Рішення від 05 травня 2026 р. у справі №380/12991/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 травня 2026 рокусправа № 380/12991/25

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Кравців О.Р.,

за участю:

секретар судового засідання Горбунов О.С.,

від позивача Катрич З.-М.І.

від відповідача не прибув,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправними дій, стягнення моральної шкоди.

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі – позивач) з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач), в якому просить:

« 1. Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягають в утриманні громадянина України ОСОБА_1 у приміщенні цього ТЦК та СП у період з 16.06.2025 року по 19.06.2025 року (включно), спроби примусового направлення Позивача на медичний огляд ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 з позбавленням можливості без такого огляду покинути приміщення при ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходження медичного огляду у супроводі та під фактичним конвоєм представників при ІНФОРМАЦІЯ_2 , позбавлення Позивача можливості надати до ВЛК необхідні медичні документи щодо наявності у нього захворювань.

2. Стягнути на користь громадянина України ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 заподіяну моральну шкоду у розмірі 200000 (двісті тисяч) гривень 00 копійок.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь громадянина України ОСОБА_1 суму сплаченого ним судового збору у розмірі 2,422 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 60000 (шістдесяти тисяч) гривень 00 копійок (докази понесення цих витрат будуть подані суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України)».

Ухвалою суду від 01.07.2025 відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , про визнання протиправними дій, стягнення моральної шкоди /арк.спр. 62-63/.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2025 апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 , діючої на підставі ордера на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 01.07.2025 про відмову у відкритті провадження у справі №380/12991/25 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду /арк.спр. 91-100/.

Ухвалою суду від 27.10.2025 відкрито загальне позовне провадження у справі /арк.спр.10-110/.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що позивав вважає, що його примусове доставлення до приміщення територіального центру комплектування та соціальної підтримки, позбавлення волі та примусове проходження військово-лікарської комісії без надання можливості надати додаткові документи є незаконним позбавленням волі. Вказане свідчить про протиправність дій посадових осіб відповідача. Крім цього вказує, що описаними діями посадових осіб відповідача позивачу завдано істотних моральних страждань, порушивши фундаментальні стандарти поводження з особою, установлені як національним, так і міжнародним правом. Представник позивача зазначив, що позивачу завдано моральної шкоди, що проявилася у психоемоційних стражданнях, приниженні людської гідності, втраті душевної рівноваги та погіршенні стану психічного здоров`я. Виходячи з характеру та тривалості порушення конституційних прав, інтенсивності пережитих страждань, а також практики національних судів і ЄСПЛ щодо справедливого грошового відшкодування, представник позивача вказав, що позивач оцінює завдану йому моральну шкоду у 200000,00 грн.

Відповідач відзиву на позов у встановлений строк не подав. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (частина 6 статті 162 КАС України).

Представник позивача подав до суду клопотання про витребування доказів, в яких просив витребувати від Відділу поліції №1 Управління поліції №1 ГУ НП у Львівській області повні матеріали перевірок, відкритих за усними та письмовими зверненнями адвоката Катрич З.-М.І. від 16.06.2025 та 17.06.2025, повні матеріали перевірок, відкритих за усними зверненнями ОСОБА_3 від 18.06.2025 та 19.06.2025, усі подані під час зазначених перевірок письмові пояснення, рапорти, доповідні записки, службові записки, протоколи, аудіо- та відеоматеріали, що стосуються фактів затримання й перебування ОСОБА_1 у вказаний період /арк.спр.119, 123-124/.

У судовому засіданні 14.01.2026 представник позивача просив не розглядати клопотання про витребування доказів /арк.спр.154-155/.

Також представник позивача подав до суду додаткові пояснення, в яких вказав, що згідно з листами-відповідями Відділу поліції №1 Львівського районного управління поліції №1 ГУ НП у Львівській області №202709-2025 від 24.06.2025 та №268613-2025 від 20.08.2025 поліція, перевіривши звернення представника позивача - адвоката Катрич З.-М.І., щодо неправомірних дій представників ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо ОСОБА_1 , не встановила об`єктивних даних, які б свідчили про вчинення кримінального правопорушення, а тому викладені у ньому відомості не підлягали внесенню до ЄРДР у порядку, передбаченому статтею 214 КПК України /арк.спр. 138/.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов повністю, з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, явку уповноваженого представника не забезпечив. Жодних клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності до суду не подав.

Суд заслухав вступне слово представника позивача, з`ясував підстави позову, фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 , як вказує представник позивача у позовній заяві, 16.06.2025 прибув евакуаційним потягом на головний залізничний вокзал м. Львова. Представник позивача вказує, що після виходу з потягу невідомі «люди у військовій формі, без розпізнавальних знаків» не представилися, не надали жодних документів, що посвідчують особу та повноваження, не встановили особу позивача, не перевірили військово-облікові дані, не оформили процесуальних документів «силоміць заштовхали в мікроавтобус, заблокували двері» та доставили позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до талонів-повідомлень єдиного обліку №18277 та №18313 від представника позивача 16.06.2025 та 17.06.2025 надійшли повідомлення зі служби 102 про те, що позивача незаконно позбавили волі працівники РТЦК, вчиняють «психологічний тиск. Потребують СОГ».

Також у талонах-повідомленнях вказано, що 17.06.2025 у ВП із письмовою заявою звернувся ОСОБА_1 про те, що працівники ТЦК та СП «з його слів незаконно позбавили його волі та в подальшому сказала йому пройти ВЛК». Від представника позивача 17.06.2025 до ВП №1 надійшла заява, в якій просить прийняти «міри» до працівників РТЦК, які незаконно позбавили волі позивача та чинять на нього психологічний тиск.

Крім цього, до поліції звернулася ОСОБА_3 19.06.2025, просила допомогти випустити чоловіка.

Відділом поліції №1 Львівського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції у Львівській області на підставі вказаних звернень проведено перевірку.

Відповідно до довідки про результати проведеної перевірки за зверненнями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та долучених до неї матеріалів перевірка розпочата 16.06.2025 та закінчена 24.06.2025.

Так, зокрема до довідки долучено протоколи про прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення (або таке, що готується), пояснення від 16.06.2025, 17.06.2025, 19.06.2025. Відповідно до вказаних довідко позивач повідомив, що приїхав з м. Костянтинівка Донецької області на евакуаційному потягу. В одному протоколі позивач вказав, що «при виході з потяга», в іншому позивач вказав, що «біля ж.д. вокзалу», його зустріли люди у військовій та поліцейській формі, вимагали документи, позивач надав паспорт та тимчасове посвідчення військовозобов`язаного. В одному протоколі позивач вказав, що після надання документів його затримали, посадили в був, закрили двері. В іншому протоколі та поясненнях вказав, що його в грубій формі посадили в бус та заблокували вихід. Позивача привезли до ІНФОРМАЦІЯ_4 , запропонували пройти ВЛК, однак позивач відмовився. Вказав, що його насильно утримують та позбавили волі. Також в протоколах та поясненнях позивач вказував, що хоче пройти ВЛК у самостійно обрані ним дату, час та місце. Зазначив, що його обмежують в користуванні телефоном, «насильно» бажають відправити на ВЛК, спричиняють психологічний тиск, у разі відмови сказали, що «завтра отвезут на полигон без проходження ВЛК». Просив прийняти «міри» щодо працівників ТЦК.

За результатами проведеної перевірки звернень ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Відділом поліції №1 Львівського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції у Львівській області повідомлено позивача та його представника про те, що їх звернення зареєстровані в інформаційно-комунікаційній системі за №18277 від 16.06.2025, №18337, №18313 від 17.06.2025 та №18539, №18587 від 19.06.2025. Перевіркою доводів, викладених у заявах, не встановлено об`єктивних даних, які б свідчили про вчинення кримінального правопорушення, а тому викладені у ньому відомості не підлягають внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань в порядку, передбаченому статтею 214 КПК України. Також вказано, що при отримані відповіді від ІНФОРМАЦІЯ_5 буде прийнято остаточне рішення згідно з чинним законодавством, про що заявників повідомлять додатково.

До довідки долучено відповідь ІНФОРМАЦІЯ_6 на запит начальника ВП №1 ЛРУП ГУ НП у Львівській області, відповідно до якої за результатами проведеної перевірки фактів порушення вимог мобілізаційного законодавства посадовими особами територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки м. Львова та Львівської області щодо ОСОБА_1 не встановлено. Повідомлено, що звернення ОСОБА_1 та адвоката Катрич З.-М.І. мають систематичний характер та надходять у великій кількості від різних осіб з ідентичним змістом, які разом із супровідним листом надіслані до Служби безпеки України. До відповіді долучено копії листів до Служби безпеки України.

Відділом поліції №1 Львівського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції у Львівській області додатково повідомлено позивача та його представника про те, що в ході розгляду звернень з метою перевірки викладених фактів та встановлення всіх обставин звернення скеровувалися до ІНФОРМАЦІЯ_5 . ІНФОРМАЦІЯ_7 надано відповідь, відповідно до якої фактів порушень чинного законодавства України посадовими особами територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки м. Львова та Львівської області щодо позивача не встановлено. Підстав для вжиття додаткових заходів реагування немає.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.

Вирішуючи спір, суд застосовує такі норми права.

Завданням адміністративного судочинства України відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (частина 1).

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України (частина 2).

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який діє до сьогодні.

Військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (далі – Закон №2232-XII). Також, Закон №2232-XII визначає загальні засади проходження військової служби в Україні.

Статтею 1 Закону №2232-XII встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі – Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу». Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Військовий обов`язок не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина 5 статті 1 Закону №2232-XII).

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Пунктами 1, 4 Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 передбачено, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1,17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президентом України постановлено: оголосити та провести загальну мобілізацію (далі - мобілізація); мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва; мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом; призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Згідно з статтею 11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі – Закон №3543-XII) відповідно до повноважень, визначених Конституцією України, Президент України: приймає рішення про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію та про демобілізацію із внесенням їх на затвердження Верховною Радою України.

Частиною 2 статті 4 Закону №3543-XII передбачено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Відповідно до частин 1, 2 статті 14 Закону №2232-XII взяття громадян України на військовий облік призовників проводиться з метою визначення наявних людських ресурсів, ступеня їх придатності до військової служби, встановлення освітнього рівня, здобутої спеціальності або професії, рівня фізичної підготовки, вивчення особистих якостей. Взяття громадян України на військовий облік призовників здійснюється у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.

Пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі – Положення №154, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з пунктом 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, окрім іншого:

ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам;

звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції щодо доставлення до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення;

розглядають справи (цілодобово під час проведення мобілізації та/або у період воєнного стану) про адміністративні правопорушення та накладають адміністративні стягнення відповідно та з дотриманням Кодексу України про адміністративні правопорушення;

виконують інші функції відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 9-1 Порядку №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки мають право на здійснення (у період проведення мобілізації (крім цільової) заходів з перевірки військово-облікових документів громадян чоловічої статі віком від 18 до 60 років.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі – Порядок №560, у редакції чинні на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 50 Порядку №560 право на перевірку військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) у резервістів та військовозобов`язаних під час мобілізації надається представникам територіального центру комплектування та соціальної підтримки, уповноваженим вручати повістки (далі - уповноважені представники).

Згідно з пунктом 51 Порядку №560 перевірка військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) у громадян чоловічої статі віком від 18 до 60 років може здійснюватися, зокрема, за місцем проживання, роботи, навчання, у громадських місцях, громадських будинках та спорудах, місцях масового скупчення людей, на пунктах пропуску (блок-постах) - уповноваженими представниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або поліцейськими.

З викладених положень Порядку №154 та Порядку №560 висновується, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у період проведення мобілізації мають право здійснювати перевірку військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) громадян чоловічої статі віком від 18 до 60 років, зокрема, у громадських місцях, громадських будинках та спорудах, місцях масового скупчення людей.

При цьому, частиною 6 статті 22 Закону №3543-XII встановлено, що у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ та пред`являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського.

Відповідно до змісту протоколів про прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення (або таке, що готується) та пояснення від 16.06.2025, 17.06.2025, 19.06.2025 працівники територіального центру комплектування та соціальної підтримки та поліцейські в одному протоколі «при виході з потяга», в іншому «біля ж.д. вокзалу» вимагали надати документи, а позивач надав їм паспорт та тимчасове посвідчення військовозобов`язаного.

Отже, перебуваючи на території залізничного вокзалу працівники територіального центу комплектування та соціальної підтримки та поліцейські мали право здійснити перевірку військово-облікового документа позивача, а позивач в силу приписів статті 22 Закону №3543-XII зобов`язаний надати такий документ на їх вимогу.

Суд звертає увагу, що у позовній заяві представник позивача вказав, що працівниками ТЦК та поліції не встановлювалася особа позивача та не проводилася перевірка військово-облікового документа. Наполягає, що обставини порушення прав позивача зафіксовані в талонах-повідомленнях єдиного обліку №18277 від 17.06.2025 та №18313 від 17.06.2025.

Однак суд дослідив зміст протоколів про прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення (або таке, що готується) та пояснення від 16.06.2025, 17.06.2025, 19.06.2025, в яких позивач спростував доводи представника позивача.

Тобто, доводи представника позивача спростовано поясненнями самого ж позивача, які він надавав під час перевірки ВП №1 ЛРУП ГУ НП у Львівській області за зверненнями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Щодо доводів представника позивача про те, що працівники ТЦК та СП та поліцейські не представилися та не надали документи, що посвідчують особиу та повноваження, слід зазначити, що представник позивача також наполягає, що обставини порушення прав позивача зафіксовані в талонах-повідомленнях єдиного обліку №18277 від 17.06.2025 та №18313 від 17.06.2025.

Відповідно до статті 54 Порядку №560 під час перевірки військово-облікового документа уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки зобов`язаний назвати своє прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності), посаду, а також пред`явити службове посвідчення особи, уповноваженої вручати повістки, разом з паспортом громадянина України (посвідченням офіцера, військовим квитком).

Так, у протоколах та поясненнях позивач вказав, що працівники ТЦК та СП не представлялися.

Вказані обставини перевірялися під час перевірки ВП №1 ЛРУП ГУ НП у Львівській області за зверненнями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Проте за результатами проведеної перевірки ні поліція, ні ІНФОРМАЦІЯ_8 не встановили порушень чинного законодавства працівниками ТЦК та СП щодо ОСОБА_1 .

Водночас представник позивача будь-яких інших доказів, що підтверджують доводи в цій частині, до суду не надав.

Суд встановив, що після перевірки документів позивача його доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою проходженні військово-лікарської комісії та, як вказує позивач у протоколах та поясненнях, для встановлення особи.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 22 Закону №3543-XII громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби, згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Також, частиною 10 статті 1 Закону №2232-XII передбачено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.

Відповідно до частини 5 статті 22 Закону №3543-XII особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України.

Питання військово-лікарської експертизи вирішуються спеціальним законодавством, а саме - Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 (далі – Положення №402, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 1.2 Розділу І Положення №402 передбачено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Військово-лікарська експертиза - це:

медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців, які проходять базову військову службу); військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби;

визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ;

встановлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів, осіб, звільнених з військової служби, а також причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), які призвели до смерті військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби.

З викладених положень законодавства слід виснувати, що громадяни України зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Відмова же від проходження військово-лікарської комісії суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки це є обов`язок, а не право особи.

Відповідно до змісту протоколів про прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення (або таке, що готується) та пояснення від 16.06.2025, 17.06.2025, 19.06.2025 позивач відмовився проходити військово-лікарську комісію та вказав, що бажає пройти військово-лікарську комісію у самостійно обрані ним дату, час та місце.

Проте суд зауважує, що відповідно до положень статті 22 Закону №3543-XII та частини 10 статті 1 Закону №2232-XII проходження військово-лікарської комісії здійснюється не за бажанням особи, а за рішенням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або військово-лікарської комісії.

Представником позивача не надано до суду доказів того, що під час дії воєнного стану у державі, з метою виконання конституційного обов`язку по захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, та на виконання приписів мобілізаційних законів та Порядку №560, позивачем виконано обов`язок щодо проходження медичного огляду з метою визначення його придатності до військової служби. Жодних відомостей про проходження військово-лікарської комісії представник позивача до суду не надав.

При цьому, позивач вказував, що його нібито примушували до проходження військово-лікарської комісії, погрожували направити на полігон без проходження військово-лікарської комісії та чинили психологічний тиск.

Однак слід звернути увагу, що у справі відсутні будь-які належні та допустимі докази того, що позивачу без його згоди проведено військово-лікарську комісію. Також немає доказів, які б підтверджували прийняття відповідного наказу про призов позивача на військову службу по мобілізації, направлення позивача для проходження базової військової служби та зарахування до списків відповідної військової частини.

Щодо доводів представника позивача про «незаконне позбавлення волі» позивача, зафіксовано в талонах-повідомленнях єдиного обліку №18277 від 17.06.2025 та №18313 від 17.06.2025, суд зазначає таке.

У позовній заяві представник позивача вказує, що працівника ТЦК та СП порушено статтю 146 КК України, оскільки позивача фактично утримували без жодного процесуального статусу і без складення передбачених законом документів.

Суд звертає увагу, що відмовляючи у відкритті провадження у цій справі суд вказував представнику позивача, що позивач уже подав до правоохоронних органів повідомлення щодо вчинення службовими особами відповідача протиправних дій, які можуть мати ознаки кримінальних правопорушень, передбачених приписами Кримінального кодексу України.

Порядок дій слідчого, дізнавача, прокурора після отримання подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення встановлені приписами статті 214 Кримінального процесуального кодексу України.

Оскільки вимоги позивача стосуються питання наявності або відсутності складу кримінального правопорушення у діях посадових осіб відповідача, такі підлягають розгляду в порядку кримінального судочинства.

При цьому, до суду надано довідку про результати проведеної перевірки за зверненнями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та долучених до неї матеріалів, яка розпочата 16.06.2025 та закінчена 24.06.2025.

Після проведеної перевірки позивача та представника позивача повідомлено, що листом від їх звернення зареєстровані в інформаційно-комунікаційній системі за №18277 від 16.06.2025, №18337, №18313 від 17.06.2025 та №18539, №18587 від 19.06.2025. Перевіркою доводів, викладених у заявах, не встановлено об`єктивних даних, які б свідчили про вчинення кримінального правопорушення, а тому, викладені у ньому відомості не підлягають внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань в порядку, передбаченому статтею 214 КПК України. Також вказано, що при отримані відповіді від ІНФОРМАЦІЯ_5 буде прийнято остаточне рішення згідно з чинним законодавством, про що заявників повідомлять додатково.

Згідно з відповіддю ІНФОРМАЦІЯ_6 на запит начальника ВП №1 ЛРУП ГУ НП у Львівській області за результатами проведеної перевірки фактів порушення вимог мобілізаційного законодавства посадовими особами територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки м. Львова та Львівської області щодо ОСОБА_1 не встановлено. Повідомлено, що звернення ОСОБА_1 та адвокат Катрич З.-М.І. мають систематичний характер та надходять у великій кількості від різних осіб з ідентичним змістом, які разом із супровідним листом надіслані до Служби безпеки України.

Додатково ВП №1 ЛРУП ГУ НП у Львівській області повідомило позивача та представника позивача, що в ході розгляду звернень з метою перевірки викладених фактів та встановлення всіх обставин звернення скеровувалися до ІНФОРМАЦІЯ_5 . ІНФОРМАЦІЯ_7 надано відповідь, відповідно до якої фактів порушень чинного законодавства України посадовими особами територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки м. Львова та Львівської області щодо позивача не встановлено. Підстав для вжиття додаткових заходів реагування немає.

Тобто, ВП №1 ЛРУП ГУ НП у Львівській області здійснено перевірку звернень позивача та його представника, за результатами проведення якої уповноважений орган не встановив об`єктивних даних, які б свідчили про вчинення кримінального правопорушення та відсутність підстав для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань в порядку, передбаченому статтею 214 КПК України.

Суд зазначає, що оскарження рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та право на оскарження регулюються Кримінального процесуального кодексу України, зокрема статтею 303 вказаного Кодексу.

При цьому, відповідно до статті 306 КПК України адміністративний суд не уповноважений здійснювати розгляд скарг поданих на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора.

Суд звертає увагу, що положенням частини 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, згідно з частиною 2 цієї ж статті на відповідача лише покладено обов`язок щодо доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Таким чином, засади змагальності покладають на позивача обов`язок довести суду правомірність вимог, викладених у позовній заяві.

Однак за обставин цієї справи представник позивача надав до суду або докази, які спростовують доводи та обставини, викладені у позовній заяві, або ж не надав взагалі доказів на підтвердження викладених у позовній заяві доводів.

З огляду на встановлені обставини справи суд висновує про відсутність правових підстав для визнання протиправними дій посадових осіб відповідача, оскільки доводи представника позивача не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача завданої моральної шкоди в сумі 200000,00 грн, суд зазначає таке.

Як зазначено у пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною 3 статті 23 ЦК України передбачено, що якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Так, у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» вказано, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частина 4 статті 23 ЦК України).

Відповідно до частин 1 статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Вирішуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди слід надавати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, чи існує причинний зв`язок, чи обґрунтовано грошовий вираз заявленої шкоди та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині. Ці обставини входять до предмету доказування у справі.

Верховний суд у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (пункт 51 мотивувальної частини).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (пункт 53 мотивувальної частини).

Суд зазначає, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки завдана моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами.

У справі, що розглядається представник позивача покликається на те, що позивачу завдано моральної шкоди, що проявилася у психоемоційних стражданнях, приниженні людської гідності, втраті душевної рівноваги та погіршенні стану психічного здоров`я.

Суму завданої моральної шкоди представником позивача розрахована виходячи з характеру та тривалості порушення конституційних прав, інтенсивності пережитих страждань, а також практики національних судів і ЄСПЛ щодо справедливого грошового відшкодування та склала 200000,00 грн.

Суд звертає увагу, що обов`язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди є встановлення протиправності у таких діях суб`єкта владних повноважень.

Однак під час розгляду справи суд не встановив факту порушення прав позивача діями відповідача, що відповідно свідчить про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.

Приписами статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог. Отже, у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Відповідно до положень статті 139 КАС України позивачу, якому у задоволенні позову відмовлено повністю, повернення судових витрат не передбачено.

Керуючись статтями 2, 8-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 293, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судовий збір покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

У судовому засідання проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 13.05.2026.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).

Суддя Кравців Олег Романович