Рішення від 14 травня 2026 р. у справі №480/5808/25 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2026 року Справа № 480/5808/25

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді – Глазька С.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м.Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

23 липня 2025 року, позивач, ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ), в якій просить суд:

- визнати протиправною відмову командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на підставі підпункту "Г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу»;

- зобов`язати командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту "Г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. 11.06.2025 ним подано рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи та, відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії, потребує постійного стороннього догляду.

Позивач зазначає, що інших осіб, які можуть здійснювати догляд за матір`ю, немає. Його сестра з 2023 року перебуває за межами України, а брати надали нотаріально посвідчені заяви про неможливість здійснювати такий догляд. На думку позивача, надані документи повністю підтверджують наявність передбачених законом підстав для звільнення з військової служби. Незважаючи на це, командиром військової частини йому було відмовлено у задоволенні рапорту. Позивач вважає таку відмову протиправною та просить суд визнати її незаконною і зобов`язати відповідача прийняти рішення про його звільнення з військової служби.

Ухвалою суду від 29.07.2025 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі № 480/5808/25, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

На підставі Указу Президента України від 24.02.2026 № 164/2026 "Про призначення суддів" та наказу голови Сумського окружного адміністративного суду від 27.02.2026 №11-ОС "Про відрахування зі штату суду ОСОБА_2 у зв`язку з призначенням на посаду судді Шостого апеляційного адміністративного суду", на підставі розпорядження керівника апарату від 03.03.2026 № 1526 призначено повторний автоматизований розподіл судової справ № 480/5808/25.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2026 зазначену справу було передано на розгляд судді Сумського окружного адміністративного суду Глазьку С.М.

Ухвалою суду від 09.03.2026 дану справу прийнято до свого провадження.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що подані позивачем документи не підтверджують відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд за матір`ю.

Відповідач зазначає, що нотаріально посвідчені заяви братів позивача про неможливість здійснення догляду не свідчать про те, що вони самі потребують постійного догляду, а отже не є підставою для висновку про відсутність у них можливості піклуватися про матір. Також тимчасове перебування сестри позивача за кордоном не підтверджує неможливість здійснення нею догляду. З огляду на це, відповідач вважає, що передбачені законом умови для звільнення позивача з військової служби не настали, а рішення про відмову у задоволенні рапорту є правомірним.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

11.06.2025 позивач подав рапорт, у якому просив порушити клопотання перед вищим командуванням про його звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи. До рапорту позивачем додано, зокрема, копії військового квитка, свідоцтва про народження, довідки про склад сім`ї, висновку про наявність порушення функцій організму, рішення ЛКК № 88/25 від 15.04.2025, довідки МСЕК, а також нотаріально посвідчені заяви членів сім`ї про неможливість здійснювати догляд.

За результатами розгляду рапорту командуванням Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України позивачу відмовлено у звільненні з військової служби, оскільки позивачем не підтверджено відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за матір`ю.

Не погодившись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та спірним правовідносинам сторін, суд враховує таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:

2) під час дії воєнного стану:

г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до п.3 ч.12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах:

3) під час дії воєнного стану:

необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Як встановлено судом, позивач звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи.

Отже, для звільнення військовослужбовця з цієї підстави необхідним є одночасне існування таких умов:

1. один із батьків є особою з інвалідністю I або II групи;

2. існує необхідність здійснення постійного догляду;

3. відсутні інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд, або такі особи самі потребують постійного догляду.

Матеріалами справи підтверджується, що матір позивача є особою з інвалідністю II групи та відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії потребує постійного стороннього догляду. Отже, перші дві умови, передбачені підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у даному випадку підтверджені належними доказами.

Разом з тим, визначальною для вирішення даного спору є третя умова, а саме відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення особи, яка потребує догляду, або підтвердження того, що такі особи самі потребують постійного догляду.

Із позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що у матері позивача є чоловік - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також четверо дітей: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (позивач у справі), син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та дочка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Одним із синів є позивач.

Щодо дочки позивач зазначає, що вона з 2023 року перебуває за межами України. З урахуванням характеру правовідносин та необхідності здійснення постійного, тобто щоденного та безперервного догляду, тривале перебування особи за кордоном об`єктивно може свідчити про відсутність у неї реальної можливості здійснювати такий догляд. Відтак зазначена обставина може бути врахована як така, що свідчить про фактичну відсутність цієї особи у розумінні підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Разом з тим, позивач також зазначає про наявність двох братів, які проживають на території України.

На підтвердження неможливості здійснення ними догляду позивачем подано нотаріально посвідчені заяви, у яких зазначено про відсутність у них можливості здійснювати догляд за матір`ю.

А саме у вказаних заявах ОСОБА_4 зазначив, що не може здійснювати догляд за своєю матір`ю у зв`язку зі станом свого здоров`я та фізично не може забезпечити постійний догляд та турботу, а ОСОБА_5 зазначив, що не має можливості здійснювати догляд у зв`язку з виробничою необхідністю.

Відповідно до змісту вказаних заяв зазначенні особи проживають у місті Києві.

Суд зазначає, що самі по собі такі заяви не є належним та достатнім доказом відсутності у відповідних осіб можливості здійснювати догляд.

Нотаріальне посвідчення засвідчує справжність підпису особи, однак не підтверджує достовірність викладених у заяві обставин та не створює правових наслідків щодо звільнення особи від установленого законом обов`язку піклуватися про своїх батьків.

Жодних доказів того, що брати позивача за станом здоров`я, сімейними обставинами, проходженням військової служби або з інших об`єктивних причин не можуть здійснювати догляд за матір`ю, до матеріалів справи не подано.

Так само відсутні докази того, що зазначені особи самі потребують постійного догляду.

Саме по собі небажання або зайнятість інших дітей особи, яка потребує догляду, не є тотожним відсутності можливості здійснювати такий догляд у розумінні підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII.

Отже, наявні у справі матеріали не підтверджують відсутності у двох братів позивача реальної можливості здійснювати постійний догляд за матір`ю.

Окремо суд звертає увагу на те, що у матері позивача є чоловік - батько позивача.

Позивач зазначає, що батько проживає окремо, однак жодних документальних доказів на підтвердження цієї обставини суду не надано.

До матеріалів справи долучено лише копію пенсійного посвідчення батька, з якого вбачається, що він є особою з інвалідністю III групи.

Водночас чинне законодавство не пов`язує сам факт встановлення III групи інвалідності з автоматичною неможливістю здійснення догляду за іншою особою.

Матеріали справи не містять висновку лікарсько-консультативної комісії, медичного висновку чи будь-якого іншого документа, який би свідчив про те, що батько позивача потребує постійного стороннього догляду або за станом здоров`я об`єктивно не здатний здійснювати догляд за дружиною.

Суд зазначає, що хоча чоловік особи, яка потребує догляду, не належить до членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення у розумінні підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", він є найближчим членом сім`ї та відповідно до сімейного законодавства має взаємний обов`язок піклування та підтримки.

За відсутності належних доказів протилежного суд не вбачає підстав для висновку про те, що батько позивача позбавлений можливості здійснювати догляд за дружиною.

Таким чином, матеріали справи свідчать про наявність щонайменше трьох осіб, які потенційно можуть забезпечувати догляд за матір`ю позивача, а саме двох братів позивача та її чоловіка.

Позивачем не надано належних і достатніх доказів того, що зазначені особи не можуть здійснювати такий догляд або самі потребують постійного догляду.

Отже, одна з обов`язкових умов для звільнення позивача з військової служби, передбачена підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», не підтверджена.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Отже, надані позивачем докази не спростовують наявності інших осіб, які мають потенційну можливість забезпечити постійний догляд за матір`ю позивача.

Оскільки позивач не довів відсутності інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за його матір`ю, суд доходить висновку про відсутність у нього передбаченого законом права на звільнення з військової служби з заявленої підстави.

За таких обставин оскаржувана відмова відповідача відповідає вимогам закону, а підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

З огляду на ухвалення рішення суду про відмову у задоволенні позовних вимог, за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для їх розподілу немає.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Судові витрати не розподіляються.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Глазько