Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №524/6397/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/6397/25 Номер провадження 22-ц/814/2224/26Головуючий у 1-й інстанції Ковальчук Т. М. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого – судді – доповідача Дорош А. І.

Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.

при секретарі Коротун І. В.

учасники справи:

представник позивача – адвокат Шевченко С. М.

представник відповідача – адвокат Скляров М. М.

переглянув у судовому засіданні в м. Полтава в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 04 лютого 2026 року, ухвалене суддею Ковальчук Т. М., повний текст рішення складено – дата не вказана

у справі за позовом представника ОСОБА_2 – адвоката Шевченка Станіслава Миколайовича до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної і моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

В С Т А Н О В И В:

30.05.2025 представник ОСОБА_2 – адвокат Шевченко С.М. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної і моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в якому просив суд: - стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 88 633,10 грн - завданої пошкодженням автомобіля матеріальної шкоди, що полягає у різниці між вартістю відновлювального ремонту та сумою страхового відшкодування, яке було виплачено страховою компанією відповідача; - стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 15 000 грн; - стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 20 211,20 грн, які позивач поніс у зв`язку з розглядом даної цивільної справи.

Позовна заява мотивована тим, що 22.04.2025 у м. Кременчуці на перехресті вул. Перемоги та вул. Полковника Гегечкорі сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Renault Duster», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Hyundai Elantra», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . Внаслідок цієї ДТП автомобіль позивача отримав механічні ушкодження, а власнику завдано матеріальних збитків. Учасники ДТП склали повідомлення про ДТП, в якому зафіксували обставини пригоди, схему ДТП та завдані автомобілю ОСОБА_2 пошкодження; ОСОБА_1 визнала себе винною у ДТП та відповідно у завданій позивачу шкоді. На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Renault Duster», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована ПрАТ «Страхова група «ТАС», яка сплатила ОСОБА_2 73 346,61 грн страхового відшкодування. З метою встановлення розміру заподіяної пошкодженням автомобіля шкоди, позивач звернулася до судового експерта Сумцова С.С., який за результатами проведеного транспортно-товарознавчого дослідження надав висновок експерта №60 від 21.05.2025, згідно з яким було визначено наступні величини: - вартість матеріального збитку власнику автомобіля «Hyundai Elantra», реєстраційний номер НОМЕР_2 внаслідок пошкодження в ДТП, яка сталася 22.04.2025, без врахування ПДВ на запасні складові (із кріпленням) складає 71 521,52 грн; - вартість відновлювального ремонту автомобіля «Hyundai Elantra», реєстраційний номер НОМЕР_2 внаслідок пошкодження в ДТП, яка сталася 22.04.2025, без врахування ПДВ на запасні складові (із кріпленням) складає 161 979,71 грн. Посилаючись на положення норм статті 22, частини першої статті 1194 ЦК України, а також практику Верховного Суду, позивач просить стягнути з відповідача різницю між вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу та отриманим страховим відшкодуванням, а саме: 161 979,71 грн – 73 346,61 грн = 88 633,10 грн. Також зазначає, що їй було завдано моральної шкоди, оскільки спричинено майнову шкоду у значному розмірі; внаслідок цієї ДТП вона на протязі тривалого часу не змогла відновити пошкоджений автомобіль до попереднього стану; має неприємні спогади, пов`язані з цим інцидентом, а відповідач відмовляється у добровільному порядку відшкодувати завдану їй шкоду. Внаслідок наведеного у неї порушено нормальні життєві зв`язки, вона змушена була вживати додаткові зусилля для організації свого життя. Оскільки вона переживає щодо досі невідшкодованої їй відповідачем суми, порушився її сон, почалася тривожність та переживання, що призвело до погіршення можливості реалізації нею своїх звичок та бажань.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 лютого 2026 року - задоволено частково позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС», про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 88 633,10 грн - матеріальної шкоди, 3 000 грн - моральної шкоди та 1211,20 грн сплаченого судового збору, 15 000 грн витрат на оплату правничої допомоги, 4 000 грн витрат на оплату експертизи.

У задоволенні інших позовних вимог – відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції не вбачав підстав сумніватися в тому, що погоджена між страховою компанією та позивачем, а також виплачена останній сума страхового відшкодування – 73 346,61 грн ґрунтується на розрахунках, зазначених у висновку судового експерта від 05.05.2025 №57, оскільки є ідентичною тій, що вказана ним як вартість матеріального збитку, завдана власнику автомобіля «Hyundai Elantra», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , та розрахована з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу. Ураховуючи вищевикладені обставини справи та вимоги чинного законодавства, суд першої інстанції вбачав наявність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП у сумі 88 633,10 грн.Відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000 грн буде співмірним із спричиненою позивачу моральною шкодою та не матиме наслідком збагачення позивача за рахунок відповідача. Оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, а також стягненню з відповідача на користь позивача судових витрат, пов`язаних із розглядом справи.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; на неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду в частині стягнення матеріальної шкоди - скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні даної позовної вимоги, в решті рішення суду першої інстанції залишити без змін, зменшити розмір судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції у рішенні послався на, нібито, проведений розрахунок розміру страхового відшкодування (матеріального збитку) у сумі 73 346,61 грн відповідно до висновку судового експерта від 05.05.2025 №57, що на думку ОСОБА_1 є безпідставним, оскільки дана сума була погоджена саме шляхом досягнення згоди між страховиком та потерпілою особою про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і була визначена без проведення оцінки, експертизи пошкодженого майна, що випливає із змісту самої заяви потерпілої ОСОБА_2 , поданої на ім`я страховика. Також слід врахувати, що при зверненні до суду позивач посилалася на висновок експерта №60 від 21.05.2025, який і було надано як доказ у справі, а висновок судового експерта від 05.05.2025 №57 судом першої інстанції було прийнято у справу поза межами процесуальних строків, визначених для подання доказів, тобто фактично з порушенням діючого процесуального законодавства. Також просить врахувати, що відповідно до матеріалів страхової справи, які були надані страховиком за вимогою суду, зокрема розрахунку суми страхового відшкодування, зазначено, що розмір матеріального збитку в сумі 73 346,61 грн визначено згідно заяви ОСОБА_2 від 08.05.2025. На підставі даного розрахунку було затверджено страховий акт №12946/13/925 від 16.05.2025 про перерахування на користь потерпілої зазначеної суми грошових коштів 73 346,61 грн. Крім того, у повідомленняі АТ «СГ «ТАС» (приватне), яке на дійшло на адресу представника позивача від 01.12.2025 та яке приєднане до матеріалів справи, зазначено, що відповідно до абз. 2 п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 №1961-IV страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна. Висновок експерта №57 від 05.05.2025 судового експерта ОСОБА_3 до страхової компанії не надходив. Розмір страхового відшкодування визначався за погодженням його розміру між ОСОБА_2 та АТ «СГ «ТАС» (приватне). 08.05.2025 ОСОБА_2 подала заяву про страхове відшкодування із сумою страхового відшкодування 73 346,61 грн. Також зазначає, що з врахуванням полісу №АТ 5452168 від 27.12.2024 цивільно-правової відповідальності щодо автомобіля ОСОБА_1 , а саме ліміту в 160 000 грн, це давало можливість у даному випадку покривати навіть більший розмір завданої шкоди, чим той, на який погодилася позивач у справі. Також просить врахувати, що учасником погодження вартості страхового відшкодування між страховиком та потерпілою особою ОСОБА_1 не була. Системний аналіз діючого законодавства дає можливість дійти висновків, що коли дві сторони дійшли згоди щодо умов договору, це не може порушувати права та інтереси третьої сторони, яка не була учасником погодження умов даного договору. Проте, згідно позовних вимог позивача ОСОБА_2 вартість відновлювального ремонту пошкодженого належного їй автомобіля нібито складає 161 979,71 грн та позивач звернувся до відповідача з позовом про стягнення різниці між даною сумою та сплаченою страховиком погодженою сумою страхового відшкодування в сумі 73 346,61 грн. Просить також врахувати, що відповідно до позову та наданих доказів проведення встановлення розміру заподіяної пошкодженням автомобіля шкоди позивач ОСОБА_2 здійснила 21.05.2025 - висновок експерта №60 від вказаного числа, тобто після погодження з страховиком розміру страхового відшкодування та його отримання. Посилання у рішенні суду першої інстанції на інший висновок експерта, який не подавався як доказ при зверненні до суду у даній справі, вважає безпідставним.

