Постанова від 04 травня 2026 р. у справі №947/10145/25 — Одеський апеляційний суд

Суд: Одеський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 04 травня 2026 р.

Справа: №947/10145/25

Суддя: Кострицький В. В.

Номер провадження: 22-ц/813/4217/26

Справа № 947/10145/25

Головуючий у першій інстанції Скриль Ю. А.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.05.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Кострицького В.В.,

суддів Назарової М.В., Коновалової В.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» (кол. назва Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПІНГ ПОНГ») в особі свого представника Ланового Євгена Миколайовича на рішення Київського районного суду міста Одеси від 03 липня 2025 року, ухвалене у складі судді Скриль Ю.А., у приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПІНГ ПОНГ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

установив:

Короткий зміст обставин справи

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 17.03.2020 №1876336 у розмірі 20650,00 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн та на правничу допомогу – 6000,00 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 17.03.2020 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №1876336, на виконання якого відповідачу наданий кредит у розмірі 7000,00 грн.

В подальшому, 09.10.2020 між ТОВ «МІЛОАН» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» укладений Договір факторингу № 03/10, відповідно до умов якого ТОВ «МІЛОАН» передало (відступає) ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» приймає належні ТОВ «МІЛОАН» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників. 24.01.2022 року між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «ПІНГ-ПОНГ» укладений Договір факторингу № 1/15, відповідно до умов якого ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» передало (відступає) ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» приймає належні ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників.Згідно п. 1.1. Договору факторингу, Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги до боржників зазначених у відповідних реєстрах прав вимоги. У витягу з Додатку до Договору факторингу № 1/5 від 24.01.2022 зазначено і вимоги до відповідача за вище вказаним кредитним договором на суму 20620,00 грн, з них: 7000,00 грн – заборгованість за тілом, 12250,00 грн – заборгованість за відсотками, 1400,00 грн – заборгованість за комісією. Всупереч умовам кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свої зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ», ні на рахунки попереднього кредитора. Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» за кредитним договором № 1876336 в розмірі 20650,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 03 липня 2025 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПІНГ ПОНГ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції зазначає, що звертаючись до суду з позовом, товариство посилалося на те, що між сторонами був укладений кредитний договір, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, однак належним чином взятті на себе зобов`язання за цим договором не виконував, у зв`язку з чим утворилась заборгованість.

Однак, як вбачається з кредитного договору від 17.03.2020 № 1876336 з ТОВ «Мілоан» даний договір не був підписаний сторонами Електронним підписом у вигляді одноразового ідентифікатора відповідача, так, як і анкета-заява до договору та графік платежів.

Посилання позивача та долучена Анкета-заява до договору № 1876336, як на підтвердження підписання відповідачем та первісним кредитором кредитного договору, суд відхиляє, оскільки при перевірці даних доводів, суд встановив відсутність відомостей про одноразовий ідентифікатор, який має бути згенерований при підписанні відповідачем на договорі, як і відсутність електронного підпису первісного кредитора ТОВ «Мілоан».

Таким чином, ТОВ «ФК«ПІНГ-ПОНГ» не довело укладення між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілона» кредитного договору від 17.03.2020 № 1876336 на умовах, які зазначені у позові.

Водночас ураховуючи, що згідно з платіжним дорученням від 17.03.2020 № 16717240, який суд приймає як належний та допустимий доказ відповідно до ст.13 Закону України «Про електронну комерцію», ОСОБА_1 перераховані грошові кошти у сумі 7000,00 грн, та які перебували у його користуванні, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача тіла кредиту в розмірі 7000,00 грн.

Щодо стягнення заборгованості за процентами суд дійшов висновку про відмову у задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки позивачем заявлені вимоги в цій частині не були доведені належними та допустимими доказами про погодження між сторонами розміру процентів за користування кредитом, а тому підстав для стягнення кредитної заборгованості у вигляді процентів за користування кредитом як того просив позивач, суд не вбачає з огляду на встановлені обставини справи.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

Не погодившись із вказаним рішенням, представник позивача звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 03.07.2025 в частині відмови у задоволенні позову щодо складових нарахованої заборгованості ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 1876336 від 17.03.2020, а саме: відсотків у розмірі 12 250,00 грн та разової комісії за надання кредиту у розмірі 1 400,00 грн, та ухвалити у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні відсотків та комісії за кредитним договором є незаконним і необґрунтованим, ухваленим без повного з`ясування всіх обставин справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зазначає, що відповідач самостійно та добровільно оформив кредит через особистий кабінет на сайті первісного кредитора, пройшов процедуру ідентифікації, ввів персональні дані та підписав договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором, отриманим через SMS-повідомлення.

Позивач вважає, що наявні у справі докази підтверджують укладення договору саме у редакції, долученій до матеріалів справи, а відсутність окремих технічних файлів щодо генерації одноразового ідентифікатора не спростовує факту укладення договору та не є підставою для відмови у позові.

Також посилається на положення ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію», зазначаючи, що електронний договір, укладений шляхом акцепту оферти із застосуванням одноразового ідентифікатора, прирівнюється до письмової форми правочину та є належним доказом виникнення зобов`язань.

Крім того, скаржник вказує, що відповідач не подав відзиву, не спростував належність номера телефону, банківської картки та інших персональних даних, а також не надав доказів неправомірного використання його даних третіми особами.

Окремо в апеляційній скарзі зазначено про необхідність прийняття апеляційним судом нових доказів, а саме технічних файлів щодо поетапної верифікації, логів застосування коду підтвердження, скріншотів SMS-повідомлень та оферти-акцепту, які не були подані до суду першої інстанції з причин, що не залежали від позивача, оскільки такі дані перебувають у володінні первісного кредитора ТОВ «МІЛОАН».

Також скаржник не погоджується із висновками суду щодо відмови у стягненні комісії та відсотків, посилаючись на те, що на момент укладення договору законодавство не містило заборони на встановлення одноразової комісії за надання кредиту, а така комісія прямо передбачалась умовами договору та правилами кредитування.

На думку скаржника, висновки Великої Палати Верховного Суду щодо неправомірності комісій за обслуговування кредиту не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки спір стосується одноразової комісії за надання кредиту небанківською фінансовою установою, а не банківської комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Крім того, скаржник вважає правомірним нарахування процентів за користування кредитом після спливу строку кредитування, оскільки сторони у договорі погодили порядок продовження користування кредитом та нарахування процентів за стандартною (базовою) ставкою у разі прострочення виконання зобов`язань. На підтвердження розміру заборгованості позивач посилається на відомість про щоденні нарахування та погашення, сформовану на підставі бухгалтерського обліку первісного кредитора.

Щодо явки сторін.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Отже, розгляд цивільної справи з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім справ зазначених в ч. 4 ст. 274 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи є загальним правилом, визначеним у ЦПК України.

Із матеріалів справи вбачається, що ціна позову в даній справі становить 20650 грн. і є менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому справа відноситься до категорії малозначної справи в силу вимог закону.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний розгляд вказаної справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Позиція апеляційного суду.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.

Згідно частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд першої інстанції задовольнивши позовні вимоги частково вказав, що звертаючись до суду з позовом, товариство посилалося на те, що між сторонами був укладений кредитний договір, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, однак належним чином взятті на себе зобов`язання за цим договором не виконував, у зв`язку з чим утворилась заборгованість.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне щодо таких висновків суду першої інстанції.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина другастатті 639 ЦК України.)

Абзац другий частини 2статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі N 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі N 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року N 127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію"(далі - Закон).

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як убачається з матеріалів справи, 17 березня 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «МІЛОАН» укладений кредитний договір №1876336 (індивідуальна частина), згідно з п.п. 1.2 якого відповідачу надається кредит у розмірі 7000,00 грн. Кредит відповідно до п. 1.3 цього Договору надається строком на 10 днів з 17.03.2020. Кінцевий термін повернення згідно з п. 1.4 Договору – 27.03.2020.. (а.с. 19-20).

Згідно з п. 1.1 Кредитного договору, позикодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит), а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений договором термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі та на умовах та в строки/терміни, що визначені договором.

Умовами надання кредиту визначено складові частини сукупної вартості кредиту: сума кредиту - 7000,00 грн (п 1.2 договору), строк кредиту 10 днів з 17 березня 2020 року по 27 березня 2020 року (п. 1.3, 1.4 договору), комісія за надання кредиту – 1400,00 грн, яка нараховується за ставкою 20% відсотків від суми кредиту одноразово (п. 1.5.1 договору); проценти за користування кредитом 1750 грн, які нараховуються за ставкою 2,50% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип процентної ставки за договором - фіксована (п.1.5.2 договору); стандартна (базова) ставка за користування кредитом становить 2,50% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п.1.6 договору).

Порядок повернення кредиту обумовлені графіком платежів за договором про споживчий кредит. Згідно з п. 2.1 Кредитного договору, кредитні кошти надаються позичальнику шляхом (яким саме чином надається кредит вказаний пункт договору не передбачає).

Відповідно до вимог розділу 6 Кредитного договору, кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства або відповідний мобільний додаток чи інші засоби. Розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь прийняття пропозиції про укладання цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер позичальника або передається іншим чином засобами зв`язку вказаними позичальником під час реєстрації особистого кабінету, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/ електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту) в особистому кабінеті на сайті товариства. Після укладення цей кредитний договір розміщується в особистому кабінеті позичальника. Цей договір прирівнюється до такого, що укладений в письмовій формі.

Виконання позивачем (кредитором) обов`язку щодо надання грошових коштів у розмірі 7000,00 грн відповідачу (позичальнику) підтверджується платіжним дорученням ТОВ «Мілоан» від 17.03.2020 № 16717240 з призначенням платежу: «кредитні кошти від ТОВ «Мілоан» згідно договору №1876336».

Згідно з витягом з Реєстру боржників як Додатку до Договору факторингу № 03/10 від 09.10.2020, вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1876336 від 17.03.2020 складають 20650,00 грн, з яких: 7000,00 грн – заборгованість за тілом, 12250,00 грн – заборгованість за відсотками, 1400,00 грн – заборгованість за комісією.

24.01.2022 року між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «ПІНГ-ПОНГ» укладений Договір факторингу № 1/15, відповідно до умов якого ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» передало (відступає) ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» приймає належні ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників.

У витягу з Додатку до Договору факторингу № 1/5 від 24.01.2022 зазначено і вимоги до відповідача за вище вказаним кредитним договором на суму 20650,00грн.

Колегія суддів, вирішуючи заявлене представником позивача клопотання про поновлення процесуального строку для подання додаткових доказів та їх долучення до матеріалів справи, виходить з такого.

Відповідно до ч. 8 ст. 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадків, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

За змістом ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Як убачається з матеріалів справи та поданого клопотання, позивач просить поновити процесуальний строк для подання технічних файлів щодо фіксації поетапної верифікації/ідентифікації, укладення та підписання відповідачем договору про споживчий кредит № 1876336 від 17.03.2020, посилаючись на те, що такі докази перебували у виключному володінні первісного кредитора – ТОВ «МІЛОАН», а їх отримання стало можливим лише після направлення відповідного запиту та отримання відповіді 12.08.2025.

При цьому до клопотання долучено відомості щодо отримання від первісного кредитора фото позичальника з паспортом, хронології вчинення дій щодо укладення кредитного договору, логів застосування коду підписання, скріншотів SMS-повідомлення та оферти-акцепту.

Колегія суддів враховує, що наведені докази безпосередньо стосуються предмета доказування у даній справі, а саме обставин укладення кредитного договору в електронній формі, проходження відповідачем процедури ідентифікації та підписання договору одноразовим ідентифікатором, у зв`язку з чим можуть мати істотне значення для правильного вирішення спору по суті.

Також суд бере до уваги, що позивачем наведені об`єктивні причини неможливості подання вказаних доказів до суду першої інстанції, оскільки сервери, програмне забезпечення та технічні дані інформаційно-телекомунікаційної системи, за допомогою якої здійснювалося укладення електронного договору, перебувають у володінні іншої юридичної особи - первісного кредитора, а самі докази були фактично отримані вже після ухвалення рішення судом першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для поновлення позивачу процесуального строку на подання додаткових доказів та їх долучення до матеріалів справи, оскільки неподання таких доказів до суду першої інстанції було зумовлено причинами, що об`єктивно не залежали від позивача, а їх дослідження необхідне для повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи.

