Рішення від 13 травня 2026 р. у справі №159/7166/25 — Старовижівський районний суд Волинської області

Справа № 159/7166/25

Провадження № 2-др/168/2/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2026 року Старовижівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого-судді Хаврони О.Й.,

з участю: секретаря Островерхої Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Стара Вижівка клопотання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Загороднього Євгенія Олеговича про стягнення витрат на правничу допомогу в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про звільнення від сплати аліментів і звільнення від сплати заборгованості за аліментами,

в с т а н о в и в:

Рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 30 квітня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про звільнення від сплати аліментів і звільнення від сплати заборгованості за аліментами відмовлено.

04.05.2026 року представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Загородній Є.О. звернувся із клопотанням про стягнення з ОСОБА_2 на користь відповідачки ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, оскільки Старовижівським районним судом Волинської області ухвалено судове рішення на користь відповідача.

Вимоги клопотання мотивує тим, що Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року N 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Така правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19. Таким чином, у зв`язку з наданням Відповідачем доказів на підтвердження витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката – відповідач звертається із заявою про стягнення витрат на правничу допомогу. Розмір витрат (правничої допомоги), що підлягають стягненню на користь позивача, становить 12 000 грн., і такий розмір судових витрат відповідач та її представник вважають розумним, обґрунтованим та співмірним із складністю справи та її значенням для учасників справи.

14.05.2026 року від представника позивача адвоката Самулевич О.М. до суду надійшли письмові заперечення на клопотання представника відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу. Представник позивача вказує, що сторона відповідача не надала в установлений законом строк доказів понесення судових витрат на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції. Клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання таких доказів після судових дебатів та ухвалення судового рішення, з наведенням поважних причин його пропущення, також не заявлено. Відповідно, в силу дії ч. 4 ст. 12, ч. 8 ст. 83, ст. 126 ЦПК України таке право втрачено, і такі документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, не приймаються. Позивачем також заперечуються обставини (факт) понесення відповідачкою витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, як такі, що пов`язані у сукупності з ознайомленням з матеріалами справи та підготовкою відзиву (ч. ч. 2, 4 ст. 137 ЦПК України). Сторону позивача позбавлено можливості належним чином доводити не співмірність їх розміру, та їх зменшення (ч. ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України). Подана платіжна інструкція від 06.03.2026 в графі «призначення платежу» містить лише оплату за підготовку відзиву у даній справі, натомість умови договору (п.3) передбачають сплату за дві окремі послуги (ознайомлення, складання відзиву), що є суперечливим, та за відсутності інших доказів (акт, додаткова угода тощо) не дає змоги у сукупності дійти до висновку про наявність або відсутність обставин надання однієї чи дві послуги (ч. 1 ст. 80 ЦПК). Тобто, послуга «складання відзиву», що включено у загальну вартість послуги не належить до витрат «ознайомленням з матеріалами справи» (п. 1) ч. 2 ст. 137 ЦПК). Детальний опис робіт (наданих послуг) з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), на виконання вимог ч. 3 ст. 137 ЦПК України також не подано. Вважає, що відповідачем надано інформацію щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом відповідача роботи (наданих послуг), зокрема складання відзиву обсягом 8 аркушів тексту, з яких мотивування по суті вимог займає 6 сторінок, що пропорційно сумі у 12 000,00 грн., яка є істотно завищена, не є співмірною зі складністю справи, не відповідає критерію розумності та часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт, та може складати співмірною компенсацією вартості виконаної роботи у сумі 1 200,00 грн (з розрахунку 2 год*600 грн/ год) за умови їх доведення(ч. 4 ст. 137 ЦПК). Доводи відзиву містять здебільшого цитування норм ЦПК України, ЦК України та СК України, та копіювання тексту встановлених фактичних обставин рішеннями суду в інших справах (справа № 168/587/20, № 168/637/22, 168/848/23), сторонами яких є ті ж самі учасники, послуги яких оплачено, предмет яких є майже аналогічними даній справі, що свідчить про низьку складність роботи та відсутність необхідності витрачати значний обсяг часу, що свідчить про шаблонний характер документа, мінімальні часові витрати та повну неспівмірність заявленого гонорару. Просить відмовити у прийнятті до розгляду доказів понесених судових витрат, документи, подані до заяви від 04.05.2026 залишити без розгляду, та у задоволенні заяви представника відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у даній цивільній справі відмовити у повному обсязі.

Оскільки учасники справи не з`явились у судове засідання, то відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши додані до клопотання документи, матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Ч.1 ст.133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень ч.ч. 1-4 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Ч.8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно зі ст.134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

У разі недотримання вимог ч.4 ст.137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст. 137 ЦПК України).

Судом встановлено, що в відзиві на позов (а.с.56-60) представник відповідачки вказав, що попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат становить 12 000 грн. Докази понесених витрат будуть надані не пізніше 5 днів з моменту ухвалення судового рішення.

З матеріалів справи вбачається, що рішення ухвалене судом 30.04.2026 року, до суду представник відповідачки адвокат звернувся із клопотанням про стягнення витрат на правничу допомогу 04.05.2026 року, через систему «Електронний суд».

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи представника позивача про несвоєчасне подання відповідачкою та її представником заяви та доказів про понесені судові витрати.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) зазначено наступне: «Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ч.1 ст.182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

На підтвердження надання правничої допомоги та її обсягу до матеріалів справи додано:

- копію ордера серії АІ № 1928922 від 17.12.2025 року;

- копію Договору про надання правової допомоги від 17.12.2025 року укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Загороднім Є.О. відповідно до розділу 3 якого сторони узгодили, що розмір гонорару, який Кобилюх О.С сплачує адвокату за ознайомлення з матеріалами справи, підготовку та подання відзиву на позов є фіксованим і становить 12 000 грн.;

- копію платіжної інструкції від 06.03.2026 року на суму 12 000 грн.

Орієнтовний розрахунок понесених витрат представник відповідача навів у відзиві. Вказаний розмір витрат - 12 000 грн, відповідає розміру витрат, вказаних у заяві про ухвалення додаткового рішення.

Суд бере до уваги, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (див. постанову Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 160/19098/21).

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 754/8750/19, провадження № 14-202цс21).

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У постановах від 19.02.2022 у справі № 755/9215/15-ц та від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

У п. 268 рішення від 23.01.2014 у справі «East / West Alliance Limited» проти України» за заявою № 19336/04 ЄСПЛ також нагадав, що згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

З матеріалів справи видно, що представник відповідача ознайомлювався із матеріалами справи, подав відзив на позов.

Відтак, суд частково погоджується з доводами представника позивача ОСОБА_2 ОСОБА_3 та дійшов висновку про необхідність зменшення розміру судових витрат, понесених відповідачкою до 8000 грн.

Оцінивши подані стороною позивача докази на підтвердження понесених судових витрат, предмет позову, категорію та складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, які були дійсно необхідними та неминучими для розгляду даної справи, суд вважає, що клопотання представника відповідача необхідно задовольнити частково та стягнути з позивача 8000 грн. понесених відповідачкою витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 133, 137, 141, 246, 270 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Загороднього Євгенія Олеговича про стягнення витрат на правничу допомогу у цивільній справі за позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про звільнення від сплати аліментів і звільнення від сплати заборгованості за аліментами, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8000 (вісім) тисяч грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Додаткове рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного додаткового рішення суду.

Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування учасників справи:

Позивач: ОСОБА_2 , адреса місця проживання: с.Дубове Ковельський район, Волинська область, РНОКПП НОМЕР_1 .

Представник позивача: Самулевич Олена Миколаївна, адвокат, адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Представник відповідача: Загородній Євгеній Олегович, адвокат, адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Повне додаткове судове рішення складене 14.05.2026 року.

Суддя О. Й. Хаврона