Постанова від 13 травня 2026 р. у справі №320/13784/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2026 року

м. Київ

справа № 320/13784/25

адміністративне провадження № К/990/7531/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Желтобрюх І.Л., Білоуса О.В.,

за участі:

секретаря судового засідання Калініна О.С.,

представника Відповідача - Познякової О.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року (суддя Войтович І. І.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2026 року (судді: Бужак Н.П., Кобаль М.І., Файдюк В.В.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БРЕНД ПРОПЕРТІ»

до Головного управління ДПС у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «БРЕНД ПРОПЕРТІ» (далі також - Позивач, Товариство, ТОВ «БРЕНД ПРОПЕРТІ») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі також - Відповідач, ГУ ДПС), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17 грудня 2024 року №535060705 про відмову у бюджетному відшкодуванні у розмірі 30 832 890 грн.

Позивач обґрунтовував позовні вимоги зокрема тим, що здійснює імпорт одягу, який був у користуванні (секонд-хенд), його обробку та подальшу реалізацію, у тому числі на умовах експорту. Також Позивач зазначав, що має необхідні основні засоби, управлінський і технічний персонал для здійснення такої діяльності. На підтвердження правомірності формування податкового кредиту та заявленого бюджетного відшкодування Позивач надав до перевірки митні декларації за операціями імпорту товару за березень, травень та вересень 2024 року, а також платіжні доручення, що підтверджують сплату ПДВ при митному оформленні. Позивач наголошував, що митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, є належним первинним документом, який підтверджує право на формування податкового кредиту та засвідчує факт сплати податку, а підставою для виникнення права на бюджетне відшкодування є сплата митних платежів при імпорті товару. Крім того, Позивач зазначав, що Відповідач не заперечував фактичне постачання товару та його використання у господарській діяльності, не ставив під сумнів реальність господарських операцій із комісіонерами та не наводив зауважень до поданих документів. На підтвердження фактичного надання послуг за договорами комісії Позивач посилався на акти приймання-передачі товару з комісії, додатки до договорів комісії, звіти комісіонера та акти надання послуг, які були надані під час перевірки

1.2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київський окружний адміністративний суд від 21 липня 2025 року суд повністю задовольнив позов ТОВ «БРЕНД ПРОПЕРТІ». Суд визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 17 грудня 2024 року, яким контролюючий орган відмовив Позивачу у бюджетному відшкодуванні податку на додану вартість у розмірі 30 832 890 грн.

Суд зазначив, що при імпорті товарів саме вантажно-митна декларація підтверджує сплату податку та надає платнику податку право на формування податкового кредиту і бюджетного відшкодування. Суд відхилив доводи контролюючого органу про те, що право на бюджетне відшкодування залежить від завершення договорів комісії або реєстрації комісіонерами податкових накладних щодо наданих послуг, оскільки такі обставини не впливають на факт сплати податку при митному оформленні товару.

Крім того, суд указав, що Позивач фактично ввіз товар на митну територію України, оприбуткував його та реалізував, що підтверджує реальність господарських операцій і здійснення господарської діяльності.

Постановою Шостий апеляційний адміністративний суд від 28 січня 2026 року суд апеляційної інстанції залишив апеляційну скаргу контролюючого органу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що право на податковий кредит і бюджетне відшкодування прямо залежить від факту сплати податку до бюджету під час митного оформлення товару, що підтверджують вантажно-митні декларації. Суд також підкреслив, що Позивач сформував податковий кредит за рахунок сум податку, сплачених при імпорті товару, а не за рахунок вартості послуг комісіонерів, тому стан розрахунків за договорами комісії не впливає на право Позивача на бюджетне відшкодування.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що такий підхід відповідає усталеній практиці Верховного Суду щодо значення митної декларації як належного та достатнього доказу сплати податку на додану вартість при імпорті товарів.

2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Так, Відповідач наполягає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а підставою касаційного оскарження фактично визначив пункти 1 та 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідач у касаційній скарзі зазначає, що суди попередніх інстанцій у цій справі застосували положення підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14, статей 44, 85, 198, 200 Податкового кодексу України (далі також - ПК України) без урахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах у справах № 380/5557/22, № 1.380.2019.002018 та № 820/4033/16, відповідно до яких:

з моменту подання платником податків митної декларації для митного оформлення ввезених на митну територію України товарів у останнього виникають відповідні податкові зобов`язання зі сплати податку на додану вартість. Після сплати цього податку до бюджету платник податків набуває право на 4 віднесення таких сум до податкового кредиту відповідного періоду. Таке розуміння норм Податкового кодексу України відповідає характеру і змісту правового регулювання податку на додану вартість та суті його адміністрування, оскільки право на податковий кредит перебуває у прямій залежності саме від факту сплати відповідної суми податку на додану вартість до бюджету. При цьому митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, є належним документом, що посвідчує право на віднесення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту за відповідний період, оскільки вона підтверджує фактичну сплату суми податку до відповідного бюджету;

надання платником податків податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, окрім випадку, якщо податковий орган не довів, що відомості, які містяться в документах, є недостовірними. Сам факт наявності у позивача податкової накладної та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах. Для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який Вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.

основною первинною ознакою господарської операції є її реальність, а наявність первинних документів є вторинною, похідною ознакою.

Покликаючись на означені висновки Відповідач зазначає, що Позивач не підтвердив належними та допустимими доказами факт оплати митних платежів під час розмитнення товару через комісіонерів.

На обґрунтування своїх доводів Відповідач посилається на банківські виписки по рахунках товариства, у яких у графі «Призначення платежу» зазначено «відшкодування витрат згідно договору комісії», а не оплату комісійних послуг чи митних платежів. На думку Відповідача, такі формулювання не підтверджують здійснення Позивачем оплати за розмитнення товару або сплати митних платежів через комісіонерів.

Крім того, Відповідач зазначає, що під час проведення перевірки контролюючий орган проаналізував банківські виписки щодо здійснення оплати митних платежів при розмитненні товару через комісіонерів та встановив лише факт перерахування коштів на рахунки комісіонерів без зазначення у призначенні платежу інформації про оплату розмитнення чи митних платежів.

Також Відповідач вказує, що Позивач не надав під час перевірки додаткових пояснень та первинних документів, які б підтвердили здійснення таких платежів.

З огляду на наведене Відповідач вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій передчасно дійшли висновку про підтвердження доводів Позивача щодо розмитнення товару через комісіонерів у спірний період та безпідставно визнали встановленими обставини, які, на переконання Відповідача, не підтверджуються наявними у справі доказами.

Відповідач у касаційній скарзі зазначає, що під час розгляду справи він наголошував на відсутності станом на момент проведення перевірки та оформлення її результатів первинних документів щодо визначення податкових зобов`язань за операціями з надання комісійних послуг, за які комісіонери отримували плату.

Також Відповідач вказує, що відповідно до даних Єдиного реєстру податкових накладних були відсутні складені та зареєстровані податкові накладні щодо визначення податкових зобов`язань за операціями з надання комісійних послуг.

Крім того, Відповідач зазначає, що Позивач не надав відповідних доказів і разом із позовною заявою.

На переконання Відповідача, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки зазначеним доводам контролюючого органу.

Відповідач у касаційній скарзі зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неповно дослідили зібрані у справі докази та не надали належної правової оцінки змісту зовнішньоекономічних контрактів, договорів комісії, митних декларацій, інвойсів, рахунків та інших первинних документів для встановлення фактичних обставин щодо придбання товару у нерезидентів і правомірності формування Позивачем податкового кредиту за імпортними операціями.

На обґрунтування своїх доводів Відповідач вказує, що надані Позивачем договори комісії передбачали обов`язок комісіонерів укладати зовнішньоекономічні договори та здійснювати придбання товару у нерезидентів, однак матеріали справи не містять належних доказів того, що відповідні зовнішньоекономічні контракти були укладені саме за участю комісіонерів. Натомість, на думку Відповідача, митні декларації, інвойси та рахунки свідчать про безпосереднє придбання товару ТОВ «БРЕНД ПРОПЕРТІ» у нерезидентів без участі комісіонерів.

Крім того, Відповідач покликаючись на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України зазначає, що окремі митні декларації містять відомості про нерезидентів, з якими відсутні зовнішньоекономічні договори як у комісіонерів, так і у Позивача, а інвойси та рахунки містять посилання на контракти, яких немає в матеріалах справи. На думку Відповідача, такі документи не підтверджують придбання товару комісіонерами в інтересах Позивача.

Також Відповідач вказує, що Позивач не надав належних доказів сплати митних платежів комісіонерами під час виконання договорів комісії, зокрема платіжних інструкцій та банківських виписок.

На переконання Відповідача, суд першої інстанції залишив зазначені доводи поза увагою та не навів у мотивувальній частині рішення підстав їх відхилення, чим порушив вимоги статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на наведене Відповідач вважає, що суди попередніх інстанцій передчасно дійшли висновку про підтвердження наданими Позивачем документами факту придбання товару у нерезидентів через договори комісії та сплати митних платежів при ввезенні товару на митну територію України, у зв`язку з чим безпідставно визнали встановленими обставини, які, на думку Відповідача, не підтверджуються належними та допустимими доказами.

З урахуванням наведеного Відповідач просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2026 року та рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року у справі № 320/13784/25, а також ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Товариства.

3. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

За результатами проведеної перевірки Відповідач склав акт від 28 листопада 2024 року № 57375/10-36-07-05/43479830, у якому зафіксував порушення Позивачем пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пункту 200.1, підпункту «б» пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України з урахуванням вимог пункту 200.14 статті 200 цього Кодексу.

На підставі висновків акта перевірки Відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 17 грудня 2024 року № 535060705 за формою «ВЗ», яким відмовив ТОВ «БРЕНД ПРОПЕРТІ» у наданні бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2024 року у розмірі 30 832 890 грн.

Фактичною підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стали висновки Відповідача про відсутність у Позивача належного підтвердження права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість за операціями з імпорту товарів через договори комісії.

Зокрема, Відповідач зазначив, що станом на момент проведення перевірки в Єдиному реєстрі податкових накладних були відсутні складені та зареєстровані комісіонерами податкові накладні щодо надання комісійних послуг. Також контролюючий орган установив, що банківські виписки Позивача не містять підтвердження оплати саме комісійної винагороди контрагентам-комісіонерам.

На підставі наведеного Відповідач дійшов висновку про незавершеність виконання договорів комісії, оскільки, на його думку, відсутність звітів комісіонерів, податкових накладних щодо комісійних послуг та оплати таких послуг свідчить про відсутність у Позивача права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість, сплаченого при імпорті товарів.

Крім того, Відповідач висловив сумніви щодо підтвердження ланцюга постачання товару, посилаючись на те, що у митних деклараціях одержувачами товару зазначені комісіонери, а інвойси та рахунки містять посилання на контракти, які, за твердженням контролюючого органу, були відсутні в матеріалах справи. На думку Відповідача, такі обставини не дають можливості однозначно підтвердити придбання товару саме в інтересах Позивача.

Також Відповідач зазначив, що на момент проведення перевірки ТОВ «БРЕНД ПРОПЕРТІ» відповідало критеріям ризиковості платника податків згідно з рішеннями контролюючого органу.

Не погодившись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, Позивач скористався процедурою адміністративного оскарження та подав скаргу до ДПС України. Рішенням ДПС України від 6 січня 2025 року № 234/6/99-00-06-01-03-06 контролюючий орган продовжив строк розгляду скарги до 23 лютого 2025 року. За результатами розгляду скарги ДПС України рішенням від 21 лютого 2025 року № 5162/6/99-00-06-01-03-06 залишила скаргу Позивача без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи й висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Верховний Суд, заслухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права в межах, встановлених статтею 341 КАС України, виходить з такого.

Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника;

Пунктом 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Згідно із пунктом 187.8 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.

У випадках, передбачених статтею 191 цього Кодексу, дата виникнення податкових зобов`язань визначається з урахуванням положень статті 191 цього Кодексу.

Датою виникнення податкових зобов`язань за операціями з постачання нерезидентами суб`єктам господарювання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, є дата списання коштів з рахунку платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг в оплату послуг або дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг нерезидентом, залежно від того, яка з подій відбулася раніше.

За приписами підпункту «ґ» пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до абзаці четвертого пункту 198.2 статті 198 ПК України визначено, що для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до абзацу 1 пункту 201.12 статті 201 ПК України у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Верховний Суд неодноразово у свої постановах, зокрема у постанові у справі № 320/37381/23, указав, що у разі наявності фактів ввезення товарів на митну територію України, сплати податку на додану вартість до державного бюджету, наявності митної декларації, оформленої відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку та яка що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, платник податку має право на податковий кредит.

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

За приписами пункту 200.4 статті 200 ПК України При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на відповідний рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Таким чином, однією з обов`язкових умов, з якими пов`язується право платника податків на отримання бюджетного відшкодування, є факт сплати таких сум до Державного бюджету або постачальникам.

У постанові від 11 листопада 2025 року у справі № 320/39472/24 Верховний Суд підкреслив, що аналіз наведених положень податкового законодавства свідчить, що з моменту подання платником податків митної декларації для митного оформлення ввезених на митну територію України товарів у останнього виникають відповідні податкові зобов`язання зі сплати податку на додану вартість. Після сплати цього податку до бюджету платник податків набуває право на віднесення таких сум до податкового кредиту відповідного періоду. Таке розуміння норм ПК України відповідає характеру і змісту правового регулювання податку на додану вартість та суті його адміністрування, оскільки право на податковий кредит перебуває у прямій залежності саме від факту сплати відповідної суми податку на додану вартість до бюджету. При цьому митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, є належним документом, що посвідчує право на віднесення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту за відповідний період, оскільки вона підтверджує фактичну сплату суми податку до відповідного бюджету.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23 травня 2024 року у справі №380/5557/22, від 03 жовтня 2023 року у справі №640/16289/22, від 02 червня 2020 року у справі №820/2015/16, від 14 червня 2022 року у справі № 0870/4828/12.

Пункт 198.6 статті 198, пункт 201.12 статті 201 ПК України у своєму взаємозв`язку імперативно вказують на те, що задекларовані платником податків показники податкового кредиту, сформованого за наслідками ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України, мають бути підтверджені саме шляхом надання до перевірки відповідних митних декларацій, на підставі яких були здійснені такі операції.

Колегія суддів Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які, дослідивши надані докази, дійшли правильного висновку про правомірність формування Позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість у зв`язку з імпортом товарів на митну територію України.

Судами встановлено, що ввезення товарів (вживаного одягу, взуття, речей текстильних матеріалів) на митну територію України здійснювалося комісіонерами відповідно до укладених договорів комісії, а факт митного оформлення товару підтверджується належно оформленими вантажними митними деклараціями (ВМД), які містять усі реквізити, передбачені чинним законодавством.

Так, зокрема, суди попередніх інстанцій установили, що Позивач уклав договори комісії з ТОВ «ЕШПАДА», ТОВ «ФУНШАЛ», ТОВ «СМІЧОВ», ТОВ «КОРНІВ», ТОВ «ХАРЦИСК» та ТОВ «РІТАРС», відповідно до умов яких комісіонери зобов`язувалися від свого імені та за рахунок Позивача здійснювати придбання у нерезидентів вживаного одягу, взуття та інших речей, укладати зовнішньоекономічні контракти, забезпечувати транспортування товару, його митне оформлення та, за необхідності, здійснювати митні платежі.

Суди встановили, що умовами договорів сторони погодили, що вантажоодержувачем товару виступає безпосередньо комісіонер, а товар після проходження митного оформлення передається Позивачу та є його власністю. Також договори передбачали, що Позивач перераховує комісіонерам кошти для проведення розрахунків з нерезидентами, а комісіонери самостійно здійснюють купівлю іноземної валюти для таких розрахунків.

Крім того, суди попередніх інстанцій установили, що після ввезення товару на митну територію України комісіонери передали його Позивачу, що підтверджується актами приймання-передачі товару та звітами комісіонерів. При цьому суд першої інстанції зазначив, що контролюючий орган не висловлював зауважень до звітів комісіонерів ані під час перевірки, ані під час судового розгляду справи.

Також суд першої інстанції встановив, що Відповідач дослідив договори комісії, додатки до них, звіти комісіонерів та вантажно-митні декларації. Придбаний Позивачем товар у подальшому реалізовано іншим суб`єктам господарювання, що підтверджується договорами та видатковими накладними, наявними у матеріалах справи, а Відповідач ці обставини не заперечував.

За результатами дослідження зазначених доказів суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що податковий кредит у спірних правовідносинах Позивач сформував саме за рахунок сум податку на додану вартість, сплачених під час митного оформлення товару, а не за рахунок податку у складі вартості послуг, наданих комісіонерами.

Отже, обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для сумнівів у дійсності господарських операцій із контрагентами безпосередньо щодо поставки товару, з огляду на наявність повного пакета первинних документів, оформлених відповідно до вимог законодавства, та фактичне переміщення товарів через митний кордон України.

Доводи контролюючого органу щодо відсутності контрактів із нерезидентами або непідтвердження сплати податків під час митного оформлення є необґрунтованими, оскільки судами достеменно встановлено, що ввезення товару здійснювалося комісіонерами на підставі договорів комісії, а відповідні суми податку на додану вартість були сплачені до бюджету, що підтверджується ВМД.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про правомірність дій Позивача та відсутність підстав для зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та відмови в отриманні суми бюджетного відшкодування на рахунок платника.

Доводи Відповідача щодо не дослідження судами попередніх інстанцій доказів та ненадання оцінки доводам контролюючого органу, що наводилися під час судового розгляду, спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень, у яких суди навели мотиви прийнятих висновків та надали оцінку доказам, наявним у матеріалах справи.

Зокрема, суди попередніх інстанцій зазначили, що досліджені під час перевірки платіжні доручення підтверджують факт сплати податку на додану вартість при митному оформленні товару, а тому контролюючий орган був зобов`язаний врахувати такі обставини при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення.

Крім того, суди визнали необґрунтованими доводи Відповідача про відсутність у Позивача права на бюджетне відшкодування з підстав незавершеності договорів комісії, неоформлення комісіонерами податкових накладних та їх нереєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, оскільки такі обставини не спростовують факту сплати Позивачем податку на додану вартість при імпорті товару.

Суди також зазначили, що покладення негативних наслідків неналежного виконання комісіонерами своїх податкових обов`язків на Позивача порушує право платника податків на належний податковий контроль.

За таких обставин у Суду немає підстав аби не погодитися із такими висновками судів попередніх інстанцій.

Суд не може визнати обґрунтованими посилання Відповідача у касаційній скарзі на правові висновки Верховний Суд, викладені у постановах у справах № 1.380.2019.002018 та № 820/4033/16, оскільки такі висновки сформовані за інших фактичних обставин, які не є подібними до спірних правовідносин у цій справі.

Зокрема, у наведених справах були відсутні обставини, за яких факт сплати податку на додану вартість, за рахунок якого платник сформував суму бюджетного відшкодування, підтверджувався вантажно-митними деклараціями та іншими належними первинними документами, дослідженими судами попередніх інстанцій у цій справі. При цьому всі доводи контролюючого органу щодо відсутності у платника права на бюджетне відшкодування стосувалися виключно оформлення правовідносин із комісіонерами, тоді як суми бюджетного відшкодування сформовані за рахунок податку на додану вартість, сплаченого під час митного оформлення товару, а не за рахунок операцій з надання комісійних послуг.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що наведені Відповідачем підстави касаційного оскарження у цій частині не свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права у розумінні статті 328 КАС України, а відтак не можуть вважатися належним обґрунтуванням касаційної скарги за цим епізодом

В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин у справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій. За таких обставин, з урахуванням наведеного у сукупності Суд не знайшов передбачених КАС України підстав для задоволення касаційної скарги Відповідача та скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У суду касаційної інстанції немає підстав вважати, що ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам частин першої - четвертої статті 242 КАС щодо законності і обґрунтованості судового рішення, принципу верховенства права та завданню адміністративного судочинства.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуті в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, суд дійшов висновку про необхідність залишення рішень судів попередніх інстанцій без змін, а касаційної скарги без задоволення.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Н.Є. Блажівська

Судді: О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх

Повний текст постанови складений 14 травня 2026 року.