Згідно з інформацією з електронного файлу (LogFile застосування коду) щодо підтвердження підписання позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором електронного повідомлення про прийняття пропозиції укласти кредитний договір у формі електронного правочину, ОСОБА_2 підписала пропозицію (договір) одноразовим ідентифікатором S46659.

Відповідно до інформації з інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Мілоан» вказаний код підписання був надісланий на номер телефону НОМЕР_1 17.03.2020 о 10:45 з сайту Miloan.ua.

Згідно з довідкою по заяві на кредит № 1876336 вона була заповнена 17.03.2020 на суму 7000,00 грн, на загальний строк 10 днів та поточного періоду 60 днів, з процентною денною ставкою протягом пільгового періоду 2.5%, протягом поточного періоду 2.50%, комісія за надання кредиту 20,0% від суми кредиту, позичальником зазначений ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер мобільного телефону НОМЕР_1 , вказаний паспорт серії НОМЕР_3 ; зазначений номер платіжної картки НОМЕР_4 , банк що випустив картку НОМЕР_5 . Також зазначений канал залучення finme/28/cpl1, ІР адреса з якої подано заяву 130.0.57.62.

Відповідно до вказаної довідки по заяві на кредит, після версифікаційного дзвінка рішення про надання кредиту було погоджено.

Отже виходячи з вищевикладеного, кредитний договір № 1876336 від 17 березня 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «МІЛОАН» укладено в електронній формі, підписано електронним підписом відповідача шляхом використання одноразового ідентифікатора, що відповідає наведеним вище вимогам закону, унаслідок чого у сторін виникли права та обов`язки.

За умовами вказаного договору первісний кредитом надав, шляхом перерахування відповідачу грошові кошти у розмірі 7000 грн на умовах строковості, зворотності та платності для задоволення власних потреб, у той час як відповідачка у строк, передбачений умовами договору, заборгованість не повернула.

Наведені вище обставини відповідачем усупереч ст. 12, 81 ЦПК України не спростовані, що є його процесуальним обов`язком, у той час як докази, надані позивачем, слугують підтвердженням існування між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 кредитних правовідносин.

З огляду на наведене, колегія суддів доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором, при цьому, визначаючи розмір цієї заборгованості, колегія суддів зауважує про таке.

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (справа ЄСПЛ "Ван де Гурк проти Нідерландів", заява N 23192/15, рішення від 29 травня 2019 року). Водночас принцип jura novit curia ("суд знає закон") зобов`язує суд визначити яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору та надати правову кваліфікацію відносинам сторін з огляду на факти встановлені під час розгляду справи, застосувавши положення які дійсно регулюють відповідні правовідносини.

Перевіряючи обґрунтованість розміру заборгованості, заявленої позивачем до стягнення, колегією суддів встановлено, що фактично відповідач отримав у кредит грошові кошти в розмірі 7000 грн, крім цього до загального обсягу заборгованості первісним кредитодавцем включено комісію у розмірі 1400 грн.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судувід 16 червня 2021 року у справі N 554/4741/19, постанову Верховного Суду ускладі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі N 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі N 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої удової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі N 753/8671/21 (провадження N 61-550св22)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі N 638/2304/17 (провадження N 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі N 761/42030/21 (провадження N 61-12101св23)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі N 761/26815/17 (провадження N 61-16353сво18)).

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті "нівелювання" правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі N 148/2112/19 (провадження N 61-18061св20)).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не "породжує" (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (abinitio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipsoiure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (ergaomnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (exofficio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі N 359/12165/14-ц (провадження N 61-13417св21)).

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених встатті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі N 613/1436/17 (провадження N 61-17583св20)).

Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частина першастатті 11 Закону України "Про споживче кредитування").

У разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, обіг коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит (частина друга статті 11 Закону України "Про споживче кредитування").

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ятастатті 12 Закону України "Про споживче кредитування").

