Постанова від 14 травня 2026 р. у справі №380/3534/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/3534/25 пров. № А/857/29666/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О.І.,

Запотічного І.І.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Братичак У.В.), ухвалене у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Львів 23 червня 2025 року у справі №380/3534/25 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Львівській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,

ВСТАНОВИВ:

21 лютого 2025 року Головне управління ДПС у Львівській області (далі – позивач, ДПС) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі – відповідач) в якому просило стягнути з відповідача податковий борг в сумі 3510,00 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується те, що у зв`язку з несплатою узгоджених сум за відповідачем обліковується заборгованість, внаслідок чого йому виставлено податкову вимогу про наявність податкового боргу, проте податковий борг ним не сплачено, а відтак наявні підстави для його стягнення в судовому порядку.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та в позові відмовити. Апеляційну скаргу аргументовано тим, що ще 01 жовтня 2022 року він здійснив оплату грошових коштів у загальному розмірі 3510,00 грн, що повністю покриває суму, яка була предметом стягнення в межах даної адміністративної справи. Факт здійснення зазначених платежів підтверджується оригіналами квитанцій, копії яких додаються до цієї апеляційної скарги. Тому, вважає, що його грошове зобов`язання перед бюджетом, відповідно до положень статті 38 Податкового кодексу України, є припиненим шляхом його повної сплати. Також зазначає, що суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Неподання ним відзиву на позовну заяву та доказів сплати боргу було зумовлене тим, що він не отримував ухвали про відкриття провадження у справі та не був обізнаний про розгляд справи судом. Відповідно, він був позбавлений об`єктивної можливості надати суду першої інстанції наявні у нього докази. Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі, а тому докази сплати боргу підлягають прийняттю та дослідженню апеляційним судом.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заначив, що на даний час суми податкових зобов`язань відповідача є узгодженими та у встановлені законом строки до бюджету не сплачені, тобто визнаються сумою податкового боргу.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що згідно з наявною в матеріалах справи довідкою ГУ ДПС у Львівській області від 14.02.20255 №1878/5/13-01-13-03 про податкову заборгованість з податків і зборів (обов`язкових платежів), що контролюються ГУ ДПС у Львівській області, станом на 12.02.2025 у відповідача наявний податковий борг перед бюджетом, який становить 5478,52 грн. Сума, що підлягає стягненню становить 3510,00 грн.

Вказана сума податкового боргу складається з:

1) Податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування – 2 700,00 грн;

2) Військового збору – 810,00 грн.

Вищезазначену заборгованість по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування та військовому збору –становлять самостійно нараховані суми згідно податкової декларації від 24.04.2023.

У зв`язку з несплатою відповідачем грошових зобов`язань позивач виніс податкову вимогу форми “Ф” від 22.07.2024 № 0019730-1303-1301, яку надіслано платникові податків, що підтверджується матеріалами справи.

Докази, які б підтверджували, що згадана податкова вимога відповідачем оскаржувалася у справі відсутні, відповідно, визначені у ній зобов`язання є узгодженими.

Оскільки у добровільному порядку заборгованість відповідачем сплачена не була, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з підпунктами 14.1.39, 14.1156, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності;

податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк);

податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Пунктом 54.1 статті 54 ПК України встановлено, що платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно до пунктів 57.1, 57.3 статті 57 ПК України, якою визначені строки сплати податкового зобов`язання, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зважаючи на те, що відповідач самостійно обчислив суму податкового грошового зобов`язання по сплаті податку на доходи фізичних осіб в сумі 2700 грн та військовий збір в сумі 810 грн, яку зазначив у податковій декларації про майновий стан і доходи від 24.04.2023 за 2022 рік, така сума грошового зобов`язання вважається узгодженою.

Згідно з пп. «е» п.176.1 ст.176 ПК України платники податку зобов`язані своєчасно сплачувати узгоджену суму податкових зобов`язань, а також суму штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих органом державної податкової служби, та пені, за винятком суми, що оскаржується в адміністративному або судовому порядку.

Аналіз зазначених норм закону свідчить, що у платника податку виникає безумовний обов`язок зі сплати грошового зобов`язання після його узгодження. Несплачена сума грошового зобов`язання у встановлений законом строк є податковим боргом.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу.

Податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов`язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (пункт 59.4 статті 59 ПК України).

На виконання вищевказаних положень ПК України позивач надіслав на адресу відповідача податкову вимогу форми “Ф” від 22.07.2024 №0019730-1303-1301, що підтверджується матеріалами справи.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що неотримання вимоги про сплату боргу у цьому випадку не впливає на узгодженість податкових зобов`язань, на підставі яких виник податковий борг, що підлягає стягненню, оскільки вони визначенні самостійно платником податку у поданій ним податковій декларації.

Відповідно до пунктів 95.1, 95.2 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Відповідно до пункту 87.11 статті 87 Податкового кодексу України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.

В реалізацію наведених повноважень податковий орган звернувся у суд з позовом про стягнення з відповідача податкового боргу у розмірі 3510 грн, що складається з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування – 2 700,00 грн; військового збору – 810,00 грн.

Так, згідно довідки ГУ ДПС у Львівській області від 14.02.20255 №1878/5/13-01-13-03 про податкову заборгованість з податків і зборів (обов`язкових платежів), що контролюються ГУ ДПС у Львівській області, станом на 12.02.2025 у відповідача наявний податковий борг перед бюджетом, який складається, зокрема, з 2700 грн з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (11010500) та 810 грн з військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (11011001).

При цьому, відповідач стверджує про погашення зазначеної заборгованості та долучає копію квитанції №21 від 01 жовтня 2022 року про оплату 2700 грн із зазначенням отримувача ГУК Львів/Сколівська ТГ/11010501 та копію квитанції №22 від 01 жовтня 2022 року про оплату 810 грн із зазначенням отримувача ГУК Львів/Львів, обл/11011000.

З наведеного убачається, що відповідачем у 2022 році сплачено кошти на інші рахунки, ніж ті на які потрібно було сплатити податковий борг, оскільки, як видно з матеріалів справи, відповідачем визначено податковий борг по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування за кодом класифікації доходів бюджету 11010500, а відповідачем сплачено за кодом класифікації доходів бюджету 11010501. Так само відповідачем визначено податковий борг по військовому збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування за кодом класифікації доходів бюджету 11011001, а відповідачем сплачено за кодом класифікації доходів бюджету 11011000.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що помилкова сплата коштів на інший казначейський рахунок не може бути розцінена, як невиконання платником податку свого обов`язку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2022 року у справі №640/18452/18, де вказано, що помилкова сплата коштів на інший казначейський рахунок не може бути розцінена, як невиконання платником свого обов`язку.

Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та враховуючи встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення податкового боргу з відповідача.

Водночас при прийнятті рішення судом апеляційної інстанції враховано, що як позовну заяву з додатками так і копію ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі позивач не отримав, оскільки кореспонденція, яка направлялась позивачем і судом, повернулась за закінченням терміну зберігання. Жодних обґрунтованих заперечень в частині спростувань вимог апеляційної скарги, до якої відповідачем долучено докази виконання податкового обов`язку, позивачем не зазначено, отже не спростовано таку сплату.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позову, оскільки відсутні підстави для стягнення податкового боргу з відповідача.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, правову позицію Верховного Суду в такій категорії справ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, що має наслідком задоволення апеляційної скарги.

Керуючись статтями 241, 243, 245, 308, 310, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року у справі №380/3534/25 скасувати та у задоволенні позову Головного управління ДПС у Львівській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний