Рішення від 14 травня 2026 р. у справі №200/1637/26 — Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2026 року Справа№200/1637/26

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Логойди Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

У березні 2026 року ОСОБА_1 через свого представника (адвоката) та підсистему «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку його грошового забезпечення за період з 22.11.2022 року по 20.05.2023 року із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, за період з 18.06.2025 року по 31.12.2025 року із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 року, за період з 01.01.2026 року по 31.01.2026 року із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01.01.2026 року, з урахуванням вже виплаченого грошового забезпечення;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок його грошового забезпечення за період з 22.11.2022 року по 20.05.2023 року із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, за період з 18.06.2025 року по 31.12.2025 року із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 року, за період з 01.01.2026 року по 31.01.2026 року із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01.01.2026 року, з урахуванням вже виплаченого грошового забезпечення;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме за період з 22.11.2022 року по 20.05.2023 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, за період з 18.06.2025 року по 31.12.2025 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 року, за період з 01.01.2026 року по 31.01.2026 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01.01.2026 року за весь час затримки виплати грошового забезпечення у повному обсязі за період з 22.11.2022 року по дату виплати.

Позов обґрунтовував тим, що протягом спірного періоду проходження військової служби відповідач невірно застосовував п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а саме невірно обчислював розміри його посадового окладу та окладу за військове звання (застосував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 року - 1762 грн., а з 20.05.2023 року – сталу величину 1762 грн., замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом на 01 січня відповідного календарного року та є вищим), що призвело до виплати грошового забезпечення, а також виплат, які обчислюються виходячи з посадового окладу та/або окладу за військовим званням, в меншому розмірі, та, відповідно, до порушення його права на належне грошове забезпечення.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, що протягом періоду з 22.11.2022 року по 31.01.2026 року позивач дійсно проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Протягом спірних періодів розрахунок складових грошового забезпечення позивача проводився із застосуванням п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103), а саме шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, передбачений додатками до цієї постанови Кабінету Міністрів України.

Вважав, що діяв правомірно. Просив в задоволенні позову відмовити.

Судом встановлено, що з 22.11.2022 року по 31.01.2026 року ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 (підтверджується, зокрема військовим квитком позивача та визнається сторонами).

Протягом періоду проходження позивачем військової служби відповідач обчислював розміри його посадового окладу та окладу за військовим званням наступним чином:

1) по 19.05.2023 року включно - шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року (1762 грн.), на відповідні тарифні коефіцієнти.

2) з 20.05.2023 року - шляхом множення сталої величини 1762 грн. на відповідні тарифні коефіцієнти.

Це вплинуло на розмір інших складових грошового забезпечення позивача (щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, які розраховуються виходячи з посадового окладу та/або окладу за військовим званням).

Вказані обставини відображені в листі відповідача від 27.01.2026 року № 692/3184 та визнаються відповідачем.

04.02.2026 року позивач звернувся до відповідача з рапортом про перерахунок грошового забезпечення виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом на 01 січня відповідного календарного року.

Проте такий перерахунок проведений не був.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Детально це питання врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, що затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за № 745/32197).

Згідно з абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018 року, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 цієї Постанови в редакції, яка була чинною до 24.02.2018 року, було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

При цьому, Додатки 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. У зазначених примітках наведена, зокрема, інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.

24.02.2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», п. 6 якої внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 викладено в редакції, згідно з якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» визнано протиправним та скасовано.

Отже, з 29.01.2020 року, тобто з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18, діяв п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 у первісній редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Оскільки положення п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 в частині обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням виходячи з мінімальної заробітної плати (а не прожиткового мінімуму) суперечать положенням п. 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», тому вони застосуванню не підлягають.

20.05.2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481, п. 2 якого внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», згідно з якими абз. 1 п. 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Таким чином, з 20.05.2023 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями вже не були прив`язані до розміру прожиткового мінімуму, а були визначені у певній величині.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі № 320/29450/24, що залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року та набрало законної сили, визнано протиправним та нечинним п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481 стосовно внесення змін до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Отже, з 18.06.2025 року – дня набрання законної сили судовим рішенням у справі №320/29450/24 відновлена дія п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції (до внесення до неї змін постановами Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 та від 12.05.2023 року № 481), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 року у справі № 160/1088/19, від 21.10.2025 року у справі № 600/193/24-а, від 17.02.2026 року у справі № 520/5814/24).

Верховний Суд в постанові від 17.02.2026 року у справі № 520/5814/24, аналізуючи наведені положення законодавства, зазначив наступне:

«54. У первинній редакції пункту 4 Постанови № 704 Кабінет Міністрів України визначив розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями прожитковий мінімум, встановлений законом на поточний рік, як державний соціальний стандарт, встановлений законом, який був покликаний забезпечити достатній рівень життя військовослужбовців на фоні росту цін та інфляції в країні та уникнути необхідності одноразових, штучних підвищень грошового забезпечення за рахунок видання окремих нормативно-правових актів…

59. Натомість пункт 4 Постанови № 704 в редакції пункту 2 Постанови № 481 замінює такий державний соціальний стандарт як прожитковий мінімум на сталу величину - 1762,00 грн, застосування якої при визначенні посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців не лише суттєво зменшує їх розміри окладів, а й зводить нанівець мету прийняття Постанови № 704 як такої.

60. Така зміна правового регулювання щодо розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців скасовує основну новелу пункту 4 Постанови № 704, яка полягала в тому, що розміри посадових окладів, окладів за військовим званням співвідносилися до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який установлюється законом про Державний бюджет на відповідний календарний рік, а також призводить до збільшення питомої частки додаткових видів грошового забезпечення, що нівелює ідею оптимізації структури грошового забезпечення та гарантії захищеності грошового забезпечення військовослужбовців від негативних економічних факторів.

61. Приписи пункту 4 Постанови № 704 у первинній редакції відповідали вимогам Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, який запровадив розрахунковою величиною для визначення посадових окладів різних категорій публічних службовців саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року. ».

Верховний Суд в цій же постанові дійшов висновку про наступне: «Таким чином, пункт 4 Постанови № 704 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у первинній редакції, а саме в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - закону про Державний бюджет України на відповідний рік, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), оскільки суд не вправі, вирішуючи спір, застосовувати дефектний нормативно-правовий акт безвідносно до того чи був він чинним чи ні на момент виникнення спірних відносин.».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд зобов`язаний враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на наведене, з урахуванням вимог ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України та наведених правових позицій Верховного Суду, суд застосовує правові акти, які мають вищу юридичну силу, тобто Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VIII та Закони України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Практично щороку прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений законом України про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 01 січня відповідного календарного року, збільшувався.

Так, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року 1762 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2019 року 1921 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2020 року 2102 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2021 року 2270 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року 2481 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2023 року 2684 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2024 року 3028 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2025 року 3028 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2026 року 3328 грн.

З огляду на наведене та висновок Верховного Суду в постанові від 17.02.2026 року у справі № 520/5814/24 (про те, що пункт 4 Постанови № 704 підлягає застосуванню у первинній редакції, а саме в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу), суд дійшов висновку, що грошове забезпечення службовців мало обчислюватися згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в первинній редакції (тобто без урахування негативних змін, що були внесені до нього пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 та пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481, які не відповідали Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VIII та Законам України про Державний бюджет України на відповідний рік), а саме із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Інше застосування суб`єктами владних повноважень наведених положень законодавства, а саме застосування прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 року (що було передбачено п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 в редакції зі змінами, які були внесені до нього пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 та в подальшому визнані протиправними та скасовані) та сталої величини аналогічного розміру - 1762 грн. (що було передбачено п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 в редакції зі змінами, які були внесені до нього пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481 та в подальшому визнані протиправними та нечинними), які є нижчими від прожиткових мінімумів, що були встановлені відповідними законами про Державний бюджет України на відповідний рік, не відповідало вимогам законів та призводило до виплати грошового забезпечення в меншому розмірі, ніж встановлений законодавством, та, відповідно, до порушення права службовців на належне грошове забезпечення.

Відповідачем помилково застосовані наведені положення законодавства щодо спірних періодів, що призвело до виплати позивачу грошового забезпечення в меншому розмірі, ніж встановлений законодавством, чим порушені права позивача на належне грошове забезпечення.

З огляду на наведене порушені права позивача підлягають захисту (в межах заявлених позовних вимог) шляхом задоволення позову шляхом, який гарантував би повне їх відновлення та унеможливив би подальше звернення до суду (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

При обранні способу захисту та відновлення порушених прав позивача судом враховано те, що розмір прожиткового мінімуму станом на 1 січня відповідного календарного року чітко встановлений законами України про Державний бюджет України на відповідний календарний рік, що не потребує додаткового відображення його в резолютивній частині судового рішення в розрізі відповідних років.

Крім того, в разі посилання в резолютивній частині рішення суду на слова «грошове забезпечення» (у відповідних відмінках) це не потребує додаткового відображення всіх складових грошового забезпечення.

Щодо похідних позовних вимог зобов`язального характеру, що стосуються компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати

Відповідно до ст. ст. 1 й 2 Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених стоків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом (тобто, з 01 січня 2001 року). Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.

Детально це питання врегульовано Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

Питання обчислення суми такої компенсації врегульовано ст.ст. 3 та 4 Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та п.п. 4 та 5 зазначеного Порядку.

Відповідно ст.ст. 3 та 4 Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно з п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

Приклади обчислення суми компенсації наведено у додатку.

Пунктом 5 цього Порядку визначено, що сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Отже, вирішальними складовими для застосування формули обчислення суми компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків його виплати є:

1) суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць;

2) період невиплати доходу (за виключенням місяця його виплати);

3) індекс інфляції в період невиплати доходу.

Такі висновки суду відповідають положенням вказаних нормативно-правових актів, в тому числі додатку до зазначеного Порядку, в якому наведені приклади обчислення суми такої компенсації.

Згідно з правовим висновком, що міститься в постановах Верховного Суду від 01 квітня 2021 року у справі № 120/4555/18, від 20 жовтня 2022 року у справі № 140/862/19, від 24 січня 2023 року у справі № 200/10176/19-а, що зроблений на підставі проведеного аналізу Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Відтак, законодавець пов`язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та визнається сторонами, позивачу за відповідний минулий період дохід у вигляді спірних сум грошового забезпечення ще не був нарахований, та, відповідно, не був виплачений. Тому, відповідно, компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідачем ще не нараховувалася та не виплачувалася.

Дії (або рішення, або бездіяльність) відповідача щодо такої компенсації в даній справі не оскаржуються та не є предметом спору в ній.

З огляду на наведене заявлені в цій частині позовні вимоги зобов`язального характеру (які можуть бути лише похідними позовними вимогами від основних позовних вимог про оскарження рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та задоволення яких залежить від задоволення основних позовних вимог (п. 23 ч. 1 ст. 4, ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України)) є безпідставними, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають.

Отже, позов підлягає задоволенню частково (в межах заявлених позовних вимог) та шляхом, який обрано судом.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, і доказів понесення ним інших судових витрат до суду не подано, тому виходячи з положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не застосування в періоди з 22.11.2022 року по 20.05.2023 року, з 18.06.2025 року по 31.12.2025 року, з 01.01.2026 року по 31.01.2026 року включно при обчисленні ОСОБА_1 грошового забезпечення (в тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, додаткових видів грошового забезпечення,) прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у первинній редакції.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 щодо періодів з 22.11.2022 року по 20.05.2023 року, з 18.06.2025 року по 31.12.2025 року, з 01.01.2026 року по 31.01.2026 року включно перерахунок грошового забезпечення (в тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, додаткових видів грошового забезпечення) - шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у первинній редакції, та виплатити йому їх недоотримані частини (за вирахуванням утриманих податків та зборів).

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення судом складено 15 травня 2026 року.

Суддя Т.В. Логойда