Рішення від 11 травня 2026 р. у справі №120/11896/25 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

12 травня 2026 р. Справа № 120/11896/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в :

22.08.2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та має матір, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду.

18.07.2025 року позивач звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 та підпункту 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

За результатом розгляду рапорту, відповідач відмовив у його задоволенні, оскільки надані позивачем документи не підтверджують потребу матері у постійному догляді.

Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 27.08.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

09.09.2026 року представник Військової частини НОМЕР_1 подав відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову, оскільки позивач не довів наявності передбачених законом підстав для звільнення з військової служби.

Подані позивачем документи не підтверджують потреби матері у постійному сторонньому догляді у розумінні абзацу тринадцятого пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а також не доведено відсутність або неспроможність інших членів сім`ї здійснювати такий догляд.

10.09.2026 року позивачем подано відповідь на відзив, у якому останній вважає доводи відповідача необґрунтованими, а адміністративний позов таким, що підлягає задоволенню.

11.09.2026 року відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, у якому він вказує на наявність підстав для відмові в задоволенні позову.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.

Позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та має матір, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

18.07.2025 року позивач звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 та підпункту 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

За результатом розгляду рапорту, відповідач відмовив у його задоволенні, оскільки надані позивачем документи не підтверджують потребу матері у постійному догляді.

Позивач вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у звільненні його з військової служби, а тому звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи суд зазначає наступне.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні, постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

В подальшому відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану неодноразово продовжено, в тому числі до моменту судового розгляду даної справи.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII) .

Відповідно до частини 5 статті 1 Закону №2232-XII від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.

За змістом підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII (в редакції станом на день виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно з пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема, у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Отже, обов`язковою умовою для звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, є відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня спорідненості або якщо такі члени сім`ї самі потребують необхідного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Як вже зазначено судом вище, позивачу відмовлено у задоволені рапорту, оскільки надані позивачем документи не підтверджують потребу матері у постійному догляді.

Судом встановлено, що разом із рапортом про звільнення з військової служби позивачем надано, зокрема, висновок ЛКК від 15.04.2025 року про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги на непрофесійній основі (форма 080-4/о).

Натомість, відповідач вважає, що необхідність постійного стороннього догляду за хворим, що досягли повноліття, підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії.

Враховуючи зазначене, звільнення військовослужбовців з військової служби на підставі пп. "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", на думку відповідача, можливе лише у зв`язку із необхідністю здійснення постійного стороннього догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю і чи ІІ групи, що підтверджується відповідним медичним висновком МСЕК для осіб віком понад 18 років.

Отже, з огляду на наведені доводи сторін та встановлені судом обставини, у даній справі підлягає з`ясуванню, чи підтверджує наданий позивачем висновок лікарсько-консультативної комісії від 15.04.2025 року року саме ту обставину, що його матір потребує постійного стороннього догляду та чи є такий висновок належним і достатнім доказом для звільнення з військової служби.

Надаючи правову оцінку таким обставинам, суд враховує позицію Верховного Суду у постановах від 11 квітня 2023 року (справа №420/16689/23) та від 21 лютого 2024 року (справа №120/1909/23), у якій колегія суддів звернула увагу на недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.

Так, положенням №1317 визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

Відповідно до пункту 3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:

- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків;

- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;

- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;

- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;

- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого;

- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.

У наведеному переліку прав та обов`язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття "постійного догляду", який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.

При цьому, поняття "сторонній догляд" не є тотожним поняттю "постійний догляд", позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге - тривалість такого догляду.

Отже, поняття "постійний догляд" передбачає безперервний догляд, який надається особі, яка не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, безперервно, постійно.

У свою чергу, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.06.2021 №1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).

За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить:

1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;

2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;

3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;

4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання).

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я" затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-2/о "Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі". Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації №027/о "Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я" затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі". Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о "Медична карта амбулаторного хворого №__", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.

Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров`я України 31.07.2013 №667 "Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання". Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 №667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров`я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).

З аналізу повноважень медико-соціальної експертної комісії, передбачених Положенням №317, Верховний Суд дійшов висновку про те, що така комісія визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.

Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання Суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров`я, які мають право приймати, зокрема:

1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку;

2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг;

3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг;

4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 №667.

Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 21.02.2024 у справі №120/1909/23, від 11.04.2024 у справі №420/16689/23, від 13.06.2024 у справі №520/21316/23 за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.

Системний аналіз вищезазначених положень нормативно-правових актів свідчить, що необхідність постійного стороннього догляду може підтверджуватися також відповідним медичним висновком ЛКК в наступних випадках:

- особам з порушенням функцій організму внаслідок невиліковної хвороби, через які вона не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися (форма №080-4/о);

- громадянам похилого віку з когнітивними порушеннями, внаслідок яких вони потребують постійного догляду (форма №080-2/о);

- людям з інвалідністю I чи II групи, що виникла внаслідок психічного розладу (за формою, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 №667).

Отже абзац 8 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначає альтернативні документи для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою в цілях підтвердження підстави звільнення військовослужбовця з військової служби: або висновок МСЕК, або висновок ЛКК закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Відповідно до наявної копії витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №10473/25/2301/В від 07.04.2025 року, з 07.04.2025 року мати позивача ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи.

Зі змісту висновку від 15.04.2025 року про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги на непрофесійній основі (форма 080-4/о) слідує, що матері позивача рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Разом з тим, суд звертає увагу, що даний висновок ЛКК дійсний до 15.04.2026 року, тобто є таким, що має обмежений строк дії, встановлений до конкретної дати, після спливу якої підлягає повторному перегляду або підтвердженню в установленому порядку.