Таким чином, предметом даного апеляційного перегляду є законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 88 633,10 грн матеріальної шкоди.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що за висновком експертного транспортно-товарознавчого дослідження №60, складеного 21.05.2025 експертом ОСОБА_3 , вартість матеріального збитку, завдана власнику автомобіля «Hyundai Elantra», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , розрахована з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, становить 71 521,52 грн, вартість відновлювального ремонту цього автомобіля – 161 979,71 грн (а.с. 19-45).

При цьому суд першої інстанції врахував зауваження представника відповідача щодо складення цього висновку вже після узгодження суми страхового відшкодування між ПрАТ «Страхова група «ТАС» та ОСОБА_2 . Однак, звернув увагу на наданий представником позивача висновок експерта №57, складений 05.05.2025 експертом Сумцовим С.С. (а.с. 148-156).

Так, згідно з цим висновком вартість матеріального збитку, завдана власнику автомобіля «Hyundai Elantra», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , розрахована з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, становить 73 346,61 грн, вартість відновлювального ремонту цього автомобіля – 169 042,32 грн.

Зазначені у цьому висновку суми цілком узгоджуються з заявленою ОСОБА_2 сумою страхового відшкодування (73 346,61 грн) у заяві від 08.05.2025 (а.с. 114-115), що спростовує доводи представника відповідача щодо визначення нею цієї суми без проведення відповідних експертиз.

Відповідаючи на запитання суду щодо наявності підстав для звернення вдруге до судового експерта та наявності двох експертних висновків, представник позивача пояснив, що під час складення експертного висновку від 05.05.2025 №57 суми матеріального збитку та відновлювального ремонту транспортного засобу були розраховані з урахуванням ПДВ, у зв`язку з чим і виникла необхідність повторного звернення до експерта, який у своєму висновку від 21.05.2025 № 0 здійснив ці розрахунки без урахування ПДВ.

У судовому засіданні представник позивача додатково пояснив, що внаслідок ДТП, учасниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , останні склали повідомлення про ДТП, після чого потерпіла звернулася до судового експерта та страхової компанії, якій самостійно направила висновок експерта від 05.05.2025 №57. Ураховуючи зазначену у цьому висновку суму матеріального збитку, розраховану з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, вона і визначила, що розмір страхового відшкодування становить 73 346,61 грн, про що і зазначила у заяві про страхове відшкодування. Оскільки суми у цьому експертному висновку були розраховані з урахуванням ПДВ, вона повторно звернулася до експерта і на підставі експертного висновку від 21.05.2025 №60 вже звернулася до суду.

Представник відповідача при цьому звернув увагу суду першої інстанції на відповідь ПрАТ «Страхова група «ТАС», зокрема на те, що висновок експерта від 05.05.2025 №57 не надходив, а розмір страхового відшкодування визначався за погодженням між ОСОБА_2 та цією страховою компанією (а.с. 147).

Натомість, представник позивача просив урахувати додані до матеріалів справи скріншоти переписки ОСОБА_2 з представником страхової компанії, з яких убачається, що вона направила файл із відскановою оцінкою судового експерта (а.с. 159-168).

Так, суд першої інстанції звернув увагу, що за загальним правилом страховик за договором страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує лише шкоду, яка визначена та оцінена у встановленому Законом №1961-IV порядку, а особа, яка завдала шкоду має більший обсяг відповідальності і відшкодовує в повному обсязі шкоду, завдану майну фізичної або юридичної особи.

Ураховуючи, що виплачена ПрАТ «Страхова група «ТАС» сума страхового відшкодування, розрахована з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, вимоги позивача про стягнення різниці між вартістю відновлювального ремонту та сумою страхового відшкодування, виплаченою страховою компанією відповідача з винуватця ДТП, ґрунтуються на вимогах закону.

Суд першої інстанції погодився з доводами позивача, які ґрунтуються на сталій судовій практиці Верховного Суду щодо дії спеціальних норм Закону №1961-IV, які обмежують розмір шкоди (збитків), що підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема, здійснення відшкодування витрат, пов`язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законом, і відповідно відшкодування особою, яка завдала збитків, різниці між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу.

При цьому суд першої інстанції критично оцінив доводи представника відповідача про те, що виплачена позивачу страховою компанією сума страхового відшкодування була погоджена сторонами без проведення експертизи, тому відповідач не зобов`язана відшкодовувати позивачу різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу, оскільки добровільно погодилася на отримання саме такої суми, яка є значно менша ніж та, яка передбачена лімітом відповідальності страхової компанії.

Так, суд першої інстанції не вбачав підстав сумніватися в тому, що погоджена між страховою компанією та позивачем, а також виплачена останній сума страхового відшкодування – 73 346,61 грн ґрунтується на розрахунках, зазначених у висновку судового експерта від 05.05.2025 №57, оскільки є ідентичною тій, що вказана ним як вартість матеріального збитку, завдана власнику автомобіля «Hyundai Elantra», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , та розрахована з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу.

Ураховуючи вищевикладені обставини справи та вимоги чинного законодавства, суд першої інстанції вбачав наявність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, у сумі 88 633,10 грн.

Суд першої інстанції установив, що позивачу внаслідок ДТП, винною в якому визнано відповідача, спричинено майнову шкоду, яка і досі не відшкодована у повному обсязі, внаслідок чого вона позбавлена можливості повного відновлення пошкодженого автомобіля до попереднього стану, у зв`язку з чим змушена вживати додаткові зусилля для організації свого життя.

Ураховуючи безспірний факт пошкодження майна позивача внаслідок винних дій відповідача, відмову у добровільному порядку відшкодувати таку шкоду, що об`єктивно створює для потерпілої негативні наслідки та спонукає вживати додаткові заходи для врегулювання її життєвих процесів, суд першої інстанції визнав обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача відшкодування моральної шкоди. З урахуванням встановленої сукупності обставин, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, що у даному випадку завдано моральну шкоду саме у заявленому нею розмірі, однак, дійшов висновку, що сума 3 000,00 грн є справедливою компенсацією порушених немайнових прав позивача, що підлягає стягненню на її користь з відповідача.

На підтвердження понесених судових витрат позивач додала до позовної заяви: платіжну інструкцію №0.0.4382009661.1 про сплату судового збору у сумі 1211,20 грн (а.с. 1); квитанцію №60 щодо оплати послуг з судової транспортно-товарознавчої експертизи на суму 4 000,00 грн (а.с. 45); договір про надання правової допомоги від 12.05.2025 №37/25, укладений між адвокатом Шевченком С.М. та ОСОБА_2 (а.с. 46-47); рахунок-фактуру від 12.05.2025 №37/25 на суму 15 000,00 грн (а.с. 48); платіжну інструкцію від 12.05.2025 на суму 15 000,00 грн (а.с. 49); детальний опис наданих послуг від 29.05.2025 (а.с. 50).

Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.

Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Пунктом першим частини першої статті 1188 ЦК України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Як вказано у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №234/16272/15-ц, з огляду на презумпцію вини заподіювана шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) особа звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини. Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Обставини ДТП, складення сторонами повідомлення про ДТП, визнання вини відповідачем (винуватцем ДТП) сторони не оспорюють. Спірним питанням у цій справі є, зокрема, наявність підстав для стягнення з відповідача різниці між вартістю відновлювального ремонту та сумою страхового відшкодування, виплаченою позивачу страховою компанією.

Згідно зі статтею 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням) (стаття 1194 ЦК України).

Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на момент виникнення спірних правовідносин були врегульовані Законом України від 01.07.2004 №1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (чинним на час виникнення спірних правовідносин; далі – Закон №1961-IV).

У статті 9 Закону №1961-IV передбачено, зокрема, що страхова сума – це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.

У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV).

У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки (стаття 29 Закону №1961-IV).

Отже, розділом III Закону №1961-IV, чинного до 01.01.2025, був визначений порядок здійснення страхового відшкодування на території України, зокрема, статтею 29 передбачалося, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Так, відновлювальний ремонт (або ремонт) – це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів.

Механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів, а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення їх вартості передбачені Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженою наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092.

Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою: Сврз = С р + С м + С с Х (1- Е З), де: С р – вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн; С м – вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн; С с – вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн; Е З – коефіцієнт фізичного зносу.

Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності має відшкодувати не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.

Вказані висновки сформовано, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №910/5001/17, від 22.03.2017 у справах №№910/3650/16, 910/32969/15 та від 06.02.2018 у справі №910/3867/16, від 01.02.2018 у справі №910/22886/16.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі №6- 691цс15 викладено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22.04.2024 у справі №279/1834/22).

За своєю суттю зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації.

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди – явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2022 у справі №487/6970/20, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 у справі №214/7462/20).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2022 у справі №477/874/19 (провадження №14-24цс21).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні висновки наведено в постанові Верховного Суду від 12.11.2025 у справі №285/3662/23.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2022 у справі №487/6970/20, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 у справі №214/7462/20).

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Зокрема, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження – емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Так, частиною четвертою статті 137 ЦПК України визначено, зокрема, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною шостою цієї статті обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Апеляційний суд у складі колегії суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Предметом даного позову є стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 88 633,10 грн завданої пошкодженням автомобіля матеріальної шкоди, що полягає у різниці між вартістю відновлювального ремонту та сумою страхового відшкодування, яке було виплачено страховою компанією відповідача; - стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральної шкоди у розмірі 15 000 грн; - стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат у розмірі 20 211,20 грн, які складаються з: 1211,20 грн - судовий збір, 15 000 грн - витрати на професійну правничу допомогу, 4 000 грн - витрати на проведення експертизи.

Предметом апеляційного перегляду є рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 лютого 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 88 633,10 грн завданої пошкодженням автомобіля матеріальної шкоди.

За результатами перегляду справи в апеляційному порядку колегія суддів вважає, що ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 88 633,10 грн завданої пошкодженням автомобіля матеріальної шкоди, суд першої інстанції допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, у зв`язку з чим прийшов до помилкового висновку про задоволення вказаних позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Конституцією України, ЦК України, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», чинним на час виникнення спору, та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Пунктом 2.1 статті 2 Закону №1961-IV передбачено, що якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Вказана норма кореспондується зі частиною другою статті 999 ЦК України, якою встановлено, що до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

У спорах пов`язаних із відшкодуванням шкоди за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів норми Закону №1961-IV є спеціальними, а цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

За вимогами статті 3 Закону №1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

У пункті 33.1.4 статті 33 Закону №1961-IV передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35).

Сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі відповідає обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди).

Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (у договірному зобов`язанні ним є страховик).

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону №1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Разом із тим, згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону №1961-IV страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніше як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо за рахунок потерпілої особи (її представника), то сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

У постанові від 21.03.2018 у справі №569/13697/15-ц (провадження №61-5424св18) Верховний Суд, залишаючи без змін рішення апеляційного суду, звернув увагу, що позивач підписав заяву про виплату страхового відшкодування і погодився із розміром та способом здійснення страхового відшкодування, який був визначений на той час страховиком відповідно до положень пункту 36.2 статті 36 Закону №1961-IV. Однак суд першої інстанції, стягуючи зі страховика на користь позивача різницю між страховою виплатою та розміром шкоди, з огляду на наявність заяви про страхове відшкодування із погодженим сторонами розміром страхового відшкодування, дійшов необґрунтованого висновку про покладення на страховика обов`язку такої виплати.

Також у постанові від 10.06.2020 у справі №333/2096/17 (провадження №61-20343св18) Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій у частині стягнення зі страховика майнової шкоди, виходив із того, що страховик та потерпілий дійшли згоди про розмір страхового відшкодування, що підтверджено відповідною заявою позивача.

По справі вбачається, що ОСОБА_2 , власнику автомобіля «Hyundai Elantra», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок ДТП, що сталася 22.04.2025 з вини ОСОБА_1 , яка керувала автомобілем ««Renault Duster», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , завдано майнову шкоду (а.с. 15).

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Renault Duster», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована АТ «СГ «ТАС» (приватне) та договором визначено ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в сумі 160 000 грн, що підтверджується полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АТ/5452168 від 31.12.2024 (а.с. 75).

