Постанова від 13 травня 2026 р. у справі №500/3059/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/3059/25 пров. № А/857/36151/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З.М.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,

на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року (суддя – Чепенюк О.В., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення – м. Тернопіль, дата складання повного тексту рішення – 06 серпня 2025 року),

в адміністративній справі №500/3059/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області,

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

У травні 2025 року позивач звернулася в суд із адміністративним позовом до відповідача ГУ ПФУ в Тернопільській області, в якому просила: 1) визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Тернопільській області щодо не проведення ОСОБА_1 перерахунку пенсії в разі втрати годувальника, з урахуванням розміру, визначеного пунктом «а» частини першої статті 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII (далі - Закон №2262-XII), а саме у розмірі 70% грошового забезпечення померлого ОСОБА_2 на кожного непрацездатного члена сім`ї; 2) зобов`язати ГУ ПФУ в Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з моменту призначення пенсії в разі втрати годувальника, з урахуванням розміру, визначеного пунктом «а» частини першої статті 36 Закону №2262-XII, а саме у розмірі 70% грошового забезпечення померлого ОСОБА_2 на кожного непрацездатного члена сім`ї, з урахуванням раніше проведених виплат.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.08.2025 року в задоволенні позову - відмовлено повністю.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодилася позивач та оскаржила його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що оскаржене рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт не погоджується із висновками суду щодо відсутності підстав для застосування положень пункту «а» статті 36 Закону № 2262-ХІІ. Вказує, що згідно із ч.4 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, зокрема: 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби. Отже, Законом визначено виключний перелік обставин за яких військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби. Зазначає апелянт, що перебуваючи на службі ОСОБА_2 , внаслідок ДТП отримав травму від якої помер. При цьому ДТП сталась на шляху прямування сержанта ОСОБА_2 від місця служби до свого місця проживання в с. Шибалин Тернопільського району. Таким чином, відповідно до зазначеного вище п.2 ч.4 ст.ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», ОСОБА_2 вважається таким, що виконував обов`язки військової служби.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду у повному обсязі та ухвалити нове судове рішення, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу слід частково задоволити.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

ОСОБА_2 у період з 24.09.2009 року по 26.06.2023 року проходив військову службу по контракту у Військовій частині НОМЕР_1 , про що свідчить його військовий квиток серії НОМЕР_2 виданий ІНФОРМАЦІЯ_1 17.07.2009 року та довідкою з військової частини НОМЕР_1 №329 від 10.04.2025 року (а.с.10, а.с.зв.12).

У період з 19.09.2014 по 25.04.2018 брав участь антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності та суверенітету України на території Донецької та Луганської областей (а.с.11).

У період з 17.12.2018 по 06.08.2021 безпосередньо брав участь в операції об`єднаних сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, з метою виконання службових бойових завдань (а.с.12).

15.07.2015 року ОСОБА_2 набув статусу учасника бойових дій, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_3 від вказаної дати.

26.06.2023 року ОСОБА_2 , перебуваючи на службі, внаслідок ДТП отримав травму від якої помер.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №190 від 29.06.2023 сержанта ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення; смерть пов`язана з проходженням військової служби (а.с.9).

Згідно Витягу з протоколу засідання штатної 16 Регіональної військово-лікарської комісії №1151 від 29.05.2024 року, травма ОСОБА_2 яка призвела до смерті, та причина смерті, так, пов`язані з проходженням військової служби (а.с.зв.8).

Позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Тернопільській області та отримує пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону №2262-XII.

Пенсію призначено в розмірі 30% грошового забезпечення померлого сина військовослужбовця відповідно до пункту «б» статті 36 Закону №2262-XII.

30.04.2025 ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Тернопільській області, з заявою про здійснення перерахунку пенсії в розмірі 70% грошового забезпечення відповідно до пункту «а» статті 36 Закону №2262-XII на підставі того, що її син загинув під час виконання службових обов`язків.

Листом від 09.05.2025 ГУ ПФУ в Тернопільській області відмовило позивачу в перерахунку пенсії в розмірі 70% на підставі того, що згідно з матеріалами пенсійної справи, а саме витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29.06.2023 № 190 смерть ОСОБА_2 не пов`язана із виконанням обов`язків військової служби. Відповідно до пункту «б» статті 36 Закону №2262-XII пенсії в разі втрати годувальника призначаються сім`ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які померли внаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби у розмірі 30 процентів заробітку годувальника на кожного непрацездатного члена сім`ї. Таким чином, провести перерахунок пенсії по втраті годувальника із врахуванням 70% грошового забезпечення годувальника немає правових підстав (а.с.зв.11).

Позивач, не погодившись з такими діями відповідача, звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ.

Згідно з частиною третьою статті 1 Закону № 2262-XII члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 6 Закону № 2262-XII сім`ї померлих пенсіонерів з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, мають право на пенсію в разі втрати годувальника на загальних підставах із членами сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Статтею 7 Закону № 2262-XII передбачено, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", призначається одна пенсія за її вибором. При цьому різниця між розміром пенсії, на який особа має право відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», і розміром пенсії із солідарної системи відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, фінансується за рахунок коштів державного бюджету.

Так, відповідно до статті 29 Закону № 2262-XII, пенсії в разі втрати годувальника сім`ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім`ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім`ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.

Згідно з частиною першою статті 30 Закону, право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Статтею 36 Закону № 2262-XII передбачено, що пенсії в разі втрати годувальника призначаються в таких розмірах:

а) членам сімей військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули (померли) внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи або виконанні інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях та підпільних організаціях і групах, визнаних такими законодавством України, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи участю у бойових діях у мирний час, а саме батькам (одному з батьків), дружині (чоловікові), іншому непрацездатному члену сім`ї загиблого (померлого) годувальника, якщо право на пенсію має один непрацездатний член сім`ї, - у розмірі 70 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на кожного непрацездатного члена сім`ї; якщо право на пенсію мають два і більше непрацездатних членів сім`ї (крім батьків, дружини (чоловіка) - у розмірі 50 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на кожного непрацездатного члена сім`ї. У таких самих розмірах, незалежно від причини смерті годувальника, обчислюються пенсії членам сімей померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей, до складу яких входять діти, які втратили обох батьків;

б) сім`ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які померли внаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби, - 30 процентів заробітку годувальника на кожного непрацездатного члена сім`ї.

Згідно зі статтею 37 Закону № 2262-XII пенсії в разі втрати годувальника, які призначаються членам сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, не можуть бути нижче двох визначених законом розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до статті 40 Закону № 2262-XII пенсія в разі втрати годувальника встановлюється на весь період, протягом якого член сім`ї померлого вважається непрацездатним (стаття 30), а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», - довічно.

Отже, для застосування положень пункту «а» статті 36 Закону № 2262-ХІІ визначальними є підстави смерті, які повинні бути пов`язані із захистом Батьківщини, у зв`язку із пораненням, контузією, каліцтвом або захворюванням, отриманими у зв`язку, зокрема, із участю у бойових діях або виконанні інших обов`язків військової служби.

У разі якщо смерть військовослужбовця не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби, то розмір пенсії обчислюється на підставі пункту «б» статті 36 Закону № 2262-ХІІ.

Апеляційний суд враховує, що відповідно до п.2 ч.1 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації; а відповідно до ч.3 ст.24 вказаного Закону - закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно із ч.4 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою; 5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

Отже, Законом визначено виключний перелік обставин за яких військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби.

Порядок проходження медичного огляду регламентовано Положенням про військову-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке затверджене наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 за №402 (далі – Положення №402).

Відповідно до п. «в» пункту 21.5 глави 21 розділу II Положення №402 постанови ВЛК про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях: - Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби" - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане, у разі фактичного виконання службових обов`язків під час проходження військової служби, крім поранень (контузій, травм, каліцтв), одержаних за обставин фактичного виконання службових обов`язків, передбачених у підпункті «а» цього пункту.

Військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, у випадках, передбачених частиною четвертою статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Як вбачається з матеріалів справи, 26.06.2023 року ОСОБА_2 , перебуваючи на службі, внаслідок ДТП отримав травму від якої помер. При цьому ДТП сталась на шляху прямування сержанта ОСОБА_2 від місця служби (військова частина НОМЕР_1 з дислокацією в АДРЕСА_1 ) до свого місця проживання в с. Шибалин, Тернопільського району.

Таким чином, висновки відповідача про необхідність застосування пункту «б» статті 36 Закону №2262-XII є необґрунтованими, оскільки ґрунтуються на довільному тлумаченні характеру смерті військовослужбовця та не враховують встановлений законом критерій- виконання обов`язків військової служби.

Факт перебування військовослужбовця на військовій службі на момент смерті відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» свідчить про виконання ним обов`язків військової служби, що виключає можливість застосування пункту «б» статті 36 Закону №2262-XII.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги позивача у наведеній частині щодо права позивача на отримання пенсії з урахуванням розміру, визначеного пунктом «а» частини першої статті 36 Закону №2262-XII, а саме у розмірі 70% грошового забезпечення померлого ОСОБА_2 , знайшли своє підтвердження.

Відносно позовних вимог про здійснення перерахунку пенсії з моменту призначення, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Правові підстави для перерахунку пенсії у зв`язку з втратою годувальника виникають з моменту звернення особи до органу Пенсійного фонду України із відповідною заявою та поданням необхідних документів, які підтверджують наявність підстав для такого перерахунку.

Як уже зазначалося вище, 30.04.2025 ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Тернопільській області з заявою про здійснення перерахунку пенсії в розмірі 70% грошового забезпечення відповідно до пункту «а» статті 36 Закону №2262-XII на підставі того, що її син загинув під час виконання службових обов`язків. Тому, саме із 30.04.2025 позивач має право на здійснення перерахунку та виплату пенсії.

Тому для належного та ефективного способу захисту порушеного права позивача, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу із 30.04.2025 року пенсії в разі втрати годувальника, з урахуванням розміру, визначеного пунктом «а» частини першої статті 36 Закону №2262-XII.

З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції не повно з`ясовано фактичні обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального права, а тому, відповідно до статті 317 КАС України, рішення суду першої інстанції слід скасувати і прийняти нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Крім цього, у зв`язку із наявністю підстав для часткового задоволення позовних вимог, відповідно до приписів статей 139, 322 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає, що в користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем судові витрати у справі, а саме, витрати по сплаті мінімально законодавчо визначеного судового збору у розмірі 968,96 грн. за подання адміністративного позову (сформованого в системі «Електронний суд») та у розмірі 1453,44 грн. за подання апеляційної скарги (сформованої в системі «Електронний суд»), пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідні платіжні квитанції щодо сум сплаченого судового збору є наявними в матеріалах справи.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задоволити частково.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року в адміністративній справі №500/3059/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - скасувати та ухвалити нову постанову.

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо не проведення ОСОБА_1 перерахунку пенсії в разі втрати годувальника, з урахуванням розміру, визначеного пунктом «а» частини першої статті 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», у розмірі 70% грошового забезпечення загиблого (померлого) ОСОБА_2 на кожного непрацездатного члена сім`ї.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із 30.04.2025 року пенсії в разі втрати годувальника, з урахуванням розміру, визначеного пунктом «а» частини першої статті 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», у розмірі 70% грошового забезпечення загиблого (померлого) ОСОБА_2 на кожного непрацездатного члена сім`ї, з урахуванням раніше проведених виплат.

У задоволенні решта позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (код ЄДРПОУ 14035769) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати у виді судового збору в сумі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп. сплаченого за подання позову та судового збору в сумі 1453 (одну тисячу чотириста п`ятдесят три) грн 44 коп. сплаченого за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Н. В. Ільчишин

З. М. Матковська