Постанова від 14 травня 2026 р. у справі №380/16368/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/16368/24 пров. № А/857/31358/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О.І.,

Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Андрусів У.Б.), ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів 07 липня 2025 року у справі № 380/16368/24 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

30.07.2024 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби з безпеки на транспорті, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті № ПШ 055966 від 05.06.2024 про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач в спірних правовідносинах не є автомобільним перевізником у розумінні положень Закону № 2344-III, відтак не може нести відповідальність, передбачену абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-III, тому постанова № ПШ 055966 від 05.06.2024 про застосування адміністративно-господарського штрафу до ФОП ОСОБА_1 є протиправною та підлягає скасуванню.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Державна служба України з безпеки на транспорті подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року та відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що на момент проведення рейдової перевірки посадовій особі Укртрансбезпеки не було надано основний документ, який підтверджує, що позивач є автомобільним перевізником у даних перевезеннях, а саме товарно – транспортної накладної, а також не було надано Договору найму ТЗ, акта приймання-передачі ТЗ чи іншого документу, який би свідчив про передачу транспортного засобу іншій особі, а тому такі не є юридично значимими документами для цілей визначення перевізника.

Позивач надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини у справі та ухвалив рішення з додержання норм матеріального та процесуального права. Просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 17.04.2024 посадовими особами Укртрансбезпеки, на підставі графіку проведення рейдових перевірок, а також відповідно до направлення на перевірку (перевірку на дорозі) від 15.04.2024 №013228 проводилась рейдова перевірка транспортних засобів (далі - ТЗ) автомобільних перевізників, у тому числі транспортного засобу марки Mercedes-Benz, номерний знак НОМЕР_1 .

Водій вищезгаданого ТЗ – Швидкий В.І., для перевірки надав: посвідчення водія серії НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки Меrcedes-Benz, серії НОМЕР_3 , протокол перевірки технічного стану транспортного засобу, видаткову накладну від 16.04.2024 №427. Зазначена обставина визнається відповідачем у заявах по суті спору.

За наслідками перевірки складено Акт №АР 014913 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів вантажів автомобільним транспортом від 17.04.2024, в якому заначено, що під час перевірки виявлено порушення ст. 34, 48 ЗУ “Про автомобільний транспорт” при перевезенні вантажу (будівельні матеріали), перевізник не забезпечив та водій не надав товарно-транспортну накладну на вантаж, чим порушив п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, тому числі порушення, відповідальність за яке передбачена статтею 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” - ч. 1 абз. 3 перевезення вантажів (будівельні матеріали) за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 цього Закону. Пояснення водія про причини порушення: не надали документу, копію отримав.

Повідомлення про розгляд справи було направлено на адресу ФОП ОСОБА_1 , що не заперечується позивачем.

ФОП ОСОБА_1 надав письмові пояснення до Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області, з огляду на які розгляд справи перенесено на іншу дату, про що його повідомлено листом від 21.05.2024 за №44078/31/24-24.

Також повідомлення про розгляд направлено приватному підприємству “Екопал Груп” листом від 21.05.2024 за №44063/31/24-24.

За результатами розгляду Відділом державного нагляду (контролю) у Львівській області винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 05.06.2024 № ПШ055966, яку скеровано позивачу супровідним листом від 07.06.2024 №49049/31/24-24.

Вважаючи оскаржувану постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу протиправною, позивач пред`явив цей позов до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Апеляційний суд зазначає, що для правильного вирішення справи, необхідно встановити чи є позивач «автомобільним перевізником» у розумінні законодавства про автомобільний транспорт.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон № 2344-III, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

При перегляді судового рішення судом апеляційної інстанції враховано, що у статті 1 Закону №2344-ІІІ наведено визначення основних термінів, а саме:

автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;

автомобільний самозайнятий перевізник - це фізична особа - суб`єкт господарювання, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів на таксі без застосування праці найманих водіїв;

вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями;

документи на вантаж - документи, визначені відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про транспортно-експедиторську діяльність», «Про транзит вантажів», інших актів законодавства, в тому числі міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, які необхідні для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом;

послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату;

товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Статтею 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначені засади діяльності автомобільного перевізника, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах.

За визначенням, наведеним у частині першій статті 33 Закону №2344-ІІІ автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах. підставах .

Статтею 48 Закону №2344-ІІІ установлено перелік документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення.

За умовами частини першої статті 48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника -документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. Вимоги до товарно-транспортної накладної також установлені цією статтею.

Основні права та обов`язки водія транспортного засобу при перевезенні вантажу у внутрішньому сполученні визначені статтею 49 Закону №2344-ІІІ.

Так, за приписами частини другої указаної норми водій транспортного засобу зобов`язаний: мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (надалі - Правила № 363), що визначають права, обов`язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників (далі Правила перевезень вантажів).

За визначенням, наведеним у розділі 1 Правил №363 передбачено, що перевізник - це фізична або юридична особа - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля (підпункт 11.2 розділу 11 Правил №363).

Відповідальність перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт установлена, зокрема абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що за перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарський штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Так, в межах підстав та обставин даної справи, апелянт стверджує, що під час проведення перевірки була відсутня товарно-транспортна накладна.

Водночас, питання відповідності учасника руху, який перевозить вантаж, критеріям автомобільного перевізника, визначеним Законом України «Про автомобільний транспорт» в аспекті правомірності притягнення власника автотранспортного засобу до відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, через відсутність у водія документів, вже неодноразово досліджувалося Верховним Судом, зокрема, у справах №№640/27759/21, 240/22448/20, 280/3520/22, 620/18215/21, 600/1407/22-а та 280/2150/23.

Так, у постанові від 19 жовтня 2023 року (справа №640/27759/21) Верховний Суд указав, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити з того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

В цьому контексті основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Такого підходу Верховний Суд дотримувався й у подальшій правозастосовній практиці при розгляді справ, у яких, зокрема, досліджувалося питання правомірності притягнення власника автотранспортного засобу до відповідальності лише з тих підстав, що працівники Укртрансбезпеки дійшли висновку, що він, як власник авто, є автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».

Вирішуючи питання щодо визначення належного суб`єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт Верховний Суд у постанові від 22 лютого 2023 року у (справа №240/22448/20) зауважив на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.

Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом і у постанові від 12 жовтня 2023 року у справі №280/3520/22.

Верховний Суд у постанові від 07 грудня 2023 року у справі №620/18215/21 констатував, що положення статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт.

Отож, на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не можна визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону (постанова Верховного Суду від 21 грудня 2023 року у справі №280/2150/23).

У постанові від 23 серпня 2023 року у справі №600/1407/22-а за схожих обставин справи Верховний Суд зауважив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону України «Про автомобільний транспорт»). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Верховний Суд у постанові від 20 березня 2025 року у справі №380/13118/23 вирішуючи питання правильності застосування частини першої статті 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» щодо належного встановлення ознак статусу «автомобільного перевізника», зазначив, що приписи частини другої статті 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» містять дві умови, за яких особа, яка здійснює перевезення, відповідає вимогам, що кваліфікують її, як автомобільного перевізника, який несе відповідальність, відповідно до приписів абзацу 3 частини першої статті 60 Закону, а саме:

- особа повинна бути суб`єктом господарювання, який надає послугу з перевезення;

- перевезення вантажів транспортним засобом здійснюється на договірних умовах;

- використання транспортного засобу на законних підставах.

Інших умов щодо визначення особи, як автомобільного перевізника, законодавцем не встановлено.

Крім того, у постанові від 20 березня 2025 року у справі №380/13118/23 Верховний Суд зауважив, що саме на органи Укртрансбезпеки покладено обов`язок ретельно перевірити надану водієм інформацію стосовно особи, яка відповідає за перевезення вантажу на предмет її відповідності вимогам автомобільного перевізника та вжити відповідних заходів, у випадку, якщо наданої водієм інформації недостатньо для визначення особи автомобільного перевізника.

Як убачається з вищенаведеного, положення ст.60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт.

Як це правильно встановлено судом першої інстанції, транспортний засіб марки Mercedes-Benz, номерний знак НОМЕР_1 належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу марки серії НОМЕР_3 , за кермом цього транспортного засобу під час перевірки перебував водій ОСОБА_2 . Однак жодних відомостей про те, що цей водій перебуває у трудових чи цивільно-правових відносинах саме з ФОП ОСОБА_1 матеріали справи не містять, позивач заперечує такі відносини.

При цьому матеріалами справи стверджується, що ОСОБА_1 (наймодавець) та ПП “ЕКОПАЛ ГРУП” (наймач) уклали договір найму транспортного засобу від 04.02.2019 року (далі – Договір).

Згідно з п.1.1. Договору наймодавець передає, а наймач приймає в тимчасове платне користування транспортний засіб (марки MERCEDES-BENZ, модель 814, 1991 року випуску, кольору червоного, тип БОРТОВИЙ-С, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , дата реєстрації 26.05.2012 року, реєстраційний номер НОМЕР_5 , що належить власнику на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 , виданого ВРЕР ДАІ з обслуговування м. Львова та Пустомитівського району 26 травня 2012 року.

Пунктом 2.1. Договору визначено, що транспортний засіб, що передається в найм буде використовуватись наймачем для здійснення перевезень по території України та за її межами.

Транспортний засіб передається в найм строком на три роки з 01.02.2019 по 01.02.2022 року (п.4 Договору).

Відповідно до п. 10.1. Договору з урахуванням застереження (виправлення) приватного нотаріуса Віблий Л.З., договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.02.2022 року включно, а в частині грошових розрахунків - до повного їх виконання.

Договір вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах, якщо жодна із сторін не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку його дії не заявить про небажання продовжити дію договору (п.10.2 Договору).

Передача транспортного засобу за вищезгаданим договором найму транспортного засобу від 04.02.2019 підтверджується актом прийому-передачі від 01.02.2019.

За змістом ст. 764 Цивільного кодексу України, якою унормовані правові наслідки продовження володіння та/або користування майном після закінчення строку договору найму, якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

З наведеного видно, що строк дії договору пролонгований до 01.02.2025.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виконання зобов`язань за договором найму транспортного засобу від 04.02.2019 стверджується випискою з банківського рахунку ПП “ЕКОПАЛ ГРУП”, згідно якої підприємством здійснювалися регулярні, щомісячні платежі на рахунок ОСОБА_1 за період з 07.02.2023 до 27.06.2024.

При цьому, апеляційний суд також зазначає, що згідно з видатковою накладною 16.04.2024 №427, яку надано водієм співробітникам відповідача під час проведення перевірки, постачальником вантажу є ПП “ЕКОПАЛ ГРУП”, а покупець – ФОП ОСОБА_3 , водночас, доказів того, що позивач - ФОП ОСОБА_1 , є автомобільним перевізником вантажу, який перебував у транспортному засобі під час проведення перевірки, матеріали справи не містять.

Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність належних, достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки саме ФОП ОСОБА_1 допущено перевезення вантажу за відсутності документів, визначених положеннями Закону №2344-III.

З наведеного убачається, що відповідач зосередив увагу лише на реєстраційних документах на транспортний засіб позивача та відомостях акта перевірки щодо відсутності передбачених законодавством документів, внаслідок чого застосував адміністративно-господарський штраф щодо особи, причетність якої до перевезення вантажу не підтверджена належними доказами.

Разом з цим, позивач у своїх доводах зазначив, що транспортний засіб зареєстровано за ним як за громадянином, а не як за фізичною особою-підприємцем, не використовувався ним для перевезення вантажу з метою здійснення підприємницької діяльності.

Також позивачем зауважено, що водій не є зареєстрованою фізичною особою-підприємцем, не здійснює підприємницьку діяльність, не перебуває у господарських чи трудових відносинах з позивачем.

Вказані обставини відповідач зобов`язаний був установити під час розгляду матеріалів справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт в органах Укртрансбезпеки, проте цього не здійснив.

Так, посадові особи відповідача в акті від 17.04.2024 не зазначали, на підставі яких документально підтверджених доказів ними було вказано автомобільного перевізника саме позивача та чи було їм надано в момент перевірки документи, що засвідчують використання водієм транспортного засобу на договірних засадах.

Таким чином, під час розгляду справи відповідачем не надано жодного доказу щодо того, що під час проведення рейдової перевірки автомобільним перевізником був саме ФОП ОСОБА_1 , отже співробітниками Укртранспбезпеки не спростовано доводів щодо безпідставності застосування саме до нього адміністративної відповідальності за встановлене порушення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач в спірних правовідносинах не є автомобільним перевізником у розумінні положень Закону № 2344-III, відтак не може нести відповідальність, передбачену абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-III, тому постанова № ПШ 055966 від 05.06.2024 про застосування адміністративно-господарського штрафу до ФОП ОСОБА_1 є протиправною та підлягає скасуванню.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірності прийнятого рішення про накладення штрафу на позивача за порушення норм про автомобільний транспорт, а відтак оскільки оскаржувана постанова № ПШ 055966 від 05.06.2024 прийнята з порушенням процедури розгляду справи, необ`єктивно (без урахування усіх обставин справи, що мають значення для прийняття рішення), без доведення обставин належними і достатніми доказами, тому є протиправною і підлягає скасуванню судом.

Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецеденту практику ЄСПЛ, висловлену Верховним Судом правову позицію у цій категорії справ, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення повно з`ясував обставини, що мають значення для справи, дотримав норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року у справі № 380/16368/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний