

В С Т А Н О В И В :

До Дніпровського районного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про встановлення режиму окремого проживання подружжя.

Згідно заявлених вимог, позивач просить суд встановити режим окремого проживання подружжя ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , починаючи з дня набрання чинності рішенням суду.

Вимоги позову обґрунтовані тим, що 27 серпня 2005 року між сторонами укладено шлюб. Позивач зазначає, що упродовж тривалого часу між сторонами склались відносини, за яких спільне проживання стало неможливим, сторони проживають окремо та не мають бажання відновлювати спільне проживання, сімейні відносини між сторонами фактично припинені, позивачем також ініційовано питання про врегулювання розділу спільного майна подружжя. Позивач розглядає заяву про встановлення режиму окремого проживання не як остаточний розрив подружніх відносин, а як можливість знизити рівень конфліктності між сторонами, упорядкування ситуації, що склалася, та надання часу та простору для усвідомлення подальших кроків. Крім того, встановлення такого режиму дозволить убезпечити правовий режим майна, яке буде набуте кожною із сторін, та не допустить майнових суперечок. Також позивач розглядає встановлення такого режиму, як шанс на примирення та відновлення сімейних відносин.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 12 березня 2026 року відкрито провадження в даній цивільній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання.

30 березня 2026 року відповідач ОСОБА_2 подав до суду заяву про визнання позову, в якій зазначає, що не заперечує проти такого способу врегулювання ситуації та вважає, що це надасть сторонам можливість для відновлення подружніх відносин та убезпечить від можливих майнових спрів.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 20 квітня 2024 року закрито підготовче провадження у цивільній справ та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання сторони не з`явились

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Павленко Г.М. подала до суду заяву, в якій просила розглядати справу без участі позивача та її представника, позов підтримала в повному обсязі та просила його задовольнити.

Представник відповідач ОСОБА_2 - адвокат Дмитренко А.О. подала до суду заяву, в якій просила розглядати справу без участі сторони відповідача та зазначила, що сторона відповідача визнає позов в повному обсязі.

Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч. 2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, суд встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом установлено, що 27 серпня 2005 року міським відділом реєстрації актів цивільного стану №1 Харківського обласного управління юстиції між сторонами було зареєстровано шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис №1701, що підтверджується долученою до позовної заяви копією свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_3 , яке видане 27 серпня 2005 року міським відділом реєстрації актів цивільного стану №1 Харківського обласного управління юстиції (а.с. 6).

За змістом заяв по суті справи та поданими документами не вбачається, що сторони мають спільних дітей.

Відповідно до ст. 56 СК України, дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання. Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно ст.119 СК України за заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. Режим окремого проживання припиняється у разі поновлення сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя.

У відповідності до ст.120 СК України встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов`язків подружжя, які встановлені цим Кодексом і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму, а також прав та обов`язків, які встановлені шлюбним договором.

У разі встановлення режиму окремого проживання: майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі; дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка.

Як роз`яснює п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при застосуванні положень статей 119, 120 СК судам необхідно враховувати, що інститути окремого проживання та розірвання шлюбу мають самостійний характер. Рішення про розірвання шлюбу суд приймає, якщо його подальше збереження є неможливим, суперечить інтересам одного з подружжя чи їхніх дітей, у той час як підставою для встановлення режиму окремого проживання подружжя є неможливість чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. За відсутності взаємної згоди подружжя на встановлення сепарації волевиявлення одного з них має бути обґрунтованим. Режим окремого проживання може встановлюватися судом не тільки за позовом одного з подружжя, а й за заявою подружжя, яке досягло спільної згоди. Вирішуючи заяву в порядку ст.119 СК, суд повинен встановити фактичні взаємини сторін і переконатися в доцільності сепарації для того, щоб узаконений спосіб окремого проживання не був формальним засобом вирішення спірних майнових питань.

Аналізуючи зміст диспозиції ст. 119 СК України, суд вважає, що для встановлення для подружжю режиму окремого проживання необхідна наявність двох умов: неможливість або небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно і припинення сімейних відносин між подружжям.

Встановлення режиму окремого проживання не суперечить Конституції України, чинному сімейному законодавству, не порушує права подружжя. Дружина, чоловік мають право вибору місця проживання і в результаті можуть жити окремо без встановлення режиму окремого проживання. Однак у цьому разі не зупиняється дія презумпції права спільної сумісної власності та презумпції батьківства, а отже, у конфліктних ситуаціях може виникнути потреба судового захисту прав одного з подружжя. Встановлення режиму окремого проживання може відповідати інтересам одного з подружжя, який, не бажає продовжувати спільне життя. Встановлення режиму окремого проживання подружжя не припиняє їх батьківських прав та обов`язків.

Судом установлено, що сторони сімейних відносин не підтримують, проживають окремо. Сторони вказують, що встановлення режиму окремого проживання необхідне для недопущення майнових суперечок на майбутнє, при цьому сторони не бажають розривати шлюб, а встановлення такого режиму вважають шансом для примирення.

Аналізуючи зміст ст.119 СК України, суд вважає, що для встановлення подружжю режиму окремого проживання, наявні обидві умови, а саме: небажання проживати спільно і припинення сімейних відносин.

Відповідно до положень ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

З огляду на викладене, беручи до уваги, що з часу фактичного припинення спільного проживання сторін і на час розгляду справи судом сторони не поновили спільного проживання, позивач наполягає на встановленні режиму окремого проживання подружжя, відповідач не заперечує проти цього, суд убачає підстави для встановлення режиму окремого проживання подружжя сторін.

Відповідно до ч.2 ст.119 СК України режим окремого проживання припиняється у разі поновлення сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя.

Сімейний кодекс України не обмежує час, протягом якого може тривати режим окремого проживання, а тому цей термін не підлягає визначенню й рішенням суду. За умов виправлення стану сімейних стосунків, вказаний режим проживання також може бути припинений.

За змістом ст. 209 ЦПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

За змістом ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи вищевикладені вимоги чинного законодавства України та ту обставину, що відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, позивачу слід повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у розмірі 665,60 грн.

В порядку ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 665,60 грн, який був сплачений позивачем при зверненні до суду з даним позовом.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 119, 120 СК України, статтями 2, 4, 10-13, 49, 76-83, 89, 141, 206, 223, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) про встановлення режиму окремого проживання подружжя - задовольнити.

Встановити режим окремого проживання подружжя ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шлюб між якими зареєстрований 27 серпня 2005 року міським відділом реєстрації актів цивільного стану №1 Харківського обласного управління юстиції, актовий запис №1701, починаючи з дня набрання рішенням законної сили.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 665,60 грн.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету судовий збір в сумі 665,60 грн, який сплачено на підставі квитанції №2.477416963.1 від 05 січня 2026 року на рахунок №UA478999980313141206000026005, одержувач платежу ГУК у м.Києві/Дніпров.р-н/22030101.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя: