Рішення від 12 травня 2026 р. у справі №380/22997/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2026 року м. Львівсправа № 380/22997/25

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, скасування наказів, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач-1/ ІНФОРМАЦІЯ_2 ), військової частини НОМЕР_1 (відповідач-2), в якому із урахуванням заяви від 17 грудня 2025 року про уточнення позовних вимог просить суд:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо постановки ОСОБА_1 на військовий облік та подальшої мобілізації;

- скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації;

- скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування до списків військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування до списків військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 та постановку на всі види забезпечення;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити ОСОБА_1 з військового обліку.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 08 листопада 2025 року він був затриманий невідомими особами у військовій формі та доставлений до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_4 . 11 листопада 2025 року позивач був мобілізований ІНФОРМАЦІЯ_5 та доставлений у НОМЕР_2 навчальний центр військової частини НОМЕР_3 , також зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_4 .

Позивач зазначає, що згідно із витягом із Резерв+ (інформація з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів) він виключений з військового обліку, категорія обліку - не військовозобов`язаний. Підставою виключення позивача з військового обліку слугував вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 лютого 2020 року, яким його засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.

Позивач вказує, що виключення громадянина України з військового обліку свідчить про те, що держава в особі компетентного органу (ТЦК та СП) прийняла рішення про визнання особи непридатною до проходження військової служби та на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнила цю особу від виконання військового обов`язку. Факт виключення позивача з військового обліку свідчить про те, що він більше не є військовозобов`язаним та, відповідно, не може бути призваний на військову службу під час мобілізації відповідно до частини першої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Оскільки позивач реалізував своє право на виключення з військового обліку на підставі частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (до внесення змін, які набрали чинності 18 травня 2024 року), він не належить до призовників, військовозобов`язаних, резервістів, на яких розповсюджується військовий обов`язок. Однак відповідач-1 проігнорував ту обставину, що позивач більше не є військовозобов`язаним та, відповідно, не має обов`язку проходити військово-лікарську комісію та не може бути призваний на військову службу під час мобілізації внаслідок того, що він виключений з військового обліку.

Позивач зауважує, що статтею 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не передбачено обов`язку позивача стати на військовий облік у зв`язку внесенням змін до законодавства. А закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Позивач звертає увагу на те, що з травня по листопад 2025 року систематично перетинав державний кордон України, що в черговий раз доводить, що він не є військовозобов`язаним.

Також позивач покликається на те, що невідомою обставиною є те, на підставі чого відповідач-1 взагалі поставив його на військовий облік, оскільки позивач до ІНФОРМАЦІЯ_5 не має жодного стосунку.

За вказаних мотивів, на переконання позивача, дії відповідачів, щодо його постановки на військовий облік та мобілізації є протиправними, а накази про призов на військову службу під час мобілізації та про зарахування до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення – незаконними, тож мають бути скасовані.

З огляду на вказане просить позов задовольнити повністю.

Позиція відповідача-1 викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач-1 вказує, що з 18 травня 2024 року діє редакція частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», яка не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження особи до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. У спірних правовідносинах відсутні підстави стверджувати про наявність зворотної дії закону або іншого нормативно-правового акта в часі, оскільки спірні між сторонами в цій справі правовідносин виникли після 18 травня 2024 року, тобто після внесення відповідних змін до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». У позовній заяві позивачем не наведені обґрунтовані аргументи, які б дозволяли стверджувати, що виключення з військового обліку особи, яка була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, може вважатися саме правом особи, що не може бути скасоване або змінене.

Відповідач-1 зазначає, що 11 листопада 2025 року позивача було належно оповіщено про оголошення Указом Президента України воєнного стану в Україні, запрошено до ІНФОРМАЦІЯ_6 для уточнення військово-облікових даних. За результатами звірки персональних даних встановлено, що позивач не має підтверджувальних документів на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, а також бронювання та підлягає призову за загальною мобілізацією. Позивача було взято на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_7 та скеровано на проходження військово-лікарської комісії (направлення від 11 листопада 2025 року № 979). Після проходження медичного огляду довідкою ВЛК від 11 листопада 2025 року № 2025-1111-0951-2817-7 позивач визнаний придатним до військової служби під час мобілізації. Відповідно, 11 листопада 2025 року виданий наказ № 4636 «Про призов військовозобов`язаних сержантського та солдатського складу до Збройних Сил України за загальною мобілізацією». Отже, позивач почав проходити військову службу за призовом під час мобілізації та набув статусу військовослужбовця.

Відповідач-1 підкреслює, що чинним законодавством про проходження громадянами України військової служби не передбачено звільнення з військової служби у зв`язку із скасуванням наказів про призов. А доказів того, що у позивача наявні будь-які підстави для звільнення з військової служби під час воєнного стану згідно з частиною четвертою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», до суду не надано.

З огляду на вказане просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Позиція відповідача-2 викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач-2 вказує, що у період з 11 листопада 2025 року по 24 листопада 2025 року солдат ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 . У межах повноважень військова частина НОМЕР_1 на підставі наказу від 11 листопада 2025 року № 329 зарахувала позивача, направленого ІНФОРМАЦІЯ_2 , до списків особового складу для проходження базової та фахової підготовки, поставила його на всі види забезпечення та призначила на посаду курсанта. Тож протиправних дій військової частини НОМЕР_1 щодо зарахування позивача до списків особового складу немає. Командир військової частини не мав права не зарахувати позивача до особового складу військової частини, адже він отримав усі передбачені чинним законодавством документи (іменні списки) та беззаперечні правові підстави для видання оспорюваного позивачем наказу. Військова частина НОМЕР_1 , видаючи наказ про зарахування позивача до списків особового складу, діяла на підставі іменного списку, наданого ІНФОРМАЦІЯ_2 , та враховувала презумпцію належного виконання цим органом обов`язку щодо перевірки наявності або відсутності підстав для надання відстрочки чи зняття з обліку.

Відповідач-2 зазначає, що Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 160/2592/23 сформував правовий висновок про те, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Відповідач-2 відзначає, що після видання наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11 листопада 2025 року № 329 між сторонами виникли нові правовідносини, пов`язані з проходженням військової служби, правове регулювання яких здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008. Вказаними нормативно-правовими актами не передбачено можливості припинення таких правовідносин у спосіб судового скасування раніше виданого наказу про призначення до військової частини. Такий спосіб не є юридично ефективним та не призведе до фактичного поновлення порушеного права.

Водночас відповідач-2 зауважує, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24 листопада 2025 року № 343 солдат ОСОБА_1 справи та посаду здав та вибув до нового місця служби - військової частини НОМЕР_5 .

З огляду на вказане просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 26 листопада 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 26 листопада 2025 року клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено частково; витребувано у військової частини НОМЕР_4 належно засвідчені копії: військового квитка ОСОБА_1 ; наказу (витягу з наказу) по стройовій частині про зарахування до складу військової частини та постановлення на всі види забезпечення ОСОБА_1 ; Форми 5 про проходження військової служби ОСОБА_1 у складі військової частини НОМЕР_4 ; витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 усі докази, які слугували підставою для постановлення позивача на військовий облік, та письмові пояснення щодо підстав вчинення таких дій.

Ухвалою суду від 27 листопада 2025 року у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову (вх. № 94552 від 26 листопада 2025 року) відмовлено.

Ухвалою суду від 19 січня 2026 року клопотання представника відповідача-2 від 02 грудня 2025 року про заміну неналежного відповідача задоволено; замінено неналежного відповідача - військову частину НОМЕР_4 на належного відповідача - військову частину НОМЕР_1 ; прийнято до розгляду заяву позивача від 17 грудня 2025 року про уточнення позовних вимог.

Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 лютого 2020 року у кримінальній справі № 357/13377/19 ОСОБА_1 визнано винуватим у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, і призначено покарання 4 (чотири) роки позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 (три) роки.

Згідно з військово-обліковим документом Резерв+, сформованим 11 червня 2025 року, позивач виключений з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_8 , категорія обліку – не військовозобов`язаний.

11 листопада 2025 року позивача взято на військовий облік військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_6 .

11 листопада 2025 року Сколівською територіальною позаштатною постійно діючою військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_9 згідно з направленням від 11 листопада 2025 року № 979 проведено медичний огляд рядового (запасу) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , про що складено довідку військово-лікарської комісії № 2025-1111-0951-2817-7 від 11 листопада 2025 року. На підставі статті графи ІІ розкладу хвороб, графи ТДВ позивач визнаний придатним до військової служби.

11 листопада 2025 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_5 видав наказ (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) № 4636 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період», яким відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), з набранням чинності Указу Президента України № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» (зі змінами), наказано військовозобов`язаного ОСОБА_1 відповідно до поіменного списку № 17203 від 11 листопада 2025 року призвати на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправити до військової частини НОМЕР_4 .

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11 листопада 2025 року № 329 солдата ОСОБА_1 , призваного ІНФОРМАЦІЯ_2 , на військову службу під час мобілізації, з 11 листопада 2025 року зараховано до списку особового складу військової частини та на всі види забезпечення, призначено на посаду курсанта навчального взводу відповідно до підготовки за ВОС-100 та належить вважати таким, що з 11 листопада 2025 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24 листопада 2025 року № 343 солдата ОСОБА_1 належить вважати таким, що з 24 листопада 2025 року справи та посаду здав і вибув для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_5 ; з 24 листопада 2025 року солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини НОМЕР_1 та знято з усіх видів забезпечення.

Позивач, уважаючи такі дії та накази відповідачів, що пов`язані з його взяттям на військовий облік, призовом на військову службу під час мобілізації та зарахуванням до списків особового складу військової частини протиправними, звернувся з цим позовом до суду.

Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За змістом статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

За змістом частин першої - третьої статті 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Громадяни проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов`язок у запасі відповідно до законодавства.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із частинами першою - третьою статті 1 Закону № 2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає:

підготовку громадян до військової служби;

взяття громадян на військовий облік;

прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу;

проходження військової служби;

виконання військового обов`язку в запасі;

проходження служби у військовому резерві;

дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої - третьої статті 2 Закону № 2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється:

громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом;

іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Згідно з абзацами першим - другим частини першої статті 39 Закону № 2232 призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті 1 Закону № 2232).

Згідно із статтею 1 Закону № 1932 особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до статті 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі – Закон № 389, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно зі статтею 2 Закону № 389 правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1). Надалі указами Президента України, які Верховна Рада України затверджувала відповідними законами, строк дії воєнного стану в Україні продовжено та такий правовий режим діє й на сьогодні.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX, оголошено та проведено загальну мобілізацію в Україні упродовж 90 діб. Надалі строк проведення загальної мобілізації неодноразово продовжувався згідно з указами Президента України, які щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює та визначає Закон України 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі – Закон № 3543, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до абзацу четвертого статті 1 Закону № 3543 мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 22 Закону № 3543 визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до положень цієї статті громадяни зобов`язані, зокрема:

з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;

проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися: військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях.

Інші військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.

У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

Особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України.

У період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати із собою військово-обліковий документ та пред`являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.

Аналіз наведених вище положень законодавства дає підстави дійти висновку, що на військову службу під час мобілізації призиваються придатні за віком та станом здоров`я військовозобов`язані громадяни України, які перебувають у запасі, не мають відстрочки та не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.

У позовній заяві позивач, стверджуючи про протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо його призову на військову службу під час мобілізації, покликається, головно, на те, що він був виключений з військового обліку військовозобов`язаних на підставі частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий облік і військову службу» як особа, засуджена вироком суду до позбавлення волі, тож втратив статус військовозобов`язаного, у зв`язку з чим не повинен був проходити військово-лікарську комісію та не міг бути призваним на військову службу під час мобілізації.

Оцінюючи зазначені доводи позивача, які є ключовою підставою позову, та на яких ґрунтуються всі основні і похідні позовні вимоги, суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (далі - Положення № 154, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до пункту 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно з пунктом 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Отже, обов`язки щодо військового обліку військовозобов`язаних покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

За змістом частини сьомої статті 1 Закону № 2232 виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Частиною дев`ятою статті 1 Закону № 2232, серед іншого, визначено, що щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до частини шостої статті 37 Закону № 2232 (в редакції, чинній на час виключення позивача з військового обліку) виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов`язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних Служби зовнішньої розвідки України у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які:

1) призвані чи прийняті на військову службу;

2) проходять військову службу (навчання) у вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти;

3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку;

4) досягли граничного віку перебування в запасі;

5) припинили громадянство України;

6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину;

7) направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру;

8) не отримали до 40-річного віку військово-облікової або спорідненої з нею спеціальності;

9) померли.

Згідно з частиною дев`ятою статті 14 Закону № 2232 (в редакції, яка діяла до 18 травня 2024 року) на районні (міські) комісії з питань приписки покладається, зокрема виключення з військового обліку громадян, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

За приписами частини п`ятої статті 38 Закону № 2232 (в редакції, яка діяла до 18 травня 2024 року) органи досудового розслідування зобов`язані в семиденний строк повідомити відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, яким повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, а суди - про призовників, кримінальні справи стосовно яких розглядаються судом, а також про вироки щодо призовників, військовозобов`язаних та резервістів, що набрали законної сили.

Згідно з пунктом 62 Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року № 921 (в редакції, яка діяла до 18 травня 2024 року), суди: повідомляють у семиденний строк районним (міським) військовим комісаріатам про призовників, щодо яких кримінальні справи розглядаються судами, а також про вироки щодо призовників і військовозобов`язаних, які набрали законної сили; вилучають та надсилають до відповідних районних (міських) військових комісаріатів військово-облікові документи призовників і військовозобов`язаних, засуджених до позбавлення волі, обмеження волі або арешту.

Отже, до 18 травня 2024 року чинним на той час законодавством було передбачено виключення громадян України з військового обліку військовозобов`язаних у разі їх засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Підставою для виключення був відповідний вирок, який надсилався судом до відповідного районного (міського) військового комісаріату.

Проте Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» (далі - Закон № 3633), який набрав чинності 18 травня 2024 року, статтю 37 Закону № 2232 викладено в новій редакції.

Так, відповідно до частини шостої статті 37 Закону № 2232 у чинній редакції виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:

1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;

2) припинили громадянство України;

3) визнані непридатними до військової служби;

4) досягли граничного віку перебування в запасі;

5) були кандидатами для прийняття на військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону, але не були прийняті на військову службу за контрактом;

6) звільнені з військової служби за контрактом відповідно до підпунктів "й" або "к" пункту 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.

Суд підкреслює, що цей перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Крім того, 18 травня 2024 року набув чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі – Порядок № 560), пунктом 4 розділу «Загальні питання» якого передбачено, що на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України.

Отже, суд зазначає, що у зв`язку із внесенням змін до Закону № 2232 законодавець звузив коло підстав для виключення громадян України з військового обліку.

Так, з 18 травня 2024 року (дата набрання чинності Законом № 3633) громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, є військовозобов`язаними, а частина шоста статті 37 Закону № 2232 не передбачає такої підстави для виключення громадянина України з військового обліку як засудження його до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

З урахуванням викладеного, оскільки редакція частини шостої статті 37 Закону № 2232, яка діє з 18 травня 2024 року, не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку позивача як засудження його до позбавлення волі за вчинення злочину, отже, він є військовозобов`язаним.

З наведеного можна зробити висновок, що з 18 травня 2024 року громадяни України, які раніше перебували на військовому обліку та були виключені з нього на підставі статті 37 Закону № 2232 у редакції, чинній до 18 травня 2024 року, у зв`язку із засудженням до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, оскільки відпала підстава, за якою їх було виключено з військового обліку.

На користь такого висновку суду свідчить також положення абзацу дванадцятого пункту 2 частини першої статті 37 Закону № 2232 у редакції, чинній з 18 травня 2024 року, за змістом якого взяттю на військовий облік військовозобов`язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань.

Аналізуючи наведене, суд підсумовує, що на відміну від попередньої редакції Закону № 2232 його чинна редакція не містить такої категорії осіб, які можуть бути виключені з військового обліку: «були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину».

Крім цього, відповідно до абзацу дванадцятого пункту 2 частини першої статті 37 Закону № 2232 та пункту 4 Порядку № 560 особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, зокрема із звільненням від відбування покарання, підлягають взяттю на військовий облік та можуть бути призвані за мобілізацією для проходження військової служби.

Тобто законодавець передбачив таку категорію осіб та врегулював питання їхнього призову.

Єдина категорія осіб, яка не підлягає мобілізації серед раніше засуджених, є ті, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України (статті 109 - 114-2 КК України). Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ.

Позивач скоїв злочин, передбачений ч. 1 ст. 263 КК України, а тому на нього виключення, згадане судом вище, не поширюється.

Отже, відповідно до чинного на момент призову позивача законодавства він підлягав мобілізації, незалежно від факту його засудження за скоєння злочину, не пов`язаного з посяганням на основи національної безпеки України.

Будь-яких преференцій щодо мобілізації для раніше засуджених законодавство України не містить.

Редакція частини шостої статті 37 Закону № 2232, відповідно до якої виключенню з військового обліку підлягали громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, втратила чинність внаслідок набрання чинності 18 травня 2024 року Законом № 3633, а отже, з 18 травня 2024 року діють нові правила мобілізації, як стосуються раніше засуджених.

На підставі положень регуляторної дії норм права Закон № 3633 встановив нові правила взяття на облік та мобілізації колишніх засуджених.

Щодо дії норми статті 37 Закону № 2232 в часі суд ураховує таке.

У рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа № 1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.

За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.

Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (стаття 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.

За правовим висновком Верховного Суду у разі безпосередньо (прямої) дії Закону в часі, новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності. Якщо під час розгляду заяви особи суб`єктом владних повноважень до ухвалення остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для ухвалення рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в такому разі не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками (справа № 803/1541/16).

Суд зазначає, що у розглядуваній ситуації йдеться не про кримінальну, адміністративну або ж інший вид відповідальності позивача, а про його взяття на військовий облік військовозобов`язаних, що регулюється спеціальним законодавством.

Оскільки позивач не припинив громадянство України, не визнаний непридатним до військової служби, не досяг граничного віку перебування в запасі та є військовозобов`язаним, то відповідач-1 на законних підставах взяв його на військовий облік військовозобов`язаних і підстав для виключення позивача з військового обліку військовозобов`язаних, передбачених чинною редакцією частини шостої статті 37 Закону № 2232, немає.

Щодо покликань позивача на те, що він з травня по листопад 2025 року систематично перетинав державний кордон України, що в черговий раз доводить, що він не є військовозобов`язаним, то суд зазначає, що питання перетину позивачем державного кордону в умовах воєнного стану врегульоване іншими (ніж питання призову) нормами законодавства, не є спірним у цій справі, тож пов`язані з цим обставини суд не оцінює та до уваги не бере.

Щодо покликань позивача на те, що невідомою обставиною є те, на підставі чого відповідач-1 взагалі поставив його на військовий облік, оскільки позивач до ІНФОРМАЦІЯ_5 не має жодного стосунку, то суд зазначає, що відповідно до абзацу дев`ятого пункту 81 Порядку № 560 у разі призову військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період не за місцем їх перебування на військовому обліку (крім тих осіб, що добровільно виявили бажання проходити військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період) такі особи перед призовом на військову службу беруться на військовий облік у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, який здійснює їх призов.

Отже, підставою для взяття позивача під час призову на військовий облік не за місцем його перебування на військовому обліку є пряма норма – абзац дев`ятий пункту 81 Порядку № 560, що спростовує доводи позивача у цій частині.

Відповідно до абзацу восьмого пункту 81 Порядку № 560 призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період оформляється наказом керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, командира військової частини, керівника розвідувального органу або визначеного ним керівника відповідного підрозділу, Голови СБУ, його заступників чи керівника підрозділу, органу, закладу, установи СБУ.

Суд підкреслює, що на момент призову під час мобілізації позивач не мав відстрочки та не був заброньований в установленому порядку на період мобілізації, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Отже, з огляду на законність взяття позивача на військовий облік, його придатність до військової служби, яка визначена уповноваженою ВЛК відповідно до вимог законодавства, та відсутність у нього відстрочки чи бронювання, доводи позивача про протиправність дій та наказу відповідача-1 щодо його призову на військову службу під час мобілізації не знаходять свого підтвердження під час розгляду цієї справи.

З урахуванням викладеного у сукупності відсутні підстави для задоволення основних та похідних позовних вимог про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо постановки ОСОБА_1 на військовий облік та подальшої мобілізації, скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування до списків військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування до списків військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 та постановку на всі види забезпечення та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити ОСОБА_1 з військового обліку.

Водночас суд відхиляє покликання відповідача-2 на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 160/2592/23, згідно з яким процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, оскільки кожна справа має свої особливості, свої індивідуальні обставини, які встановлюються на підставі доказів під час її розгляду по суті. До того ж, вказаний висновок Верховного Суду висловлений не у зразковому рішенні, а за результатами перегляду справи в касаційному порядку та стосується конкретної ситуації позивача у такій справі.

У процесі розгляду справи суд не встановив інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову повністю.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

За змістом правил статті 139 КАС України підстави для відшкодування судових витрат позивачу, якому відмовлено в задоволенні позову, відсутні.

Водночас згідно із частинами першою - другою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».

Пунктом 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Суд відзначає, що у цій справі, яка пов`язана з виконанням військового обов`язку, позивач як військовослужбовець звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Втім, за подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 2846,32 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 21 листопада 2025 року № 26.

Отже, позивач помилково сплатив судовий збір у справі, в якій він відповідно до вимог пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від його сплати.

За цих обставин суд зазначає, що помилково сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2846,32 грн може бути повернутий йому за його клопотанням, за ухвалою суду відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ), військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) про визнання протиправними дій, скасування наказів, зобов`язання вчинити дії – відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 13 травня 2026 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна