Рішення від 13 травня 2026 р. у справі №380/24329/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2026 рокусправа № 380/24329/25

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, –

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у формі не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у відповідності до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» від 11 лютого 2025 року № 153, у розмірі пропорційному часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у відповідності до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» від 11 лютого 2025 року № 153, у розмірі пропорційному часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач відповідає всім умовам, передбаченим пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153, зокрема: був прийнятий на військову службу за контрактом до настання 25-річного віку; станом на 13.02.2025 (дата набрання чинності Постановою) проходив військову службу як особа сержантського складу інших утворених відповідно до законів України військових формувань (Національної гвардії України); брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців. На думку позивача, відмова відповідача у виплаті одноразової грошової винагороди є протиправною, а тому позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Ухвалою судді від 15.12.2025 у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив. Доводи відзиву зводяться до того, що позивач не відповідає умовам пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153, оскільки був прийнятий на військову службу за контрактом з числа осіб, які проходили строкову військову службу. Постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942 визначено додаткові категорії військовослужбовців, яким виплачується одноразова грошова винагорода, до яких належить позивач, але виплата здійснюється лише за умови наявності повних шести місяців безпосередньої участі у бойових діях станом на дату набрання чинності Постановою. Оскільки позивач станом на 13.02.2025 брав безпосередню участь у бойових діях терміном лише 89 днів, на думку відповідача, підстави для нарахування та виплати винагороди відсутні. Також відповідач посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду.

Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із частиною 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У силу приписів частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Таким чином, КАС України передбачає, що строк звернення до суду може встановлюватися іншими спеціальними законами.

Суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 07.02.2022 у справі № 420/7697/21, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні», «оплата праці» та «заробітна плата», які використовуються у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними.

Правове становище осіб, які проходять військову службу, у тому числі питання оплати праці військовослужбовців, врегульовано спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, а в частині, яка не врегульована вказаним законодавством, – субсидіарно застосовуються норми Кодексу законів про працю України.

Порядок і строки звернення до суду з позовом щодо виплати належних сум грошового забезпечення спеціальне законодавство не містить.

Згідно з частиною 1 статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України у рішенні № 9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року дійшов висновку про те, що положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Верховний Суд у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 234/6607/17 наголосив на тому, що категорія «заробітна плата» використана в трудовому законодавстві і в контексті правових питань з оплати праці за виконану роботу, і в контексті правових питань притягнення до юридичної відповідальності за вчинення порушення норм трудового права. При цьому, враховуючи, що за правилом пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, категорія «заробітна плата» повинна розумітися в усіх застосовуваних у Кодексі законів про працю України значеннях.

Суд враховує, що одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбачена пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153, за своєю правовою природою є додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовця, тобто складовою оплати праці (заробітної плати) у розумінні Закону України «Про оплату праці» та Кодексу законів про працю України.

Окрім того, суд бере до уваги, що Верховний Суд у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, постановленій у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, сформував правову позицію, відповідно до якої початок перебігу строку звернення до суду пов`язується із моментом, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

Із матеріалів справи слідує, що відповідь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 01.10.2025 № 50/02/12-4853-2025 щодо результатів розгляду рапорту позивача про виплату винагороди була доведена позивачу під особистий підпис 03.10.2025. Відповідь на адвокатський запит представника позивача за вих. № 50/02/10/2-К-197-Аз від 13.11.2025 надійшла на адресу адвоката пізніше.

В той же час, суд вказує, що Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року (справа № 1-7/2024 (337/24) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Відповідно до пункту 2 Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року (справа № 1-7/2024 (337/24) частина 1 статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

З огляду на викладене, суд критично оцінює доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду та вважає, що такий строк позивачем не пропущено.

Розглянувши позов, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на строкову військову службу призваний 19 травня 2021 року ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 30.03.2023 № 94, з 30 березня 2023 року ОСОБА_1 прийнято на військову службу за контрактом з укладенням контракту про проходження військової служби в Національній гвардії України з 30 березня 2023 року до оголошення демобілізації, призначено стрільцем 1 відділення 1 патрульного взводу патрульної роти 2 стрілецького батальйону.

Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 19.08.2025 № 5017 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, старший солдат ОСОБА_1 у період з 26.06.2024 по 01.10.2024 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України.

Згідно з довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) № 235 від 25.07.2024, виданою Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України, 15.07.2024 старший солдат ОСОБА_1 отримав бойове травмування: вибухова травма, цефалгічний синдром, акубаротравма з ймовірним пошкодженням лівої барабанної перетинки. Травма отримана о 22:00 внаслідок мінометного обстрілу в районі населеного пункту Водяне, Волноваського району, Донецької області, на ПВ «Колиба 3».

11.09.2025 позивач звернувся до командування Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із рапортом (вх. № 1579 від 11.09.2025) щодо нарахування та виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн гривень згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153.

Листом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 01.10.2025 № 50/02/12-4853-2025 «Щодо розгляду рапорту» позивача повідомлено про відсутність підстав для нарахування та виплати одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 153. У листі зазначено, що станом на дату набрання чинності Постановою № 153 (13.02.2025) позивач брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення бойових дій терміном 89 днів. З урахуванням внесених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942 змін до Постанови № 153, виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, прийнятим на військову службу за контрактом під час воєнного стану з числа осіб, які проходили строкову військову службу, та які відповідали вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому пункту 4 (тобто за умови наявності сукупно не менше шести місяців безпосередньої участі у бойових діях станом на 13.02.2025). З урахуванням викладеного відповідач дійшов висновку про відсутність підстав для виплати одноразової грошової винагороди позивачу.

Позивач, вважаючи відмову відповідача у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди протиправною, звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд керується таким.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про Національну гвардію України» військовослужбовці Національної гвардії України за своїм правовим становищем є військовослужбовцями і користуються правами та соціальними гарантіями, передбаченими Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

11 лютого 2025 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (надалі – Постанова № 153), яка набрала чинності 13 лютого 2025 року.

Відповідно до пункту 4 Постанови № 153 (з урахуванням змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України від 01.04.2025 № 387 та від 30.07.2025 № 942) встановлено, що:

абзац другий: громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі – бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі – винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

абзац третій: військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

абзац четвертий: військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон), винагорода виплачується в повному обсязі;

абзац п`ятий: військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;

абзац шостий: виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та: були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу; проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу «молодший лейтенант»; проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

Аналіз наведених положень пункту 4 Постанови № 153 свідчить про те, що законодавець визначив основні умови набуття військовослужбовцем права на одноразову грошову винагороду: громадянство України; приналежність до рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань (у тому числі Національної гвардії України), а також правоохоронних органів спеціального призначення; прийняття або призов на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років; проходження військової служби станом на дату набрання чинності Постановою № 153 (13.02.2025); безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (з різними варіантами тривалості такої участі та її наслідків, які впливають на обсяг виплати).

При цьому абзаци третій та четвертий пункту 4 Постанови № 153 встановлюють особливості розміру виплати винагороди залежно від тривалості участі у бойових діях та наявності або відсутності поранень, контузій, каліцтв чи перебування у полоні.

Положеннями абзацу шостого пункту 4 Постанови № 153 (у редакції Постанови № 942 від 30.07.2025) розширено коло осіб, які мають право на отримання винагороди, шляхом включення до нього додаткових категорій військовослужбовців, серед яких – військовослужбовці, прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану з числа осіб, які проходили строкову військову службу.

Як слідує з матеріалів справи, позивач є громадянином України; проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України на посаді помічника начальника військового наряду (старшого кулеметника) 1 відділення 1 патрульного взводу патрульної роти 2 стрілецького батальйону на посаді сержантського складу (старший солдат); на дату набрання чинності Постановою № 153 (13.02.2025) йому було 22 роки, тобто менше 25 років; на строкову військову службу призваний 19.05.2021, тобто до введення воєнного стану; прийнятий на військову службу за контрактом до Національної гвардії України 30.03.2023, тобто під час дії воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу; у період з 26.06.2024 по 01.10.2024 брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій; станом на дату набрання чинності Постановою № 153 (13.02.2025) сукупний строк безпосередньої участі у бойових діях становить 89 днів; 15.07.2024 під час безпосередньої участі у бойових діях у районі населеного пункту Водяне, Волноваського району, Донецької області внаслідок мінометного обстрілу отримав бойове травмування – вибухову травму, цефалгічний синдром, акубаротравму з ймовірним пошкодженням лівої барабанної перетинки; до кримінальної, адміністративної або дисциплінарної відповідальності не притягувався (що підтверджується листом Військової частини НОМЕР_1 від 13.11.2025 № 50/02/10/2-К-197-Аз).

Таким чином, позивач, який був прийнятий на військову службу за контрактом під час воєнного стану з числа осіб, які проходили строкову військову службу, належить до категорії військовослужбовців, прямо визначеної абзацом шостим пункту 4 Постанови № 153 (у редакції Постанови № 942).

Доводи відповідача про те, що для категорії військовослужбовців, додатково визначеної Постановою № 942 (тобто прийнятих на військову службу за контрактом під час воєнного стану з числа осіб, які проходили строкову військову службу), право на одноразову грошову винагороду виникає виключно за умови безпосередньої участі у бойових діях строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на 13.02.2025, ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень пункту 4 Постанови № 153.

Суд звертає увагу, що абзац шостий пункту 4 Постанови № 153 у редакції Постанови № 942 від 30.07.2025 містить пряме посилання на те, що військовослужбовці додатково визначеної категорії повинні «відповідати вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту». Тобто абзац шостий не встановлює окремої, додаткової умови про обов`язкову наявність не менше шести місяців безпосередньої участі у бойових діях, а лише поширює дію абзацу другого на додаткову категорію осіб, які прийняті на службу за контрактом з числа строковиків.

Системне тлумачення положень пункту 4 Постанови № 153 дозволяє дійти висновку, що військовослужбовці, додатково визначені абзацом шостим пункту 4, після включення їх до кола осіб, які мають право на винагороду, набувають всіх прав, передбачених іншими абзацами цього пункту, у тому числі прав, передбачених абзацами третім та четвертим, які встановлюють особливості виплати винагороди залежно від тривалості участі у бойових діях та наявності або відсутності поранень.

Інше тлумачення положень абзаців другого, третього, четвертого та шостого пункту 4 Постанови № 153 призводило б до явної дискримінації військовослужбовців, які проходили строкову службу до повномасштабного вторгнення, а потім добровільно уклали контракт у воєнний час, у порівнянні з військовослужбовцями, які були вперше прийняті на службу за контрактом під час воєнного стану. Така дискримінація суперечила б принципу рівності перед законом, закріпленому в статті 24 Конституції України, а також меті прийняття Постанови № 153 – підвищення мотивації молоді до добровільної участі у захисті Вітчизни.

Принципи правової визначеності та правомірних очікувань вимагають, щоб норми права тлумачилися на користь військовослужбовців, які реально захищали Україну. Сам факт того, що позивач, проходячи строкову службу до введення воєнного стану, у віці до 25 років добровільно уклав контракт на проходження військової служби в Національній гвардії України під час воєнного стану та брав безпосередню участь у бойових діях, де отримав поранення під час захисту Вітчизни, свідчить про повну відповідність позивача цілям та змісту Постанови № 153.

Суд також звертає увагу на те, що зміни до Постанови № 153, внесені Постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942, мають за мету розширити коло осіб, які мають право на отримання одноразової грошової винагороди, а не звузити обсяг прав, які вже були гарантовані первинною редакцією Постанови № 153.

Тлумачення абзацу шостого пункту 4 у спосіб, який позбавляє нової категорії осіб права на пропорційну виплату (передбачену абзацом третім) або повну виплату при пораненні (передбачену абзацом четвертим), суперечило б самій меті прийняття Постанови № 942.

Окремо суд звертає увагу на те, що позивач, не лише брав безпосередню участь у бойових діях, а й отримав 15.07.2024 бойове травмування внаслідок мінометного обстрілу під час виконання бойового завдання у районі ведення воєнних (бойових) дій, що підтверджується довідкою про обставини травми № 235 від 25.07.2024.

Згідно з абзацом четвертим пункту 4 Постанови № 153 військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, винагорода виплачується в повному обсязі (1 млн. гривень).

При цьому суд враховує, що позивач у позовній заяві просить визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язати останнього нарахувати та виплатити йому одноразову грошову винагороду саме у розмірі, пропорційному часу проходження військової служби, із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених), а не в повному обсязі. Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Отже, оцінка обставин, які можуть свідчити про право позивача на отримання винагороди у повному обсязі на підставі абзацу четвертого пункту 4 Постанови № 153, виходить за межі позовних вимог. Водночас, наявність у позивача поранення, отриманого під час захисту Вітчизни, лише додатково підтверджує висновок суду про наявність у позивача права на одноразову грошову винагороду, передбачену пунктом 4 Постанови № 153, у тому числі у формі пропорційної виплати, передбаченої абзацом третім цього пункту.

За таких обставин відмова Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у нарахуванні та виплаті позивачу одноразової грошової винагороди, передбаченої пунктом 4 Постанови № 153, оформлена листом від 01.10.2025 № 50/02/12-4853-2025, є протиправною, а бездіяльність відповідача щодо такого нарахування та виплати – такою, що порушує права позивача.

Розрахунок суми винагороди, на яку має право позивач, здійснюється у відповідності до абзацу третього пункту 4 Постанови № 153 із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 висловив правову позицію, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення у правах.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Верховний Суд у постанові від 13 квітня 2023 року у справі № 757/30991/18-а (адміністративні провадження № К/990/10362/22, К/990/396/22) зазначив, що адміністративний суд, використовуючи всі надані йому процесуальним законом повноваження, з урахуванням фактичних обставин справи та положень законодавства, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав позивача, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій з боку відповідача – суб`єкта владних повноважень. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити негайне поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, призводити до потрібних (бажаних) позивачу результатів (наслідків).

Таким чином, ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду, передбачену пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153, у розмірі, пропорційному часу проходження військової служби, із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 та пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) одноразової грошової винагороди у відповідності до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11 лютого 2025 року № 153, у розмірі, пропорційному часу проходження військової служби, із розрахунку 1/6 від 1 млн гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) одноразову грошову винагороду відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11 лютого 2025 року № 153, у розмірі, пропорційному часу проходження військової служби, із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.