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі N 740/3852/19 (провадження N 61-7745св21) зазначено, що: "відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину".

Зміст кредитного договору не містить переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредитів, що надаються позичальнику та за які кредитодавцем встановлена комісія, а тому позивач не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваних кредитних договорів, а тому положення договорів про споживчий кредит щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за пролонгацію кредитного договору, є нікчемними відповідно до частини першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

З огляду на викладене вище, пункти 1.5.1, 2.2.1 кредитного договору № 1876336, укладеного між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , в частині зобов`язання сплати позичальником комісії у розмірі 1400 грн, є нікчемними, тому не має підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вказаної вище суми грошових коштів.

Щодо обґрунтованості розміру процентів, заявлених позивачем до стягнення, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором та пеню припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (правовий висновок, викладений упостановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12, постановах від 04 липня 2018 року у справі N 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі N 202/4494/16-ц).

Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі N 910/4518/16).

З урахуванням викладеного вище, колегія суддів зауважує, що право позикодавця нараховувати проценти після 27.03.2020, яке встановлене сторонами у пункті 2.2.2 кредитного договору, то цей пункт кредитного договору розташований в розділі, яким врегульовано правомірну поведінку сторін ("Загальні умови"), водночас кредитний договір містить окремий розділ, що регулює відповідальність позичальника ("Відповідальність сторін").

Позивач у розрахунках заборгованості з процентів за період поза межами строку кредитування нарахував суми саме як проценти за "заборгованість за відсотками", а не як міру відповідальності на підставі статті 625 ЦК України.

Ураховуючи наведене, відсутні правові підстави для стягнення з позичальника процентів, передбачених кредитним договором, поза межами строку кредитування.

Зазначене тлумачення умов кредитного договору відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 05 квітня 2023 року у справі N 910/4518/16.

Як зазначено вище, відповідно до умов кредитного договору, укладеного між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 останньому надано кредит у розмірі 7000 грн, строком на 10 днів, тобто до 27.03.2020.

Умовами договору передбачено відсоткову ставку у розмірі 2,5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Отже, позивач, окрім заборгованості за тілом кредиту (7000 грн) також має право на стягнення відсотків за користування кредитними коштами у сумі 1750 грн, виходячи з розрахунку: 7000*2,5%*10 днів.

Нарахування позивачем відсотків за користування кредитом, зі сплином 10-ти денного строку після 27.03.2020, не ґрунтується на умовах кредитного договору, які погоджені сторонами.

Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За положеннями ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За встановлених у справі обставин, колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Солвентіс» та стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 1876336 від 17.03.2020 в розмірі 8750 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 7000 грн., заборгованість за відсотками 1750 грн..

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн, за подання апеляційної скарги – 3633,60 грн.

Зважаючи на наведені вище висновки апеляційного суду, про часткове задоволення позову, що становить 42,37% від загальної ціни позову, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позову та апеляційної скарги у розмірі 2565,93 грн (2422,40+3633,60)*42,37%), тобто пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено, що відповідає п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України.

Представником позивача на виконання ч. 8 ст. 141, ч. 1 ст. 134 ЦПК України було заявлено в позовній заяві вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 6000 грн, на стадії апеляційного перегляду рішення у розмірі 4000 грн та надано відповідні докази у заявах по суті справи – у позові (а.с. 1-35) та апеляційній скарзі (а.с. 58-78).

На підтвердження понесення витрат представником позивача в суді першої інстанції надано:

- Договір № 43657029 про надання правової допомоги від 01.11.2024, укладений між ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» та адвокатом Білецьким Б.М., згідно з яким адвокат приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу (правничу допомогу) в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором, загальна вартість послуг складається з вартості наданих юридичних послуг (поточне супроводження), згідно тарифної сітки, вказаної у п. 4.8 даного Договору, а також гонорар, який зазначений у п. 4.9 даного Договору (а.с. 29-30);

- Акт № 1876336 про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 03 березня 2025 року, згідно якого адвокатом виконано: правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» - 1,5 год, вартість 2250 грн; складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи – 3 год, сума - 3000 грн; формування додатків до позовної заяви – (письмові докази), 1 год, 750 грн (а.с. 33);

- детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Білецьким Б.М., необхідних для надання правничої допомоги (правової) допомоги за позовом ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» щодо стягнення кредитної заборгованості, відповідно до якого адвокатом виконано: правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» - 1,5 год, вартість 2250 грн; складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи – 3 год, сума -3000 грн; формування додатків до позовної заяви – (письмові докази), 1 год, 750 грн (а.с. 34);

- додаткову угоду № 1876336 від 03.03.2025, якою розширено розділ «1. Предмет договору» та доповнено новим пунктом такого змісту: «Адвокат зобов`язується здійснити представництво та захист інтересів клієнта у справі щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 …» (а.с. 31).

Визначаючи розмір витрат, колегія суддів не враховує правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» вартістю 2250 грн та формування додатків до позовної заяви – (письмові докази), вартістю 750 грн, оскільки такі фактично охоплюються змістом наданої послуги - складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, вартістю 3000 грн.

Тому обґрунтована сума за надання правової допомоги позивачу в суді першої інстанції становить 3000 грн.

На стадії апеляційного перегляду рішення скаржником надано: детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Білецьким Б.М., необхідним для надання правничої допомоги (правової) допомоги за позовом ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» щодо стягнення кредитної заборгованості та Акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 01 серпня 2025 року, згідно яких адвокатом виконано: аналіз чинного законодавства та судової практики на предмет виявлення змін та доповнень, аналіз наявний кредитних та платіжних документів, 0,5 год, сума - 500 грн; правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «ФК» СОЛВЕНТІС», 0,5 год, сума 500 грн; складання апеляційної скарги на рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 липня 2025 року у справі № 947/10145/25 про стягнення заборгованості за кредитний договором, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції; 3 год, 3000 грн, разом 4000грн (а.с. 68-69); Договір № 43657029 про надання правової допомоги від 01.11.2024, укладений між ТОВ «ФК «ПІНГ-ПОНГ» та адвокатом Білецьким Б.М., (а.с. 75-77) та додаткову угоду № 1876336 від 03.03.2025, якою розширено розділ «1. Предмет договору» та доповнено новим пунктом такого змісту: «Адвокат зобов`язується здійснити представництво та захист інтересів клієнта у справі щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 …» (а.с. 78)

Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати суду при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).

Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витраті з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Від відповідача клопотання про не співмірність заявлених до стягнення витрат не надходило.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Аналізуючи надані адвокатом послуги в суді апеляційної інстанції, апеляційний суд також не враховує такі надані послуги як аналіз чинного законодавства та судової практики на предмет виявлення змін та доповнень, аналіз наявний кредитних та платіжних документів, у сумі - 500 грн та правовий аналіз обставини спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «ФК`СОЛВЕНТІС», у сумі 500 грн, оскільки охоплюються наданою послугою - складання апеляційної скарги, вартістю 3000 грн.

Враховуючи те, що позивачем разом із першою заявою по суті справи – позовною заявою та апеляційною скаргою було заявлено про попередній (орієнтовний) розмір судових витрат, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи, витрати на професійну правничу допомогу адвоката, які підтверджено належними доказами, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, відсутність клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги у зв`язку із неспівмірністю, часткове задоволення позову, що складає 42,37% від загальної ціни позову, колегія суддів вважає, що наявні підстави для частково стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 2542,20 грн (6000*42,37%)

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п. 2 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» (кол. назва Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПІНГ ПОНГ») в особі свого представника Ланового Євгена Миколайовича – задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 03 липня 2025 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПІНГ ПОНГ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса, АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» (кол. назва Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПІНГ ПОНГ») (ЄДРПОУ: 43657029, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1) заборгованість за кредитним договором від 17.03.2020 № 1876336 у розмірі 8750 грн, що складається з: 7000 грн – заборгованість за тілом кредиту; 1750 грн – заборгованість за відсотками.

Стягнути зі ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса, АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» (кол. назва Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПІНГ ПОНГ») (ЄДРПОУ: 43657029, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1) судовий збір у розмірі 2565,93 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 2542,20 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

В.А. Коновалова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua