Постанова від 14 травня 2026 р. у справі №460/447/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/447/25 пров. № А/857/12128/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Запотічного І.І.,

суддів: Довгої О.І., Шинкар Т.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної установи «Городищенська виправна колонія (№ 96)» на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року (суддя Друзенко Н.В., ухвалене в м. Рівне) у справі № 460/447/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Городищенська виправна колонія (№ 96) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Державної установи «Городищенська виправна колонія (№ 96)» з позовом про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати середньої заробітної плати за несвоєчасний розрахунок при звільненні та зобов`язання відповідача відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995, нарахувати та виплатити за шість місяців середню заробітну плату за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що на виконання судового рішення, відповідачем виплачено належний перерахунок грошового забезпечення. Водночас, посилаючись на правила статті 116, 117 КЗпП України стверджувала про наявність права на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку за шість місяців.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Городищенська виправна колонія (№ 96)» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.08.2022 по 11.02.2023.

Зобов`язано Державну установу «Городищенська виправна колонія (№ 96)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.08.2022 по 11.02.2023, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення зі служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995.

Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Городищенська виправна колонія (№ 96)» витрати по сплаті судового збору у сумі 1211,20 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, його оскаржив відповідач-Державна установа «Городищенська виправна колонія (№ 96)», подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, та з наведених в ній підстав, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняте нове про відмову в задоволенні позову.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходила службу у Державній установі «Городищенська виправна колонія (№ 96)» та згідно з наказом начальника установи №128/ОС-22 від 11.08.2022 її звільнено зі служби 12.08.2022 відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 в справі № 460/22076/23, яке набрало законної сили 20.05.2024, позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи «Городищенська виправна колонія (№ 96)» про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій – задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Городищенська виправна колонія (№ 96)» щодо нездійснення перерахунку тa виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 12.08.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за вiйськовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, та множенням на тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017.

Зобов`язано Державну установу «Городищенська виправна колонія (№96)» здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення, за період з 29.01.2020 по 31.12.2020, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 та з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язано Державну установу «Городищенська виправна колонія (№96)» здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення, за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 та з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язано Державну установу «Городищенська виправна колонія (№ 96)» здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення, за період з 01.01.2022 по 12.08.2022, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 та з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання вказаного рішення суду, 27.12.2024 на картковий рахунок позивача перераховано кошти в сумі 86 324,07 грн.

Вважаючи, що порушено її право на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку, позивач звернулась з позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Як зазначено судом першої інстанції, правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» №2713-IV від 23.06.2005 (далі – Закон № 2713-IV).

Відповідно до частини п`ятої статті 23 Закону № 2713-IV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України регулюється Законом України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015 (далі – Закон № 580-VIII).

Згідно пункту 4 частини десятої статті 62 Закону №580-VIII поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України.

Відповідно до частини першої та другої статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Механізм виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі – особи рядового і начальницького складу) визначає Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, що затверджений Наказом Міністерства юстиції України № 925/5 від 28.03.2018 (далі – Порядок № 925/5).

Відповідно до пункту 11 розділу I Порядку № 925/5 у разі виникнення в особи рядового або начальницького складу права на отримання (зміну розмірів) будь-якого з видів грошового забезпечення зазначені виплати проводяться з дня набуття особою такого права.

Пунктом 20 розділу I Порядку № 925/5 передбачено, що грошове забезпечення, не виплачене особі рядового чи начальницького складу своєчасно або виплачене у меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, що передував моменту звернення за одержанням недоотриманого грошового забезпечення, протягом якого вказана особа мала на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення. Виплата одноразових додаткових видів грошового забезпечення здійснюється, якщо звернення про їх отримання надійшли до закінчення трьох років з дня виникнення права на їх отримання.

Згідно з пунктом 1 глави 22 розділу II Порядку № 925/5 днем звільнення зі служби вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення, яка не повинна передувати даті звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби. Грошове забезпечення виплачується до дня звільнення зі служби включно разом із премією, встановленою у порядку, визначеному главою 13 цього розділу, за результатами оперативно-службової діяльності за останній місяць служби.

За матеріалами справи, на виконання рішення суду у справі № 460/22076/23, відповідачем перераховано грошове забезпечення позивача, що з урахуванням виплачених сум становить 107 296,98 грн (ПДФО 19313,46 грн, військовий збір 1609,45 грн); сума належна до виплати становить 86 324,07 грн.

Як установлено рішенням суду першої інстанції, позивача звільнено зі служби 12.08.2022, а недоплачену суму грошового забезпечення в розмірі 86324,07 грн, нараховану на виконання рішення суду у справі № 460/22076/23, отримано позивачем 27.12.2024.

Судовим рішенням, яке набрало законної сили, було встановлено непроведення повного розрахунку відповідача із позивачем в день звільнення (встановлено невиплату в повному обсязі грошового забезпечення), отже, станом на день звільнення, відповідач не провів з позивачем розрахунок у повному обсязі.

Беручи до уваги ту обставину, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні (зокрема, за затримку виплати, яка є складовою грошового забезпечення) не врегульовано спеціальним законодавством, місцевий суд обґрунтовано застосував до таких правовідносин положення КЗпП України.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 2 статті 116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з статтею 117 КЗпП України (в редакції від 19 липня 2022 року, чинній на момент виплати та на момент звернення позивача до суду із позовом) у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, норми статей 116; 117 КЗпП України хоча і є загальними, однак поширюються на спірні правовідносини.

Відповідачем проведено повний розрахунок при звільненні позивача 27.12.2024, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

З огляду на викладене, судом обґрунтовано застосовано до спірних правовідносин положення частини 2 статті 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення зі служби позивачу не було виплачено всіх належних сум і розмір таких сум (належний розмір грошового забезпечення) був спірним.

У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі № 4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17 та від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).

Вирішуючи спір, місцевий суд взяв до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17, зокрема, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то у тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судових рішень про стягнення з роботодавця виплат, які мали бути виплачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу.

З урахуванням тої обставини, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач має право на отримання такого відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні зі служби.

Беручи до уваги, що розрахунок із позивачем було проведено лише 27.12.2024, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про те, що відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні – середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період затримки, обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 8 цього Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, – на число календарних днів за цей період.

Водночас, відповідно до пункту 8 Порядку № 925/5 при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів цього місяця. При цьому, виплата грошової компенсації за невикористані дні відпусток проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого особа рядового чи начальницького складу має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби з врахуванням пункту 22 розділу I цього Порядку. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів (пункт 2 глави 22 розділу II Порядку № 925/5).

Виходячи з викладеного, місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що при визначенні середньоденного заробітку позивача слід використовувати календарні дні, а не робочі дні.

Оскільки позивача звільнено 12.08.2022, а виплата спірної суми грошового забезпечення здійснена лише 27.12.2024, то строк затримки розрахунку складає 869 календарних дні.

Поряд із тим, як на момент звернення позивача із даним позовом, так і на час виплати позивачу заборгованості грошового забезпечення, редакція статті 117 КЗпП України передбачає виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Беручи до уваги ту обставину, що період затримки розрахунку при звільненні позивача перевищує шість місяців, то у відповідності до частини першої статті 117 КЗпП України, відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні лише за шість місяців, тобто з 12.08.2022 по 11.02.2023.

На підставі викладеного, з урахуванням заявлених позовних вимог та встановлених обставин, оцінюючи надані сторонами у справі докази у сукупності, суд дійшов мотивованого висновку про задоволення адміністративного позову повністю.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 308,311,315,316,321,328 КАС України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної установи «Городищенська виправна колонія (№ 96)» залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року в справі № 460/447/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. І. Запотічний

судді О. І. Довга

Т. І. Шинкар