Рішення від 14 травня 2026 р. у справі №460/1700/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

15 травня 2026 рокум. Рівне№460/1700/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Максимчука О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

1.Стислий виклад позицій учасників справи

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з вказаним адміністративним позовом (позовною заявою) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області (далі - відповідач-2), у якому з урахуванням уточненої позовної заяви від 09.03.2026 позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-2 від 26 грудня 2025 року №172750003057, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";

- зобов`язати відповідача-1 з 21 січня 2026 року нарахувати та виплатити позивачу пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";

- визнати протиправними дії відповідача-2 щодо незарахування позивачу до страхового стажу періодів трудової діяльності з 20 червеня 1983 року по 11 лютого 1984 року, з 20 квітня 1984 року по 22 січня 1988 року, з 23 січня 1988 по 08 лютого 1989 року, з 09 березня 1989 року по 31 грудня 1991 року, з 01 січня 1992 року по 27 лютого 1992 року, з 02 березня 1992 року по 20 квітня 1994 року, періоди отримання допомоги по безробіттю з 14 лютого 1996 по 13 серпня 1996 року, з 14 лютого 1997 року по 25 березня 1997 року, в Республіці Казахстан та період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 16 жовтня 1998 року по 13 квітня 1999 року;

- зобов`язати відповідача-1 зарахувати позивачу до страхового стажу періоди трудової діяльності з 20 червеня 1983 року по 11 лютого 1984 року, з 20 квітня 1984 року по 22 січня 1988 року, з 23 січня 1988 по 08 лютого 1989 року, з 09 березня 1989 року по 31 грудня 1991 року, з 01 січня 1992 року по 27 лютого 1992 року, з 02 березня 1992 року по 20 квітня 1994 року, періоди отримання допомоги по безробіттю з 14 лютого 1996 по 13 серпня 1996 року, з 14 лютого 1997 року по 25 березня 1997 року, в Республіці Казахстан та період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 16 жовтня 1998 року по 13 квітня 1999 року.

Позивач в обґрунтування позову зазначає про протиправність прийнятого відповідачем-2 рішення від 26 грудня 2025 року №172750003057, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) через відсутність необхідного страхового стажу, оскільки позивач вважає, що згідно статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі – Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а тому у відповідача-2 були відсутні правові підстави для неврахування відомостей трудової книжки позивача про періоди роботи. У зв`язку з наведеним позивач вважає порушеним своє право на зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи та просить суд позов задовольнити повністю.

01.04.2026 відповідач-2 подав до суду свій відзив на позовну заяву, де в обґрунтування заперечень проти задоволення позову вказав, що позивачу правомірно відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV, оскільки на момент розгляду заяви позивача про призначення пенсії, відсутній міжнародний договір з Республікою Казахстан з приводу пенсійного забезпечення, а тому положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення, в тому числі, щодо визнання стажу, не поширюються на стаж, набутий громадянами України на території Республіки Казахстан. З огляду на вказане відповідач вважає, що прийняте рішення є законним та обґрунтованим, а відтак в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Відповідач-1 не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі, свій відзив на позов до суду не подав.

2. Заяви, клопотання учасників справи, інші процесуальні дії у справі.

Позовна заява подана до суду 30.01.2026 у паперовій формі шляхом направлення засобами поштового зв`язку, надійшла до суду і була зареєстрована в автоматизованій системі діловодства суду 02.02.2026.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.02.2026 визначено суддю Максимчука О.О. головуючим суддею (суддею-доповідачем) з розгляду справи за вказаною позовною заявою.

Ухвалою від 05.02.2026 суд залишив без руху вказану позовну заяву позивача та надав позивачу строку для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Вказаною ухвалою суд також встановив, що для усунення недоліків позовної заяви позивачу необхідно подати до суду оригінал або копію оспорюваного акта (рішення від 26.12.2025 №17275000357) або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акта - клопотання про його витребування.

24.02.2026 на адресу суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, визначених в ухвалі суду від 05.02.2026, зі змісту якої слідує, що до заяви долучено позовну заяву з усунутою технічною помилкою в частині зазначення виправленого номеру оскаржуваного рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області.

Ухвалою від 02.03.2026 суд продовжив строк для усунення недоліків позовної заяви, встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви тривалістю 10 днів з дня вручення позивачу цієї ухвали та встановив позивачу спосіб усунення недоліків вказаної позовної заяви, а саме шляхом подання позивачем до суду до суду оригінал або копію оспорюваного акта (рішення від 26.12.2025 №17275000357) або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акта - клопотання про його витребування.

