Постанова від 14 травня 2026 р. у справі №520/35187/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2026 р. Справа № 520/35187/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 (суддя: Ширант А.А., м. Харків) по справі № 520/35187/24

за позовом ОСОБА_1

до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 )

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) (далі по тексту - відповідач, Військова частина НОМЕР_2 ), в якому просив визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нерозгляду по суті рапорту від 12.11.2024 про звільнення старшого солдата ОСОБА_1 з військової служби та зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 розглянути по суті рапорт від 12.11.2024 про звільнення старшого солдата ОСОБА_1 з військової служби та прийняти відповідне рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позивач звернувся до відповідача з рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком. Вказує, що відповідачем допущено бездіяльність щодо нерозгляду рапорту позивача з прийняттям відповідного рішення за результатом його розгляду.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не розгляду по суті рапорту від 12.11.2024 року про звільнення старшого солдата ОСОБА_1 з військової служби.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 розглянути по суті рапорт від 12.11.2024 року про звільнення старшого солдата ОСОБА_1 з військової служби та прийняти відповідне рішення.

Військова частина НОМЕР_2 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, з урахуванням уточнень, просить його скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією не містить рекомендації щодо необхідності постійного догляду, а з огляду на судову практику, Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене Постановою КМУ від 03 грудня 2009 року №1317, Порядок організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом МОУ від 09.04.2008 року №189, звільнення у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою старше 18 років повинно підтверджуватись лише відповідним висновком медико-соціальної експертної комісії, а не висновком лікарської-консультативної комісії закладу здоров`я.

Також просить суд врахувати той факт, що в позивача наявні інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, а саме рідний брат, який, відповідно до статті 51 Конституції України та Сімейного кодексу України, зобов`язаний піклуватися про своїх непрацездатних батьків і, що важливо, має фізичну та матеріальну можливість здійснювати зазначений догляд.

Таким чином, обов`язок утримання та догляду за батьком не лежить виключно на позивачеві ( ОСОБА_1 ). Наявність іншого працездатного сина унеможливлює застосування зазначеної підстави для звільнення з військової служби.

Вважає, що суд першої інстанції обставин справи не дослідив та не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи документам, що в свою чергу призвело до винесення неправомірного рішення.

Позивачем було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він наголошує, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 є законним, обґрунтованим та прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Тому просить суд апеляційної інстанції у задоволені апеляційного скарги відмовити, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 по справі №520/35187/24 - залишити без змін.

Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку письмового (спрощеного позивного) провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 18.04.2023 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_5 (а.с.9-16).

Позивач звернувся до начальника НОМЕР_6 прикордонної застави НОМЕР_7 прикордонної комендатури з рапортом від 11.11.2024, яким просив звільнити його з військової служби за підпунктом «г» (через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу)) пункту 2 частини четвертої та абзацу 12 (необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного стороннього догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я) пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». До рапорту додав копії документів (а.с.7-8).

Вказаний рапорт зареєстрований у Військовій частині НОМЕР_2 за №27/42876/24-Вн від 12.11.2024.

Листом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 28.11.2024 № 08/45391/24-Вн позивача повідомлено, що рапорт старшого солдата ОСОБА_1 від 12.11.2024 № 27/42876/24-Вн щодо звільнення з військової служби залишено без реалізації.

Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нерозгляду рапорту позивача, останній звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не вирішено питання про задоволення або відмову у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби, а саме відповідачем не було прийнято відповідного рішення по суті за результатом розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби. За таких обставин, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нерозгляду по суті рапорту про звільнення позивача з військової служби.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".

За змістом частини першої та третьої статті 1 цього Закону, Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною шостою статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу").

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

За змістом підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Частиною сьомою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (пункт 1).

Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170.

Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV Інструкції, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п`ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років) (пункт 5 Додатку 19 до Інструкції).

Спір у цій справі виник у зв`язку з бездіяльністю відповідача, а саме нерозгляду рапорту позивача від 12.11.2024 № 27/42876/24-Вн.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що протоколом № 27 засідання атестаційної комісії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 22 листопада 2024 року залишено без реалізації рапорт від 12.11.2024 за вх. № 27/42876/24-Ви старшого солдата ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю у висновку медико-соціальної експертної комісії про потребу в постійному догляді, колегія суддів зазначає наступне.

Так, Положенням № 1317 визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

Відповідно до пункту 3 Положення № 1317, медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317, міські, міжрайонні, районні комісії визначають: ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків; потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв; потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування; ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування; причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого; медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.

У наведеному переліку прав та обов`язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.

При цьому, поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге коли надається такий догляд. В свою чергу, поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.

В свою чергу, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.06.2021 № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).

За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку, до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання).

Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на професійній основі».

Пунктом 5 цієї Інструкції визначено, що висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 859.

У пункті 4 висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (пункт 8 Інструкції).

Повноваження лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я визначені ще в одному нормативно-правовому акті - наказі Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 № 667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання», де зазначено, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу (далі - висновок ЛКК) видається лікарською консультативною комісією (далі - ЛКК) закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю.

Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням № 1317, є підстави для висновку, що така визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.

Щодо документів, що підтверджують необхідність здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи, колегія суддів зазначає наступне.

Верховний Суд у своїх постановах від 11 квітня 2023 року (справа №420/16689/23) та від 21 лютого 2024 року (справа №120/1909/23) звертав увагу на недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.

Так, аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим Кабінетом Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317, Верховний Суд дійшов висновку про те, що така комісія визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності. Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, Верховний Суд вказав, що такі повноваження можуть бути віднесені до лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, які також мають право приймати висновки, зокрема, про наявність когнітивних порушень у громадян, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), про наявність порушення функцій організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о) з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг.

Отже, необхідність здійснення догляду за батьком повинна бути підтверджена на вибір заявника (військовослужбовця) відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Як вбачається зі змісту висновку ЛКК № 317 від 07.10.2024, виданого КНП «ЦПМД Золочівської селищної ради», ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , невиліковно хворий та через порушення функцій організму не здатний до самообслуговування. Потребує постійного стороннього догляду. Рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Тикам чином, позивачем підтверджено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , потребує постійного стороннього догляду.

Колегія суддів зазначає, що позивач звернувся до суду з вимогою визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нерозгляду по суті рапорту від 12.11.2024 про звільнення старшого солдата ОСОБА_1 з військової служби та зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 розглянути по суті рапорт від 12.11.2024 про звільнення старшого солдата ОСОБА_1 з військової служби та прийняти відповідне рішення.

Судовим розглядом встановлено, що відповідачем не вирішено питання про задоволення або відмову у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби, а саме відповідачем не було прийнято відповідного рішення по суті за результатом розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби.

За таких обставин, враховуючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нерозгляду по суті рапорту про звільнення позивача з військової служби, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 щодо нерозгляду по суті рапорту від 12.11.2024 про звільнення старшого солдата ОСОБА_1 з військової служби та зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 розглянути по суті рапорт від 12.11.2024 про звільнення старшого солдата ОСОБА_1 з військової служби та прийняти відповідне рішення.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 по справі № 520/35187/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій

Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова Я.М. Макаренко