Рішення від 14 травня 2026 р. у справі №280/2518/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2026 року Справа № 280/2518/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садового І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

24.03.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду засобами поштового зв`язку надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (далі – відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення повного фінансового розрахунку з позивачем при звільненні з військової служби;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу: грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2025 роки; грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій; грошову допомогу для оздоровлення за 2025 рік; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік; одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті індексації грошового забезпечення позивачу за період проходження військової служби з 06.03.2022 по 24.12.2025;

- зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачу за період з 06.03.2022 по 24.12.2025 відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078;

- зобов`язати відповідача надати письмовий розрахунок усіх проведених нарахувань із зазначенням: періодів індексації, базового місяця, коефіцієнтів індексації, загальної суми нарахованої індексації;

- стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою суду від 26.03.2026 відкрито провадження у справі №280/2518/26, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін (в порядку письмового провадження). Крім того, вказаною ухвалою витребувано від Військової частини НОМЕР_2 : докази нарахування та виплати ОСОБА_1 вказаних у наказі командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №373 від 24.12.2025 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2025 роки; грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій; грошової допомоги для оздоровлення за 2025 рік; матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік; одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби; довідку (інформацію) про нараховану та виплачену ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 06.03.2022 по 24.12.2025 (включно) із зазначенням базових місяців, застосованих для розрахунку індексації грошового забезпечення (якщо таке мало місце).

У зв`язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Обґрунтування позовних вимог викладено в позовній заяві (вх.№15466 від 24.03.2026). Зокрема зазначено, що позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_4 та перебував у розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_2 . Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 373 від 24.12.2025 позивача було звільнено з військової служби у запас за підпунктом «д» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» — у зв`язку зі звільненням з полону. Зауважено, що у період з 06.03.2022 по 24.12.2025 відповідачем протиправно не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (далі - Порядок №1078). Така бездіяльність відповідача суперечить вимогам Закону України від 03.07.1991 №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-ХІІ) та Порядку №1078, оскільки індексація грошового забезпечення, яка є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та проведення індексації у зв`язку із зростанням споживчих цін є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців незалежно від форм власності та виду юридичної особи. Водночас відзначено, що відповідачем протиправно непроведено повного фінансового розрахунку з позивачем при звільненні з військової служби, а саме ненараховано та невиплачено: грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2025 роки; грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій; грошову допомогу для оздоровлення за 2025 рік; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік та одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, про які зазначено у наказі командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 373 від 24.12.2025. На думку позивача, відповідач фактично ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо проведення остаточного фінансового розрахунку при звільненні з військової служби, а тому позивач просить суд задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Заперечення проти задоволення позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву (вх.№23270 від 29.04.2026). Зокрема зазначено, що Військова частина НОМЕР_2 не визнає заявлених позовних вимог, вважає адміністративний позов не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, з мотивів відсутності правових підстав. Водночас вказано, що відповідно до абзацу 5 пункту 5 Порядку №1078 у разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру. Відтак, підставою для проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовця ставиться в залежність від обставини підвищення доходу (посадового окладу), про що зазначено в абзацах 4 та 5 пункту 5 Порядку №1078. Оскільки підвищення посадових окладів зазначеного військовослужбовця у спірний період не відбувалось, то підстави для індексації грошового забезпечення відсутні. Додатково відзначено про недотримання позивачем строку звернення до суду. З наведених підстав представник відповідача просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Крім того, у відзиві на позовну заяву представником відповідача заявлено клопотання про поновлення Військовій частині НОМЕР_2 строку на подання відзиву на позовну заяву, в обґрунтування якого, зокрема, зазначено, що в місці дислокації військової частини виникли суттєві проблеми щодо доступу до мережі інтернет та як наслідок до електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі. Також для підготовки відзиву по справі необхідно було отримати інформацію, яка знаходяться в архіві Військової частини НОМЕР_2 , який територіально значно віддалений від дислокації основних підрозділів Військової частини НОМЕР_2 . Наведені обставини на думку представника відповідача свідчать про наявність об`єктивних та непереборних обставин, що перешкоджали своєчасній подачі відзиву на позовну заяву.

Розглянувши вказане клопотання, зважаючи на необхідність дотримання принципу рівності сторін та забезпечення права відповідача подати суду доводи щодо заявлених позовних вимог, а також враховуючи поважність викладених представником відповідача підстав пропуску процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву у цій справі, з метою повного та всебічного з`ясування всіх обставини справи, суд вважає за необхідне поновити Військовій частині НОМЕР_2 пропущений строк для подання відзиву на позовну заяву.

04.05.2026 (вх.№24006) до суду через систему "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення представника відповідача, у яких, зокрема, зазначено, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань надається військовослужбовцям один раз протягом року за наявності однієї з підстав, визначених в окремому дорученні Міністра оборони України, а також на підставі особисто поданого рапорту на ім`я безпосереднього командира. У зв`язку з тим, що позивачем не було подано вказаного рапорту, правові підстави для нарахування та виплати зазначеної допомоги у командування військової частини НОМЕР_2 відсутні.

Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у Військової частини НОМЕР_2 , що підтверджується записами військового квитка серії НОМЕР_5 від 11.09.2025 (а.с.15-17).

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_6 від 05.09.2025, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій (а.с.18).

Згідно з даними витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 24.12.2025 № 373, відповідно до підпункту «д» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас у зв`язку зі звільненням з полону (а.с.19).

Зазначеним наказом, зокрема, встановлено: «Вислуга років у Збройних Силах України станом на "24" грудня 2025 року становить: календарна - 04 роки 09 місяців 18 днів, пільгова - 00 років 01 місяць 10 днів, загальна - 04 роки 10 місяців 28 днів.

Щорічна основна відпустка за 2022 рік не надавалась.

Щорічна основна відпустка за 2023 рік не надавалась

Щорічна основна відпустка за 2024 рік не надавалась.

Щорічна основна відпустка за 2025 рік не надавалась

Виплатити компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік тривалістю 23 (двадцять три) доби. Виплатити компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2023 рік тривалістю 30 (тридцять) діб. Виплатити компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2024 рік тривалістю 30 (тридцять) діб Виплатити компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2025 рік тривалістю 28 (двадцять вісім) діб. Виплатити грошову допомогу для оздоровлення за 2025 рік відповідно до розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" (зі змінами), в розмірі місячного грошового забезпечення.

Виплатити компенсацію за невикористану додаткову відпустку тривалістю 14 календарних днів за 2025 рік за період з "05" вересня 2025 року по "24" грудня 2025 року, передбачених статтею 16-2 Закону України "Про відпустки", як учаснику бойових дій, на підставі посвідчення НОМЕР_6 від 05.09.2025.

Відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у 2025 році не надавалась.

Виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260.

Виплатити одноразову допомогу в розмірі 4 відсотків місячного забезпечення за кожний повний календарний місяць вислуги за період з 06 березня 2022 року по 24 грудня 2025 року, відповідно до п.1 "Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби", затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року №460.

Військові перевізні документи на проїзд військовослужбовця, членів його сім`ї та перевезення домашніх речей не видавались.

На квартирному обліку не перебував.

Постійним або службовим житлом не забезпечувався».

Відповідно до виданої Військовою частиною НОМЕР_2 довідки від 24.04.2026 №1559/12117 згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по № 373 від 24.12.2025 року при звільненні солдата ОСОБА_1 , колишнього стрільця стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_4 , було нараховано та виплачено на карту Приватбанку:

1. Грошове забезпечення за 24 дні (з розрахунку на оклад за військовим звання та вислугу років, оскільки лікування понад 4 місяці) нараховано 616,05грн, перераховано на карту 606,81 грн.

2. Компенсація відпустки за 2022-2025 роки в сумі 111 днів нараховано 80 134,51 грн, перераховано на карту 78 932,49 грн.

3. Компенсація відпустки УБД за 2025 рік 14 днів нараховано 10 107,04грн, перераховано на карту 9 955,43 грн.

4.Грошова допомога на оздоровлення за 2025 рік нараховано 21 657,98грн, перераховано на карту 21 333,11 грн.

5 Одноразова грошова допомога в розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць вислуги за період з 06 березня 2022 року по 24 грудня 2025 року (44 місяці) нараховано 38 118,04грн, перераховано на карту 37546,27грн (а.с.49).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати у період з 06.03.2022 по 24.12.2025 індексації грошового забезпечення, та непроведення повного фінансового розрахунку при звільненні з військової служби, позивач звернувся із даним адміністративним позовом до суду.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини 2 статті 2 КАС України, відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі – Закон №2011-ХІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців-діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Приписами статей 1-2 Закону №2011-XII визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Частинами 2 та 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

При цьому, грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону.

Що стосується позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті індексації грошового забезпечення позивачу за період проходження військової служби з 06.03.2022 по 24.12.2025 та зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачу за період з 06.03.2022 по 24.12.2025 відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку №1078, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-ІІІ (далі – Закон № 2017-ІІІ) передбачено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Відповідно до статті 9 Закону № 2017-ІІІ грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України "Про оплату праці" такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Умови та порядок проведення індексації грошових доходів населення та порядок її проведення визначений Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-ХІІ (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин, далі – Закон № 1282-ХІІ), відповідно до статті 1 якого, індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Згідно з положеннями статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Відповідно до статті 4 Закону № 1282-XII (у редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015, що діє з 01.01.2016) індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Підвищення грошових доходів населення, у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частина четверта статті 4 Закону № 1282-XII).

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (частини друга статті 5 Закону № 1282-XII).

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 6 Закону № 1282-XII).

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

У пункті 4 Порядку № 1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Відтак, механізм індексації має універсальний характер, позаяк індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру. Своєю чергою, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 27.04.2021 у справі № 380/1513/20 та від 27.07.2023 у справі № 380/813/22.

За змістом частини першої статті 9 Закону № 1282-XII індексація доходів громадян повинна проводитися за місцем їх одержання. Так як виплату заробітної плати (грошового забезпечення) здійснюють роботодавці, то і нараховувати індексацію за цим видом доходу також повинні усі без виключення роботодавці.

Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18, від 07.08.2019 у справі № 825/694/17, від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19, виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.

Реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (постанова Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 206/4411/16-а).

Крім цього, відсутність механізму виплати індексації за попередні періоди також не може позбавляти позивача права на отримання належних йому сум невиплаченого доходу.

Суд також враховує, що при розгляді справи "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини в пункті 23 рішення від 08.11.2005 зауважив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_2 , позивач мав право на індексацію грошового забезпечення відповідно до умов чинного законодавства України.

Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 06.03.2022 по 24.12.2025.

Не здійснення нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 06.03.2022 по 24.12.2025 не заперечується і відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Водночас, суд зауважує, що відповідно до абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік" зупинено на 2023 рік дію Закону № 1282-XII.

Вказана норма є чинною та не визнавалась неконституційною.

Отже, підприємства, установи, організації у 2023 році звільнені від обов`язку здійснювати нарахування та виплату індексації доходів, зокрема, оплати праці (грошового забезпечення). Обчислення індексу споживчих цін для нарахування сум індексації у 2023 році не здійснюється.

Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті, однак це не спростовує факту того, що на 2023 рік зупинена дія Закону № 1282-XII приписами абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", який підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у цій справі.

Оскільки дія Закону № 1282-XII зупинена на 2023 рік, то підзаконний нормативно-правовий акт - Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, який прийнятий на виконання вимог частини другої статті 6 Закону № 1282-XII, також не діє протягом 2023 року.

Таким чином, у відповідача були відсутні підстави для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 31.12.2023.

З урахуванням викладеного, у сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення у періоди проходження військової служби з 06.03.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 24.12.2025.

Як наслідок, задля повного та ефективного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за періоди з 06.03.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 24.12.2025.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення повного фінансового розрахунку з позивачем при звільненні з військової служби та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу: грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2025 роки; грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій; грошову допомогу для оздоровлення за 2025 рік; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік; одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, суд зазначає наступне.

Державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлює Закон України "Про відпустки" №504/96-ВР від 15.11.1996 (далі - Закон №504/96-ВР).

Частиною 1 статті 24 Закону №504/96-ВР передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України.

Статтею 10-1 Закону №2011-XII визначено право військовослужбовців на відпустки, порядок їх надання та відкликання з них.

Частиною 1 вказаної статті передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.

Відповідно до частини 8 статті 10-1 Закону №2011-XII передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Згідно з абзацом 2, 3 частини 14 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Отже, учасники бойових дій мають право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії № НОМЕР_7 від 05.09.2025 (а.с.18).

Отже, позивач, як учасник бойових дій, під час проходження військової служби мав право на отримання додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення строком 14 календарних днів на рік.

Аналогічне застосування норм права здійснено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при розгляді зразкової справи №620/4218/18 (Пз/9901/4/19) (провадження №11-550заі19) у постанові від 16.05.2019, залишеній без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019.

Суд звертає увагу, що право позивача на отримання при звільненні з військової служби грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2025 роки та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій не заперечується відповідачем, про що свідчить, зокрема витяг з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 24.12.2025 №373,який містить відомості про ненадання позивачу щорічної основної відпустки за 2022-2025 роки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій та необхідність виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік тривалістю 23 (двадцять три) доби, за 2023 рік тривалістю 30 (тридцять) діб, за 2024 рік тривалістю 30 (тридцять) діб та за 2025 рік тривалістю 28 (двадцять вісім) діб, а також компенсації за невикористану додаткову відпустку тривалістю 14 календарних днів за 2025 рік за період з "05" вересня 2025 року по "24" грудня 2025 року, як учаснику бойових дій, на підставі посвідчення НОМЕР_6 від 05.09.2025 (а.с.19).

Більш того, як вбачається з наданої представником відповідача довідки про виплату грошового забезпечення №1559-12117 від 24.04.2026, позивачу нараховано грошову компенсацію за відпустки за 2022-2025 роки (за 111 днів) у розмірі 80 134,51 грн (виплачено 78 932,49 грн) та компенсацію за відпустку як учаснику бойових дій за 2025 рік (за 14 днів) у розмірі 10 107,04 грн (виплачено 9 955,43грн), які перераховані на банківську картку позивача (а.с.49).

Водночас, на підтвердження зарахування позивачу вищезазначених сум компенсації матеріали справи містять Довідку про виконання реєстру зарахування коштів на рахунки одержувачів (а.с.60).

За наведених вище обставин суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог щодо невиплати при звільненні з військової служби грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2025 роки та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій та відсутність підстав для їх задоволення.

Щодо допомоги на оздоровлення за 2025 рік, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з частиною 3 статті 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім`ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.

Пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджено наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Порядок №260).

Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать зокрема допомоги.

Виплата грошової допомоги для оздоровлення встановлена розділом XXIII Порядку №260, пунктами 1 та 2 якого передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.

Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.

Відтак, грошова допомога для оздоровлення належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення та надається військовослужбовцям, які набули право на отримання щорічної основної відпустки, на підставі наказу командира військової частини.

При цьому грошова допомога на оздоровлення може надаватися військовослужбовцю без вибуття у відпустку. Саме в такому випадку грошова допомога на оздоровлення надається за рапортом військовослужбовця протягом поточного року.

Крім того, Порядком № 260 чітко визначається, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби, який мав право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримав її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату. Такий наказ є підставою для нарахування грошової допомоги фінансовим органом військової частини.

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 24.12.2025 № 373, позивачу при звільненні з військової служби було призначено до виплати грошову допомогу для оздоровлення за 2025 рік відповідно до Порядку №260.

Водночас, із наданої представником відповідача довідки про виплату грошового забезпечення № 1559-12117 від 24.04.2026 встановлено, що позивачу нараховано грошову допомогу на оздоровлення за 2025 рік у розмірі 21 657,98 грн (виплачено 21 333,11 грн), які перераховані на банківську картку позивача (а.с.49).

На підтвердження зарахування позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік матеріали справи містять Довідку про виконання реєстру зарахування коштів на рахунки одержувачів (а.с.60).

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо невиплати при звільненні з військової служби допомоги на оздоровлення за 2025 рік.

Що стосується суми одноразової грошової допомоги при звільненні судом встановлено наступне.

Згідно з пунктом 4 розділу XXXII Порядку №260 військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, при звільненні з військової служби виплачується одноразова грошова допомога в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460.

Пунктом 5 Розділу XXXII Порядку №260 передбачено, що одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються: звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою.

Пунктами 1 – 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби» від 17.09.2014 №460 (далі Порядок №460) визначено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.

Військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 24.12.2025 № 373, позивачу при звільненні з військової служби було призначено до виплати одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотків місячного забезпечення за кожний повний календарний місяць вислуги за період з 06 березня 2022 року по 24 грудня 2025 року, відповідно до пункту 1 Порядку №460 (а.с.19).

Водночас, із наданої представником відповідача довідки про виплату грошового забезпечення № 1559-12117 від 24.04.2026 встановлено, що позивачу нараховано одноразову грошову допомогу в розмірі грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць з 06.03.2022 по 24.12.2025 (44 місяці) в сумі 38 118,04 грн (виплачено 37 546,27 грн), яку перераховано на банківську картку позивача (а.с.49).

На підтвердження зарахування позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби матеріали справи містять Довідку про виконання реєстру зарахування коштів на рахунки одержувачів (а.с.60).

З огляду на вказане, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо невиплати при звільненні з військової служби одноразової грошової допомоги.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік.

Відповідно до пунктів 1-2 розділу XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Військовослужбовцям, прийнятим (призваним) на військову службу із запасу, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується в календарному році, у якому вони призначені та вступили до виконання обов`язків за посадами.

Згідно з пунктом 7 розділу XXIV Порядку №260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Пунктом 9 розділу XXIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Із наведеного вбачається, що матеріальна допомога для вирішення соціально- побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, який виплачується один раз на рік за рапортом військовослужбовця, який проходить службу, на підставі наказу командира військової частини, у разі наявності фонду грошового забезпечення.

Однак суд зазначає, що позивач перебував у полоні, що підтверджується довідкою від 02.07.2025 № 34/М-2480д про встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України у період з 17.04.2022 по 19.06.2025.

Відтак, у зв`язку із перебуванням позивача у місцях позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, позивач був позбавлений об`єктивної можливості подати відповідний рапорт у встановленому порядку.

Натомість за обставинами даної справи, згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 24.12.2025 №373, позивачу при звільненні з військової служби було призначено до виплати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік відповідно до Порядку №260 (а.с.19).

Однак відповідачем до матеріалів справи не надано доказів нарахування та виплати позивачу при звільнення, зазначеної у наказі командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 24.12.2025 №373 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік.

За приписами частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тому, задля ефективного захисту прав і свобод позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік.

Звідси, задля повного та ефективного захисту прав позивач, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, яка передбачена Розділом XXIV Порядку №260.

Щодо доводів представника відповідача про недотримання позивачем строку звернення до суду, то суд зауважує, що за обставинами даної справи позивача звільнено з військової служби 24.12.2025, а із даним позовом до суду він звернувся 19.03.2026 (дата здачі позовної заяви до відділення поштового зв`язку), що свідчить про дотримання позивачем встановленого частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України строку звернення до суду.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі статтею 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Оскільки позивачем, в силу положень Закону України «Про судовий збір», судовий збір не сплачувався, то відповідно розподіл судових витрат в цій частині не проводиться.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення у періоди проходження військової служби з 06.03.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 24.12.2025.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) індексації грошового забезпечення за періоди проходження військової служби з 06.03.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 24.12.2025 відповідно до вимог Закону України від 03.07.1991 №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, яка передбачена Розділом XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства Оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 15.05.2026.

Суддя І.В.Садовий