Рішення від 13 травня 2026 р. у справі №260/919/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

14 травня 2026 рокум. Ужгород№ 260/919/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дору Ю.Ю., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) про визнання відмови протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України)(ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) у якому просить:

-Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) (код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) у звільненні ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) з військової служби на підставі пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” №2232-XII, а саме: на підставі абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” №2232-XII у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медикосоціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

-Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) (код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) видати наказ та звільнити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) з військової служби на підставі пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” №2232-XII, а саме: на підставі абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” №2232-XII у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медикосоціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_5 з 21 жовтня 2022 року. Позивач звернувся до командування військової частини НОМЕР_5 із рапортом про звільнення на підставі пп.«г» п.2 ч.4 ст.26, абзацу 13 пп.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи. Однак, відповідач листом відмовив йому у звільненні з військової служби, у зв`язку з тим, що у рапорті є згадка про брата, який проживає за кордоном, про те будь які інші документи про те, що він не може здійснювати догляд за матір`ю відсутні.. Позивач вважає таку відмову у звільненні з військової служби протиправною.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

11 березня 2026 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній зазначає, Відповідач вважає за необхідним зазначити, що у своєму позові позивач подає виключно окремі фрагменти відповіді військової частини. Однак такий вибірковий підхід не відображає змісту наданої відповіді в повному обсязі та не передає логіку прийнятого рішення. Варто наголосити, що військова частина НОМЕР_1 надала позивачу сукупну та обґрунтовану відповідь. Також, відповідач зазначає, що відповідно до абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», підставою для звільнення є необхідність постійного догляду за особою з інвалідністю І або ІІ групи, яка є членом сім`ї другого ступеня споріднення, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення або якщо інші родичі самі потребують постійного догляду (на підставі відповідних висновків), однак наявність інвалідності як така не є безумовною підставою для визнання потреби в постійному догляді така потреба повинна бути обґрунтована та підтверджена медичними документами, оформленими у встановленому порядку. Разом з тим, навіть якщо б дана довідка була відповідного зразка, під час опрацювання рапорту встановлено, що до нього не додано жодного документа, який би підтверджував наявність причинно-наслідкового зв`язку між встановленою інвалідністю та потребою у догляді. За відсутності таких підтверджень рапорт не може бути задоволений, оскільки розгляд питання без належного обґрунтування порушує вимоги законодавства та створює ризики прийняття рішень без достатніх правових підстав, Щодо відсутності інших сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, або якщо такі особи самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько консультативної комісії закладу охорони здоров`я. У зв`язку з вищенаведеним просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.

Судом втановлено, що солдат ОСОБА_1 , проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_5 .

Як вбачається з матеріалів справи та не запечерується сторонами, позивач звернувся із рапортом від 30.12.2025 року про про звільнення з військової служби з поважних причин, пов`язаних із сімейними обставинами, а саме на підставі пп.«г» п.2 ч.4 ст.26, абзацу 13 пп.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи.

Листом від 03.02.2026 року відповідач повідомив про розгляд рапорту позивача та про те, що відсутні підстави для звільнення з військової служби позивача. Обгрунтовує це тим, що у рапорті позивача є згадка про брата позивача, який проживає за кордоном, що не позбавляє його обов`язку здійснювати догляду за батьками.

Судом також досліджено акт перевірки сімейного стану військовослужбовця, від 17.11.2025 року, який був складений на підставі рапорту позивача та затверджений ТВО ІНФОРМАЦІЯ_1 , було встановлено, що у позивача є необхідність здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю II групи, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №712518 від 11 червня 2024 року та висновком лікарськоконсультативної комісії №129/0119 від 20 березня 2025 року у зв`язку з висновком про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №51 від 11 березня 2025 року.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання щодо даних правовідносин передбачені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон №2232-ХІІ, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно з частиною 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Частиною 3 статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною 5 статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (надалі - Закон №3543-ХІІ, в редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

За приписами статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Згідно пункту 3 цього Указу мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Указами Президента України неодноразово продовжувався воєнний стан та строк проведення мобілізації. На час розгляду цієї справи воєнний стан в Україні триває.

За приписами частин 1, 3 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Так, пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; б) за станом здоров`я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі; г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); д) у зв`язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); е) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі (для осіб вищого офіцерського складу); з) у зв`язку із призначенням (обранням) на посаду або перебуванням на посаді судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя.

Згідно абзацу 14 пункту 3 частини 12 Закону №2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Також, наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 року №170 затверджено Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція №170), якою визначено механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення №1153/2008.

Додатком 19 до Інструкції №170 визначено Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема, відповідно до підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції №170 при поданні до звільнення з військової служби за підставами через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: 26) у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я: документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами); один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки; один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді.

08.08.2024 року набрав чинності Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затверджений Наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року №531 (далі по тексту - Порядок №531), який визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту (пункт 1 розділу І).

Пунктом 2 розділу І Порядку №531 встановлено, що з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника).

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку №531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.

Пунктами 2-5 розділу ІІІ Порядку №531 передбачено, що командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Вимоги до оформлення резолюції (рішення) до рапорту військовослужбовця встановлені Додатком 1 до Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України:

- ПОГОДЖЕНО або НЕ ПОГОДЖЕНО (зазначається правова підстава та обґрунтування);

- посада безпосереднього командира (начальника);

- військове звання підпис Ім`я ПРІЗВИЩЕ;

- (для рапорту, поданого в паперовій формі).

Пунктом 7 розділу ІІІ Порядку №531 встановлено заборону: 1) встановлювати будь-які інші вимоги щодо форми та змісту паперового рапорту, що не передбачені цим Порядком, у тому числі стосовно: подання рапортів з окремих питань виключно написаними власноруч або друкованим способом; недотримання вимог щодо розміру полів, відступів, шрифтів, кольору чорнила чи друку, розміру та якості паперу тощо, які не передбачені цим Порядком; наявності граматичних, синтаксичних чи інших помилок, які не впливають на суть рапорту; 2) відмовляти у розгляді рапорту у разі відсутності доданих документів або інформації, які є або повинні бути в наявності у розпорядженні командира (начальника), створюються/формуються/видаються самим підрозділом та/або можуть бути витребувані підрозділом в іншого підрозділу та/або відповідного закладу охорони здоров`я тощо; 3) вимагати від військовослужбовця попереднього усного погодження паперового або електронного рапорту із безпосереднім або прямим командиром (начальником) перед його фактичним поданням відповідно до положень цього Порядку; 4) відмовляти у прийнятті (реєстрації) власноруч написаних рапортів військовослужбовців.

Згідно з пунктами 8, 9 розділу ІІІ Порядку №531 початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства. Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу. У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється: 1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин; 2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Таким чином, командири (начальники) здійснюють розгляд паперового рапорту військовослужбовця у встановлений Порядком №531 строк та надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції, яка повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку, при цьому відмова у задоволенні рапорту повинна бути вмотивованою.

Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, позивач звернувся із рапортом від 30.12.2025 року про про звільнення з військової служби з поважних причин, пов`язаних із сімейними обставинами, а саме на підставі пп.«г» п.2 ч.4 ст.26, абзацу 13 пп.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи.

02 жовтня 2024 року набрання чинності Наказ Міністерства оборони України від 23.07.2024 №495 «Про затвердження Змін до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України».

Відповідно до п. 14 вказаних змін було доповнено та змінено додаток 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (затв. наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170), тобто перелік документів для звільнення з військової служби.

Одним із необхідних документів для звільнення з військової служби за сімейними обставинами є акт обстеження сімейного стану військовослужбовця, затверджений керівником ТЦК та СП, з інформацією про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд за особами, що його потребують.

Районні ТЦК та СП наділені повноваженнями перевіряти сімейний стан військовослужбовця за зверненням командира в/ч або за заявою родичів (за наявності підстав). Це передбачено абзацом 16 пункту 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (затв. постановою КМУ від 23.12.2022 №154).

Судом встановлено, що відповідно до акту перевірки сімейного стану військовослужбовця, від 17.11.2025 року, у позивача є необхідність здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю II групи, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №712518 від 11 червня 2024 року та висновком лікарськоконсультативної комісії №129/0119 від 20 березня 2025 року у зв`язку з висновком про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №51 від 11 березня 2025 року та відсутністю інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення, які б могли здійснювати такий огляд, у зв`язку з чим позивач підлягає звільненню зі військової служби під час мобілізації.

Однак, як вбачається з листа від 03.02.2026 року відповідач повідомив про розгляд рапорту позивача та про те, що відсутні підстави для звільнення з військової служби позивача. Обгрунтовує це тим, що у рапорті позивача є згадка про брата позивача, який проживає за кордоном, що не позбавляє його обов`язку здійснювати догляду за батьками.

Однак, суд не погоджується з формулюванням підстав відповідача для відмови у звільненні позивача з військової служби, оскільки повноваження щодо складання та оформлення акту перевірки сімейного стану родичів військовослужбовця належить виключно до компетенції територіальних центрів щодо надання правової оцінки акту обстеження сімейного стану родичів військовослужбовця, зокрема, щодо обґрунтованості, достовірності, або відповідності встановленим вимогам.

Також, суд вказує, що абзац 8 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначає альтернативні документи для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою в цілях підтвердження підстави звільнення військовослужбовця з військової служби: або висновок МСЕК, або висновок ЛКК закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії (витяг з протоколу №09 від 11.03.2025 року) ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду.

Також, згідно з висновком №51 про наявність порушення функцій організму через які невиліковні хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговувалися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, ОСОБА_2 отримала безтерміновий висновок та їй рекомендовано догляд на непрофесійній основі від фізичної особи.

Таким чином, з наданих позивачем документів вбачається, що мати позивача потребує постійного стороннього догляду.

Відповідно до аналізу абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", суд зазначає, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов: - відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи; - інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Таким чином відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж юридичної наявності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Зазначені висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі №380/16966/24 від 27 лютого 2025 року.

Зі змісту акту перевірки сімейного стану військовослужбовця від 25.11.2025 №2941 вбачається, що в ході перевірки за адресою місця проживання позивача виявлено житловий будинок, в якому проживає військовослужбовець ОСОБА_1 та його мати ОСОБА_2 . ОСОБА_3 - брат військовослужбовця, проживає за кордоном та не спілкується з матір`ю. Вказаним актом також підтверджено необхідність здійснення постійного догляду за матір`ю позивача.

Отже, з наданих позивачем документів вбачається, що ним до рапорту додано документи, що підтверджують повну відсутність інших членів сім`ї, які могли б здійснювати постійний догляд за батьком.

Відповідач стверджує, що під час опрацювання рапорту встановлено, що до нього не додано жодного документа, який би підтверджував наявність причинно-наслідкового зв`язку між встановленою інвалідністю та потребою у догляді.

Однак, суд не приймає дані доводи позивача та на переконання суду, позивач надав відповідачу достатні докази для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за матір`ю з інвалідністю IІ групи та відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення його батька, які б могли здійснювати такий догляд.

Враховуючи вищевикладене, дії військової частини НОМЕР_5 щодо відмови позивачу у звільненні з військової служби, є протиправними.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 видати наказ та звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” №2232-XII, а саме: на підставі абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” №2232-XII у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медикосоціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Відповідно до норм чинного законодавства, прийняття рішення за рапортом належить до повноважень відповідача, у зв`язку з чим суд не може перебирати на себе функцію державного органу та вирішувати по суті рапорт. Крім того, прийняттю рішення передує певна процедура, яка включає в себе, зокрема, прийняття та реєстрацію рапорту, доданих до нього документів; перевірку документів та відомостей необхідних для правильного розгляду рапорту.

З огляду на викладене, враховуючи висновок суду про протиправність відмови військової частини НОМЕР_5 у звільненні позивача з військової служби, а також враховуючи той факт, що саме до повноважень відповідача віднесено звільнення військовослужбовців зі служби, суд вважає за необхідне зобов`язати військову частину НОМЕР_5 повторно розглянути рапорт позивача від 30.12.2025 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та прийняти рішення за наслідком такого розгляду, з врахуванням висновків суду.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст.75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в силу пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», підстави для стягнення у цій справі судового збору на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України)(ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання відмови протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 30.12.2025 року про звільнення з військової служби та прийняти рішення за наслідком такого розгляду, з врахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяЮ.Ю.Дору