Рішення від 14 травня 2026 р. у справі №300/1420/26 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2026 р. справа № 300/1420/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого діє Лісодід Олег Валентинович до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

Лісодід Олег Валентинович звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 06.02.2026 на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 позивачем направлено засобами поштового зв`язку рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставини відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Проте, жодного рішення за наслідками розгляду рапорту відповідачем не прийнято. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач своїм правом на подання відзиву, скористався, який подано до суду 22.04.2026. У відзиві на позов представник відповідача проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні з підстав недотримання позивачем порядку подання рапорту. Крім того, вказує на ту обставину, що позивач на даний час визнаний таким, що самовільно залишив військову частину, що також унеможливлює розгляд поданого ним рапорту.

У відповіді на відзив, яка надійшла на адресу суду 28.04.2026, представник позивача позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити.

Відповідач своїм правом на подання заперечення не скористався.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, дослідивши та оцінивши докази, встановив таке.

ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

06.02.2026 на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 позивачем направлено засобами поштового зв`язку рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставини відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" разом з додатками (а.с.6-24).

Проте, жодного рішення за наслідками розгляду рапорту відповідачем не прийнято.

Вважаючи таку бездіяльність протиправною, представник позивача звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Згідно з п.3 ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Отже, положеннями Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" встановлено, що для звільнення з військової служби військовослужбовець має довести відсутність у матері позивача інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати за нею постійний догляд, або неможливості здійснення постійного догляду за матір`ю позивача такими особами через їх самостійну потребу в постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Згідно з п.233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджених указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008) військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до п.14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби.

Так, позивачем подано відповідачу рапорт про звільнення з військової служби у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи.

Однак, відповідачем не прийнято жодного рішення за результатами розгляду такого рапорту.

Заперечуючи проти позову відповідач вказує на необхідність подання позивачем доведення (не доведення) позивачем акту обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затверджений керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Суд зазначає, що Додатком 19 до Інструкції №170 визначено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.

Відповідно до пп. 28 п. 5 Додатку 19 до Інструкції №170 при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини, а саме у разі необхідності здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я подаються:

- один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): інвалідність такої особи, її потребу в постійному догляді, перебування під арештом (крім домашнього арешту), відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

З аналізу вказаної норми вбачається, що конкретного документу, який підтверджує відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня спорідненості не визначено.

Однак, необхідний перелік документів повинен бути повним та достатнім для встановлення наявності чи відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня спорідненості з метою вирішення питання наявності правових підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби відповідно до п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Водночас, для звільнення з військової служби за вищевказаною підставою військовослужбовцю до рапорту в обов`язковому порядку необхідно надати акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Позивачем не заперечується та обставина, що акта обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд за матір`ю позивача, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки позивачем до рапорту про звільнення долучено не було.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

- підстави звільнення з військової служби;

- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Згідно з пунктами 241, 242 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.

Після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.

Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 року за №438/16454, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.

Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Згідно з пунктом 5 Переліку документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби (додаток 19) при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року №413 "Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу" та визначено підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).

Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", зокрема через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу.

Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Позивач у цій справі просить суд зобов`язати відповідача розглянути його рапорт та прийняти відповідне рішення за наслідками такого розгляду.

В той же час, судом встановлено, що в порушення вищенаведених норм, позивачем рапорт направлено засобами поштового зв`язку, який в свою чергу не містить підпису військовослужбовця, а також те, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 15.02.2026 за №1273 солдат ОСОБА_1 , вважається таким, що з 15.01.2026 самовільно залишив місце проходження військової служби (а.с.45-49).

На думку суду, наведені вище обставини унеможливлюють прийняття рішення за рапортом позивача про його звільнення.

Для прийняття відповідного рішення, позивачу необхідно прибути до військової частини НОМЕР_1 , відзвітуватись перед своїм безпосереднім командиром та звернутись із рапортом по команді щодо звільнення на підставі ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Відтак, у ході розгляду справи, судом не встановлено порушень прав позивача з боку відповідача у межах спірних правовідносин, пов`язаних зі звільненням позивача з військової служби.

Як наслідок, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).

Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд доходить висновку про те, що в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Матуляк Я.П.