Рішення від 03 травня 2026 р. у справі №288/1289/24 — Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 288/1289/24

Провадження № 2/0274/360/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" травня 2026 р. м. Бердичів

Суддя Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області Большакова Т. Б. за участю секретаря судового засідання Гориніної Ю. О.,

представника позивача - Проценка Ю. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в рахунок повернення боргу за договором безпроцентної позики,

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь 3305083,40 грн (3114970 грн заборгованості за договором; 24967,15 грн інфляційні витрати; 9397,75 грн інфляційні втрати; штраф 155748,50 грн) в рахунок повернення боргу за договором безпроцентної позики від 27.09.2023. Стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 27.09.2023 між ним та відповідачем було укладено договір безпроцентної позики, за умовами якого відповідач отримав від позивача суму грошових коштів готівкою у розмірі 2888919,40 гривень, що еквівалентно 79000 доларів США, по курсу НБУ на 27.09.2023, для побутових потреб.

Факт отримання відповідачем грошових коштів підтверджується його підписом на договорі безпроцентної позики від 27.09.2023 та власноручно написаною ним розпискою від 27.09.2023.

Відповідно п. 2.4 договору безпроцентної позики від 27.09.2023, позичальник зобов`язується повернути суму коштів, визначену в п. 1.1 Договору в еквіваленті 79000 доларів США по курсу НБУ на дату повернення, частинами, а саме: в строк до 25.12.2023 має повернути 45000 доларів США та в строк до 05.03.2024 має повернути 34000 доларів США.

Однак, на день написання позовної заяви відповідач свої зобов`язання не виконав, не погасив заборгованість у сумі 3114970 грн, що еквівалентно 79000 доларів США по курсу НБУ 39,43 грн на 19.05.2024.

Крім того, відповідно до пунктів 3.1, 3.2 Договору, розраховано інфляційні витрати на суму 1 774 350,00 гривень (еквівалентно 45000 доларів США по курсу НБУ) за період з 26.12.23 по 19.05.24 у сумі 24967,15 гривень та розраховано інфляційні витрати на суму 1340 620,00 гривень (еквівалентно 34000 доларів США курсу НБУ) за період з 06.03.24 по 19.05.24 на суму 9397.75 грн.

Також, відповідно до пунктів 3.1, 3.2 Договору, з відповідача підлягає стягненню штраф в розмірі 5 відсотків від залишку неповернених коштів, який становить 155748,50 грн (сума боргу 3114970 гривень*0.05%= 155748.50 грн).

Загальна сума заборгованості по Договору становить 3305083,40 гривень (3114970 грн заборгованості за договором + 24967,15 грн (інфляційні витрати)+ 9397,75 грн (інфляційні витрати)+ штраф 155748,50 грн).

Указані обставини стали підставою звернення до суду з цим позовом.

ІІ. Процедура та позиції сторін

Ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської області від 07.05.2025 цивільну справу передано на розгляд Бердичівському міськрайонному суду Житомирської області.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 04.09.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - адвоката Проценка Ю. М. залишено без задоволення, а ухвалу Попільнянського районного суду Житомирської області від 07.05.2025 - без змін.

02.10.2025 матеріали цивільної справи надійшли на адресу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 06.10.2025 відкрито загальне позовне провадження.

Ухвалою суду від 23.12.2025 закрито проведення підготовчого засідання, призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Відповідач у судове засідання не з`являвся, останній не скористався своїм процесуальним правом та не направив до суду відзив на позовну заяву, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного пристрою здійснювалося на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

ІІІ. Національне законодавство, що підлягає застосуванню

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

У відповідності до ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту переданим грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 Цивільного кодексу України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем с юридична особа. - незалежно від суми.

Згідно із положеннями ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Усталеною є практика Верховного Суду з приводу розгляду спорів щодо стягнення грошових коштів в національній валюті - гривні, іноземній валюті, чи з урахуванням грошового еквівалента.

У постанові від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц Велика Палата Верховного Суду виходила з такого.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Стягнення заборгованості у гривнях, але з урахуванням еквівалента іноземної валюти, якщо сторони узгодили це в договорі, не суперечить чинному законодавству. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №756/9820/15-ц. У постанові ВП ВС 7 липня 2020 року у справі №296/10217/15-ц такий висновок підтримано та зазначено, що частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

У ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

ІV. Фактичні обставини справи, встановлені судом, докази на їх підтвердження, оцінка та мотиви суду

Судом встановлено, що 27.09.2023 між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір безпроцентної позики.

Згідно п. 1.1, 2 договору, позикодавець передає позичальникові безвідсоткову позику для побутових потреб в сумі 2888919,40 гривень, що еквівалентно 79000 доларів США, по курсу НБУ на 27.09.2023,готівкою, в строків, визначені п. 2.1, а позичальник зобов`язується повернути суму еквівалентну 79000 доларів США на момент повернення.

Факт передачі позикодавцем коштів засвідчується власноручно написаною розпискою позичальника (п. 2.3).

Відповідно п. 2.4 договору безпроцентної позики від 27.09.2023, позичальник зобов`язується повернути суму коштів, визначену в п. 1.1 Договору в Еквіваленті 79000 доларів США по курсу НБУ на дату повернення, частинами, а саме: в строк до 25.12.2023 має повернути 45000 доларів США та в строк до 05.03.2024 має повернути 34000 доларів США. Допускається повернення коштів достроково та всієї суми.

Факт повернення позичальником коштів позикодавцю підтверджується написаною ними письмовою розпискою (п. 2.5).

Згідно письмової розписки від 27.09.2023, ОСОБА_2 отримав згідно договору від 27.09.2023 від ОСОБА_1 кошти в сумі 2888919,40 грн, що еквівалентно 79000 доларів США, по курсу НБУ на 27.09.2023, готівкою, та зобов`язався повернути в строк до 25.12.2023 кошти в сумі 45000 доларів США та в строк до 05.03.2024 повернути 34000 доларів США.

Згідно тексту розписки, факт передачі ОСОБА_1 коштів та факт отримання коштів ОСОБА_2 підтверджено ОСОБА_3 .

Матеріалами справи доведено, що відповідач взяті зобов`язання згідно договору безпроцентної позики не виконав.

Як було встановлено у цій справі, предметом спірного договору позики є грошові кошти, які за умовами договору підлягають поверненню у гривнях, але у грошовому еквіваленті до іноземної валюти - долари США та розмір одержання процентів його умовами не передбачено.

Таким чином з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за договором безпроцентної позики від 27.09.2023 у розмірі 3 114 970 грн, що еквівалентно 79000 доларів США, по курсу НБУ станом на 19.05.2024.

Що стосується стягнення 24967,15 грн інфляційних витрат, 9397,75 грн інфляційних витрат, слід зазначити наступне.

За наданим позивачем розрахунком, відповідно до пунктів 3.1, 3.2 Договору, розраховано інфляційні витрати на суму 1 774 350,00 гривень (еквівалентно 45000 доларів США по курсу НБУ) за період з 26.12.23 по 19.05.24 у сумі 24967,15 гривень та розраховано інфляційні витрати на суму 1340 620,00 гривень (еквівалентно 34000 доларів США курсу НБУ) за період з 06.03.24 по 19.05.24 на суму 9397.75 грн.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, яка передбачає сплату суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

За умовами договору позики від 27.09.2023 сторони визначили грошовий еквівалент зобов`язання у гривні за курсом долара США.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норма частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.

Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суду України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19).

За таких обставин, враховуючи, що предметом грошового зобов`язання за оспорюваним договором позики є грошові кошти, визначені у національній валюті України в еквіваленті до іноземної валюти (доларах США), в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних витрат, слід відмовити.

Що стосується стягнення 155748,50 грн штрафу слід зазначити наступне.

За наданим позивачем розрахунком, відповідно до пунктів 3.1, 3.2 Договору, позивач просить стягнути з відповідача штраф в розмірі 5 відсотків від залишку неповернених коштів, який становить 155748,50 грн (сума боргу 3114970 гривень*0.05%= 155748.50 грн).

Згідно з п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З урахуванням викладеного правового регулювання, враховуючи, що в Україні з 24.02.2022 по даний час діє воєнний стан, а позивач просить суд стягнути з відповідача штраф за користування грошовими коштами у розмірі 5% від залишку неповернених коштів, який становить 155748,50 грн (сума боргу 3114970 гривень*0,05%= 155748,50 грн) за період з 26.12.2023 по 19.05.2024, то суд приходить до висновку, що позов в цій частині також задоволенню не підлягає.

З урахуванням викладеного, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованогость за договором безпроцентної позики від 27.09.2023 у розмірі 3 114 970 грн.

V. Розподіл судових витрат

Згідно ст. 141 ЦПК України за рахунок відповідача підлягають відшкодуванню понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору за подачу позовної заяви пропорційно до розміру задоволеного позову 14839,32 грн.

Керуючись ст. ст. 259, 263-265, 268, 272, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в рахунок повернення боргу за договором безпроцентної позики від 27.09.2023 - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором безпроцентної позики від 27.09.2023 у розмірі 3 114 970 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 14839,32 грн.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення - протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення виготовлено 14.05.2026.

Суддя Тетяна БОЛЬШАКОВА