Рішення від 14 травня 2026 р. у справі №200/1656/26 — Донецький окружний адміністративний суд

Суд: Донецький окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 14 травня 2026 р.

Справа: №200/1656/26

Суддя: Галатіна О.О.

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2026 року Справа№200/1656/26

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Галатіної О.О. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Донецького окружного адміністративного суду, через систему «Електронний суд», надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, відповідно до якого просить:

- Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 24 вересня 2025 року №143250024224 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пільгової пенсії визнати протиправним та скасувати;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи: з 10 березня 1989 року по 02 червня 1989 року, з 08 березня 1993 року по 27 липня 1993 року, з 08 лютого 1993 року по 30 червня 1994 року, з 01 липня 1994 року по 31 грудня 1998 року, з 01 січня 1999 року по 31 серпня 1999 року, з 01 вересня 1999 року по 30 вересня 1999 року, з 01 жовтня 1999 року по 31 грудня 1999 року, з 01 січня 2000 року по 31 грудня 2001 року, з 01 січня 2002 року по 31 березня 2004 року, з 01 квітня 2004 року по 26 січня 2009 року, з 01 лютого 2010 року по 13 березня 2011 року, з 20 червня 2011 року по 27 березня 2012 року, з 09 квітня 2012 року по 01 серпня 2012 року, з 03 вересня 2012 по 23 травня 2013 року, з 02 вересня 2013 року по 02 червня 2014 року, з 22 липня 2016 року по 26 жовтня 2016 року, з 07 травня 2020 року по 21 серпня 2020 року, з 26 жовтня 2021 року по 11 січня 2022 року та період строкової військової служби з 09 червня 1989 року по 14 травня 1991 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01 березня 2014 року по 31 травня 2014 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Рішення Конституційного суду від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) (Список №2) від 17 вересня 2025 року.

Обґрунтовуючи позов позивач посилається на те, що він звернувся до органів Пенсійного фонду України про призначення мені пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Однак рішенням відповідача позивачу відмовлено у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового та пільгового стажу, разом з цим, до Списку №2 та до страхового стажу не зараховано певні періоди роботи позивача. При цьому, позивач посилається на рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.

Ухвалою суду від 16 березня 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Відкрито провадження в адміністративній справі № 200/1656/26.

Витребувано від Відповідача:

- матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 );

- докази, які стали підставою для допущення спірної бездіяльності, вчинення спірних дій та прийняття рішень.

Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали подати до суду відзиву на позовну заяву з доказами на його підтвердження з одночасним надісланням (наданням) його копії та доданих до нього документів позивачу.

Відповідач правом на надання до суду відзиву на позовну заяву не скористався. Витребуваних доказів до суду надано не було.

У відповідності до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (частина 2 статті 175 КАС України).

Враховуючи, що ухвала про відкриття провадження із визначенням п`ятнадцятиденного строку для подання відзиву, отримана відповідачем 16 березня 2026 року через систему «Електронний суд», та станом на час винесення рішення відзив з боку відповідача не надійшов, суд кваліфікує це, як визнання позову відповідачем.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , 17 вересня 2025 року мною було подано заяву до органів Пенсійного фонду України про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»”.

За результатами розгляду вищезазначеної заяви, Головним управління Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення від 24.09.2025 № 143250024224 про відмову в призначенні пенсії, відповідно до якого зазначено, що вік заявника 55 років 04 місяці 06 днів.

Страховий стаж особи становить 28 років 05 місяців 29 днів.

Пільговий стаж особи за Списком № 2 становить 11 місяців 27 днів.

Результати розгляду документів, доданих до заяви:

- за доданими документами до страхового та пільгового стажу не зараховано період роботи з 01.03.2014 по 31.05.2014, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-5 відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Пільговий стаж враховано згідно відомостей по спеціальному стажу в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до абзацу 4 пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 No637 (далі — Порядок No637) у разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються (розміщувалися) на тимчасово окупованій російською федерацією території України, в районі проведення антитерористичної операції або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, а також на територіях територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають/перебували в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), стаж роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У зв`язку із зазначеним, відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” через відсутність необхідного страхового та пільгового стажу.

Судом встановлено, що відповідачем до пільгового стажу за Списком №2 не зараховано періоди роботи:

з 10.03.1989 по 02.06.1989,

з 09.06.1989 по 14.05.1991 (військова служба строкова),

з 14.07.1992 по 08.03.1993,

з 09.03.1993 по 27.07.1993

з 02.08.1993 по 26.01.2009,

з 11.01.2010 по 28.02.2011,

з 20.06.2011 по 27.03.2012,

з 01.03.2013 по 03.03.2013,

з 01.05.2013 по 23.05.2013,

з 07.05.2020 по 21.08.2020,

з 26.10.2021 по 11.01.2022.

До пільгового стажу за списком №2 зараховано періоди роботи (в частині спірних періодів):

з 09.04.2012 по 31.07.2012 – Список №2,

з 03.09.2012 по 06.11.2012 – Список №2,

з 01.02.2013 по 03.02.2013 – Список №2,

з 02.09.2013 по 28.02.2014 – Список №2.

Також відповідачем не зараховано до страхового стажу періоди роботи 01.08.2012, з 07.11.2012 по 31.01.2013, з 04.02.2013 по 28.02.2013, з 04.03.2013 по 30.04.2013 та з 01.03.2014 по 02.06.2014 (відомості відсутні).

Вищевказане підтверджується розрахунком стажу позивача (Форма РС-право).

Відповідно до копії трудової книжки сер. НОМЕР_2 (в частині спірних періодів), Позивач працював:

- з 10 березня 1989 року по 02 червня 1989 року на посаді «електромонтера по ремонту устаткування» в Костянтинівському заводі «Автоскло» (запис 4-6);

- з 09 червня 1989 року по 14 травня 1991 року період проходження військової служби (запис 7);

- з 08 березня 1993 року по 27 липня 1993 року на посаді «машиніста прокатної машини» в Костянтинівському заводі «Автоскло» (запис 10-11);

- з 02 серпня 1993 року по 30 червня 1994 року на посаді «монтажника по монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій» в Спеціалізованому управлінні «Донбасзалізобетонбуд» виробничого ПСМО «Укрмонолітспецбуд» (запис 12);

- з 01 липня 1994 року по 31 грудня 1998 року на посаді «трубоклада промислових залізобетонних труб» в Спеціалізованому управлінні «Донбасзалізобетонбуд» виробничого ПСМО «Укрмонолітспецбуд» (з 27 квітня 1994 року перейменовано в Акціонерне товариство закритого типу «Донбасзалізобетонбуд») (запис 13-14);

- з 01 січня 1999 року по 31 серпня 1999 року на посаді «трубоклада промислових залізобетонних труб» в Дочірньому підприємстві «Донбасзалізобетон – 2» Акціонерного товариства закритого типу «Донбасзалізобетонбуд» (запис 15);

- з 01 вересня 1999 року по 30 вересня 1999 року на посаді «трубоклада промислових залізобетонних труб» в Дочірньому підприємстві «Донбасзалізобетон – 5» Акціонерного товариства закритого типу «Донбасзалізобетонбуд» (запис 16-18);

- з 01 жовтня 1999 року по 31 грудня 1999 року на посаді на посаді «трубоклада промислових залізобетонних труб» в Дочірньому підприємстві «Донбасзалізобетон – 2» Акціонерного товариства закритого типу «Донбасзалізобетонбуд» (запис 19-20);

- з 01 січня 2000 року по 31 грудня 2001 року на посаді «трубоклада промислових залізобетонних труб» в Дочірньому підприємстві «Донбасзалізобетон – 4» Акціонерного товариства закритого типу «Донбасзалізобетонбуд» (запис 21-22);

- з 01 січня 2002 року по 31 березня 2004 року на посаді «трубоклада промислових залізобетонних труб» в Дочірньому підприємстві «Донбасзалізобетон – 5» Акціонерного товариства закритого типу «Донбасзалізобетонбуд» (запис 23-25);

- з 01 квітня 2004 року по 26 січня 2009 року на посаді «трубоклада промислових залізобетонних труб» в Акціонерному товаристві закритого типу «Донбасзалізобетонбуд» (запис 26-27);

- з 01 лютого 2010 року по 12 березня 2011 року на посаді «трубоклада промислових залізобетонних труб» в Товаристві з обмеженою відповідальністю «ІТАЛПАЙП» (запис 28-29);

з 20 червня 2011 року по 27 березня 2012 року на посаді «монтажника по монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій» в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Трест «Донбасдомнаремонт»

з 09 квітня 2012 року по 01 серпня 2012 року на посаді «трубоклада промислових залізобетонних труб» в Приватному Акціонерному товаристві «Донбасзалізобетонбуд»

з 03 вересня 2012 по 23 травня 2013 року на посаді «трубоклада промислових залізобетонних труб» в Приватному акціонерному товаристві «Донбасзалізобетонбуд»

з 02 вересня 2013 року по 02 червня 2014 року на посаді «монтажника по монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій» в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Донспецмонтаж»

з 22 липня 2016 року по 26 жовтня 2016 року на посаді «монтажника по монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій» в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Мосбудінвест»

з 07 травня 2020 року по 21 серпня 2020 року на посаді «монтажника по монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій» в Товаристві з обмеженою відповідальністю «ІТАЛПАЙП»

з 26 жовтня 2021 року по 11 січня 2022 року на посаді «монтажника по монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій» в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Хозхімсервіс».

Відповідно роздруківки з довідки ОК–5 (в частині спірних періодів), вбачається про пільговий характер роботи Позивача з 2012-2014 за кодом підстави для обліку спецстажу – ЗП3013Б1, що також підтверджує право позивача на включення спірного періоду роботи до стажу, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Спірним питанням по даній адміністративній справі є правомірність відмови відповідача у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та зарахуванні до пільгового стажу за Списком №2 та страхового стажу певних періодів роботи.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки, визначені у Законі України “Про пенсійне забезпечення”.

Як передбачено Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України (його територіальні органи) входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Одними з основних завдань Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску; керівництво та управління солідарною системою загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; призначення (перерахунок) пенсій, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.

Відповідно до покладених завдань і функцій, саме Пенсійний фонд України є суб`єктом владних повноважень у сфері правовідносин щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому згідно з вимогами частини 2 статті 4 КАС Україниїх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.

Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” визначаються періоди, з яких складається страховий стаж. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч. 4 ст. 24 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”).

Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Щодо зарахування до пільгового стажу позивачки за Спискм №2 спірних періодів з 10 березня 1989 року по 02 червня 1989 року, з 08 березня 1993 року по 27 липня 1993 року, з 08 лютого 1993 року по 30 червня 1994 року, з 01 липня 1994 року по 31 грудня 1998 року, з 01 січня 1999 року по 31 серпня 1999 року, з 01 вересня 1999 року по 30 вересня 1999 року, з 01 жовтня 1999 року по 31 грудня 1999 року, з 01 січня 2000 року по 31 грудня 2001 року, з 01 січня 2002 року по 31 березня 2004 року, з 01 квітня 2004 року по 26 січня 2009 року, з 01 лютого 2010 року по 13 березня 2011 року, з 20 червня 2011 року по 27 березня 2012 року, з 09 квітня 2012 року по 01 серпня 2012 року, з 03 вересня 2012 по 23 травня 2013 року, з 02 вересня 2013 року по 02 червня 2014 року, з 22 липня 2016 року по 26 жовтня 2016 року, з 07 травня 2020 року по 21 серпня 2020 року, з 26 жовтня 2021 року по 11 січня 2022 року, суд зазначає наступне.

Відповідачем до пільгового стажу за Списком №2 не зараховано періоди роботи:

з 10.03.1989 по 02.06.1989,

з 09.06.1989 по 14.05.1991 (військова служба строкова),

з 14.07.1992 по 08.03.1993,

з 09.03.1993 по 27.07.1993

з 02.08.1993 по 26.01.2009,

з 11.01.2010 по 28.02.2011,

з 20.06.2011 по 27.03.2012,

з 01.03.2013 по 03.03.2013,

з 01.05.2013 по 23.05.2013,

з 07.05.2020 по 21.08.2020,

з 26.10.2021 11.01.2022.

Підстав неазарахування вказаних періодів до пільгового стажу позивача спірне рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, не містить.

До пільгового стажу за списком №2 зараховано періоди роботи (в частині спірних періодів):

з 09.04.2012 по 31.07.2012 – Список №2,

з 03.09.2012 по 06.11.2012 – Спискок №2,

з 01.02.2013 по 03.02.2013 – Список №2,

з 02.09.2013 по 28.02.2014 – Список №2.

Як вже встановлено судом та зазначено вище, згідно записів трудової книжки сер. НОМЕР_2 (в частині спірних періодів), Позивач працював:

- з 09 червня 1989 року по 14 травня 1991 року період проходження військової служби (запис 7);

Відповідно суд наголошує, що трудова книжка позивача містить достатні дані для визначення періодів роботи в якості пільгового стажу без надання відповідних уточнюючих довідок.

Також, судом встановлено, що відповідно роздруківки з довідки ОК–5 (в частині спірних періодів), вбачається про пільговий характер роботи Позивача з 2012-2014 за кодом підстави для обліку спецстажу – ЗП3013Б1, що також підтверджує право позивача на включення спірного періоду роботи до стажу, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Згідно з Довідником кодів підстав обліку стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435, в редакції наказу Міністерства фінансів України від 15 травня 2018 року № 511:

код підстави «ЗП3013Б1» - працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи – жінкам.

Крім того, пунктом 3 Порядку застосування Списків N 1 і N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року N 383 встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.

До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 Професія «електромонтера по ремонту устаткування» віднесена до Списку №2, Розділ ХІХ «Скляне та фарфоро-фаянсове виробництво», пункт 10 відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173, та віднесена до Списку №2 Розділ ХІХ «Скляне та фарфоро-фаянсове виробництво», код посади 2190100а-19861 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №162 від 11.03.1994.

На підприємстві – Костянтинівський завод Автоскло атестація робочого місця не вимагається оскільки стаж роботи до 1992 року але посада атестована відповідно до Наказу №411 від 25.07.1994 року.

Професія «машиніста прокатної машини» віднесена до Списку №2, Розділ ХІХ «Скляне та фарфоро-фаянсове виробництво», пункт 10 відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173.

Професія «монтажника по монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій» віднесена до Списку №2 Розділ ХХVІІ «Будівництво», пункт «а» код посади 2290000а-14612 до Списку №2, Розділ ХХVІІ «Будівництво», пункт «а», код посади 27а відповідно до Постанови КМУ від 16.01.2003 року №36.

Професія «трубоклада промислових залізобетонних труб» віднесена до Списку №2 Розділ ХХVІІ «Будівництво», пункт «а» код посади 2290000а-19233 та до Списку №2, Розділ ХХVІІ «Будівництво», пункт «а», код посади 27а відповідно до Постанови КМУ від 16.01.2003 року №36.

Щодо посилання відповідача на те, що до страхового та пільгового стажу позивача не зараховано період роботи з 01.03.2014 по 31.05.2014, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-5 відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України, суд зазначає наступне.

Так, з довідки Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) позивача вбачається, що за період з 07.11.2012 по 31.01.2013, з 04.02.2013 по 28.02.2013, з 04.03.2013 по 30.04.2013 та з 01.03.2014 по 02.06.2014 страхові внески сплачені не були.

Згідно абз. 1 ч.1 ст.24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058).

За приписами ч.6 ст.20 Закону № 1058 страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (ч.12 ст.20 Закону №1058).

Згідно з п.10 ч.1 ст.1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі Закон №2464) страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Зокрема ч.1 ст.4 Закону №2464 встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.

Як передбачено частиною 2 ст. 25 Закону № 2464 у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Податковим кодексом України встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку (п. 171.1 ст. 171).

Згідно ч.1 ст.16 Закону №1058 застрахована особа має право, зокрема, отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, у тому числі в письмовій формі; вимагати від страхувальника сплати страхових внесків, у тому числі в судовому порядку.

За змістом вищезазначених норм вбачається, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Таким чином суд наголошує, що обов`язок по сплаті страхових внесків не може обмежувати права робітника на отримання пенсійних виплат.

За загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, а також не внесення відомостей по спеціальному стажу не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 20.03.2019 у справі № 688/947/17.

Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.

Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства та встановлені обставини справи, суд зазначає, що відповідачем неправомірно не зараховано періоди роботи позивача з 10 березня 1989 року по 02 червня 1989 року, з 08 березня 1993 року по 27 липня 1993 року, з 02 серпня 1993 року по 30 червня 1994 року, з 01 липня 1994 року по 31 грудня 1998 року, з 01 січня 1999 року по 31 серпня 1999 року, з 01 вересня 1999 року по 30 вересня 1999 року, з 01 жовтня 1999 року по 31 грудня 1999 року, з 01 січня 2000 року по 31 грудня 2001 року, з 01 січня 2002 року по 31 березня 2004 року, з 01 квітня 2004 року по 26 січня 2009 року, з 01 лютого 2010 року по 13 березня 2011 року, з 20 червня 2011 року по 27 березня 2012 року, 01 серпня 2012 року, з 22 липня 2016 року по 26 жовтня 2016 року, з 07 травня 2020 року по 21 серпня 2020 року, з 26 жовтня 2021 року по 11 січня 2022 року до пільгового стажу за Списком №2, з 07 листопада 2012 року по 31 січня 2013 року, з 04 лютого 2013 року по 23 травня 2013 року, з 01 березня 2014 року по 02 червня 2014 року до страхового та пільгового стажу за Списком №2.

Таким чином, позовні вимоги у вказаній частині підлягають задоволенню.

Позовні вимоги в частині зарахування до пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи позивача з 09.04.2012 по 31.07.2012, з 03.09.2012 по 06.11.2012, з 01.02.2013 по 03.02.2013, з 02.09.2013 по 28.02.2014, оскільки вказані періоди вже зараховані відповідачем до пільгового стажу позивача за Списком №2.

Поряд із цим, позивач у позові помилково зазначає, що він працював з 08 лютого 1993 року по 30 червня 1994 року на посаді «монтажника по монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій» в Спеціалізованому управлінні «Донбасзалізобетонбуд» виробничого ПСМО «Укрмонолітспецбуд» та у зв`язку із зазначеним просив зарахувати вказаний період до його пільгового стажу.

Проте, згідно записів трудової книжки сер. НОМЕР_2 (в частині спірного періоду), Позивач працював з 02 серпня 1993 року по 30 червня 1994 року на посаді «монтажника по монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій» в Спеціалізованому управлінні «Донбасзалізобетонбуд» виробничого ПСМО «Укрмонолітспецбуд» (запис 12).

Крім того, суд, зокрема, дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині зарахування до пільгового стажу позивача за Списком №2 періоду його роботи з 08 березня 1993 року по 27 липня 1993 року.

Таким чином, позовні вимоги в частині зарахування до пільгового стажу за Списком №2 періоду роботи позивача з 08.02.1993 по 07.03.1993 не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині зарахування до пільгового стажу за Списком №2 період проходження строкової військової служби з 09 червня 1989 року по 14 травня 1991 року, суд виходить з наступного.

Так, згідно записів трудової книжки сер. НОМЕР_2 Позивач працював:

- з 09 червня 1989 року по 14 травня 1991 року період проходження військової служби (запис 7).

Згідно частини 1статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до частини першоїстатті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей`час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, за умови навчання за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах на момент призову на строкову військову службу.

Суд вище дійшов висновку, зокрема, про задоволенні позовних вимог в частині зараховання періоду роботи позивача з 10 березня 1989 року по 02 червня 1989 року до пільгового стажу позивача за Списком №2.

Враховуючи те, що позивач до призову на строкову військову службу, з 10 березня 1989 року працював за фахом, суд, керуючись положеннями вищенаведеного законодавства, вважає, що час проходження позивачем строкової військової служби має бути зарахований до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Крім того, на переконання суду, відповідач, у разі незгоди з відомостями, зазначеними в документах позивача, має право на реалізацію повноважень, наданих йому частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV, зокрема, перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню. Однак, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що відповідач як суб`єкт владних повноважень скористався таким правом.

У даному випадку позивач не може бути позбавлений права на пенсійне забезпечення через те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області не отримало (не витребувало) та не перевірило підтверджуючі документи про страховий стаж позивача. Відповідачем не доведено вжиття всіх передбачених законодавством заходів для повного, всебічного та об`єктивного розгляду заяви позивача.

За даних обставин відповідач фактично переклав відповідальність за належне оформлення документів на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження страхового стажу позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

Незарахування спірних періодів стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в пункту 3.1 Рішення Конституційного Суду України у справі від 29 червня 2010 року № 1-25/2010 зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.

Відтак, суд висновує, що відповідач приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу не врахував всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення від 24 вересня 2025 року №143250024224.

З огляду на зазначене, суд констатує, що рішення від 24 вересня 2025 року №143250024224про відмову в призначенні пенсії Позивачу прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області без дотримання положень статті 2 КАС України та статті 46 Конституції України, отже, є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про застосування під час вирішення питання про призначення пенсії, норм п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд зазначає наступне.

На виконання вимог ст. 90 КАС суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148, що доповнив Закон № 1058 розділом XIV-1, який містить п. 2 ч. 2 ст. 114 такого змісту:

«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

За приписами ст. 12 Закону № 1788 право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість згідно з п. «б» ст. 13 Закону № 1788 в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом № 213, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений п. «б» ст. 13 Закону № 1788 вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Відповідно до п. 1 резолютивної частини Рішення КСУ № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14 пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213.

Згідно з п. 3 резолютивної частини Рішення КСУ № 1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом № 213 для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (п. 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788 з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788 з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058 – з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (п. 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, п. 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788 з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020, а не Закону № 1058.

Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи пенсійного органу про те, що відповідно до ст. 5 Закону № 1058 дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що Закон № 1788 був прийнятий раніше за Закон № 1058.

Велика Палата Верховного Суду також не погодилась з посиланням пенсійного органу на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058, відповідно до якого положення Закону № 1788 застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148 мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку пенсійного органу, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788 відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788 всі інші положення, чого зроблено не було.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 у справі “Чахал проти Об`єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, спосіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 (заява № 38722/02)).

“Ефективний засіб правого захисту” в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі. Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.

Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення, а тому рішення суду про зобов`язання відповідача перерахувати позивачу пенсію є формою втручання у дискреційні повноваження.

З системного аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.

Згідно абзацу другому частини 4 статті 245 КАС Україні у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи викладене, а також з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення (перерахунку) пенсії та визначення наявності підстав, за яких призначається (перераховується) пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні (перерахунку), суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Рішення Конституційного суду від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) (Список №2) від 17 вересня 2025 року, зарахувавши до пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи: з 10 березня 1989 року по 02 червня 1989 року, з 08 березня 1993 року по 27 липня 1993 року, з 02 серпня 1993 року по 30 червня 1994 року, з 01 липня 1994 року по 31 грудня 1998 року, з 01 січня 1999 року по 31 серпня 1999 року, з 01 вересня 1999 року по 30 вересня 1999 року, з 01 жовтня 1999 року по 31 грудня 1999 року, з 01 січня 2000 року по 31 грудня 2001 року, з 01 січня 2002 року по 31 березня 2004 року, з 01 квітня 2004 року по 26 січня 2009 року, з 01 лютого 2010 року по 13 березня 2011 року, з 20 червня 2011 року по 27 березня 2012 року, 01 серпня 2012 року, з 22 липня 2016 року по 26 жовтня 2016 року, з 07 травня 2020 року по 21 серпня 2020 року, з 26 жовтня 2021 року по 11 січня 2022 року, період строкової військової служби з 09 червня 1989 року по 14 травня 1991 року до пільгового стажу за Списком №2, з 07 листопада 2012 року по 31 січня 2013 року, з 04 лютого 2013 року по 23 травня 2013 року, з 01 березня 2014 року по 02 червня 2014 року до страхового та пільгового стажу за Списком №2 та з урахуванням правової оцінки та висновків суду, що викладені у даному рішенні.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що фактично, позовні вимоги задоволені, оскільки дії Відповідача (в контексті спірного рішення про відмову в призначенні пенсії) визнані протиправними, а зобов`язання вчинити певні дії є похідною вимогою, суд дійшов висновку щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Київській області на користь Позивача судового збору у розмірі 1064,96 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 24 вересня 2025 року №143250024224 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Рішення Конституційного суду від 23 січня 2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018 (746/15) (Список №2) від 17 вересня 2025 року, зарахувавши до пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи: з 10 березня 1989 року по 02 червня 1989 року, з 08 березня 1993 року по 27 липня 1993 року, з 02 серпня 1993 року по 30 червня 1994 року, з 01 липня 1994 року по 31 грудня 1998 року, з 01 січня 1999 року по 31 серпня 1999 року, з 01 вересня 1999 року по 30 вересня 1999 року, з 01 жовтня 1999 року по 31 грудня 1999 року, з 01 січня 2000 року по 31 грудня 2001 року, з 01 січня 2002 року по 31 березня 2004 року, з 01 квітня 2004 року по 26 січня 2009 року, з 01 лютого 2010 року по 13 березня 2011 року, з 20 червня 2011 року по 27 березня 2012 року, 01 серпня 2012 року, з 22 липня 2016 року по 26 жовтня 2016 року, з 07 травня 2020 року по 21 серпня 2020 року, з 26 жовтня 2021 року по 11 січня 2022 року, період строкової військової служби з 09 червня 1989 року по 14 травня 1991 року до пільгового стажу за Списком №2, з 07 листопада 2012 року по 31 січня 2013 року, з 04 лютого 2013 року по 23 травня 2013 року, з 01 березня 2014 року по 02 червня 2014 року до страхового та пільгового стажу за Списком №2 та з урахуванням правової оцінки та висновків суду, що викладені у даному рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1064 грн 96 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Інформацію щодо роботи суду можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://adm.dn.court.gov.ua.

Суддя О.О. Галатіна

Оригінал: reyestr.court.gov.ua