Рішення від 14 травня 2026 р. у справі №160/13615/24 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2026 рокуСправа №160/13615/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рянської В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в місті Дніпрі у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , подана через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» представником позивача - адвокатом Орос Вікторією Вікторівною, у якій позивач просить:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення своєчасного остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 у день його звільнення з військової служби - 17.05.2022;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 18.05.2022 по день фактичного розрахунку 09.05.2024.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . 17.05.2022 його було виключено зі списків особового складу військової частини, однак не було виплачено належних йому сум грошового забезпечення. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.05.2023 у справі № 160/4857/23 відповідачем 09.05.2024 здійснено виплату позивачу 107682,04 грн. Позивач вважає, що з військової частини НОМЕР_1 на його користь підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 18.05.2022 до 09.05.2024.

Ухвалою суду від 30.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи, витребувано докази у відповідача.

03.06.2024 надійшов відзив військової частини НОМЕР_1 , у якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову. Зазначив, що позивача було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв`язку з призначенням на іншу посаду до іншої військової частини. Отже, позивача не було звільнено з військової служби, тому в даному випадку застосування у спірних правовідносинах ст. 117 КЗпП України, тобто нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, є безпідставним. До відзиву було додано витребувані судом докази.

Станом на час розгляду справи інших заяв по суті справи до суду не надійшло. Частиною четвертою статті 159 КАС України передбачено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.05.2022 № 113 ОСОБА_1 , старшого помічника начальника відділення персоналу штабу, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 12.05.2022 № 150 офіцером відділу комплектування офіцерським складом управління персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 , вважати таким, що 17.05.2022 справи та посаду здав та вибув до нового місця служби – АДРЕСА_1 , з 17.05.2022 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з видачею атестатів.

Згідно з відомостями комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.05.2023 у справі № 160/4857/23, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14.11.2023, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 до 17.05.2022 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, які визначені у додатках до постанови Кабінету Міністрів України № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Згідно з випискою по картці/рахунку ОСОБА_1 за 09.05.2024 в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на рахунок позивача було зараховано 107682,04 грн із зазначенням деталей операції – заробітна плата, військова частина НОМЕР_1 , рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/4857/23.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Частиною дев`ятою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) визначено, що військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною четвертою статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

- у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;

- у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-ХІІ визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з частиною третьою статті 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Порядок звільнення з військової служби визначено розділом XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення).

Відповідно до пункту 242 розділу XII Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.

У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Частиною другою статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Пунктом 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260) визначено, що військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. У наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплата грошового забезпечення в разі вибуття військовослужбовців до нового місця служби за строк із дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу військової частини, і до дня прийняття посади здійснюється за новим місцем служби в розмірі, встановленому за попереднім місцем служби, після зарахування їх на грошове забезпечення до цієї військової частини.

Верховний Суд, зокрема й у справах цієї категорії, неодноразово висловлював правову позицію про те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних правовідносин або коли про це зазначено у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується передусім порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення), а також порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Однак питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Такі питання врегульовані КЗпП України.

З огляду на викладене, у зв`язку з відсутністю в спеціальному законодавстві, яке регулює оплату праці військовослужбовців, норм, які встановлюють відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, до правовідносин, які виникають під час звільнення з військової служби, допустимим є застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними.

У цьому контексті Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 520/1897/22 підкреслив, що приписи частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку.

Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.

Верховний Суд наголосив, що ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».

Відповідно до встановлених у справі, що розглядається, обставин наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.05.2022 № 113 ОСОБА_1 , старшого помічника начальника відділення персоналу штабу, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 12.05.2022 № 150 офіцером відділу комплектування офіцерським складом управління персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 , вважати таким, що 17.05.2022 справи та посаду здав та вибув до нового місця служби – АДРЕСА_1 , з 17.05.2022 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з видачею атестатів.

До відзиву додано копію розрахунково-платіжної відомості № 133 військової частини НОМЕР_1 на виплату грошового забезпечення за травень 2022 року при переміщенні до нового місця служби, яка містить інформацію про нарахування ОСОБА_1 (наказ № 113 від 17.05.2022) 27342,15 грн, з утриманням військового збору в сумі 410,13 грн.

Виключення військовослужбовця ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 саме по собі не є підтвердженням завершення ним проходження військової служби як такої. Натомість воно свідчить про припинення проходження служби (службових правовідносин) у військовій частині НОМЕР_1 у зв`язку з подальшим проходженням служби в іншій військовій частині, а отже, виплата грошового забезпечення позивачу здійснюється за новим місцем служби з дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу.

У цій справі встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не була завершена, оскільки він не звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов`язки на новому місці служби.

Установлені у справі фактичні обставини не відповідають умовам застосування частини першої статті 117 КЗпП України, оскільки ця норма пов`язує настання відповідальності роботодавця із затримкою проведення остаточного розрахунку саме у зв`язку зі звільненням працівника. У цій справі відсутній передбачений законом юридичний склад, з яким стаття 117 КЗпП України пов`язує відповідальність. За таких обставин застосування зазначеної норми означало б розширювальне тлумачення та необґрунтоване поширення сфери її дії на випадки, не охоплені її змістом і метою запровадження.

Такий висновок відповідає викладеному у постанові Верховного Суду від 03 лютого 2026 року у справі № 400/5149/24. Верховний Суд викладав подібну правову позицію у постанові від 26 червня 2025 року у справі № 400/8927/23.

В обсязі установлених обставин справи у системному зв`язку з відповідним правовим регулюванням спірних правовідносин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для виплати відповідачем позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України за період з 18.05.2022 до 09.05.2024.

Посилання позивача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, суд відхиляє, оскільки у вказаній справі правові висновки Верховного Суду були сформовані за відмінних фактичних обставин справи, зокрема позивач у наведеній справі був звільнений зі служби, що, зокрема, вплинуло на застосування частини першої статті 117 КЗпП України у зазначеній справі.

З метою захисту свого права на своєчасне отримання грошового забезпечення позивач звернувся до суду із цим позовом, посилаючись на частину першу статті 116 та частину першу статті 117 КЗпП України. Однак, встановлені у справі обставини не утворюють передбачених законом підстав для застосування наведених норм КЗпП України. За таких обставин частина перша статті 117 КЗпП України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

У разі порушення встановлених строків виплати грошового забезпечення військовослужбовець може вимагати компенсацію втрати частини доходів, передбачену законодавством, у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних сум, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

З системного аналізу матеріалів справи, наведених норм законодавства, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

За подання до суду позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією № 3550-6690-4315-4702 від 26.05.2024.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову розподіл понесених позивачем витрат зі сплати судового збору відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: військова частина НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 .

Повний текст рішення складено 15.05.2026.

Суддя В.В. Рянська