08.05.2025 ОСОБА_2 узгодила з АТ «СГ «ТАС» (приватне) розмір страхового відшкодування у сумі 73 346,61 грн (а.с. 114), після чого страховик виплатив їй узгоджену суму (а.с. 17).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що для приватного права властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №554/4741/19 (провадження №61-7013св20), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2022 у справі №520/1185/16-ц (провадження №61-28728сво18), постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (провадження №14-182цс21)).

Крім того, для приватного права притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема і в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин.

Доктрина заборони суперечливої поведінки, базується зокрема на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. В основі доктрини заборони суперечливої поведінки знаходиться принцип добросовісності. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019 у справі №390/34/17 (провадження №61-22315сво18) зазначав, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з висновком експерта №57 від 05.05.2025 експерта ОСОБА_3 , вартість матеріального збитку, завдана власнику автомобіля «Hyundai Elantra», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , розрахована з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, становить 73 346,61 грн, вартість відновлювального ремонту цього автомобіля – 169 042,32 грн (а.с. 148-158).

Разом з тим, за висновком експертного транспортно-товарознавчого дослідження №60, складеного 21.05.2025 експертом ОСОБА_3 , вартість матеріального збитку, завдана власнику автомобіля «Hyundai Elantra», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , розрахована з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, становить 71 521,52 грн, вартість відновлювального ремонту цього автомобіля – 161 979,71 грн (а.с. 19-44).

Колегія суддів звертає увагу, що у підписаній заяві про страхове відшкодування №2863 від 08.05.2025 ОСОБА_2 погодилася з тим, що розмір страхового відшкодування складає 73 346,61 грн, з вирахуванням франшизи (якщо наявна згідно умов договору) та не наполягала на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна (а.с. 114).

Тобто, за змістом вказаної заяви ОСОБА_2 , діючи добровільно, на власний розсуд погодилася із розміром страхового відшкодування АТ «СГ «ТАС» (приватне) у сумі 73 346,61 грн та правовими наслідками такої виплати, а заявлена в подальшому вимога до завдавача шкоди суперечить як попередній поведінці ОСОБА_2 , так і засадам розумності та диспозитивності.

Відомостей про те, що позивач підписала вказану заяву під впливом помилки, обману, насильства, тяжкої обставини або не усвідомлюючи значення своїх дій, матеріали справи не містять.

Таким чином, по справі вбачається, що позивач ОСОБА_2 , подавши 08.05.2025 АТ «СГ «ТАС» (приватне) заяву про погодження страхового відшкодування у розмірі 73 346,61 грн, в якій не наполягала на проведення оцінки та експертизи пошкодженого майна (а.с. 114), 15.05.2025 звернулася із заяву до судового експерта Сумцова С.С. про проведення транспортно-товарознавчого дослідженння пошкодженого автомобіля (а.с. 19). 20.05.2025 АТ «СГ «ТАС» (приватне) перерахувало ОСОБА_2 страхове відшкодування у розмірі 73 346,61 грн, що підтверджується документом №51574577289 (а.с. 17). За висновком експерта №60 за результатами транспортно-товарознавчого дослідженння пошкодженого автомобіля від 21.05.2025 за заявою ОСОБА_2 , вартість відновлювального ремонту автомобіля«Hyundai Elantra», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , з врахуванням додаткового огляду 16.06.2025 без врахування ПДВ на запасні складові (з кріпленнями) складає 161 979,71 грн. (а.с. 25).

Позивач ОСОБА_2 , отримавши висновок експерта №60 за результатами транспортно-товарознавчого дослідженння пошкодженого автомобіля від 21.05.2025, проведеного за результатами додаткового огляду 16.05.2025, не зверталася із заявою до страхової компанії з питання відшкодування різниці завданої шкоди у розмірі 88 633,10 грн, хоча ця сума перебуває в межах ліміту відповідальності страхової компанії згідно страхового полісу (160 000 грн), з чого слідує, що відмову страхової компанії не отримувала та не оскаржувала її.

Виплата страхового відшкодування у розмірі, визначеному домовленістю між потерпілим та страховиком, якщо він є меншим страхової суми (ліміту відповідальності), не створює обов`язку для заподіювача шкоди, який застрахував свою відповідальність відповідно до вимог Закону №1961-IV, відшкодувати різницю між розміром такого відшкодування та реальним розміром шкоди, заподіяної потерпілому на підставі статті 1194 ЦК України, якщо заподіювач шкоди доведе, що розмір страхового відшкодування, визначений за домовленістю між потерпілим та страховиком, є меншим, ніж розмір оціненої шкоди, яка підлягала виплаті страховою компанією відповідно до пунктів 22.1 статті 22 Закону №1961-IV у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі (постанова Верховного Суду від 06.10.2021 у справі №362/3043/18 (провадження №61- 13063св20)).

Колегія суддів звертає увагу, що доказів того, що автомобіль відремонтовано та доказів щодо вартості ремонтних робіт та закуплених запчастин до матеріалів справи не долучено.

Обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування, яка підлягала визначенню відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону №1961-IV, тобто розміром оціненої шкоди, заподіяної внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, а не визначеної за домовленістю між потерпілим та страховиком.

Колегія суддів зазначає, що за наведеними складовими матеріального збитку у більшому розмірі (окрім фізичного зносу), майнову відповідальність міг би нести страховик (страхова компанія), якби зі страховиком не було узгоджено позивачем в порядку статті 36.2 Закону №1961-IV меншу суму страхового відшкодування.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 88 633,10 грн завданої пошкодженням автомобіля матеріальної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного.

У позовній заяві представник ОСОБА_2 – адвокат Шевченко С.М. просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Скляров М.М. просив стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.

Згідно з ч.1, п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу, надану адвокатом Шевченком С.М. позивачу ОСОБА_2 та адвокатом Скляровим М.М. відповідачу ОСОБА_1 , підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Частинами першою-п`ятою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141, 142 ЦПК України.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Цивільно-процесуальне законодавство встановлює критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм.

Таким чином, при вирішенні питання визначення суми відшкодування витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з фінансового стану обох сторін, поведінки сторін під час судового процесу тощо.

Верховний Суд у постановах від 07.11.2019 у справі №905/1795/18, від 08.04.2020 у справі №922/2685/19, додатковій постанові від 14.04.2022 у справі №755/18750/20 сформував висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Дослідивши матеріали справи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом Шевченком С.М. та адвокатом Скляровим М.М. документів, їх значення для спору, колегія суддів приходить до висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 15 000 грн та 20 000 грн відповідно є неспівмірним із складністю справи; виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що сторонами не заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу відповідачу.

Оцінюючи співмірність визначеного розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, апеляційний суд, перш за все, виходить з того, що спір у цій справі не належить до категорій справ значної складності, обсяг матеріалів справи не є значним.

З огляду на типовість спору та сформовану сталу судову позицію щодо вирішення заявлених позовних вимог ОСОБА_2 , колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги, що ухвалений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу 15 000 грн є надмірним, а отже підлягає зменшенню до 4 000 грн, що відповідатиме принципу пропорційності, критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід змінити, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, ухвалених про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , з розміру 15 000 грн до розміру 4 000 грн.

Разом з тим, враховуючи принципи розумності, справедливості та пропорційності, колегія суддів вважає, що до стягнення з позивача ОСОБА_2 на користь відповідача ОСОБА_1 належить 5 000 грн понесених витрат (визначена з урахуванням критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, співмірності між обсягом роботи, проведеної адвокатом і заявленими витратами, здійсненими на оплату адвокатських послуг, складності справи).

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ст. 382 ч.1 п. 4 п.п. «в» ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові – на позивача.

Згідно матеріалів справи, ОСОБА_2 при зверненні до суду першої інстанції сплатила судовий збір у розмірі 1211,20 грн (а.с. 1).

ОСОБА_1 при подачі апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 1816,80 грн (а.с. 210).

З врахуванням відмови у задоволенні позову, ОСОБА_1 підлягає компенсуванню судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1816,80 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 1,3,4 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.2, 376, ч.1 п.1,3,4, 381-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 04 лютого 2026 року в частині стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди – скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову представника ОСОБА_2 – адвоката Шевченка Станіслава Миколайовича до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди – відмовити.

Зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу з 15 000 грн до 4 000 грн, які стягнути з із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

Компенсувати ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1816,80 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

В іншій частині рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 04 лютого 2026 року не оскаржувалося та не переглядалося.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 13 травня 2026 року.

СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов