Рішення від 14 травня 2026 р. у справі №274/7864/24 — Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 274/7864/24 Провадження № 2/0274/261/26

Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.26 р.м. Бердичів

Суддя Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області Корбут В.В. (далі – Суд), за участю секретарів судового засідання Руденченко В.С., Бондарчук Н.О.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовомОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 , представником якої є ОСОБА_3 ,

доАкціонерного товариства "Ідея Банк", представником якого є Гаталяк Н.І.,

провизнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся з позовом, у якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, яка ухвалою від 17.12.2024 р. була прийнята до розгляду (а. с. 71), просить визнати виконавчий напис від 16.07.2021 р., вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М., зареєстрований у реєстрі за № 285 (що, як вбачається з матеріалів справи, є очевидною опискою, правильним є № 2805, а. с. 14) про стягнення з нього на користь Акціонерного товариства "Ідея Банк" (далі – Товариство) грошових коштів у загальному розмірі 39 121,02 грн., таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на його користь з Товариства грошові кошти у розмірі 31 939,95 грн., посилаючись на те, що цей виконавчий напис було вчинено з порушенням норм Закону України "Про нотаріат", Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 р. № 296/5 (далі – Порядок), та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. № 1172 (далі – Перелік), а тому Товариство набуло грошові кошти у розмірі 31 939,95 грн., які були стягнуті під час примусового виконання виконавчого напису, без достатньої правової підстави.

Товариство просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що оспорюваний виконавчий напис вчинено з додержанням норм законодавства України, а тому підстави для його скасування відсутні. Грошові кошти, стягнуті з ОСОБА_2 під час примусового виконання вказаного виконавчого напису, не є безпідставно набутими, підставою для їх стягнення є кредитний договір № З24.19740.004734741 від 29.12.2018 р., укладений між Товариством та ОСОБА_2 , грошові зобов`язання за яким останній належним чином не виконував. Крім того, сплата заборгованості за кредитним договором № P24.19740.004734741 від 29.12.2018 р. у розмірі 20 200,00 грн. була здійснена ОСОБА_2 14.09.2022 р. добровільно, а не у межах виконавчого провадження з примусового виконання оспорюваного виконавчого напису, ці грошові кошти не є безпідставно набутими та підстави для їх стягнення відсутні, загальний розмір грошових коштів, які були стягнути під час виконавчого провадження, становить 11 739,95 грн.

Ухвалою від 16.01.2026 р. залучено до участі у справі правонаступника ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , – ОСОБА_1 (а. с. 149).

Судом з`ясовано, що 16.07.2021 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. було вчинено виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 2805, яким на підставі статті 87 Закону України "Про нотаріат" та пункту 2 Переліку запропоновано стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства невиплачені в строк грошові кошти на підставі договору кредиту та страхування № P24.19740.004734741 від 29.12.2018 р., укладеного між Товариством та ОСОБА_2 , строк платежу за яким настав 02.08.2019 р., за період з 02.09.2019 р. по 07.06.2021 р., у розмірі: 30 388,88 грн. – прострочений основний борг, 2 230,48 грн. – прострочені проценти, 2 059,29 грн. – прострочена плата за обслуговування кредиту, 2 542,37 грн. – пеня, а також 1 900,00 грн. – плата за вчинення виконавчого напису, що становить загальну суму 39 121,02 грн. (а. с. 14).

Кредитний договір № P24.19740.004734741 від 29.12.2018 р., укладений між Товариством та ОСОБА_2 , нотаріально не посвідчений (а. с. 15 – 16).

Згідно з частиною першою статті 626, частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 18 Цивільного кодексу України передбачено, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтями 87 та 88 Закону України "Про нотаріат" визначено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Згідно з підпунктами 1.1 та 1.2 пункту 1 глави 16 розділу II Порядку, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до підпунктів 2.1 та 2.3 пункту 2 глави 16 розділу II Порядку, для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені:

відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника;

дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи;

номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи;

строк, за який має провадитися стягнення;

інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Підпунктами 3.1, 3.2 та 3.5 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи:

якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем;

за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку.

Постановою Кабінету Міністрів України № 622 від 26.11.2014 р. "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" (далі – Постанова № 622) Перелік доповнено розділом "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин" та до нього включений пункт 2 в редакції: "Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями.

Для одержання виконавчого напису додаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості".

В той же час, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 р. у справі № 826/20084/14, яку залишено без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 р., визнано незаконною та нечинною з моменту прийняття Постанову № 622, зокрема в частині доповнення Переліку вищевказаним розділом.

Також зазначеною постановою зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови № 622 в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. Постанова набрала законної сили з моменту її проголошення.

Як вбачається з мотивувальної частини постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 р. у справі № 826/20084/14: "…оскаржувані зміни порушують рівність кредитора та позичальника перед законом, визнаючи суб`єктивну і необґрунтовану належним (передбаченим законом) чином позицію заінтересованої особи (сторони кредитора) як істину на шкоду законним інтересам і сторони правочину (сторони позичальника). Оскільки оскаржувані положення Змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, можуть бути застосовані до необмеженого кола фізичних осіб у зв`язку з укладенням ними кредитних договорів та існуванням у них простроченої заборгованості, суд з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальниками, вважає за необхідне визнати не чинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 р. "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" в частині, з моменту її прийняття.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису – це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису – надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника – це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису. Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками – наданими стягувачем документами згідно з Переліком, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16 та 18 Цивільного кодексу України, статей 50, 87 та 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника.

Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87 та 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом з тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Наведене вище правове обґрунтування зроблено з врахуванням висновку Верховного Суду України, який міститься у постанові від 05.07.2017 р. у справі № 6-887цс17, та висновків Верховного Суду, які містяться у постановах від 19.09.2018 р. у справі № 207/1587/16, від 31.10.2018 р. у справі № 308/11193/16-ц та від 10.04.2019 р. у справі № 201/11696/16-ц.

Таким чином Перелік, за яким стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. № 1172, у редакції станом на час вчинення оспорюваного виконавчого напису, стосувався лише нотаріально посвідчених договорів і не міг застосовуватись до кредитних договорів, які не були нотаріально посвідченими, зокрема, до кредитного договору № P24.19740.004734741 від 29.12.2018 р., укладеного між Товариством та ОСОБА_2 , оскільки пункт 2 Переліку з 22.02.2017 р. визнаний нечинним відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 р. у справі № 826/20084/14.

Оспорюваний виконавчий напис було вчинено 16.07.2021 р., тобто в період часу, коли законодавством України не було передбачено можливості вчинення виконавчого напису на підставі кредитного договору, який не був нотаріально посвідченим.

Враховуючи викладене, Суд приходить до висновку, що оспорюваний виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, тобто позов ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 , в частині вимоги про визнання цього напису таким, що не підлягає виконанню, підлягає задоволенню.

Постановою від 29.10.2021 р. головного державного виконавця Бердичівського відділу державної виконавчої служби у Бердичівському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Дудар Н.Е. відкрито виконавче провадження № 67281589 з примусового виконання оспорюваного виконавчого напису (а. с. 12).

З листа від 11.09.2024 р. № 11 головного державного виконавця Бердичівського відділу державної виконавчої служби у Бердичівському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дудар Н.Е. та виписки за період з 29.12.2018 р. по 10.11.2024 р. по рахунку ОСОБА_2 за кредитним договором № P24.19740.004734741 від 29.12.2018 р. випливає, що під час примусового виконання оспорюваного виконавчого напису з ОСОБА_2 на користь Товариства було стягнуто 7 772,50 грн. (12.08.2024 р. – 3 805,05 грн., 09.09.2024 р. – 3 967,45 грн.) (а. с. 13, 49 – 51).

Також з виписки за період з 29.12.2018 р. по 10.11.2024 р. по рахунку ОСОБА_2 за кредитним договором № P24.19740.004734741 від 29.12.2018 р. вбачається, що час примусового виконання оспорюваного виконавчого напису з ОСОБА_2 на користь Товариства 10.10.2024 р. було стягнуто ще 3 967,45 грн. (а. с. 49 – 51).

Проте грошові кошти у розмірі 20 200,00 грн. були сплачені ОСОБА_2 14.09.2022 р. добровільно, що підтверджується випискою за період з 29.12.2018 р. по 10.11.2024 р. по рахунку ОСОБА_2 за кредитним договором № P24.19740.004734741 від 29.12.2018 р. (а. с. 49 – 51).

Тобто під час примусового виконання оспорюваного виконавчого напису з ОСОБА_2 на користь Товариства було стягнуто стягнуто 11 739,95 грн., а не 31 939,95 грн., як зазначає ОСОБА_2 у позовній заяві.

Відповідно до частини першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно з частиною першою статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Таким чином Товариство зобов`язано повернути ОСОБА_2 грошові кошти, отримані ним під час примусового виконання оспорюваного виконавчого напису, так як останній визнано таким, що не підлягає виконанню, тобто у зв`язку з тим, що підстава, на якій воно набуло ці кошти, згодом відпала.

Зважаючи на наведене, Суд вважає, що позов ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 , в частині вимоги про стягнення грошових коштів підлягає частковому задоволенню, а саме – на її користь з Товариства підлягають стягненню грошові кошти у розмірі 11 739,95 грн.

Щодо розподілу судових витрат.

ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 , просить стягнути на її користь з Товариства у якості відшкодування витрат на правничу допомогу грошові кошти у розмірі, зважаючи на розрахунок від 17.07.2024 р. до договору про надання правової допомоги № 95 від 17.07.2024 р., 8 000,00 грн. (а. с. 18, 17).

Товариство просить зменшити ці втрати до 0,0 грн., оскільки договір про надання правової допомоги № 95 від 17.07.2024 р. не передбачає обов`язку клієнта оплатити за послуги адвоката, не містить умов про строк та порядок оплати, а тому його треба вважати безоплатним. Поданий розрахунок за своєю правовою природою є прас-листом (цінником) і також не породжує обов`язку оплатити за послуги адвоката. Крім того, заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу – 8 000,00 грн., є неспівмірною із складністю судового спору, значно завищеною, не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру.

Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та адвокатом Гуменюком О.В. укладено договір про надання правової допомоги № 95 від 17.07.2024 р. (а. с. 17), у пункті 7 якого вказано, що обсяг і вартість правової допомоги за цим договором визначається у відповідному розрахунку, який є невід`ємним додатком до цього договору і свідчить про виконання сторонами своїх зобов`язань.

У розрахунку від 17.07.2024 р. до договору про надання правової допомоги № 95 від 17.07.2024 р. зазначено, що, зокрема, адвокатом Гуменюком О.В. були (мали бути) надані ОСОБА_2 послуги загальною вартістю 8 000,00 грн. (а. с. 18), ці послуги були оплачені ОСОБА_2 , що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера від 17.07.2024 р. про прийняття від ОСОБА_2 на підставі договору № 95 від 17.07.2024 р. грошових коштів у сумі 8 000,00 грн. (а. с. 19).

Наведене у сукупності спростовує посилання Товариства на те, що договір про надання правової допомоги № 95 від 17.07.2024 р. є безоплатним і не породжував у ОСОБА_2 обов`язку оплатити послуги, надані за цим договором.

Частинами першою – четвертою статті 137 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною п`ятою статті 137 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

З розрахунку від 17.07.2024 р. до договору про надання правової допомоги № 95 від 17.07.2024 р. вбачається, що адвокатом були (мали бути) надані) ОСОБА_2 такі послуги: усна консультація з вивченням документів вартістю 2 000,00 грн., складання процесуальних документі вартістю 5 000,00 грн. та представництво інтересів у суді першої інстанції вартістю 1 000,00 грн., усього вартістю 8 000,00 грн. (а. с. 28).

Визначаючи розмір витрат ОСОБА_2 на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, Суд враховує, що справа є типовою, а тому має незначну складність, зважаючи на ціну позову – 31 939,95 грн., та розмір грошових коштів, на стягнення яких було видано оспорваний виконавчий напис – 39 121,02 , справа не має суттєвої значимості для ОСОБА_2 та його правонаступника – ОСОБА_1 , адвокатом Гуменюком О.В. було надано усну консультацію, складено позовну заяву, уточнену позовну заяву, заяву про забезпечення позову, що, враховуючи типовість справи, не потребувало значної кількості часу, а також клопотання про розгляд справи за його відсутності, клопотання, направлені на залучення до участі у справі правонаступника ОСОБА_2 , які є типовими, а тому їх складення теж не потребувало значної кількості часу, адвокат Гуменюк О.В. не приймав участі у судових засіданнях.

Приймаючи до уваги наведене, Суд вважає, що розмір цих витрат має становити 3 500,00 грн.

На підставі статі 141 Цивільного процесуального кодексу України з Товариства на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню грошові кошти у розмір 1 576,19 грн. (судовій збір, сплачений за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову) та грошові кошти у розмірі 3 036,47 грн. (витрати на правничу допомогу), тобто усього 4 612,66 грн. (все – пропорційно до розміру задоволених позовних вимог).

Керуючись статтями 141, 142, 206, 258, 259, 263 – 265 Цивільного процесуального кодексу України,

У Х В А Л И В:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , дані про РНОКПП на момент ухвалення рішення у матеріалах справи відсутні), яка є правонаступником ОСОБА_2 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), до Акціонерного товариства "Ідея Банк" (м. Львів, вул. Валова, 11, код ЄДРПОУ 19390819), задовольнити частково.

2. Визнати виконавчий напис від 16.07.2021 р., вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою ООленою Миколаївною, зареєстрований у реєстрі за № 2805, про стягнення з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства "Ідея Банк" грошових коштів у загальному розмірі 39 121,02 грн., таким, що не підлягає виконанню.

3. Стягнути з Акціонерного товариства "Ідея Банк" на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 11 739,95 грн.

4. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

5. Стягнути з Акціонерного товариства "Ідея Банк" на користь ОСОБА_1 у якості відшкодування судових витрат грошові кошти у розмірі 4 612,66 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.В. Корбут