Рішення від 06 травня 2026 р. у справі №285/6073/25 — Звягельський міськрайонний суд Житомирської області

РІШЕННЯ

Іменем України

Справа № 285/6073/25

провадження у справі № 2/0285/678/26

07 травня 2026 року м. Звягель

Звягельський міськрайонний суд Житомирської області

у складі судді Помогаєв А.В.,

при секретарі судового засідання Ковальчук М.В.,

за участі: позивача ОСОБА_1 ,

представника третьої особи Балтака Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 ,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, у якому просила встановити юридичний факт, що вона та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживали однією сім`єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу.

В обґрунтування своїх вимог посилалась на наступні обставини.

З жовтня 2017 року ОСОБА_1 проживала однією сім`єю з ОСОБА_3 , як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 .

Між ними склались тісні, щирі сімейні стосунки, які ґрунтувалися на взаємному коханні, довірі та взаєморозумінні. Вони вели спільне господарство, піклувалися один про одного.

Для потреб спільного сімейного проживання придбали у кредит автомобіль Нуundai Tucson, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , відповідно до кредитного договору № К7Б0А400000173 від 01.07.2024 року.

25.02.2022 ОСОБА_3 був мобілізований до лав Збройних Сил України та призначений на посаду старшого техніка військової частини НОМЕР_1 .

Під час проходження військової служби ОСОБА_3 систематично здійснював грошові перекази на банківський рахунок ОСОБА_1 , що підтверджує наявність спільного бюджету та матеріальну підтримку сім`ї.

Факт спільного відпочинку та проведення дозвілля ОСОБА_1 з ОСОБА_3 додатково підтверджується скрін-шотом із відеозапису сімейного святкування дня народження онука ОСОБА_4 .

Сімейні відносини ОСОБА_1 з ОСОБА_3 підтверджується листуванням.

16.08.2022 захищаючи волю та незалежність України, ОСОБА_3 отримав тяжке поранення внаслідок скинутого ворогом вибухового боєприпасу в районі населеного пункту Синьківка Куп`янського району Харківської області. Після цього бою він вважається таким, що зник безвісти.

Зазначені обставини підтверджуються документом «Сповіщення сім`ї № 135», вих. № 9098 від 20.08.2024 року, виданим ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Листом командира військової частини НОМЕР_1 від 13.06.2025 року № 11963 ОСОБА_1 відмовлено у виплаті грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_3 .

Близьких родичів у ОСОБА_3 вже немає.

Батько - ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Мати - ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рідний брат - ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .

У ОСОБА_3 залишилася лише двоюрідна тітка — ОСОБА_2 , до якої пред`явлено позов у даній справі.

19.12.2024 ОСОБА_1 звернулась до Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області в порядку окремого провадження з заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

21.01.2025 ухвалою суду заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду, у зв`язку з тим, що заінтересована особа ОСОБА_2 заперечувала факт проживання її племінника ОСОБА_3 разом із заявницею ОСОБА_1 , як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу. Крім того, у разі визнання ОСОБА_3 у встановленому законом порядку померлим може виникнути спір щодо спадщини (Справа № 285/6395/24).

Постановою Житомирського апеляційного суду від 29.04.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 21.01.2025 - без змін.

У зв`язку з цим, виникла необхідність звернутися до суду з позовною заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу на загальних підставах в порядку позовного провадження.

Встановлення заявленого юридичного факту необхідно позивачу для реалізації можливості здійснення розшуку ОСОБА_3 , управління його майном та отримання передбачених законодавством виплат, які призначаються членам сім`ї зниклого безвісти військовослужбовця.

За наявності спору про право, заява про встановлення факту, що має юридичне значення, підлягає розгляду в порядку позовного провадження. В даній справі наявний спір про право, оскільки позивачка претендує на майно ОСОБА_3 та отримання передбачених законодавством виплат, які призначаються членам сім`ї зниклого безвісти військовослужбовця.

Посилаючись на положення Сімейного кодексу України, Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин», позивач просила встановити заявлений нею юридичний факт.

У судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала. Дала пояснення по суті справи та про обставини її спільного проживання з ОСОБА_3 .

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилась, подала заяву про визнання позову та розгляд справи без її участі.

Представник третьої особи - Міністерства оборони України у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував. Посилався на те, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем, оскільки не створює будь-яких перешкод у реалізації прав та інтересів ОСОБА_1 . Між ними відсутній реальний спір про будь-яке право. Крім того, позовна заява не містить матеріально-правових вимог до відповідача, які можуть бути задоволені внаслідок встановлення судом заявленого позивачем юридичного факту.

Представник третьої особи - Військової частини НОМЕР_1 у судове засідання не з`явився повторно. Подав заяву про розгляд справи за його відсутності. При вирішенні спору покладався на розсуд суду.

За клопотанням позивача у судовому засіданні допитані свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які повідомили суду відомі їм обставини спільного проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом ст. 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

З`ясувавши обставини справи, дослідивши подані докази, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, з наступних підстав.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження 14-364цс19 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, провадження № 14-499цс19 (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У даній справі судом встановлено, що 19.12.2024 ОСОБА_1 звернулась до Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області в порядку окремого провадження з заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

21.01.2025 ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду, у зв`язку з тим, що заінтересована особа ОСОБА_2 заперечувала факт проживання її племінника ОСОБА_3 з ОСОБА_1 , що свідчить про наявність цивільно-правового спору (Справа № 285/6395/24).

Звернувшись до суду в порядку позовного провадження, ОСОБА_1 просила встановити юридичний факт, що вона та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживали однією сім`єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу.

Позивач зазначила, що встановлення заявленого факту необхідно для реалізації можливості здійснення розшуку ОСОБА_3 , управління його майном та отримання передбачених законодавством виплат, які призначаються членам сім`ї зниклого безвісти військовослужбовця.

Позивач також посилалась на наявність спору про право, оскільки вона претендує на майно ОСОБА_3 та отримання передбачених законодавством виплат, які призначаються членам сім`ї зниклого безвісти військовослужбовця.

Відповідач ОСОБА_2 визнала позов.

З`ясувавши обставини справи, керуючись ч. 4 ст. 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, оскільки таке визнання суперечить закону, порушує права, свободи та інтереси інших осіб.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Судом установлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутні будь-які правовідносини, що можуть ґрунтуватись на факті проживання позивача з ОСОБА_3 однією сім`єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Положеннями частини першої статті 74 СК України встановлено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Таким чином, факт спільного проживання жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу є підставою виникнення у них майнових прав.

Спір щодо таких прав може виникнути між самими цими особами, або їх спадкоємцями, оскільки дані правовідносини допускають перехід прав у порядку спадкування.

На теперішній час цивільна дієздатність ОСОБА_3 не припинена та не обмежена.

Рішення суду про визнання його безвісно відсутнім також не приймалось.

Таким чином відсутні підстави для залучення будь-яких інших осіб для вирішення спору, що стосується прав ОСОБА_3 .

Суд також зазначає, що у даній справі відсутні докази будь-якого зв`язку відповідача ОСОБА_2 з ОСОБА_3 . Вона не має повноважень представника, які б ґрунтувались на договорі або законі. Посилання позивача на родинний зв`язок зазначених осіб нічим не підтверджені. Разом з тим, сам по собі родинний зв`язок будь-яких повнолітніх осіб не є підставою для правовідносин представництва.

Частиною четвертою статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що до членів сімей загиблих (померлих) осіб належать жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили.

Статтею 1 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» до числа близьких родичів віднесено осіб, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом і мають взаємні права та обов`язки, у тому числі осіб, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Статтею 6 цього Закону визначені права близьких родичів. Виникнення і реалізація цих прав не ставиться у залежність від рішення суду про встановлення факту спільного проживання.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, тоді як установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №757/39920/15-ц (пункт 31), від 27.03.2019 у справі №520/17304/15-ц (пункт 63), від 01.04.2020 у справі №520/13067/17 (пункт 71)).

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Ефективність обраного засобу юридичного захисту, з практичної та законодавчої точки зору є головним критерієм його обрання. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Під захистом права розуміється застосування державою примусу, спрямоване на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, компенсація витрат, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Як визначає Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 676/58/17-ц спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи результату, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

При цьому спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Як правило суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Обрання конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц).

Надаючи правову оцінку належності обраного особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Європейської конвенції про права людини. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» ЄСПЛ наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави учасниці Конвенції мають певну свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Зі змісту цих норм та висновків ЄСПЛ випливає загальне правило - ефективний спосіб захисту такий, за умови застосування якого «один спір має вирішуватися судами лише один раз, по одному спору має прийматися лише одне судове рішення». Тобто після ухвалення остаточного судового рішення у справі відбувається повне відновлення порушеного, невизнаного або оспорюваного права позивача. Якщо ж для такого відновлення може виникнути необхідність у повторному зверненні за судовим захистом, такий спосіб захисту визнати ефективним неможна.

У постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).

Вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

З огляду на це Велика Палата Верховного Суду вважає, що задоволення позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справі позовного провадження є помилковими. Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав, а лише підставою для вирішення позову (відповідної матеріально-правової вимоги).

Позовна заява ОСОБА_1 взагалі не містить вимоги матеріально-правового характеру, тобто вимоги за якою можливе застосування державою примусу, спрямоване на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин (у даному випадку ОСОБА_1 , яка вважає, що має право на отримання грошового забезпечення безвісти зниклого військовослужбовця ОСОБА_3 ) і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною (Міністерством оборони України, яке таке право заперечує), внаслідок чого відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, компенсація витрат, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

У позовній заяві фактично відсутня матеріально-правова вимога про захист порушеного, невизнаного або оспорюваного відповідачем права позивача.

Оскільки ОСОБА_2 не є особою, яка порушує або не визнає права ОСОБА_1 , для реалізації яких заявлено даний позов, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем.

При цьому суд не дає оцінки доказам, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, тому що така оцінка можлива лише у межах вирішення відповідного матеріально-правового спору з належним відповідачем.

Керуючись статтями 258-259, 264-265, 268, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 15.05.2026.

Суддя А.В. Помогаєв