Вирок від 11 травня 2026 р. у справі №538/600/26 — Лохвицький районний суд Полтавської області

Єдиний унікальний номер №538/600/26

Провадження №1-кп/538/120/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2026 року м.Лохвиця

Лохвицький районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лохвиця матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань№12025170550000867 від 04 вересня 2025 року про обвинувачення:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Червонозаводське, Лохвицького району Полтавської області, є громадянином України, українця, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , із середньою спеціальною освітою, маючого інвалідність ІІІ групи, непрацюючого, неодруженого, на утриманні осіб немаючого, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 307 та частиною першою статті 321 КК України,

учасники судового провадження:

прокурор - ОСОБА_4 ,

обвинувачений - ОСОБА_3 ,

захисник - ОСОБА_5 , в режимі відеоконференції,

в с т а н о в и в :

1. Історія провадження

1.1. 30 березня 2026 року Миргородською окружною прокуратурою Полтавської області скеровано до Лохвицького районного суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12025170550000867 від 04 вересня 2026 року про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307 та ч. 1 ст. 321КК України.

1.2. Ухвалою Лохвицького районного суду від 31 березня 2026 року призначено підготовче судове засідання у вказаному кримінальному провадженні.

1.3. Ухвалою Лохвицького районного суду від 06 квітня 2026 року в цьому кримінальному провадженні призначено судовий розгляд та доручено Миргородському районному сектору № 2 філії Державної установи "Центр пробації" в Полтавській області у відповідності до п.1 ч. 3 ст. 72-1 КПК України скласти та подати до суду досудову доповідь щодо обвинуваченого ОСОБА_3 .

2. Формулювання обвинувачення та стаття закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа

Судом встановлено, що на початку листопада 2025 року, в денний час доби, ОСОБА_3 , не маючи офіційного джерела доходу, необхідного для задоволення своїх життєвих потреб, тобто будучи незадоволеним своїм матеріальним становищем, вирішив його покращити шляхом вчинення злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інших кримінальних правопорушень проти здоров`я населення, а саме незаконного збуту наркотичного засобу - наркомісткого препарату «Метадон-ЗН» та сильнодіючих лікарських засобів «ДЕМЕДРОЛ-ДАРНИЦЯ» і «ЗОПІКЛОН-ЗН», а також вчинення вказаних кримінальних правопорушень в інтересах знайомих, схильних до вживання зазначених речовин.

Так, 08 листопада 2025 року, в денний час доби, ОСОБА_3 , перебуваючи на програмі замісної підтримувальної терапії в Медичному центрі КМВ МВО «РЕАБЛІТАЦІЙНИЙ ЦЕНТР «СХОДИ» в м. Києві, отримав невстановлену кількість таблеток лікарського наркомісткого препарату «Метадон-ЗН» та сильнодіючих лікарських засобів «ДЕМЕДРОЛ-ДАРНИЦЯ» і «ЗОПІКЛОН-ЗН», та в подальшому перевіз їх за місцем свого тимчасового проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_2 , де почав зберігати у будинку, маючи намір збувати частину з них.

При цьому, 08.11.2025 в період часу з 19 год 08 хв по 19 год 12 хв, а також 09.11.2025 в період часу з 15 год 54 хв по 15 год 56 хв та з 17 год 36 хв по 17 год 38 хв, перебуваючи в м. Лохвиця Миргородського району, ОСОБА_3 , маючи намір та бажання на незаконне пересилання з метою збуту та незаконний збут наркомісткого препарату та сильнодіючих лікарських засобів, в ході телефонних розмов зі своїм знайомим ОСОБА_6 , домовився про пересилання з метою збуту та збут останньому таблеток лікарського наркомісткого препарату "Mетадон-ЗН" та сильнодіючих лікарських засобів «ДЕМЕДРОЛ-ДАРНИЦЯ» і "ЗОПІКЛОН-ЗН" за грошові кошти в сумі 3000 грн, які останній за вказівкою ОСОБА_3 , перерахував на рахунок банківської картки № НОМЕР_1 AT «Ощадбанк», держателем якої є ОСОБА_7 .

У подальшому ОСОБА_3 , реалізовуючи злочинний умисел, направлений на незаконне пересилання та збут наркотичних засобів, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, о 08 год 03 хв 10.11.2025 через відділення № 2 ТОВ «Нова Пошта», розташованому за адресою: Полтавська область, Миргородський район, м.Лохвиця, вул. Перемоги, 6, до відділення № 1 ТОВ «Нова Пошта», розташованому за адресою: Сумська область, Сумський район, с. Верхня Сироватка, вул. Площа Гагаріна, 8а, під експрес-накладною № 59001496546744 здійснив адресоване ОСОБА_6 заздалегідь підготовленою посилкою пересилання прихованих у предметах одягу трьох блістерів з десятьма таблетками у кожному наркомістким препаратом «Метадон-ЗН», блістером з десятьма таблетками сильнодіючого лікарського засобу «ДЕМЕДРОЛ-ДАРНИЦЯ» і фрагментом блістера з п`ятьма таблетками сильнодіючого лікарського засобу «ЗОПІКЛОН-ЗН».

У подальшому, 11.11.2025 в період часу з 19 год 09 хв по 19 год 48 хв, в ході огляду місця події біля відділення №1 ТОВ «Нова Пошта», розташованому за адресою: Сумська область, Сумський район, с. Верхня Сироватка, вул. Площа Гагаріна, 8а, після отримання посилки під експрес-накладною № 59001496546744 адресатом ОСОБА_6 , у її вмісті виявлено та вилучено:

- тридцять таблеток у трьох блістерах з написами «Метадон-ЗН», в яких згідно висновку експерта від 18.11.2025 № СЕ-19/119-25/18885-НЗПРАП, міститься метадон, який віднесений до «наркотичних засобів та рослин, обіг яких обмежено», загальною масою в складі тридцяти таблеток 0,6660 г;

- десять таблеток у блістері з написом "ДЕМЕДРОЛ-ДАРНИЦЯ", в яких згідно висновку експерта від 18.11.2025 № СЕ-19/119-25/18885-НЗПРАП, виявлено дифенгідрамін (димедрол) у твердій формі, який згідно «Переліку сильнодіючих лікарських засобів за міжнародними непатентованими або загальноприйнятими назвами", затвердженого Наказом Міністерства здоров`я України від 17.08.2007 № 490 віднесений до сильнодіючих лікарських засобів;

- п`ять таблеток у фрагменті блістера з написом "ЗОПІКЛОН-ЗН", в яких згідно висновку експерта від 18.11.2025 № СЕ-19/119-25/18885-НЗПРАП, виявлено зопіклон, який згідно «Переліку сильнодіючих лікарських засобів за міжнародними непатентованими або загальноприйнятими назвами», затвердженого Наказом Міністерства здоров`я України від 17.08.2007 №490 віднесений до сильнодіючих лікарських засобів.

Зазначений наркотичний засіб та сильнодіючі лікарські засоби ОСОБА_3 незаконно переслав з метою збуту та незаконно збув ОСОБА_6 , за що отримав вищезазначені грошові кошти, чим довів свій злочинний умисел до кінця.

Таким чином, своїми умисними та протиправними діями, що виразилися у незаконному пересиланні з метою збуту, а також незаконному збуті наркотичного засобу, ОСОБА_3 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 307 КК України.

До того ж, своїми умисними та протиправними діями, що виразилися у незаконному пересиланні з метою збуту та збуті сильнодіючих лікарських засобів, ОСОБА_3 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 321 КК України.

3. Позиції учасників судового провадження.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 321 КК України, визнав повністю, підтвердивши обставини, а саме час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованих кримінальних правопорушень, викладених в обвинувальному акті, які відповідають дійсності.

При цьому вказав, що, дійсно незаконно переслав з метою збуту наркотичний засіб та сильнодіючі лікарські засоби та збув їх ОСОБА_6 , за що отримав грошові кошти в сумі 3 000 грн.

До вчинених ним кримінальних правопорушення ставиться критично, щиро розкаюється у вчиненому.

Просив призначити йому покарання не пов`язане з позбавленням волі, у виді іспитового строку.

Зазначив, що вважає недоцільним дослідження інших доказів щодо обставин вчинених кримінальних правопорушень, оскільки такі ним не оспорюються.

Показання обвинуваченого є послідовними та логічними, не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінальних правопорушень, а тому суд вважає ці показання достовірними.

Захисник обвинуваченого в судовому засіданні повністю підтримав позицію обвинуваченого ОСОБА_3 і,з урахуванням думки обвинуваченого, просив суд, здійснювати розгляд, враховуючи вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України, та обмежитись допитом обвинуваченого та дослідженням даних, що характеризують обвинуваченого. Не оспорив фактичні обставини вчинення кримінальних правопорушень обвинуваченим ОСОБА_3 , йому зрозуміло неможливість у подальшому оспорити ці фактичні обставини в апеляційному порядку. Також погодився з думкою прокурора щодо міри покарання останньому, однак просив на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням із встановленням іспитового строку на один рік.

Прокурор підтримав обвинувальний акт щодо вчинення ОСОБА_3 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 321 КК України. Просив суд, з урахуванням думки обвинуваченого, здійснювати розгляд, враховуючи вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України, та обмежитись допитом обвинуваченого та дослідженням даних, що характеризують обвинуваченого. Не оспорив фактичні обставини вчинення кримінальних правопорушень обвинуваченим ОСОБА_3 , йому зрозуміло неможливість у подальшому оспорити ці фактичні обставини в апеляційному порядку. Просив призначити обвинуваченому ОСОБА_3 покарання за ч. 1 ст. 307 КК України у виді позбавлення волі на строк чотири роки, за ч. 1 ст. 321 КК України у виді позбавлення волі на строк два роки, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки та на підставі ст. 75 КК України звільнити обвинуваченоговід відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням із встановленням іспитового строку на два роки. Запобіжний захід застосований відносно ОСОБА_3 у вигляді домашнього арешту просив залишити без змін до набрання вироком законної сили. Крім того просив стягнути з обвинуваченого в дохід держави процесуальні витрати за проведення судової експертизи.

4. Мотиви суду.

Судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення, а саме: за частиною першою статті 307 та частиною першою статті 321 КК України відповідно до обвинувального акта, згідно вимог ст.337 КПК України.

Враховуючи те, що обвинувачений свою вину у вчинених кримінальних правопорушеннях визнав повністю, він та інші учасники судового провадження не оспорюють обставини, викладені в обвинувальному акті, і судом встановлено, що він правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності його позиції, заслухавши думку інших учасників судового провадження та роз`яснивши їм положення КПК України про наслідки застосування обмеженого дослідження доказів, а саме: про позбавлення їх у такому випадку права подальшого оспорювання цих обставин в апеляційному порядку, суд визнає недоцільним дослідження інших доказів по справі відносно тих обставин, які ніким не оспорюються.

Відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому, суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Слід зазначити, що роз`яснення учасникам судового провадження спрощеного порядку розгляду не повинно носити формальний характер. Це означає, що суд, перш ніж постановити рішення про здійснення розгляду кримінального провадження на підставі ч. 3 ст. 349 КПК, повинен роз`яснити їм суть даної норми, при цьому не обмежитися цитуванням самої статті, а у доступній, чіткій та конкретизованій формі викласти її зміст, тим самим дати розгорнуте пояснення сторонам. Метою такого роз`яснення є однакове, правильне і точне розуміння усіма учасниками судового провадження змісту цієї норми, виявлення її сутності, яку законодавець вклав у словесне формулювання. Водночас, суд має упевнитися і в тому, що учасниками судового провадження суть такого роз`яснення сприйнята правильно та переконатися у добровільності їх позицій. Повне визнання вини, не заперечення фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин злочину, в якому обвинувачується, правових наслідків розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин є обов`язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст.349 КПК України (позиція ККС ВС, висловлена у постанові від 02 лютого 2021 року, справа № 640/4713/19, провадження № 51-2155км 20).

У відповідності до сформованого об`єднаною Палатою ККС ВС у постанові від 16 вересня 2024 року (справа № 444/870/22, провадження № 51-2989кмо23) висновку щодо правозастосування положень ч. 3 ст. 349 КПК: суд у конкретному кримінальному провадженні на підставі ч. 3 ст. 349 КПК має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, у тому числі, у разі часткового заперечення винуватості особи у вчиненні окремого кримінального правопорушення в сукупності кримінальних правопорушень, яке має окрему кваліфікацію, або є окремим епізодом кримінального правопорушення, чи невизнання цивільного позову, та у такому випадку щодо цих оспорюваних обставин провести судовий розгляд у загальному порядку, дослідивши докази, які підтверджують або спростовують ці обставини. Такий порядок розгляду кримінального провадження не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, визначені в ч. 1 ст. 91 КПК.

Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року в справі № 521/11693/16-к відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак, дана норма не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні та визначені ст. 91 КПК. Тобто, законодавець зобов`язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.

Незалежно від обсягу доказів, які досліджуватимуться судом, зокрема, внаслідок визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, допит обвинуваченого здійснюється обов`язково (постанова ККС ВС від 17 грудня 2020 року, справа № 426/14810/18, провадження № 51-2486км20).

Оскільки обвинувачений повністю визнав свою вину у вчиненому, і після роз`яснення учасникам судового розгляду положень ч.3 ст.349 КПК України, суд з`ясував, що вони правильно розуміють зміст обставин, встановлених у даному кримінальному провадженні, та не оспорюють їх, і така позиція є добровільною, роз`яснивши їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку та отримавши згоду учасників судового провадження на проведення судового розгляду в такому порядку, прийшов до висновку про недоцільність дослідження доказів щодо обставин скоєння обвинуваченим зазначених кримінальних правопорушень, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням характеризуючих матеріалів, суд приходить до переконливого висновку про те, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у скоєному є доведена повністю.

Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності, суд визнає їх допустимими, належними, достатніми та достовірними і такими, які об`єктивно і повно доводять вину обвинуваченого ОСОБА_3 .

Суд переконаний, що дії обвинуваченого ОСОБА_3 , вірно кваліфіковано за ч. 1 ст. 307 та ч.1 ст.321 КК України, як у незаконному пересиланні з метою збуту, а також незаконному збуті наркотичного засобу, та у незаконному пересиланні з метою збуту та збуті сильнодіючих лікарських засобів.

5. Призначення покарання.

Відповідно до ч.1 ст.2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Таким чином, реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинене кримінальне правопорушення.

Згідно з вимогами КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 12.06.2009 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», покарання призначене судом має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.

При обранні виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

В той же час, згідно зі ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Згідно з п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2015, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, особу винного.

Враховується, що за ступенем тяжкості згідно положень ст.12 КК України (в редакції на час вчинення відповідного кримінального правопорушення) вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 307 КК України, є тяжким злочином, а кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 321 КК України, є нетяжким злочином.

Згідно роз`яснень п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року із змінами та доповненнями «Про практику призначення судами кримінального покарання», досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали) тощо.

Питання призначення покарання визначає форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Конституційний Суд України у своєму рішенні за № 15-рп/2004 зазначив про те, що, окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.

Тобто, покарання повинно перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного.

Обставинами, що пом`якшують покарання, передбаченими ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжує покарання, судом не встановлено.

Згідно абз. 17 ч. 1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд приймає до відома досудову доповідь представника органу пробації з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого, згідно якої вбачається, що існує середній рівень ризику вчинення повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства. Орган з питань пробації вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства на певний строк за умови здійснення з боку зазначеного вище органу наглядових та соцільно-виховних заходів.

За сукупності вище наведених обставин, враховуючи активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, та те, що за місцем проживання обвинувачений характеризується позитивно, не перебуває на обліку у лікаря-психіатра, перебуває на обліку у лікаря-нарколога на ЗПТ з 18.02.2026, має інвалідність третьої групи, на утриманні осіб не має, останнім здійснено донат на ЗСУ в розмірі 30 000 грн., раніше не судимий, тому враховуючи наведені вище дані про особу обвинуваченого та враховуючи наявність пом`якшуючої покарання обставини, відсутність обставин, що обтяжують покарання, враховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд вважає необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень призначити йому покарання за ч. 1 ст. 307 та ч.1 ст.321 КК України у виді позбавлення волі, та доходить висновку про те, що виправлення обвинуваченого можливо без ізоляції від суспільства, із застосуванням ст.75 КК України - звільнення від відбування покарання з випробуванням та покладенням обов`язків, які сприятимуть його виправленню, оскільки саме таке покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нового злочину.

У відповідності до абз. 1 п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» судам необхідно мати на увазі, що частиною першою статті 75 КК України передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням тільки тих осіб, які засуджуються до виправних робіт, службового обмеження (для військовослужбовців), обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років.

6. Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку

6.1. Щодо речових доказів

Згідно з ч. 9 ст. 100 КПК України питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Долю речових доказів суд вирішує керуючись положеннями ст. 100 КПК України.

6.2. Щодо процесуальних витрат

Відповідно до вимог п. 13 ч. 1 ст. 368 КПК України при ухваленні вироку суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат.

Процесуальні витрати у цьому кримінальному провадженні за проведення судової експертизи наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорівскладають 2674,20 грн., що підтверджені документально, підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_3 .

Цивільний позов у цьому кримінальному провадженні не заявлявся.

Застосований ухвалою слідчого суддіМиргородського міськрайонного суду Полтавської області від 12.03.2026 запобіжний захід відносно ОСОБА_3 у вигляді домашнього арешту із забороною залишати житло в певний період доби слід залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Керуючись статтями 368, 370-371, 373-374, 376, 615 Кримінального процесуального кодексу України, суд,

у х в а л и в:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченого ч. 1 ст. 307, ч.1 ст.321 КК України та призначити йому покарання:

- за ч. 1 ст. 307 КК України - у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки;

- за ч. 1 ст. 321 КК України - у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити остаточне покарання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням із встановленням іспитового строку на 1 (один) рік 6 (шість) місяців, якщо він протягом вказаного строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього судом обов`язки.

На підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України та пункту 2 ч.3 ст. 76 КК України в період іспитового строку покласти на засудженого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

-не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Запобіжний захід застосований відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді домашнього арешту із забороною залишати житло за місцем проживання: АДРЕСА_1 , в період з 22 години вечора до 06 години ранку - залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Речові докази у кримінальному провадженні:

- речовина рослинного походження зеленого кольору, яка відповідно до висновку експерта № СЕ-19/117-26/3016-НЗПРАП від 13.02.2026 є канабісом - наркотичним засобом, обіг якого обмежено, масою в перерахунку на суху речовину 1,220 г (після проведення експертизи речовий доказ запаковано до спеціального пакету 3741467), який передано на зберігання до спеціалізованої камери зберігання речових доказів Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області (Полтавська область, м. Миргород, вул. Якова Усика, 34) - знищити;

- сім-картка абонентського номеру НОМЕР_2 , що зберігається у матеріалах кримінального провадження - залишити в матеріалах кримінального провадження.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в дохід держави 2674 (дві тисячі шістсот сімдесят чотири ) гривні 20 копійок процесуальних витрат за проведення судової експертизи наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів.

На вирок протягом тридцяти діб з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Полтавського апеляційного суду через Лохвицький районний суд Полтавської області.

При цьому, відповідно до положень ч.2 ст. 394 КПК України, судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок, якщо інше не передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

З текстом вироку суду можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua

Суддя ОСОБА_8