Рішення від 14 травня 2026 р. у справі №759/29237/25 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/29237/25

пр. № 2/759/4818/26

15 травня 2026 року Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Ключника А.С. за участю секретаря судового засідання Валинкевич В.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

28.11.2025 року до Святошинського районного суду м. Києва надійшли матеріали позовної заяви, у якій позивач просить суд стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 54535,10 грн та моральну шкоду у розмірі 40000,00 грн, а також судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач 19.08.2025 р. на пр. Берестейському, поблизу будинку 71/2 позивач рухався на «HYOSUNG AQUILA GV 650, д.н.з. НОМЕР_1 у бік центру м. Києва, у першій (правій) смузі руху, коли відповідач, керуючи автомобілем «Фольксваген Транспортер», д.н.з. НОМЕР_2 , здійснюючи поворот на прилеглу територію у двір зазначеного вище будинку, не з крайнього положення на проїзній частині з другої смуги руху, не переконавшись у безпеці маневру, здійснив зіткнення із мотоциклом позивача, внаслідок чого було пошкоджено транспортні засоби, а також належне позивачу екіпірування мотоцикліста. Також позивач зазначив, що відповідач у момент ДТП керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, у результаті чого позивачу було спричинено матеріальну та моральну шкоду. Виходячи із висновку про оцінку, вартість відновлювального ремонту мотоцикла без урахування зносу становить 70535 грн 10 коп., а вартість самого дослідження, згідно квитанції, становить 6000 гривень. Страховою компанією ПрАТ «СК «ІНТЕР-ПОЛІС», де на момент ДТП була застрахована цивільно-правова відповідальність відповідача на підставі страхового полісу ОСЦПВ видано 14.12.2024 р., то відповідно позивачу здійснено страхову виплату у вигляді визначеного розміру шкоди з урахуванням зносу у розмірі 22000,00 грн. Таким чином, відповідач має відшкодувати позивачу різницю між вартістю відновлювального ремонту (70535,10 грн) та страховою виплатою, що становить 48535,10 грн, а також 6000 грн за проведення дослідження, а усього 54535 грн 10 коп. Окрім цього, позивач також просить стягнути з відповідача завдану йому моральну шкоду, зважаючи на те, що під час ДТП пошкоджено мотоцикл, який досі перебуває у непридатному для експлуатації стані та має для позивача особливе значення.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 15 грудня 2025 року розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін (а.с.31 ).

Ухвалою суду відповідачу надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для направлення відзиву на позовну заяву.

Відповідачу направлялася копія ухвали суду про відкриття провадження про розгляд справи в порядку спрощеного провадження (а.с.33).

Ухвалою суду від 28 січня 2026 року у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено.

Судом було вжито всіх заходів для повідомлення відповідача про розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження, однак, відповідач не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву, а також доказів, на підтвердження своїх заперечень, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Строки для подання відзиву та відповіді на відзив закінчились, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України та частини п`ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідач заяву із запереченнями про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву до суду не направив.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 19 серпня 2025 року, близько 10 год. 05 хв., керуючи технічно справним автомобілем «VOLKSWAGEN» д.н.з. НОМЕР_2 в м. Києві по пр-ту Берестейський, 71/2, в порушення вимог п.п. 2.3б, 10.1 Правил дорожнього руху не був уважним, при зміні напрямку руху не переконався у безпеці маневру, внаслідок чого здійснив зіткнення з мотоциклом «HYOSUNG» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 , який рухався у попутному напрямку, що спричинило пошкодження вказаних транспортних засобів та екіпірування мотоцикліста, завдяки якому останній не отримав травм. Крім того, ОСОБА_2 за вказаних обставин, керував автомобілем «VOLKSWAGEN» д.н.з. НОМЕР_2 в стані алкогольного сп`яніння в порушення вимог п. 2.9а Правил.

Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 20.11.2024 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 та ст. 124 КУпАП, за якими накладено на нього стягнення в межах санкції, встановленої за більш тяжке правопорушення з числа вчинених, у виді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

За нормою частини четвертої ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини шостої цієї ж статті, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Станом на момент ДТП, 28.09.2024 року, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у АТ «СГ «Інтер-Поліс» на підставі полісу ОСЦПВВНТЗ № 225295273 від 09.12.2024, яким було забезпечено ТЗ «VOLKSWAGEN» д.н.з. НОМЕР_2 та згідно умов якого сума страхового відшкодування за шкоду заподіяну майну становить 160000,00 грн.

Відповідно до висновку щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику КТЗ №514/11-25 від 12.11.2025 року виготовлено на замовлення ОСОБА_1 , вартість відновлювального ремонту мотоцикла «HYOSUNG» д.н.з. складає 70535,10 грн, вартість матеріального збитку з урахування ПДВ 24926,60 грн, вартість матеріального збитку без врахування ПДВ 21357,17 грн та значення фізичного зносу 0,70.

