Рішення від 13 травня 2026 р. у справі №420/37036/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/37036/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2026 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) з непроведення належного розрахунку з ОСОБА_1 при її звільненні 04.02.2025 року у період з 04.02.2025 року по 26.10.2025 року.

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військову частину НОМЕР_1 ) виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за шість місяців затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 04.02.2025 року.

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми грошового забезпечення, виплаченого ОСОБА_1 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 року у справі № 420/13624/25.

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення у розмірі утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 року у справі № 420/13624/25.

31.10.2025 справа № 420/37036/25 за результатами автоматизованого розподілу була передана для розгляду судді Одеського окружного адміністративного суду Каравану Р.В.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Розпорядженням керівника апарату Одеського окружного адміністративного суду “Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи” від 29.12.2025 № 1070, у зв`язку із довготривалою відсутністю головуючого судді Каравана Р.В., призначено повторний автоматизований розподіл справи № 420/37036/25.

29.12.2025 справа № 420/37036/25 за результатами автоматизованого розподілу була передана для розгляду судді Одеського окружного адміністративного суду Токміловій Л.М.

Ухвалою суду від 02.01.2026 прийнято до провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії. Розгляд справи № 420/37036/25 розпочато спочатку. Призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у день звільнення позивача – 04.02.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) не виплатило йому усіх належних при звільненні сум. Відповідний розрахунок з позивачем проведений відповідачем лише 26.10.2025 року, тобто вочевидь несвоєчасно, а тому позивач має право на середній заробіток за шість місяців затримки розрахунку при його звільненні 04.02.2025 року. Також, є вочевидь протиправними дії відповідача з утримання податку на доходи фізичних осіб у розмірі 18 % без подальшого його компенсування при виплаті грошового забезпечення позивачу на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 року у справі № 420/13624/25. Грошову компенсацію податку з доходів фізичних осіб позивач повинен був отримати під час проходження військової служби чи принаймні не пізніше дня звільнення, разом із грошовим забезпеченням у належному розмірі, однак не отримав з вини відповідача. При цьому, та обставина, що станом на жовтень 2025 року ОСОБА_1 вже не була військовослужбовцем, жодним чином не впливає на її право отримати цю компенсацію, оскільки у жовтні 2025 року відповідач здійснював розрахунок ще за лютий 2025 року, який він зі своєї вини своєчасно не зробив. Оскільки, станом на лютий 2025 року ОСОБА_1 мала право на цю компенсацію, вона її не втратила і на момент фактичної сплати коштів у жовтні 2025 року.

13.11.2025 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов відзив, в якому відповідач не погоджується з викладеними у позовній заяві підставами, вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо). Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року – без змін. 1469) ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина добровільно виконало рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року у справі №420/13624/25, а саме виплатило - 525679 грн. 79 коп. З огляду на вищевикладене, вимоги Позивача є цілком не обґрунтованими та безпідставними. При цьому, необхідність застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15 ц. Крім того, до складу грошового забезпечення не входять суми податку на доходи фізичних осіб, які компенсуються одночасно з виплатою грошового забезпечення. Отже, у відповідача відсутні правові підстави для виплати позивачу грошової компенсації у зв`язку з тим, що така виплата відбулася на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року у справі №420/13624/25, і такий дохід не пов`язаний з виконанням обов`язків військової служби.

18.11.2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача зазначив, що спеціальним законодавством не врегульовані питання виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Таким чином, з огляду на неврегульованість спеціальним законодавством вищенаведених питань до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України. Крім того, при належному виконанні відповідачем своїх зобов`язань та виплаті позивачу грошового забезпечення при звільненні в повному розмірі грошова компенсація у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, мала бути виплачена ОСОБА_1 одночасно з виплатою їй грошового забезпечення за наявності у позивача статусу військовослужбовця. ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) було зобов`язано при виплаті ОСОБА_1 заборгованості по грошовому забезпеченню у повному обсязі компенсувати їй суму податку на доходи фізичних осіб, що підлягали утриманню з сум доплаченого після звільнення грошового забезпечення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 у період з 01.03.2018 до 04.02.2025 перебувала на військовій службі у ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ).

Згідно витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.02.2025 р. № 44-ОС підполковника ОСОБА_1 з 04 лютого 2025 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Вказаним наказом від 04.02.2025 р. № 44-ОС також визначено виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2025 рік, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 35 (тридцять п`ять) повних календарних років служби, грошову компенсацію за 225 (двісті двадцять п`ять) невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки: за 2021 рік – 45 календарних днів, 2022 рік – 45 календарних днів; 2023 рік – 45 календарних днів, 2024 рік – 45 календарних днів та 2025 рік – 45 календарних днів, грошову компенсацію за 140 (сто сорок) невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 та 2025 роки, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 30 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років з 01 по 04 лютого 2025 року, а також преміювати ОСОБА_1 у розмірі 435 відсотків посадового окладу з 01 по 04 лютого 2025 року.

Згідно виписок з карткового рахунку слідує, що Військовою частиною НОМЕР_1 виплачено ОСОБА_1 грошові кошти:

12.02.2025 року – 1 273 306,30 грн.;

27.02.2025 року – 20 225,80 грн.;

26.03.2025 року – 1 055,36 грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року у справі 420/13624/25, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2025 року, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) за період з 30.01.2020 року по 19.05.2023 року щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військову частину НОМЕР_1 ) за період з 30.01.2020 року по 19.05.2023 року нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704, з урахуванням виплачених сум; визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020, 2021, 2022 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020, 2021, 2022 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704, та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену суму грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020, 2021, 2022 роки.

Згідно виписок з карткового рахунку слідує, що Військовою частиною НОМЕР_1 на виконання рішення суду від 04 липня 2025 року у справі 420/13624/25, виплачено ОСОБА_1 грошові кошти:

08.10.2025 року - 508 334,98 грн.;

26.10.2025 року – 17 344,81 грн.

ОСОБА_1 через представника звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) із запитом щодо отримання інформації про: 1) чи здійснено на користь ОСОБА_1 компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб при виплаті їй грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року у справі № 420/13624/25; 2) детальний розрахунок сум грошового забезпечення, виплаченого ОСОБА_1 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року у справі № 420/13624/25.

Листом від 16.10.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) надано розрахунок сум грошового забезпечення, виплаченого ОСОБА_1 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року у справі № 420/13624/25, а також повідомлено, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року у справі №420/13624/25 при виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення, компенсація сум податку на доходи фізичних осіб не проводилась.

Позивач зазначає, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено йому середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, а також протиправно утримано податок на доходи фізичних осіб з суми грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення суду.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 2, 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України , яке було чинним станом на час проходження та звільнення зі служби позивачем.

Згідно пункту 293 Положення №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.

При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільнені військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній з 19.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 висловила правову позицію, яка підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13.05.2020 в справі № 810/451/17, та у якій зазначено: статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме: в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, суд вважає помилковими доводи відповідача про те, що у спірному випадку на нього не поширюється відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що в силу вищенаведених законодавчих норм, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку.

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Як зазначено вище, Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами “...але не більш як за шість місяців”.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій “період затримки (прострочення)”, установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик “нескінченної” відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу, адже Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

При цьому відступаючи від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок:

“Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців”.

Судом встановлено, що після звільнення, між позивачем та ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) виникли спірні правовідносини щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення, які були вирішені у судовому порядку.

Згідно виписок з карткового рахунку слідує, що Військовою частиною НОМЕР_1 на виконання рішення суду від 04 липня 2025 року у справі 420/13624/25, виплачено ОСОБА_1 грошові кошти:

08.10.2025 року - 508 334,98 грн.;

26.10.2025 року – 17 344,81 грн.

Вказані обставини не заперечується відповідачем.

При цьому, позивача було виключено зі списків особового складу - 04 лютого 2025 року, проте остаточний розрахунок на виконання судового рішення в повній мірі проведено лише 26.10.2025 року.

Тому бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачем за період є протиправною.

Щодо визначення способу поновлення порушених прав позивача суд зазначає наступне.

Згідно пункту 293 Положення №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.

День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 821/1226/16).

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків особового складу) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі належні йому суми.

Як вже встановлено судом, 04.02.2025 позивача було виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Отже, строк затримки по виплаті грошового забезпечення слід рахувати з 05.02.2025, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.

Суд зазначає, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 ЗУ «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 № 100.

Відповідно до пункту 2 Порядку №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З матеріалів справи вбачається, що середньоденне грошове забезпечення позивача складає 1357,58 грн.

Відтак, середній заробіток за час затримки за період з 05.02.2025 року по 04.08.2025 року (шість місяців) складає 245 721,98 грн. (181 днів х 1357,58 грн.).

Відповідно до виписок з карткового рахунку слідує, що Військовою частиною НОМЕР_1 при звільненні виплачено ОСОБА_1 грошові кошти у загальному розмірі 1 294 587,46 грн. (12.02.2025 року – 1 273 306,30 грн.; 27.02.2025 року – 20 225,80 грн.; 26.03.2025 року – 1 055,36 грн.).

Разом з тим, загальна сума перерахованого грошового забезпечення, виплачена на виконання рішення суду становить 525 679,79 грн.

Отже, сума виплаченої із затримкою грошового забезпечення складає 40,6 % від загальної суми, яка підлягала виплаті в день звільнення (525 679,79 грн. / 1 294 587,46 грн.) х 100).

З огляду на зазначене, сума, яка підлягає відшкодуванню, з урахуванням істотності частки 40,6 %, становить 99 763,12 грн., з розрахунку (245 721,98 грн. (середньоденний заробіток х 181 день затримки) х 40,6 (істотність частки) /100.

Разом з тим, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина друга статті 5 КАС України).

Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Крім того, згідно частини 2 статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача буде не зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за затримку розрахунку, а її стягнення з відповідача, оскільки вона визначена вищенаведеними розрахунками суду. Зазначене не свідчить про вихід суду за межі заявлених позовних вимог, а є одним із способів ефективного захисту порушеного права.

Враховуючи наведене, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача в даному випадку є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 99 763,12 грн.

Що стосується нарахувати та виплатити позивачу недоотриманого грошове забезпечення у розмірі утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 року у справі № 420/13624/25, суд зазначає про наступне.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація), визначено Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі - Порядок №44).

Згідно з пунктом 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус, зокрема, військовослужбовця, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

За приписами пункту 3 Порядку №44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Пунктами 4, 5 Порядку №44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже системний аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Разом з цим, пунктом 168.5 статті 168 ПК України передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

У постанові від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22, Верховний Суд вказував на те, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Верховний Суд у постанові від 26 березня 2020 року в справі №813/189/18 (№К/9901/53267/18) зазначив, що компенсація податку з доходів фізичних осіб відноситься до компенсаційних платежів і має характер окремих гарантій держави щодо соціального захисту громадян, зокрема, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Враховуючи зазначені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що здійснюючи розрахунки з позивачем на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 року у справі № 420/13624/25, відповідач повинен був нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за суму податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення.

Враховуючи вищезазначене, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI “Про судовий збір”, у зв`язку з чим підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 12, 139, 242-246, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 99763,12 грн.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми грошового забезпечення, виплаченого ОСОБА_1 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 у справі № 420/13624/25.

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення у розмірі утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 у справі № 420/13624/25.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені статтями 293, 295 КАС України.

Суддя Токмілова Л.М.