Рішення від 11 травня 2026 р. у справі №161/25130/25 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/25130/25

Провадження № 2/161/1144/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

12 травня 2026 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого – судді Олексюка А.В.,

при секретарі судових засідань – Опальчук А.А.,

розглянувши у відкритому засіданні в м. Луцьку в порядку позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся в суд із позовом до відповідача про стягнення заборгованості за договором позики.

Позов мотивував тим, що 09.11.2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики на суму 3 000,00 доларів США по 01.10.2025 рік.

У порушення взятих на себе зобов`язань по договору, відповідач до цього часу, не повернув позивачеві грошові кошти, а тому, позивач просив суд стягнути з відповідача борг у розмірі 3 550,68 доларів США, у тому числі: 3 000,00 доларів США заборгованості за договором позики, 300,00 доларів США штрафних санкцій, 250,68 доларів США 50% річних та судові витрати.

Ухвалою суду від 11.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Позивач та його представник подав заяву про розгляд справи у його відсутності за наявними матеріалами, просив позовні вимоги задовольнити, щодо заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином відповідно до вимог ЦПК України. Відзиву на позовну заяву чи клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надіслав, у зв`язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності на підставі наявних матеріалів.

Статтею 280 ЦПК України закріплена можливість ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів, у разі належним чином повідомленого відповідача про дату, час та місце судового засідання.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи та подані докази, з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог.

Судом встановлено, що 09.11.2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики.

Відповідно до п. 1.1.2. Договору сума позики становить 3 000,00 доларів США.

Згідно з п. 1.1.1. Договору термін користування позикою по 01.10.2025.

Позика надається у готівковому порядку. Факт передачі коштів від Позикодавця до позичальника підтверджується розпискою Позичальника про отримання коштів. Позика повертається Позиколавцю у готівковому порядку. Факт повернення коштів від Позичальника до Позикодавця підтверджується розпискою Позикодавця про отримання коштів. (п. п. 1.2. - 1.3. Договору).

На підтвердження факту передачі позики 09.11.2024 ОСОБА_2 написано розписку про отримання 3 000,00 доларів США.

Отже матеріалами справи встановлено, що строк повернення позики закінчився 01.10.2025 року. Відповідач зобов`язання не виконав, суму позики не повернув, допустивши прострочення тривалістю понад 30 календарних днів. На день розгляду справи докази повного або часткового погашення боргу відсутні.

Відповідно до ч.2 ст.5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтями 11, 509 ЦК України установлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають в тому числі і з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ч.2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст.626 ЦК України установлено, що Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні ( позичальникові ) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів ( суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадку, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми (ч.1 ст.1047 ЦК України).

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч.2 ст.1047 ЦК України).

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 року №6-63цс13.

Разом з тим, в постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14 зазначено, що відповідно до норм статей 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг певної грошової суми, так і дати її отримання.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29.11.2023 по справі №589/4601/21 зазначив, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (п.49).

Встановивши, що долучений до матеріалів справи оригінал договору позики від 09.11.2024 та розписки від 09.11.2024 є належним та допустимим доказом, суд дійшов висновку, що сторони уклали договір позики з дотриманням вимог ст. 1047 ЦК України. Зміст зазначеного документа підтверджує не лише факт досягнення згоди щодо істотних умов правочину, а й безпосередню передачу грошових коштів позичальнику.

Наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2023 року у справі № 456/1375/20, провадження № 61-6178ск22, від 19 квітня 2023 року у справі № 755/7216/21, провадження № 61-1307св23.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У разі отримання в позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачено законом чи договором, повернути позикодавцеві таку саму суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. З огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Зазначені висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19).

Встановивши, що відповідач взяв у борг грошові кошти у позивача, видавши боргову розписку, у строк, визначений розпискою грошові кошти не повернув, а тому зобов`язаний у повному обсязі виконати свої обов`язки за розпискою.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

У справі, яка переглядається, установлено, що сторонами було укладено договір позики в іноземній валюті (долари США).

За договором позики позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів, а письмова розписка є належним підтвердженням факту передачі грошей. Оскільки факт отримання коштів відповідачем доведений, вимога про стягнення основного боргу в розмірі 3 000,00 доларів США є законною та обґрунтованою.

Згідно з п. 1.6 договору та відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, за несвоєчасне повернення коштів сторони встановили збільшений розмір річних — 50%. Суд перевірив наданий позивачем розрахунок за 61 день прострочення (з 02.10.2025 по 01.12.2025): 3000*50%*61:365=250,68 доларів США. Розрахунок є правильним, сума 250,68 доларів США підлягає стягненню.

Позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено 1500,73 грн. судового збору, відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у вказаному розмірі.

Керуючись ст.ст. 525-526, 549, 625, 1046-1049 ЦК України, ст.ст. 137, 141, 258-259, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд —

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики — задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 загальну заборгованість за договором позики від 09.11.2024 року у загальному розмірі 3 550,68 доларів США (три тисячі п`ятсот п`ятдесят доларів США 68 центів), яка складається з: 3 000,00 доларів США — основний борг за договором позики; 300,00 доларів США — штраф за прострочення виконання зобов`язання; 250,68 доларів США — 50% річних.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 500,73 грн (одна тисяча п`ятсот гривень 73 копійки).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя Луцького міськрайонного суду А. В. Олексюк