Рішення від 08 жовтня 2025 р. у справі №203/1008/25 — Центральний районний суд міста Дніпра

Справа № 203/1008/25

Провадження № 2/0203/1017/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.2025 року Центральний районний суд міста Дніпра в залі суду в місті Дніпрі у складі:

головуючого судді – Ханієвої Ф.М.,

за участю секретаря судового засідання – Клімової Н.А.,

за участі:

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Іванової О.М.,

представника відповідача – адвоката Мороза К.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування – Центральна адміністрація Дніпровської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини,

ВСТАНОВИВ:

14.02.2025 року в системі «Електронний суд» на адресу Центрального районного суду міста Дніпра надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування – Центральна адміністрація Дніпровської міської ради (далі – третя особа-1, орган опіки та піклування), ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – третя особа-2, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), про встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини, в якій позивач просить суд:

- встановити факт того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , самостійно утримує та виховує дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

І. Стислий виклад позицій учасників справи.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що у шлюбі з відповідачем у них народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Рішенням суду від 09.11.2023 шлюб між сторонами був розірваний. Фактично з липня 2023 року позивач постійно проживає вдвох разом з донькою ОСОБА_4 , самостійно займається її вихованням, освітою, лікуванням, повністю утримує її. Позивач пояснив, що матір дитини не приймає участі ані у вихованні дитини, ані в її утриманні, не спілкується з нею, проживає окремо. У зв`язку з цим, після розлучення у позивача постало питання про необхідність одноособово вирішувати всі питання, які стосуються прав та законних інтересів доньки. Розпорядженням органу опіки та піклування від 30.01.2024 року було визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з батьком – ОСОБА_1 . На теперішній час позивачу необхідно встановити факт перебування дитини ОСОБА_3 на його самостійному утриманні в судовому порядку. Встановлення цього факту необхідно позивачу для захисту прав та інтересів дитини, а також для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 4 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Так, позивач пояснив, що він приймає активну участь у вихованні доньки, цікавиться її навчанням, відвідує батьківські збори. Мати дитини – ОСОБА_2 у батьківських зборах участі не бере, контакт з класним керівником не підтримує. За останні два роки супровід дитини ОСОБА_3 до лікаря-педіатра здійснював лише батько – ОСОБА_1 , нарікань на виховання, піклування чи виконання вказівок лікаря щодо дитини з його сторони немає. За останні два роки мати – ОСОБА_2 не зверталась до лікаря ОСОБА_5 з питаннями щодо лікування, стану здоров`я, медичного огляду чи щеплення своєї доньки ОСОБА_3 . Також факт самостійного виховання та утримання дитини позивач підтверджує нотаріально завіреними заявами ОСОБА_6 (матері позивача) та ОСОБА_7 (сестри позивача).

З огляду на викладене, позивач звернувся до суду з позовом про встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини.

03.04.2025 року в системі «Електронний суд» позивач подала до суду відзив на позовну заяву із запереченнями проти задоволення позовних вимог, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідач у відзиві зазначив, що відповідач категорично заперечує проти позову, оскільки вважає, що позов не підлягає задоволенню через безпідставність та необґрунтованість позовних вимог. Мати ОСОБА_3 – ОСОБА_2 піклується за своєю донькою, постійно підтримує телефонні розмови з дитиною, переписується з нею у месенджері. Також ОСОБА_2 постійно бере свою доньку для прогулянок у парку, розважальному центрі, аквапарку з дозволу батька дитини ОСОБА_1 , купує своїй дитині одяг та цікавиться життям останньої. ОСОБА_3 навчається у Дніпровській гімназії №62 Дніпровської міської ради та мати дитини має доступ до розкладу навчання та журналу успішності дитини у програмі «Google Classroom». Окрім того, відповідно до декларації на обліку дільничного лікаря-педіатра КНП «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги №7» ДМР знаходиться ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , де законним представником зазначена саме ОСОБА_2 . З посиланням на норми права, представник відповідача пояснив, що для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, в силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Також представник відповідача, аналізуючи норми Сімейного кодексу України, Закону України «Про охорону дитинства», Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», вказує, що до категорії чоловіків, які самостійно виховують дитину (дітей) відповідного віку до 18 років відносяться чоловіки, які є батьками дитини (дітей) відповідного віку і виховують дитину, яка позбавлена можливості материнського виховання. Це стосується випадків, коли мати дитини померла, безвісно відсутня, позбавлена батьківських прав щодо дитини або не здатна їх виконувати в силу об`єктивних обставин тощо. Тому на думку сторони відповідача, права та обов`язки батьків на виховання та особисте спілкування того з батьків, який проживає окремо від дитини гарантовані нормами Сімейного кодексу України, згідно з якими той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Позивачем не надано достатніх і достовірних доказів на підтвердження того, що мати дитини не реалізовує свої права чи уникає виконання обов`язків щодо виховання своєї дитини.

Інших заяв по суті справи на адресу суду не надійшло.

Треті особи не подали до суду пояснень по суті спору.

Під час судового розгляду справи позивач та його представник підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили суд їх задовольнити.

Представник позивача, зокрема, пояснила, що мати дитини переїхала мешкати за іншою адресою, а дитина залишилась з батьком. З липня 2023 року позивач самостійно займається вихованням дитини. Шлюб між сторонами був розірваний за рішенням суду та позивач наразі самостійно займається вихованням доньки. Крім того, рішенням органу опіки та піклування місце проживання дитини було визначене разом з батьком. Позивач звернувся до суду з позовом про встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини. Представник позивача наголосила на тому, що відповідно до висновку психолога, дитині психологічно комфортно з батьком, дитина обліковується в лікарні за декларацією, укладеною з матір`ю. Проте мати не відвідує лікарів разом з дитиною. Позивач є власником квартири, має стабільний доход, постійне місце роботи, проживає разом з дитиною та не перешкоджає відповідачу виховувати та утримувати дитину. Крім того, мати не з`явилась на засідання комісії органу опіки та піклування. Під час проходження психологічного дослідження дитина повідомила, що вона любить свою матір, але не любить її характер. Дитина частково спілкується з матір`ю, частково з нею зустрічається, а повне виховання покладається на батька.

Позивач підтримав свого представника, а також пояснив, що він наразі не встиг подати позов про стягнення аліментів. З липня, серпня 2023 року дитина проживає разом з батьком. Під час розгляду справи в порядку окремого провадження відповідач пропонувала позивачу свою допомогу у вирішенні питання про відстрочку. Дитина ображена на матір, тому не бере слухавку, не хоче бачити матір, матір не чула пропозиції дитини, її бажання, але приходила до школи зі своїм новим цивільним чоловіком. Крім того, дитини алергік, а мати завела кішку, а тому дитина не може переносити цього. Половину заробітної плати позивач витрачає на дитину, це близько 8 тисяч гривень. Донька радиться з батьком щодо зустрічей з матір`ю, а відповідач не бажає обговорювати з позивачем питання зустрічей з донькою. Мати не працює, про це знає позивач, її утримує цивільний чоловік, і дитина не хоче їхати до матері.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі та просив суд відмовити у їх задоволенні. Відповідно до позиції сторони відповідача, мати дитини бере участь у її вихованні, намагається встановити зв`язок з донькою. Проте у доньки є образа на матір та донька не завжди дозволяє матері спілкуватися. Матір допомагає відповідачу вирішувати математику, має доступ до класного журналу. Декларація з лікарем укладалась саме з матір`ю дитини та всі направлення лікаря отримує саме матір дитини. Матір без бажання дитини не може наполягати на зустрічах з нею. На засідання комісії органу опіки та піклування матір не мала змоги прибути через зайнятість. Відповідач бажала брати участь у матеріальному забезпеченні дитини, але позивач відмовився від її допомоги. Дитина не хотіла повертатися до матері, проживає разом з батьком. Донька не хоче проживати разом з матір`ю, але відповідач вважає, що у неї є образа за те, що відповідач пішла з сім`ї. Відповідач раз на місяць або рідше зустрічалась з донькою. Дитина ставить матір на другий план через образу, проте за можливості відповідач зустрічається з донькою. Відповідач знає, в якому навчальному закладі навчається її донька. Матір не приходила до школи, бо не бажала виникнення конфліктних ситуацій, у зв`язку з негативною реакцією дитини, бо без згоди батька матір приходить до школи. Дитина просить придбати одяг, іграшки, інші забаганки дитини. За аліментами батько до відповідача не звертався, а в добровільному порядку не бажає отримувати матеріальну допомогу від матері. Мати бажає зблизитися з дитиною, але не примушувати її до цього, намагається це робити лагідно, поступово. Батько дитини обмежує спілкування матері з дитиною. Матір стикається з небажанням дитини та небажанням батька змінити свої плани на користь зустрічі матері та дитини. Сторона відповідача стверджує, що мати дитини виконує свої батьківські обов`язки,бере участь у вихованні дитини, підтримує доньку, піклується про неї. Мати виконує свої батьківські обов`язки в силу бажання дитини. Проте мати не зберігала квитанції, накладні, не робила фото, не знала, що станеться така спірна ситуація. Відповідач хотіла дізнатися банківські реквізити з метою надання матеріальної допомоги, але їй не надавали, батько відмовляється отримувати від відповідача матеріальну допомогу. Крім того, відповідач звернулась до органу опіки та піклування за вирішенням питання щодо встановлення графіку спілкування та виховання з дитиною.

Також представник відповідача пояснив, що метою звернення позивача до суду з позовом про встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини є саме відстрочка від призову на військову службу. Проте між матір`ю та дитиною склались такі відносини, що дитина ображена на матір та ігнорує спроби матері спілкуватися, утримувати її. При цьому батько дитини ігнорує будь-які спроби матері, батько також відмовляється від допомоги матері з дитиною. Бабуся та тітка не були допитані в якості свідків, а тому їх заяви не є належними доказами. З усіх письмових доказів не доведено ухилення матері від виконання своїх обов`язків.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 18.03.2025 року було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначене підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 25.06.2025 року із занесенням до протоколу судового засідання було задоволено клопотання представника третьої особи-2 від 15.05.2025 року та змінено найменування третьої особи-2 з: ІНФОРМАЦІЯ_5 , на: ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 25.06.2025 року із занесенням до протоколу судового засідання було задоволено клопотання представника третьої особи-1 від 15.05.2025 року та змінено найменування органу опіки та піклування з: Центральна адміністрація Дніпровської міської ради, на: орган опіки та піклування – Центральна адміністрація Дніпровської міської ради.

Ухвалою суду від 25.06.2025 року було закрито підготовче провадження в цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

У чергове судове засідання 09.10.2025 року з`явились позивач, його представник та представник відповідача.

Представники третіх осіб у судове засідання не з`явились, належним чином були повідомлені про час, дату та місце проведення чергового судового засідання, подали до суду письмові заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Під час судового розгляду справи суд заслухав усні пояснення учасників справи по суті спору, дослідив письмові докази, що містяться в матеріалах справи, під час судових дебатів заслухав заключні слова учасників справи, та 09.10.2025 року у судовому засіданні проголосив вступну та резолютивну частини рішення суду.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази.

Судом встановлено, що сторони є батьками малолітньої доньки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 28.01.2014 року, серії НОМЕР_2 (а.с. 10).

Відповідно до свідоцтва про шлюб від 07.06.2013 року, серії НОМЕР_3 , копія якого міститься в матеріалах справи, сторони: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрували шлюб 07.06.2013 року, відповідний актовий запис №413, прізвища після реєстрації шлюбу: чоловіка – ОСОБА_9 , дружини – ОСОБА_9 (а.с. 9, зворотній бік аркуша).

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 09.11.2023 року, справа №203/4827/23, (головуючий суддя – Казак С.Ю.) було задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 07.06.2013 року Красногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис №413, після розірвання шлюбу прізвище відповідачки було залишено – ОСОБА_9 . Вказане рішення суду набрало законної сили станом на 12.12.2023 року (а.с. 10, зворотний бік аркушу – 11).

Відповідно до Розпорядження голови Центральної адміністрація Дніпровської міської ради від 30.01.2024 року №42-р «Про визначення місця проживання дитини», було визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з батьком ОСОБА_1 (а.с. 12).

Відповідно до довідки Дніпровської гімназії №62 Дніпровської міської ради від 20.11.2024 року №517, директор та класний керівник вказали, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка дійсно навчається у 5-І класі Дніпровської гімназії №62 Дніпровської міської ради. Батько дитини – ОСОБА_1 , приймає активну участь у вихованні доньки, цікавиться її навчанням, відвідує батьківські збори, мати дитини – ОСОБА_2 у батьківських зборах участі не приймає, контакту з класним керівником не підтримує (а.с. 12 – зворотній бік).

Відповідно до довідки Комунального закладу «Дніпропетровський центр соціально-психологічної допомоги» Дніпропетровської обласної ради від 10.01.2024 року №3, наданої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про надання соціально-психологічної допомоги в умовах денного стаціонару за місцем вимоги, наданої практичним психологом та соціальним психологом, психологічне діагностування дитини ОСОБА_10 показало, що на момент діагностування орієнтована на проживання разом з батьком, де їй психологічно комфортніше. Рекомендації: дитина повинна перебувати в режимі емоційної стабільності та в безпечному середовищі, спілкування з батьками не повинно набувати риси психотравмуючих подій; при вирішенні питання щодо місця проживання враховувати побажання дитини; задля біль об`єктивної оцінки ситуації матері ОСОБА_2 пройти психологічне діагностування емоційного стану, визначення батьківського потенціалу (а.с. 13-14).

Відповідно до листа Комунального некомерційного підприємства «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги №7» Дніпровської міської ради Департаменту охорони здоров`я населення від 26.11.2024 року №1058, дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , спостерігається з 10.03.2021 року, на підставі укладеної декларації, у лікаря-педіатра КНП «ДЦПМСД №7» ДМР ОСОБА_5 . Декларація укладена матір`ю ОСОБА_2 , як законним представником малолітньої ОСОБА_3 . За останні два роки супровід дитини ОСОБА_3 до лікаря-педіатра здійснював лише батько – ОСОБА_1 , нарікань на виховання, піклування чи виконання вказівок лікаря, щодо дитини з його сторони немає. За останні два роки мати – ОСОБА_2 не зверталась до лікаря ОСОБА_5 з питанням щодо лікування, стану здоров`я, медичного огляду чи щеплення своєї доньки ОСОБА_3 . Самостійно дитина ОСОБА_3 до лікарів КНП «ДЦПМСД №7» ДМР, в тому числі і лікаря-педіатра ОСОБА_5 не зверталась (а.с. 15).

Відповідно до довідки від 13.11.2023 року №306 Дніпровського ліцею №81 Дніпровської міської ради, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дійсно навчається у 4-Б класі Дніпровського ліцею №81 Дніпровської міської ради. Батько дитини – ОСОБА_1 приймає активну участь у вихованні доньки, цікавиться її навчанням, відвідує батьківські збори. Мати дитини – ОСОБА_2 у батьківських зборах участі не приймає, контакту з класним керівником не підтримує (а.с. 20, зворотній бік).

Відповідно до довідки №8700 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 22.11.2023 року, а також паспорта громадянина України, серії НОМЕР_4 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 15, зворотній бік, 7, зворотній бік).

Відповідно до довідки від 01.08.2019 року за вих. №02.3-25/10546 відділу формування та ведення реєстру територіальної громади Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про реєстрацію місця проживання особи, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 19, зворотній бік).

На підтвердження факту належності на праві власності квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та спроможності самостійно виховувати доньку позивач надав суду копії: нотаріально посвідченого договору дарування квартири від 11.05.2013 року, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11.05.2013 року, медичну документацію (а.с. 16-20).

Відповідно до довідки ТОВ «Дніпромашком» від 20.11.2024 року за вих. №20/11-2024, ОСОБА_1 станом на 20.11.2024 року працює у ТОВ «Дніпромашком» на посаді директора за сумісництвом з 01.08.2023 року (а.с. 18, зворотній бік).

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22.01.2025 року, справа №204/12473/24, було залишено без розгляду заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , про встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини (а.с. 23-24).

Відповідно до нотаріально посвідчених заяв ОСОБА_6 , ОСОБА_7 від 11.12.2024 року, останні, зокрема, засвідчили, що мати дитини не допомагає батьку та не приймає участі у вихованні дитини (а.с. 21, 22).

На спростування тверджень позивача та підтвердження своєї участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою донькою, позивач надала суду копії роздрукованих скріншотів з телефону з переписками з донькою, (а.с. 60-78), а також на підтвердження своєї участі у матеріальних витратах на дитину – копії роздруківок скріншотів з застосунку банку про переказ грошей, відправлення посилок, копії фотокарток після спільних прогулянок, заходів (а.с. 78, зворотній бік – 82).

Відповідно до декларації про вибір лікаря від 10.03.2021 року, пацієнт ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , має довірену особу для повідомлення у разі настання екстреного випадку з0 пацієнтом: ОСОБА_2 (а.с. 82).

Відповідно до листа Центральної адміністрації Дніпровської міської ради від 07.08.2025 року, на засіданні комісії батько дитини, ОСОБА_1 , пояснив, що між батьками відсутній спір щодо участі матері у вихованні доньки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Мати дитини, ОСОБА_2 , про час та місце засідання Комісії з розгляду питання була повідомлена особисто, на комісію не зявилась, причини неявки не повідомила (а.с. 161).

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини батьком.

ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За правилами, встановленими частиною 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, не визнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до положень статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням викладених норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого – вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини 2 статті 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про, зокрема, встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частини 2 статті 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», у тому разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов`язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

ВП ВС вказала, що то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право (постанова ВП ВС від 11 вересня 2024 року, справа №201/5972/22).

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, зокрема, жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі – Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина 2 статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

У статті 7 Сімейного кодексу України (далі – СК України) визначена необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Частиною 1 статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлена рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

Відповідно до частини 2 статті 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин 1-4 статті 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

ВП ВС вказала, що правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними. При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України) (постанова ВП ВС від 11 вересня 2024 року, справа №201/5972/22).

Відповідно до положень статті 15 СК України, сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов`язку утримувати дитину.

Згідно із частиною 2 статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині 4 статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною 1 статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин 3, 4 статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. В такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною 1 статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (постанова ВП ВС від 11 вересня 2024 року, справа №201/5972/22).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини 2 статті 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2, 3 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і в заємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі дока зам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Аналіз викладених вище норм, обставин справи вказує, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт того, що мати дитини не реалізує свої материнські права та не виконує свої материнські обов`язки щодо своєї малолітньої дитини. Суд відхиляє як неналежні докази нотаріально посвідчені заяви ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , якими останні підтвердили те, що мати дитини не приймає участі у її вихованні. Оскільки ці особи не були встановлені судом та не допитані судом в якості свідків безпосередньо у судовому засіданні, будь-яких клопотань з цього приводу на адресу суду не надійшло.

Своєю чергою, відповідач спростувала посилання позивача на те, що вона як мати дитини не бере участі у її житті, та надала суду належні та допустимі докази того, що вона бажає спілкуватися з донькою, зустрічається з нею на прогулянках, спільних заходах, уклала декларацію з лікарем, обізнана щодо стану здоров`я дитини. Водночас суд з дотримання принципу найкращих інтересів дитини дійшов висновку, що у відповідача є об`єктивні перешкоди у спілкуванні з дитиною та її вихованні, бо сторони розірвали шлюб, проживають окремо, дитина проживає разом з батьком, та будь-які перепони в реалізації відповідачем своїх материнських прав та виконанні материнських обов`язків не є умисними з її боку, бо відбулись зміни в обсязі сімейних прав матері відносно своєї дитини, матір проживає окремо. Тобто між сторонами не виникло будь-яких обставин, за яких мати умисно не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини. Тим більше, з переписок телефону видно, що дитина спілкується з матір`ю, вони мають між собою психологічний зв`язок, дитина розуміє, що в її житті бере участь також і матір.

Тому позовні вимоги ОСОБА_1 суд вважає необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

V. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.

З огляду на викладене вище, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування – Центральна адміністрація Дніпровської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини.

При цьому, відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача та йому не відшкодовуються.

Керуючись статтями 5, 7, 10-13, 19, 23, 76-81, 89, 133, 137, 141, 209, 210, 213, 228, 229, 258, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування – Центральна адміністрація Дніпровської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини – відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача та йому не відшкодовуються.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складений 23.10.2025 року.

Суддя Ф.М. Ханієва