09.03.2026 на виконання ухвали суду від 02.03.2026 позивач через свого представника подав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучив уточнену позовну заяву.

Ухвалою від 16.03.2025 суд прийняв вказану позовну заяву до розгляду і відкрив провадження в адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановив відповідачам п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов.

Відповідач-2 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву та подав 01.04.2026 до суду відзив, у якому відповідач-2 виклав свої заперечення проти позову.

Відповідач-1 не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі, свій відзив на позов до суду не подав.

На момент розгляду справи по суті і ухвалення судом цього рішення інші заяви, клопотання від учасників справи до суду не надійшли, а також суд не здійснював інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).

З урахуванням вимог частини 4 статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

3. Встановлені судом обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши наявні у справі матеріали, з`ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх позовні вимоги і заперечення, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, що враховані судом при вирішення спору по суті.

Позивач ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Макінськ Целіноградської області та є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України.

Позивач 22.12.2025 звернулась до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №№1058-IV. Вказану заяву за принципом екстериторіальності було передано для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (відповідач-2).

26.12.2025 відповідачем-2 прийнято рішення №172750003057, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV, оскільки страховий стаж позивача становить 27 років 0 місяців 14 днів, що є недостатнім, оскільки відповідно до статті 26 Закону №1058-IV необхідний страховий стаж в 2026 році має становити не менше 33 років. За доданими документами до страхового стажу позивача відповідачем-2 не зараховано:

- період роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 з 20.06.1983 по 11.02.1984, з 20.04.1984 по 22.01.1988, з 23.01.1988 по 08.02.1989, з 09.03.1989 по 31.12.1991 в Республіці Казахстан, оскільки відсутня інформація про нездійснення іншою державою пенсійних виплат за вищезазначені періоди;

- періоди роботи з 01.01.1992 по 27.02.1992, з 02.03.1992 по 20.04.1994 та періоди отримання допомоги по безробіттю з 14.02.1996 по 13.08.1996, з 14.02.1997 по 25.03.1997 в Республіці Казахстан, оскільки Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. москві. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022 і відповідно до статті 13 Угоди її дія припиняється стосовно учасників, після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм письмового повідомлення про вихід з Угоди. Відповідно, датою припинення Угоди є 19.06.2023. За вказаних обставин, пенсії громадянам, які працювали на території республік колишнього СРСР, призначаються на умовах, визначених Законом України від 09 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". При цьому, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на територіях цих держав по 31.12.1991;

- період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 16.10.1998 по 13.04.1999, оскільки до страхового стажу підлягає зарахуванню матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації.

Не погодившись з таким рішенням відповідача-2, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом (позовною заявою) у цій справі з наведеними вище позовними вимогами до відповідача, а тому у цій справі, яка розглядається судом, предметом спору є рішення відповідача-2 №172750003057 від 26.12.2025 щодо відмови в призначенні пенсії за віком та зобов`язання відповідача-1 зарахувати позивачу до страхового стажу періоди трудової діяльності з 20 червня 1983 року по 11 лютого 1984 року, з 20 квітня 1984 року по 22 січня 1988 року, з 23 січня 1988 по 08 лютого 1989 року, з 09 березня 1989 року по 31 грудня 1991 року, з 01 січня 1992 року по 27 лютого 1992 року, з 02 березня 1992 року по 20 квітня 1994 року, періоди отримання допомоги по безробіттю з 14 лютого 1996 по 13 серпня 1996 року, з 14 лютого 1997 року по 25 березня 1997 року, в Республіці Казахстан та період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 16 жовтня 1998 року по 13 квітня 1999 року, а також зобов`язати відповідача-1 нарахувати та виплатити позивачу з 21 січня 2026 року пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV.

4. Нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та висновки суду.

Встановивши наведені вище фактичні обставини справи та відповідні їм спірні правовідносини, суд вважає, що до спірних правовідносин за наведених фактичних обставин справи підлягають застосуванню такі норми права і висновки Верховного суду про їх застосування.

Приписами статті 1 та частини 1 статті 2 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію. Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; зокрема, закони приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (стаття 8, частина 2 статті 19 Конституції України).

Приписами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом №1058-IV та Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №1058-ІV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до статті 11 Закону №1058-IV загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають в т.ч.: громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об`єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру, фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною 1 цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років (ч. 2 ст. 26 Закону №1058-IV).

За приписами частини 4 статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку. Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

З рішення відповідача-2 від 26.12.2025 №172750003057 слідує, що після досягнення особою 60 років страховий стаж повинен становити не менше 33 років (станом на 2026 рік), однак страховий стаж позивача становить 27 років 14 днів, що є недостатнім для призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону №1058-IV. З оскаржуваного рішення відповідача-2 суд також встановив, що до страхового стажу позивача відповідачем-2 не зараховано:

- період роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 з 20.06.1983 по 11.02.1984, з 20.04.1984 по 22.01.1988, з 23.01.1988 по 08.02.1989, з 09.03.1989 по 31.12.1991 в Республіці Казахстан, оскільки відсутня інформація про нездійснення іншою державою пенсійних виплат за вищезазначені періоди;

- періоди роботи з 01.01.1992 по 27.02.1992, з 02.03.1992 по 20.04.1994 та періоди отримання допомоги по безробіттю з 14.02.1996 по 13.08.1996, з 14.02.1997 по 25.03.1997 в Республіці Казахстан, оскільки Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. москві. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022 і відповідно до статті 13 Угоди її дія припиняється стосовно учасників, після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм письмового повідомлення про вихід з Угоди. Відповідно, датою припинення Угоди є 19.06.2023. За вказаних обставин, пенсії громадянам, які працювали на території республік колишнього СРСР, призначаються на умовах, визначених Законом України від 09 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". При цьому, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на територіях цих держав по 31.12.1991;

- період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 16.10.1998 по 13.04.1999, оскільки до страхового стажу підлягає зарахуванню матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації.

Вирішуючи спір щодо такого не зарахування страхового стажу відповідачем, суд виходить з наступних міркувань.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

В період до 01 січня 2004 року обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі ст. 56-63 Закону №1788-ХІІ.

Згідно статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, який підтверджує наявний трудовий стаж, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

Системний аналіз наведених норм доводить, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, і лише у разі її відсутності, або відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Таким чином, надання уточнюючих довідок повинно здійснюватися лише у випадках неправильного, неповного або нечіткого заповнення трудової книжки, що робить незрозумілим зроблений запис. Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі №235/805/17, від 06.12.2019 по справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі №500/1561/17, від 05.12.2019 по справі №242/2536/16-а.

Як слідує з наявних в матеріалах справи записів трудової книжки НОМЕР_2 від 20.06.1983, які стосуються спірних періодів роботи та отримання матеріальної допомоги по безробіттю, позивач:

- з 20.06.1983 по 11.02.1984 працювала в Макінському комбінаті громадського харчування (наказ від 23.06.1983 №67 та від 11.02.1984 №16);

- з 20.04.1984 по 22.01.1988 працювала в радгоспі «Колоколовський» (наказ від 05.05.1984 №52-к та від 22.01.1988 №10к);

- з 23.01.1988 по 08.02.1989 працювала в зернорадгоспі «Макінський» ( наказ від 23.01.1988 №13к та від 08.02.1989 №37к);

- з 09.03.1989 по 27.02.1992 працювала на Макінському заводі ім. Леніна (наказ від 09.03.1989 №20к та від 27.02.1992 №18к);

- з 02.03.1992 по 20.04.1994 працювала в Макінському ПП «Райагропромтехніка» (наказ від 02.03.1992 та від 20.04.1994);

- з 14.02.1996 по 13.08.1996 перебувала на обліку в Макінському центрі зайнятості як безробітна (записи трудової книжки №12-13);

- з 14.02.1997 по 25.03.1997 перебувала на обліку в Макінському центрі зайнятості як безробітна (записи трудової книжки №14-15);

- з 16.10.1998 по 13.04.1999 отримувала допомогу по безробіттю відповідно до статті 31 Закону України «Про зайнятість населення».

Суд зауважує, що відповідач-2 в оскаржуваному рішенні не ставить під сумнів достовірність вказаних записів трудової книжки позивача, як і не вказує на наявність недоліків у такій трудовій книжці. При цьому, підставою для незарахування позивачу до його страхового стажу, зокрема, періодів роботи в Республіці Казахстан згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 з 20.06.1983 по 11.02.1984, з 20.04.1984 по 22.01.1988, з 23.01.1988 по 08.02.1989, з 09.03.1989 по 31.12.1991 слугувало те, що відсутня інформація про нездійснення іншою державою пенсійних виплат за вищезазначені періоди.

Окрім того, відповідачем-2 також незараховано до страхового стажу періоди роботи з 01.01.1992 по 27.02.1992, з 02.03.1992 по 20.04.1994 та періоди отримання допомоги по безробіттю з 14.02.1996 по 13.08.1996, з 14.02.1997 по 25.03.1997 в Республіці Казахстан, оскільки Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. москві, а тому, на думку відповідача-2, пенсії громадянам, які працювали на території республік колишнього СРСР, призначаються на умовах, визначених Законом України від 09 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". При цьому, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на територіях цих держав по 31.12.1991 року.

Оцінюючи обґрунтованість таких доводів відповідача-2, покладених в основу оскаржуваного рішення з приводу незарахування до страхового стажу позивача спірних періодів його роботи та отримання останнім матеріальної допомоги по безробіттю, суд виходить з наступних міркувань.

Питання періодів трудової діяльності за межами України, які зараховуються до страхового стажу, регламентовані статтею 24-1 Закону №1058-ІV.

Відповідно до частини 1 статті 24-1 Закону №1058-ІV періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною 2 статті 24-1 Закону №1058-ІV періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 16.05.2025 №562 «Деякі питання обчислення страхового стажу», яка набрала чинності 20.05.2025.

Зазначеною постановою затверджено Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу (далі - Порядок №562).

Відповідно до пункту 1 Порядку №562 цей Порядок визначає механізм підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування таких періодів трудової діяльності до страхового стажу, зокрема на пільгових умовах.

Згідно з пунктом 3 Порядку №562 у разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах.

Приписами пункту 4 Порядку №562 унормовано, що у разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат.

У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.

МЗС протягом п`яти робочих днів з дня отримання зазначеного запиту передає дипломатичними каналами іншій державі та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запит з інформацією про те, що всі особисті дані, які будуть зазначені в наданих документах, є конфіденційними. Після отримання документів до даних, які зазначені в них, будуть застосовані вимоги Законів України Про інформацію та Про захист персональних даних, і такі дані будуть використовуватися виключно для потреб, пов`язаних з питаннями загальнообов`язкового державного соціального страхування, визначених законом.

Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

Зі змісту наведених норм слідує, що періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР можуть бути зараховані до страхового стажу лише за умови (1) відсутності налагодженого обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та відповідної держави або (2) за умови ненадання відповіді на запит МЗС України протягом 45 днів з дати його надсилання.

Докази того, що відповідач-2 відповідно до Порядку №562 звернувся до Міністерства закордонних справ України із запитом до іншої країни щодо здійснення або нездійснення пенсійних виплат за період трудової діяльності до 1 січня 1992 року, у матеріалах справи відсутні.

Водночас, до моменту встановлення такого обміну чи отримання підтвердних документів пенсія обчислюється з урахуванням цих періодів, за умови, що особа у своїй заяві зазначає про відсутність пенсійних виплат у відповідній державі та неможливість їх документального підтвердження.

Суд зауважує, що у матеріалах справи відсутня заява про призначення позивачу пенсії, водночас суд зазначає, що навіть за відсутності в такій заяві інформації про те, що позивач не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди, не може бути безумовною підставою для відмови у зарахуванні страхового стажу та, як наслідок, позбавлення особи в отриманні пенсії з урахуванням відповідної трудової діяльності.

Суд також враховує, що згідно з пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.

Однак, у ході розгляду справи пенсійний орган не подав жодних доказів та не навів жодних аргументів на підтвердження правомірності дій з приводу нереалізації управлінської функції у порядку наведеної норми. Окрім того, відповідачем-2 не надано доказів того, що заява про призначення пенсії не містить інформації про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Республіки Казахстан. Водночас суд зауважує, що відсутність повідомлення заявника про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення іншої держави, може бути підставою для повернення заяви на дооформлення, а не підставою для відмови у призначенні пенсії та відповідно зарахуванні страхового стажу.

У свою чергу, пенсійний орган мав право запропонувати позивачу написати таку заяву та вирішувати таке питання у відповідності до п. 4 Порядку №562, що ним не було вчинено, а доказів протилежного матеріали справи не містять.

Реалізовуючи обов`язок держави щодо забезпечення реалізації права особи на соціальний захист, територіальний орган Пенсійного фонду в межах наданих йому повноважень та відповідно до чинного законодавства повинен сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії, зокрема, шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту і належності оформлення, а у випадку їх невідповідності - роз`яснити такій особі її права, а також надати строк для усунення виявлених недоліків.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши вказану Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Суд також зазначає, що частиною 4 статті 1 Закону №1788-ХІІ передбачено, що у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).

Відповідно до ст. 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Стаття 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення передбачає, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Відповідно до частини 2 статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, укладеною між Урядами Азербайджанської Республіки, республіки білорусь, Республіки Вірменії, Республіки Казахстан, Республіки Киргизстан, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан та України, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.

Частиною 2 статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема, стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність, а стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

При цьому, суд звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» прийнято рішення про вихід України з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 у м. москві.

Разом з тим, відповідно до пункту 2 статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, укладеною між Урядами Азербайджанської Республіки, республіки білорусь, Республіки Вірменії, Республіки Казахстан, Республіки Киргизстан, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан та України, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави- учасниці, на території якої вони проживають.

Тож, прийняття постанови Кабінетом Міністрів України «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» від 29.11.2022 №1328, не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж нею набутий до ухвалення відповідних рішень.

Однак, Пунктом 2 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України визначено Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.

Як вже було вказано, згідно з частиною 1 статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення передбачено, що кожен її учасник може з неї вийти, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди відносно цього учасника припиняється зі спливом шестимісячного строку з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 року №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 року №376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13.03.1992 року в м. москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.

Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковане у Офіційному віснику України від 10.01.2023 року, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року для України 19 червня 2023 року.

Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком відповідач-2 повинен перевірити зазначений трудовий стаж, набутий позивачем на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території Республіки Казахстан, з урахуванням положень Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе, в тому числі Україна, яка була чинна на момент отримання позивачем спірного страхового стажу. Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в Республіці Казахстан, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття стажу.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17.09.2024 у справі №580/3576/22.

Відтак, зважаючи на встановлені обставини справи та висновки суду щодо протиправності дій відповідача-2, які полягають у незарахуванні до страхового стажу позивача періодів його роботи та отримання матеріальної допомоги по безробіттю в Республіці Казахстан, а саме за періодів з 20.06.1983 по 11.02.1984, з 20.04.1984 по 22.01.1988, з 23.01.1988 по 08.02.1989, з 09.03.1989 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 27.02.1992, з 02.03.1992 по 20.04.1994, з 14.02.1996 по 13.08.1996, 3 14.02.1997 по 25.03.1997, суд зауважує, що такі періоди необхідно зарахувати до страхового стажу позивача, враховуючи також наведені вище висновки суду про те, що згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, яка була досліджена судом, та зі змісту якої суд встановив, що вона містить усі належним чином внесені записи про роботу позивача та про отримання ним матеріальної допомоги по безробіттю у спірні періоди, а такі записи засвідчені чіткими відтисками печаток підприємств, на яких працював позивача, з посиланням на накази, а також трудова книжка не містить неточностей, які б давали підстави сумніватись у їх достовірності, що також не спростовано відповідачем-2 у ході розгляду цієї справи та під час прийняття спірного рішення.

Щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду отримання ним матеріальної допомоги по безробіттю з 16.10.1998 по 13.04.1999, оскільки, як зазначено у рішенні відповідача-2, до страхового стажу підлягає зарахуванню матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, то суд зазначає таке.

Відповідно до записів у трудовій книжці позивача від 20.06.1988 серії НОМЕР_2 суд встановив, що позивачу з 16.10.1998 розпочата виплата матеріальної допомоги по безробіттю відповідно до п. 1 ст. 31 ЗУ «Про зайнятість населення», а згідно із записом від 13.04.1999 припинено виплату матеріальної допомоги по безробіттю відповідно до п.1 ст.31 ЗУ «Про зайнятість населення».

Суд бере до уваги, що за приписами пункту "ж" частини першої статті 4 Закону України "Про зайнятість населення" від 01 березня 1991 року №803-XII (далі - Закон №803-XII, чинного на час отримання позивачем матеріальної допомоги) було встановлено, що держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні: включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до стажу роботи, а також до безперервного трудового стажу.

З аналізу вказаної норми слідує, що законодавець розмежовує поняття допомога по безробіттю та матеріальна допомога по безробіттю, однак гарантує включення періодів їх отримання до трудового стажу.

Стаття 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" також передбачала, що до стажу роботи зараховується період одержання допомоги по безробіттю, не встановлюючи винятків щодо видів допомоги по безробіттю.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) було передбачено такі види забезпечення за цим Законом:

- допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;

- допомога по частковому безробіттю;

- матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

- матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні;

- допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Статтею 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" було визначено, що безробітним, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, матеріальна допомога по безробіттю надається за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім`ї не перевищує прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Матеріальна допомога по безробіттю надається протягом 180 календарних днів у розмірі 75 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Законом України від 25.03.2005 «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України» (далі - Закон №2505-IV) частину 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" доповнено абзацом такого змісту: «Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу».

Зазначеним законом також виключено абзац 5 частини 1 статті 7 та статтю 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", тобто всі норми про матеріальну допомогу по безробіттю.

Однак на момент отримання позивачем матеріальної допомоги по безробіттю правові норми, зокрема, пункт "ж" частини першої статті 4 Закону №803-XII, передбачали зарахування періоду отримання такої до загального трудового стажу.

Відтак періоди отримання позивачем матеріальної допомоги по безробіттю з 16.10.1998 по 13.04.1999 підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача, які безпідставно не були зараховані відповідачем-2.

Враховуючи встановлені судом у цій справі і описані вище фактичні обставини, відповідні їм правовідносини, застосовані до них судом норми права і висновки Верховного суду про їх застосування, суд дійшов до висновку, що відповідачем-2 протиправно не враховано до страхового стажу позивача періоди його роботи в Республіці Казахстан, а також періоди отримання матеріальної допомоги по безробіттю, а відтак зважаючи на наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд вважає, що оскаржуване рішення від 26.12.2025 №172750003057 прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Вінницькій області не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому це рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а спірні періоди роботи позивача в Республіці Казахстан, а також періоди отримання позивачем матеріальної допомоги по безробіттю необхідно зарахувати до страхового стажу позивача.

Вирішуючи спір в частині позовної вимоги позивача про зобов`язання відповідача-1 нарахувати та виплатити позивачу пенсію за віком з 21.01.2026, суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, передбачені статтями 1, 3, частиною 2 статті 6, 8, частиною 2 статті 19, 22, 23 Конституції України, закріплюють, що право особи на пенсійне забезпечення, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене або обмежене.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який, зокрема, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Суд звертає увагу на те, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, саме до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і поданих вперше.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині 2 статті 2 КАС України.

Оскільки вирішення питання наявності права на пенсію (підрахунку загального стажу) є прерогативою пенсійного органу і суд не вправі замість пенсійного органу вдаватись до підрахунку стажу, чи прийняття рішення про призначення пенсії, тому на переконання суду, для відновлення порушеного права позивача необхідно вийти за межі позовних вимог, відповідно до частини 2 статті 9 КАС України та зобов`язати відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача від 22.12.2025 про призначення пенсії за віком із зарахуванням до страхового стажу спірних періодів, зазначених судом у цьому рішенні як таких, що підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.

Також, суд враховує позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, згідно з якою дії зобов`язального характеру щодо зарахування стажу, призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

5. Розподіл судових витрат.

З огляду на приписи чинного законодавства при зверненні до суду із позовною заявою у цій справі позивач сплатив до бюджету судовий збір у розмірі 1331,20 грн, що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним документом. З урахуванням наведеного та оскільки суд визнав по суті обґрунтованою позовну вимогу позивача щодо визнання протиправним та скасування рішення відповідача-2 та зобов`язання його до вчинення певних дій, то понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у зв`язку із розглядом справи (за подання позовної заяви) підлягають присудженню на його користь у розмірі 1331,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2.

Керуючись статтями 241-246, 255, 262, 263, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області від 26.12.2025 №172750003057 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.12.2025 про призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи в Республіці Казахстан та періоди отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 20.06.1983 по 11.02.1984, з 20.04.1984 по 22.01.1988, з 23.01.1988 по 08.02.1989, з 09.03.1989 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 27.02.1992, з 02.03.1992 по 20.04.1994, з 14.02.1996 по 13.08.1996, з 14.02.1997 по 25.03.1997 та з 16.10.1998 по 13.04.1999.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області понесені витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1331,20 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 );

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (місцезнаходження: вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028, код ЄДРПОУ: 21084076).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області (місцезнаходження: вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, Вінницький р-н, Вінницька обл., 21005, код ЄДРПОУ: 13322403).

Суддя Олександр МАКСИМЧУК