Рішення від 12 травня 2026 р. у справі №380/22693/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2026 рокусправа № 380/22693/25

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби про визнання протиправним та скасування рішення, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про відкликання посвідки на тимчасове проживання на території України від 15.09.2025 № НОМЕР_1 громадянину Республіки Азербайжан, ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 22.04.2025 йому як громадянину Азербайджану була оформлена посвідка на тимчасове проживання № НОМЕР_2 з терміном дії до 20.04.2026 на підставі звернення Молодіжної громадської організації «Молодіжна спільнота «ЮНКОР» щодо задіяння його в якості волонтера. Про прийняте рішення про відкликання посвідки позивач дізнався лише 13.11.2025 після особистого звернення до ЗМУ ДМС, оскільки копії рішення поштою не отримував. Позивач вважає оскаржуване рішення безпідставним та таким, що суперечить нормам чинного законодавства, оскільки причиною відкликання зазначено лист СБУ, проте відповідач не встановив, які саме конкретні протиправні дії позивача стали підставою для відкликання посвідки. На думку позивача, відповідач не довів, що за час перебування позивача на території України з`явились обставини, які б слугували підставою для скасування дозволу на імміграцію, передбачені статтею 12 Закону України «Про імміграцію». Крім того, позивача ніхто не викликав для надання пояснень, а оскаржуване рішення було ухвалене без повідомлення позивача, що, на його переконання, свідчить про невиконання територіальними органами і підрозділами ДМС України всіх дій, спрямованих на повне та всебічне вивчення та оцінку всіх документів та матеріалів.

Ухвалою судді від 24.11.2025 року в справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 05.01.2026 у задоволенні заяви відповідача про закриття провадження відмовлено; клопотання представника відповідача про заміну відповідача у справі задовольнити. Замінено відповідача у справі – Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області (код ЄДРПОУ 37831493) на його правонаступника – Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби (79007, м. Львів, вул. Січових Стрільців, буд. 11; код ЄДРПОУ 45870769).

Ухвалою суду від 05.01.2026 витребувано додаткові докази у справі.

Ухвалою суду від 13.05.2026 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення третьої особи.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперив в повному обсязі. Відповідач зазначив, що рішення про відкликання посвідки прийнято в межах повноважень та відповідно до підпункту 3 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322, на підставі листа УСБУ у Львівській області від 09.09.2025 № 62.01-62/2.3-850, в якому повідомлено про наявність підстав для прийняття рішення суб`єкта владних повноважень щодо міграційного статусу іноземця, а саме встановлення того, що фактично волонтерська діяльність позивачем не здійснюється, натомість іноземець перебуває під впливом та контролем окремих громадян Азербайджану, котрі мали неодноразові контакти з кримінальними елементами, що створює передумови для залучення іноземця в діяннях всупереч законодавства України. Відповідач посилається на те, що Служба безпеки України наділена виключною компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенційних) національній безпеці, тому міграційний орган не має обов`язку перевіряти змістовну обґрунтованість висновку СБУ. У Порядку № 322 відсутній обов`язок органу ДМС викликати іноземця перед прийняттям рішення про відкликання посвідки. Копію рішення про відкликання посвідки 16.09.2025 листом № 4601.8.2-4633/46.2-25 надіслано позивачу за адресою, вказаною ним у заяві-анкеті, проте поштове відправлення повернулось до ЗМУ ДМС за закінченням терміну зберігання. Крім того, на адресу суду відповідачем долучено докази того, що 05.11.2025 на позивача складено адміністративний протокол за частиною 2 статті 203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу за проживання на території України за недійсними документами. Окремо відповідач звертає увагу, що норми, на які посилається позивач (зокрема, статті 12, 12-1 Закону України «Про імміграцію»), регулюють відносини щодо скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, які не є предметом цього спору, оскільки позивач отримував саме посвідку на тимчасове проживання.

Розглянувши позов, відзив на позовну заяву, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Азербайджанської Республіки, що підтверджується паспортом № НОМЕР_3 , типу РС, виданим 15.02.2025 Міністерством внутрішніх справ Азербайджанської Республіки, дійсним до 14.02.2035.

Відповідно до посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_2 , виданої 22.04.2025 органом 4601, позивачу було оформлено посвідку на тимчасове проживання на підставі видачі 04/10, з датою закінчення строку дії 20.04.2026.

Підставою для оформлення посвідки на тимчасове проживання слугувало зобов`язання приймаючої сторони щодо отримання іноземцю чи особі без громадянства посвідки на тимчасове проживання № 39 від 11.04.2025, надане Молодіжною громадською організацією «Молодіжна спільнота «ЮНКОР» (код ЄДРПОУ 40115522, керівник Макарчук Галина Михайлівна, юридична адреса: Львівська область, м. Львів, вул. Замкнена, 9, каб. 12), яка є внесеною до переліку організацій, що можуть здійснювати волонтерську діяльність згідно з Законом України «Про волонтерську діяльність», з відповідним клопотанням про задіяння іноземця в якості волонтера в діяльності та підтримці громадської організації.

Листом УСБУ у Львівській області від 09.09.2025 № 62.01-62/2.3-850 «Щодо відкликання або визнання недійсною посвідки на тимчасове проживання в Україні» Західне міжрегіональне управління ДМС повідомлено, що в межах законодавчо визначених повноважень в ході проведення 05.09.2025 антитерористичного контррозвідувального заходу (розпорядження керівника зони ТРО № 3 з Територіальної оборони № 377 від 28.08.2025) у локації масового скупчення ВПО, а також іноземних громадян з країн колишнього СРСР – на оптовому ринку сільськогосподарської продукції «Шувар» (м. Львів, вул. Хуторівка, 4-Б), встановлений громадянин Азербайджану – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В ході контррозвідувальної перевірки встановлені дані, що є підставою для відкликання або визнання недійсною посвідки на тимчасове проживання в Україні відповідно до пункту 63 Порядку № 322. Зокрема, встановлено, що ОСОБА_2 під час перебування в Україні без офіційної реєстрації як ФОП та працевлаштування, сплати податків працює в торговельній сфері на ринку «Шувар», знає та спілкується виключно азербайджанською мовою. Волонтерську діяльність, яка визначена статтею 1 Закону України «Про волонтерську діяльність» як роботи та послуги, що безоплатно виконуються і надаються волонтерами, фактично не проводить, керівника організації не знає, контактів з нею не мав, про діяльність МГО «Молодіжна спільнота «ЮНКОР» по наданню допомоги ЗС України не обізнаний. Згідно з наявними даними, ОСОБА_2 має знайомих в Азербайджані, котрі проживають там та виїздять до теперішнього часу до рф. Також на території Львівщини перебуває під впливом та контролем окремих громадян Азербайджану, котрі мали неодноразові контакти з кримінальними елементами, що створює передумови для залучення іноземця в діяннях всупереч законодавства України. Таким чином, дії ОСОБА_1 , поряд з наданням недостовірної інформації до ЗМУ ДМС щодо проведення волонтерської діяльності, загрожують національній безпеці держави, що визначені статтею 1 Закону України «Про основи національної безпеки України».

На підставі вказаного листа УСБУ у Львівській області рішенням ЗМУ ДМС від 15.09.2025 № 460112000003872 на підставі підпункту 3 пункту 63 Порядку № 322 відкликано посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_2 , видану позивачу.

Листом ЗМУ ДМС від 16.09.2025 № 4601.8.2-4633/46.2-25 копію рішення про відкликання посвідки на тимчасове проживання за адресою, вказаною в заяві-анкеті при подачі документів щодо оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні ( АДРЕСА_1 ), направлено позивачу. Зазначений лист повернувся до ЗМУ ДМС за закінченням терміну зберігання.

Листом ЗМУ ДМС від 16.09.2025 № 4601.8.2-4635/46.2-25 повідомлено УСБУ у Львівській області про прийняте рішення.

05.11.2025 співробітниками УСБУ у Львівській області прийнято рішення про примусове повернення за межі України громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із зобов`язанням покинути територію України у термін до 15.11.2025.

Не погоджуючись із рішенням про відкликання посвідки на тимчасове проживання від 15.09.2025 № НОМЕР_1 , позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи спір, суд керується таким.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 26 Конституції України гарантовано, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України від 22.09.2011 № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі – Закон № 3773-VI).

Відповідно до пункту 18 частини 1 статті 1 Закону № 3773-VI посвідка на тимчасове проживання – документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Згідно з частиною 10 статті 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою участі в міжнародних та регіональних волонтерських програмах чи участі в діяльності організацій та установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів відповідно до Закону України «Про волонтерську діяльність», інформація про які розміщена на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері волонтерської діяльності, отримали посвідку на тимчасове проживання та здійснюють волонтерську діяльність на базі зазначених організацій та установ, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період провадження такої діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання (далі – Порядок № 322).

Відповідно до підпункту 3 пункту 63 Порядку № 322 (у редакції, чинній на день прийняття оскаржуваного рішення) посвідка відкликається ДМС або територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Згідно з пунктом 64 Порядку № 322 рішення про відкликання або визнання недійсною посвідки приймається Головою ДМС або уповноваженою ним особою, керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її відкликання або визнання недійсною.

Відповідно до пункту 65 Порядку № 322 копія рішення про відкликання або визнання недійсною посвідки із зазначенням причин її відкликання або визнання недійсною надсилається ДМС, територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства на адресу особистої електронної пошти або рекомендованим листом (у разі відсутності електронної пошти) невідкладно, а за наявності обґрунтованих причин - не пізніше трьох робочих днів з дня його прийняття.

За приписами пункту 68 Порядку № 322 іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про відкликання або визнання недійсною посвідки, повинні здати посвідку, зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України в семиденний строк з дня отримання копії такого рішення (крім випадків, визначених підпунктами 2, 5, 9-11 пункту 63 цього Порядку).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Службу безпеки України» Служба безпеки України – державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про національну безпеку України» Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина: 1) протидію розвідувально-підривній діяльності проти України; 2) боротьбу з тероризмом; 3) контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, інформаційної безпеки держави, об`єктів критичної інфраструктури; 4) охорону державної таємниці.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» метою контррозвідувальної діяльності є попередження, своєчасне виявлення і запобігання зовнішнім та внутрішнім загрозам безпеці України, припинення розвідувальних, терористичних та інших протиправних посягань спеціальних служб іноземних держав, а також організацій, окремих груп та осіб на державну безпеку України, усунення умов, що їм сприяють, та причин їх виникнення.

Аналіз наведених норм свідчить, що саме Служба безпеки України, як державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, наділена компетенцією щодо встановлення та оцінювання загроз національній безпеці, які становлять дії конкретних осіб, в тому числі іноземців. Метою контррозвідувальної діяльності є, перш за все, попередження вчинення протиправних діянь, тоді як завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України. Наявність даних в Єдиному реєстрі досудових розслідувань є наслідком саме оперативно-розшукової діяльності, контррозвідувальні ж заходи здійснюються СБУ до вчинення протиправних дій, з метою їхнього недопущення.

Верховний Суд у постанові від 31 травня 2023 року у справі № 600/6944/21-а сформулював правовий висновок про те, що СБУ, як державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України, наділена виключною компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення, спрямоване, крім іншого, на попередження загроз, прямий або опосередкований вплив на фактори запобігання їх виникненню, а також локалізацію та усунення загроз.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року у справі № 600/6944/21-а.

У силу приписів частини 5 статті 242 КАС України такі правові позиції враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.

Отже, інформація, викладена у листі УСБУ у Львівській області від 09.09.2025 № 62.01-62/2.3-850, що став підставою для прийняття оскаржуваного рішення, є результатом контррозвідувальної діяльності та зумовлена її метою – попередження загроз національній безпеці. З огляду на превентивний характер таких заходів, Служба безпеки України не має обов`язку доводити факт вчинення іноземцем кримінально караних дій чи дій, безпосередньо спрямованих на заподіяння шкоди національній безпеці, тим більше з огляду на поточну національну безпекову ситуацію на території України в умовах правового режиму воєнного стану. Відповідно, і міграційний орган, отримавши таке інформування від уповноваженого державного органу, не наділений компетенцією переоцінювати наявність чи відсутність загроз національній безпеці, що становлять дії іноземця.

Враховуючи поточну безпекову ситуацію на території України в умовах правового режиму воєнного стану, всі наявні відомості, що стосуються позивача та пов`язані з ним, обґрунтовано враховані ЗМУ ДМС з оцінкою реальних та потенційних загроз, які впливають або можуть вплинути на державну та національну безпеку України.

Окрім того, суд бере до уваги, що в провадженні Восьмого апеляційного адміністративного суду перебувала справа № 380/22686/25 за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення першого заступника начальника Управління Служби безпеки України у Львівській області від 05.11.2025 про примусове повернення за межі України громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що базувалось на тих самих фактичних обставинах, які стали підставою для прийняття оскаржуваного у даній справі рішення.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року у справі № 380/22686/25 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 лютого 2026 року у справі № 380/22686/25 – без змін. Зазначеною постановою фактично констатовано законність дій Управління Служби безпеки України у Львівській області, а також зроблено висновки про те, що в умовах воєнного стану дії іноземця, який використав підставу для перебування у країні здійснення ним волонтерської діяльності, та який такої фактично не проводив жодним чином, надають обґрунтовані підстави для органів, уповноважених на захист держави та її мешканців, у даному випадку посадових осіб Служби безпеки України, вирішувати питання про доцільність та наявність законних підстав перебування такої особи на території держави.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Хоча в межах справи № 380/22686/25 досліджувалось рішення іншого суб`єкта владних повноважень (УСБУ у Львівській області), однак фактичні обставини, на яких ґрунтується оскаржуване в даній справі рішення ЗМУ ДМС (зокрема, факт фіктивності задіяння позивача як волонтера, контакти з особами, що мають зв`язки з кримінальними елементами, перебування позивача в Україні в порушення міграційного законодавства тощо), вже були предметом дослідження і отримали відповідну правову оцінку у вказаній справі.

Щодо доводів позивача про те, що відповідач не встановив, які саме конкретні протиправні дії позивача стали підставою для відкликання посвідки, суд зазначає таке.

Підпункт 3 пункту 63 Порядку № 322 не пов`язує можливість відкликання посвідки на тимчасове проживання з обов`язковою попередньою фіксацією факту вчинення іноземцем конкретних протиправних дій, з якими пов`язується настання відповідальності, передбаченої Кримінальним кодексом України чи Кодексом України про адміністративні правопорушення. Достатньою підставою для відкликання посвідки на тимчасове проживання є встановлення компетентним державним органом (у даному випадку – Службою безпеки України) обставин, що в сукупності свідчать про загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України, що випливають із поведінки та зв`язків іноземця.

Як убачається з матеріалів справи, такими обставинами стали: фіктивний характер залучення позивача в якості волонтера до МГО «Молодіжна спільнота «ЮНКОР» (за обставин, коли позивач не знайомий з керівником організації, не обізнаний про її діяльність, фактично не здійснює і не має наміру здійснювати волонтерську діяльність), здійснення позивачем фактично торговельної діяльності без офіційного працевлаштування, реєстрації як ФОП та сплати податків, перебування позивача під впливом громадян, які мали неодноразові контакти з кримінальними елементами, а також наявність контактів з особами, які виїздять до російської федерації – держави, яка здійснює збройну агресію проти України. Вказані обставини в їх сукупності, за оцінкою СБУ як органу, наділеного виключною компетенцією у цій сфері, складають загрозу національній безпеці України, що повністю узгоджується з диспозицією підпункту 3 пункту 63 Порядку № 322.

Щодо доводів позивача про те, що відповідач не довів появу обставин, які б слугували підставою для скасування дозволу на імміграцію, передбачених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», а також доводів з посиланням на Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983, то суд зазначає таке.

Згідно з преамбулою Закону України «Про імміграцію» цей Закон визначає умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства. Імміграція – це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону № 2491-III іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Таким чином, інститут імміграції та дозволу на імміграцію (з наступним оформленням посвідки на постійне проживання) є самостійним інститутом міграційного права, що відрізняється від інституту тимчасового проживання на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання. Регулювання видачі, відкликання, скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, з одного боку, та видачі і відкликання посвідки на тимчасове проживання, з іншого боку, здійснюється різними нормативно-правовими актами – Законом України «Про імміграцію» і Порядком, затвердженим постановою КМУ від 26.12.2002 № 1983, для першого, та статтею 4 Закону № 3773-VI і Порядком № 322 – для другого.

Як слідує з матеріалів справи, позивач не отримував та не звертався за отриманням дозволу на імміграцію до ЗМУ ДМС; йому видавалась саме посвідка на тимчасове проживання № НОМЕР_2 від 22.04.2025.

Таким чином, посилання позивача в обґрунтування своїх вимог на положення Закону України «Про імміграцію», правові позиції Верховного Суду щодо скасування дозволу на імміграцію (зокрема, постанови від 13.11.2019 у справі № 815/3651/17, від 13.06.2019 у справі № 825/2971/14, від 10.06.2022 у справі № 640/13572/20), а також на Порядок, затверджений постановою КМУ від 26.12.2002 № 1983, є помилковими та не стосуються предмета спору.

Щодо доводів позивача про те, що його ніхто не викликав для надання пояснень перед прийняттям оскаржуваного рішення, та про те, що оскаржуване рішення було ухвалене без повідомлення позивача, суд зазначає таке.

Порядок № 322 не передбачає обов`язку органу ДМС попередньо викликати іноземця для надання пояснень перед прийняттям рішення про відкликання посвідки на тимчасове проживання. Не передбачено також обов`язку проведення відповідним органом ДМС самостійного дослідження обставин, що стали підставою для інформування з боку Служби безпеки України. Виходячи з принципу розподілу компетенції між органами державної влади, міграційний орган приймає рішення про відкликання посвідки за наявності визначеної законом підстави, у даному випадку – інформування СБУ як спеціально уповноваженого у сфері забезпечення національної безпеки органу.

Щодо отримання позивачем копії рішення, то згідно з матеріалами справи відповідач у спосіб, передбачений пунктом 65 Порядку № 322, направив копію рішення про відкликання посвідки рекомендованим листом на адресу, яку позивач самостійно зазначив у заяві-анкеті при оформленні посвідки на тимчасове проживання ( АДРЕСА_1 ). Те, що поштове відправлення повернулось до відповідача за закінченням терміну зберігання, не свідчить про порушення відповідачем порядку повідомлення позивача, а є наслідком неотримання позивачем поштової кореспонденції за наданою ним самим адресою. Право позивача на оскарження рішення в судовому порядку при цьому не порушено, що підтверджується самим фактом звернення позивача з цим позовом до суду.

Крім того, суд звертає увагу, що зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач безпосередньо звернувся до ЗМУ ДМС 13.11.2025 та отримав копію оскаржуваного рішення, тобто реалізував своє право на ознайомлення з рішенням та подальше його оскарження.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши оскаржуване рішення на відповідність наведеним критеріям, суд приходить до висновку, що таке рішення прийнято відповідачем на підставі та у межах повноважень, наданих йому Порядком № 322; з дотриманням процедури, передбаченої пунктом 64 цього Порядку (рішення прийнято в межах п`яти робочих днів з дня надходження відомостей від СБУ – 09.09.2025 надійшов лист, 15.09.2025 прийнято рішення); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мали значення для його прийняття, в тому числі інформування СБУ як органу, уповноваженого надавати оцінку загрозам національній безпеці; пропорційно меті захисту національної безпеки в умовах правового режиму воєнного стану.

Відповідно до висновку, сформованого у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Аналогічний висновок сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 802/2474/17-а.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що позивач не довів порушення своїх прав, свобод чи інтересів оскаржуваним рішенням, а відповідач, у свою чергу, надав достатні докази правомірності прийнятого ним рішення.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частинами 1, 2 статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (частина перша статті 90 КАС України).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, понесені позивачем судові витрати у виді судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

в и р і ш и в:

у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.