Постанова від 14 травня 2026 р. у справі №460/13485/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/13485/24 пров. № А/857/16777/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Запотічного І.І.,

суддів: Довгої О.І., Шинкар Т.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року (суддя Гресько О.Р., ухвалене в м. Рівне) у справі № 460/13485/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії від 08.10.2024 №172650007232, зобов`язання призначити пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” з 30.09.2024.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №172650007232 від 08.10.2024 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.09.2024 щодо призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.03.1999 по 10.02.2006 на посаді регента церковного хору в Рокитнівській Свято-Троїцькій церкві та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, його оскаржило Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, та з наведених в ній підстав, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняте нове про відмову в задоволенні позову.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідчення серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською облдержадміністрацією 05.07.1998.

Довідкою від 12.07.2023 №13/11-605, виданою виконавчим комітетом Сарненської міської ради Рівненської області підтверджено, що позивач проживала в селі Любиковичі Сарненського району Рівненської області з 19.03.1989 по 17.11.1999.

15.08.2023 позивач звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою щодо призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку згідно зі ст.55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, та за результатами розгляду вказаної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України винесено рішення від 24.08.2023 №172650007232 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Зазначене рішення ні в адміністративному, ні в судовому порядку позивачем не оскаржувалося.

В подальшому, 30.09.2024 позивач повторно звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою щодо призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку згідно зі ст.55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

За результатами розгляду цієї заяви відповідачем винесено рішення від 08.10.2024 №172650007232 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з не підтвердженням факту постійного проживання або постійної роботи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993. У даному рішенні зазначено, що вік заявника становить 57 років 08 місяців 28 днів, страховий стаж – 17 років 06 місяців 27 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 12.07.1993 по 24.02.1999 згідно довідки №47 від 10.04.2023, оскільки відсутні підстави прийняття та звільнення, період роботи в церкві на посаді регента з 01.03.1999 по 10.02.2006 згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки відсутні дані про сплату внесків та з 01.07.2000 в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні дані про роботу. Документами не підтверджено факт проживання станом на 01.01.1993. Період проживання у зоні, яка відноситься 3 категорії гарантованого добровільного відселення з 19.03.1989 по 17.11.1999 згідно довідки №13/11-605 від 12.07.2023 не можливо врахувати, оскільки в даний період згідно довідки №105 від 21.04.2023 - робота в смт.Квасилів та згідно трудової книжки НОМЕР_2 робота в м.Здолбунів.

ОСОБА_1 не погоджуючись з такою відмовою органу Пенсійного фонду, звернулася до суду з цим позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Частиною 1 статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV) передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-ХІІ), статтею 49 якого визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Положеннями абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII визначено, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, мають право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку (в даному випадку 3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Відтак, з наведених положень Закону №796-XII вбачається, що обов`язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01 січня 1993 року.

При цьому, особам, які додатково до зазначеної умови постійно проживали у зоні гарантованого добровільного відселення в період з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, ще встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку в розмірі 3 роки.

Особам, які постійно не працювали/постійно не проживали в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, але постійно проживали/постійно працювали у зазначеній зоні протягом трьох років до 01 січня 1993 року, зменшення пенсійного віку здійснюється без застосування початкової величини, та розраховується, як 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання/роботи в зоні гарантованого добровільного відселення.

Відтак, виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв`язку із постійним проживанням, або у зв`язку із роботою в такій місцевості. При цьому, як вбачається зі змісту статті 55 вказаного Закону, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Враховуючи зміст вищезазначених положень суд першої інстанції вірно зазанчив, що особа, яка постійно проживала або постійно проживає чи постійно працювала або постійно працює у зоні гарантованого добровільного відселення, набуває права на призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII у випадку дотримання таких умов: наявності у цієї особи статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи; наявності у цієї особи необхідного періоду проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення, який станом на 1 січня 1993 року повинен становити не менше 3-х років.

Разом з тим, виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов`язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року. Отже, щодо періоду проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3-х років станом на 01 січня 1993 року, то його необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року. Вказане пов`язане із поняттям виникнення зони посиленого радіологічного контролю, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов`язано із моментом аварії на Чорнобильській АЕС.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1(у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1) (далі - Порядок № 22-1), відповідно до абзацу 9 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II якого (в редакції, на момент спірних правовідносин) потерпілими від Чорнобильської катастрофи до заяви про призначення пенсії додаються такі документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи).

Як вбачається з матеріалів справи, для підтвердження наявності права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII позивач на виконання вимог п. 2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення їй пенсії додала довідку виконавчого комітету Сарненської міської ради Рівненської області від 12.07.2023 №13/11-605 та посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 3 серії НОМЕР_1 від 05.07.1998.

Згідно з статтею 9 Закону №796-ХІІ (в редакції, чинній на момент видачі позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи) особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Положеннями статті 65 Закону №796-ХІІ визначено, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи". Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Слід зазначити, що на момент видачі позивачу посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 3, правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи були врегульовані Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501(далі - Порядок №501), пунктом 2 якого (в редакції, що діяла станом на момент видачі позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи) передбачено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відтак, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що наявність у позивача статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи, підтвердженого відповідним посвідченням 3 категорії серії НОМЕР_1 від 05.07.1998, виданим Рівненською обласною державною адміністрацією, надає їй право користуватися пільгами, передбаченими Законом №796-ХІІ.

Разом з тим, як вже було зазначено, визначеними в абзаці 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII умовами, які надають особі право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років, є не тільки наявність статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи, а ще й проживання (робота) такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3-х років.

Щодо твердження позивача про те, що наявне у неї посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), а також довідка Сарненської міської ради від 12.07.2023 №13/11-605, згідно якої вона з 19.03.1989 по 17.11.1999 була зареєстрована та проживала у с.Люиковичі Сарненського району Рівненської області, є достатніми доказами наявності у неї необхідного для призначення пенсії строку проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року не менше 3-х років, слід зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону №796-ХІІ (в редакції, що була чинна станом на момент видачі позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи) до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема: особи, які постійно проживали на території зони гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території цієї зони не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій (п. 2 ч. 1 ст. 11 Закону №796-ХІІ); особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше трьох років (п.3 ч. 1 ст. 11 Закону №796-ХІІ).

Поряд з цим, пунктом 5 Порядку № 501 (в редакції, чинній на момент видачі позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи) передбачено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років і відселені або самостійно переселилися з цих територій, а також постійно проживають або постійно працюють у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.

Зміст вказаних правових норм свідчить, що статус потерпілих від Чорнобильської катастрофи, який пов`язаний саме із зоною гарантованого добровільного відселення, надався наступним категоріям осіб: 1) особам, які постійно проживали на територіях зони гарантованого добровільного відселення на день аварії (тобто на 26.04.1986); 2) особам, які прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони гарантованого добровільного відселення не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій; 3) особам, які постійно проживають у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року вони прожили у цій зоні не менше трьох років. 4) особам, які постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року вони відпрацювали у цій зоні не менше трьох років.

Відтак, зміст правової норми пункту 5 Порядку № 501 свідчить, що нею визначено декілька підстав для видачі особі посвідчення потерпілого категорії 3 серії Б, серед яких не тільки проживання/робота особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років, а ще й постійне проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення станом на день аварії, тобто станом на 26.04.1986.

Зважаючи на наведене колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що наявне у позивача посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 3, не є документом, який беззаперечно підтверджує факт проживання її проживання/роботи на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років, оскільки таке посвідчення могло бути видане їй на підставі постійного проживання на території зони гарантованого добровільного відселення станом на день аварії (на 26.04.1986).

Довідкою від 12.07.2023 №13/11-605, виданою виконавчим комітетом Сарненської міської ради Рівненської області підтверджено, що позивач проживала в с.Любиковичі Сарненського району Рівненської області з 19.03.1989 по 17.11.1999. Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, с.Любиковичі Сарненського району Рівненської області відноситься до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Разом з тим, відповідно до записів в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 у період з 21.05.1985 по 29.11.1991 працювала у Рівненському дослідному заводі сільськогосподарського машинобудування “Рівненсільмаш” (наразі АТ “Рівнесільмаш”), з 01.10.1992 по 01.07.1993 у Здолбунівській СШ №3, тобто в населених пунктах, територія яких не відноситься до зони радіоактивного забруднення.

Водночас, у довідці від 21.04.2023 №105, виданій АТ “Рівнесільмаш” міститься інформація про те, що позивач з 24.01.1989 по 29.11.1989 перебувала відпустці по догляду за дитиною зі збереженням заробітної плати в розмірі передбаченому законом, з 30.11.1989 по 29.05.1990 перебувала у відпустці по догляду за дитиною без збереження заробітної плати, з 30.05.1990 по 29.11.1991 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років, без збереження заробітної плати.

Відтак, суд першої інстанції вірно зазначив, що в період з 24.01.1989 по 29.11.1991 позивач фактично не працювала, тобто не виконувала свою роботу в смт.Квасилів, оскільки перебувала у відпустці по догляду за дитиною.

Відтак, посилання відповідача на те, що період, у який позивач працювала у Рівненському дослідному заводі сільськогосподарського машинобудування “Рівненсільмаш”, що знаходиться в смт.Квасилів, не зараховується до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення взагалі, судом першої інстанції правильно відхилено, позаяк зазначене не спростовує її проживання у період з 19.03.1989 по 29.11.1989, з 30.11.1989 по 29.05.1990, з 30.05.1990 по 29.11.1991 за зареєстрованим місцем проживання, за адресою: с.Любиковичі Сарненського району Рівненської області (перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною).

Зважаючи на наведене колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивач на території, що відноситься до зони добровільного (гарантованого) відселення в період з 19.03.1989 по 01.01.1993 сумарно прожила 3 роки 6 місяців 13 днів, а відтак період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить більше трьох років, що є необхідною умовою для підтвердження права на додаткове зменшення пенсійного віку, передбаченого положеннями статтею 55 Закону №796-XII.

Окрім цього, оскарженим рішенням пенсійного органу до страхового стажу позивачу не зараховано період роботи з 12.07.1993 по 24.09.1999 та період 01.03.1999 по 10.02.2006.

Так, відповідно до абзацу 1 частини 1, частини 2, частини 4 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Приписами частини 1 статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII “Про пенсійне забезпечення” (далі - Закон №1788-XII) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктом 1 якого визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 Порядку № 637).

Зважаючи на наведені норми законодавства суд першої інстанції вірно вказав, що страховий стаж підтверджується записами у трудовій книжці, і лише у випадку їх відсутності встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи та архівними установами, зокрема довідками, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 , щодо спірних періодів: 01.03.1999 позивач прийнята на посаду регента церковного хору в Рокитнівську Свято-Троїцьку церкву (наказ №1 від 01.03.1999); 10.02.2006 звільнена з посади регента церковного хору за власним бажанням (наказ №2 від 10.02.2006).

Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даних періодів роботи відповідачем суду не надано.

Поряд з цим, як вірно зазначив суд першої інстанції, що у трудовій книжці відсутні записи про період роботи з 12.07.1993 по 24.02.1999. Жодних інших доказів для підтвердження такого періоду роботи позивачем до матеріалів справи не надано, а відтак відсутні будь які підтверджуючі документи щодо періоду роботи позивача з 12.07.1993 по 24.02.1999.

Щодо відсутності інформації про сплату страхових внесків за період трудової діяльності, слід зазначити, що порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у статті 20 Закону України №1058-IV, відповідно до якої страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (частина 10 статті 20 Закону України №1058-IV).

Згідно з частиною 12 статті 20 Закону України №1058-IV страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Статтею 106 Закону України №1058-IV, у редакції до 01 січня 2011 року, передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати.

У подальшому така відповідальність передбачена приписами Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” від 08 липня 2010 року №2464-VI, який набрав чинності з 01 січня 2011 року.

Відтак, здійснивши аналіз наведених положень суд першої інстанції зробив вірний висновок, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, розрахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

З огляду на викладене, суд першої інстанції вірно вважав помилковим твердження пенсійного органу про те, що виключно відсутність сплати страхових внесків згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, може виступати підставою для не врахування періоду трудової діяльності до страхового стажу (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі №199/1852/15-а та від 17 липня 2019 року у справі №144/669/17).

Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку/призначенні пенсії особи періодів її роботи на такому підприємстві. Позбавлення працівника соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на підприємстві внаслідок невиконання підприємством обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України є неприпустимим та суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту (вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23 березня 2020 року у справі №535/1031/16-а, від 30.09.2019 у справі №316/1392/16-а, від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 21.05.2021 у справі №343/659/17).

Відтак, оскільки працівник не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за порушення, яке вчинене роботодавцем - платником страхових внесків (єдиного внеску), колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що орган Пенсійного фонду України протиправно не зарахував період роботи позивача з 01.03.1999 по 10.02.2006 до відповідного стажу, посилаючись на зазначені ним обставини, чим порушив право позивачки на призначення пенсії за віком.

Також, слід зазначити, що частиною 3 ст. 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Відповідно абзацу 3 п.1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1; далі за текстом - Порядок №22-1), у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Разом з тим, у ході розгляду даної справи пенсійний орган не подав жодних доказів та не навів жодних аргументів на підтвердження правомірності дій з приводу нереалізації управлінської функції у порядку наведених норм.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що рішення відповідача від 08.10.2024 №172650007232 про відмову у призначенні позивачу пенсії зі зниженням пенсійного віку є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області призначити пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що оскільки саме відповідач наділений повноваженнями щодо розрахунку стажу, віку та призначення пенсії, з метою ефективного захисту права позивача на належне пенсійне забезпечення, підлягають задоволенню позовні вимоги шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області зарахувати до страхового стажу період роботи позивача з 01.03.1999 по 10.02.2006 на посаді регента церковного хору в Рокитнівській Свято-Троїцькій церкві та повторно розглянути заяву позивача від 30.09.2024 про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Зважаючи на наведене колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно частково задоволено позов.

Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року у справі № 460/13485/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. І. Запотічний

судді О. І. Довга

Т. І. Шинкар