Згідно банківської виписки 25.11.2025 року ПрАТ «СК «Інтер-Поліс» відшкодував потерпілій особі суму страхового відшкодування у розмірі 22000,00 грн. на її картковий рахунок.

Отже, позивач просить відшкодувати йому матеріальну шкоду виходячи із висновку експерта №514/11-25 від 12.11.2025 року, а саме: різницю між вартістю відновлювального ремонту 70535,10 грн та сумою страхового відшкодування 22000,00 грн, що складає 48535,10 грн.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у частині другій статті 16 ЦК України.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України Про страхування , цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону (стаття 2 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Саме на забезпечення таких зобов`язань було ухвалено Закон № 1961-IV, яким визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.

Згідно з статтею 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ч.1, 2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом вказаної норми, за загальним правилом: шкода підлягає відшкодуванню, по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала.

Згідно із ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведене, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі з вини іншої, відшкодовується винною особою.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Статтею 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

За ст. 29 та п. 32.7 ст. 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Слід також зазначити, що якщо потерпілий звернувся до страховика, при цьому, страхового відшкодування недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика. Аналогічні по суті висновки, викладено Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц (провадження № 61-1156св 18), від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18 (провадження №61-14827св19) та від 22 квітня 2020 року у справі № 756/2632/17 (провадження № 61-12032св19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц (провадження 14-176це 18) зроблено висновок, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Враховуючи, що виплати страхового відшкодування недостатньо для повного відшкодування завданої шкоди, то з відповідача, як особи, яка завдала шкоду, підлягає стягнення на користь Позивача різниця між завданим розміром шкоди і страховим відшкодуванням.

Отже, якщо позивачу недостатньо сплаченого страховиком відшкодування, він має право вимоги до винної у дорожньо-транспортній пригоді особи різницю між фактичним розміром шкоди і сумою страхового відшкодування.

Таким чином, оцінюючи вказані факти в їх сукупності, беручи до уваги презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України), приймаючи до уваги вимоги ст. 1194 ЦК України, з урахуванням даних висновку щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику КТЗ №514/11-25 від 12.11.2025 року, складеного ТОВ «Клевер Експерт», суд приходить до висновку, про стягнення з відповідача на користь позивача різниці між фактичу розмірі 48535,10 грн.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди, слід зазначити наступне.

Відповідно до вимог ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана громадянину неправомірними діями, відшкодовуються особою, яка заподіяла шкоду.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про відшкодування моральної (немайнової шкоди) від 31.03.1995 року № 4 із наступною змінами» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ , заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати , зокрема у порушенні права власності та інших цивільних прав , у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими та при настанні інших негативних явищ.

Таким чином відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 3 постанови № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно зі ст.46 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод (в редакції Протоколу № 11), рішення Європейського суду є обов`язковим для держав-учасниць Конвенції.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

Вирішуючи питання про розмір стягнення моральної шкоди, суд вважає, що відповідачем внаслідок вчинення правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України, заподіяна позивачу моральна шкода, розмір якої визначається з урахуванням характеру й тривалості страждання позивача, викликаних ушкодженням транспортного засобу, моральних страждань позивача з приводу пошкодження його власності та неможливістю користування ним певний час, внаслідок чого позивачу заподіяна моральна шкода.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходить з тривалості страждань позивача з характеру та виду пошкоджень транспортного засобу, при цьому суд не бере до уваги консультаційні висновки спеціаліста щодо стану здоров?я позивача, оскільки вони датовані 24.05.2024 року, 15.04.2024 року та 08.05.2025 року, які були складені раніше дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 19.08.2025 року. У зв`язку із цим, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача по відшкодуванню моральної шкоди частково та стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000,0 грн. Вказану суму суд вважає співмірною та такою, що відповідає принципу розумності.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача 6000,00 грн, як витрат за проведення оцінки визначення вартості матеріального збитку, суд не вбачає підстав для задоволення позову у цій частині, оскільки позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів оплати ним таких послуг.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За змістом ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, додержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Таким чином, суд, оцінюючи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню частково.

Відповідно з ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволені частково до відповідача то на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір виходячи з розрахунку: (51535,10 грн грн (сума задоволених позовних вимог до вказаного відповідача * 100 % / 94535,10 грн (ціна позову) = 54,51 % * 1 211,20 грн (сплачений при поданні позову судовий збір).

Відповідно до до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати у вигляді сплаченого судового збору, з урахуванням проперційності до задоволених вимог, беручи до увагу позицію Верховного Суду про те, що відшкодування моральної шкоди є також вимогами майнового характеру. Даний розмір становить 660,27 грн.

На підставі викладеного, керуючись, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 15, 22, 23, 979, 999, 980, 1166, 1187, 1194 ЦК України; ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) суму матеріального збитку у 51535 (п`ятдесят одну тисячу п`ятсот тридцять п`ять) грн 10 коп. та суму моральної шкоди у розмірі 3000 (три тисячі) грн 00 коп.

Стягнути зі ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 660 (шістсот шістдесят) грн 27 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя Ключник А.С.