На переконання суду, строковий характер висновку ЛКК свідчить про його тимчасовість та залежність від стану здоров`я особи на певний період, що додатково не узгоджується із суттю «постійного» догляду як безперервної та довготривалої потреби.

Про такий висновок суду свідчить і частина 4 статті 16 Закону України «Про соціальні послуги», якою визначено, що соціальні послуги залежно від строку надання поділяються на послуги, що надаються: екстрено (кризово), постійно, тимчасово, одноразово.

Суд звертає увагу, що у наданому позивачем Висновку не зазначена інформація про потребу особи у «постійному» догляді та внесення такої інформації не передбачено бланком цього медичного висновку.

Крізь призму положень частини 4 статті 16 Закону України «Про соціальні послуги» слід дійти однозначного висновку, що батько позивача потребує не постійного, а - тимчасового догляду, як на це вказує висновок, а отже містить часові обмеження, які в розумінні висновків Верховного Суду у постанові від 21.02.2024 по справі № 120/1909/23, не відповідають наведеному тлумаченню терміну «постійний».

Отже, наданий до рапорту висновок за формою № 080-4/о із викладеною рекомендацією «отримання соціальної послуги на непрофесійній основі», не може бути самостійним та достатнім доказом потреби особи у постійному догляді.

Що стосується рішення ЛКК №8 від 15.04.2025 року, яким встановлена потреба матері позивача в постійному сторонньому догляді, суд зазначає наступне.

Оцінюючи зазначене рішення, суд виходить з того, що чинним законодавством України, зокрема нормативно-правовими актами Міністерства охорони здоров`я України, передбачено вичерпний перелік форм медичних висновків, які можуть підтверджувати стан здоров`я особи та необхідність здійснення за нею догляду.

Такі висновки підлягають оформленню за встановленими формами, з дотриманням визначеного порядку їх видачі.

Водночас рішення ЛКК №8 від 15.04.2025 року складене у довільній формі, не відповідає жодній із передбачених законодавством форм первинної облікової документації та не містить ознак медичного висновку, оформленого відповідно до вимог чинних нормативно-правових актів.

За таких обставин суд дійшов висновку, що вказаний документ не може вважатися належним та допустимим доказом у розумінні процесуального закону.

Крім того, суд враховує, що положення підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачають можливість підтвердження необхідності постійного стороннього догляду, зокрема, висновком лікарсько-консультативної комісії, однак такий висновок має бути оформлений у встановленому порядку та за відповідною формою, що забезпечує його юридичну визначеність та достовірність.

Суд також бере до уваги, що позивачем подано висновок ЛКК за формою №080-4/о від 15.04.2025 року, який є належним документом у розумінні чинного законодавства, однак за своїм змістом він містить лише рекомендацію щодо отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі та має обмежений строк дії, що свідчить про тимчасовий характер встановленої потреби у догляді.

За таких обставин наявність додаткового рішення ЛКК у довільній формі не усуває вказаних недоліків та не може змінювати правову природу належно оформленого висновку, а також не підтверджує у встановленому законом порядку саме потребу у постійному сторонньому догляді.

Таким чином, у сукупності надані позивачем докази не підтверджують належним чином обставину необхідності здійснення постійного стороннього догляду за матір`ю у розумінні вимог підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», що виключає наявність підстав для звільнення позивача з військової служби з наведених ним мотивів.

Що стосується ненадання позивачем акту обстеження сімейного стану, затвердженого керівником ТЦК та СП, з інформацією про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд за особами, що його потребують, суд зазначає наступне.

Відповідно до абзацу 16 пункту 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 №154, районні ТЦК та СП наділені повноваженнями здійснювати перевірку сімейного стану військовослужбовців за зверненням командирів військових частин або за заявами родичів.

З аналізу вказаної норми вбачається, що ініціювання проведення такої перевірки та отримання акту обстеження сімейного стану віднесено до повноважень уповноважених суб`єктів, зокрема командування військової частини, яке розглядає рапорт військовослужбовця про звільнення.

При цьому зазначена норма не містить обмежень щодо категорії військовослужбовців, а отже поширюється як на осіб, які проходять військову службу за контрактом, так і на тих, які проходять службу за призовом під час мобілізації.

Судом встановлено, що у межах розгляду рапорту позивача командир військової частини не звертався до відповідного ТЦК та СП з метою проведення перевірки сімейного стану позивача та складання відповідного акту, а також не вживав інших заходів, спрямованих на з`ясування наявності або відсутності осіб, які можуть здійснювати догляд за матір`ю позивача.

За таких обставин покладення відповідачем на позивача обов`язку щодо подання акту обстеження сімейного стану як підстави для відмови у звільненні є безпідставним, оскільки отримання такого акту не залежить виключно від волевиявлення позивача та перебуває у сфері організаційних повноважень відповідних органів військового управління.

Невчинення відповідачем дій, спрямованих на витребування та перевірку необхідної інформації, що має істотне значення для правильного вирішення питання про звільнення позивача з військової служби, свідчить про недотримання ним вимог щодо належного адміністративного розгляду та є проявом протиправної бездіяльності.

Таким чином, рішення відповідача про відмову у задоволенні рапорту позивача прийняте без належного з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, з порушенням принципу повного та об`єктивного розгляду, а також із перекладенням на позивача обов`язків, які покладені на відповідача.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що бездіяльність відповідача, яка полягає у невжитті заходів щодо перевірки сімейного стану позивача та неініціюванні отримання акту обстеження сімейного стану, є протиправною, а відтак рішення відповідача про відмову у задоволенні рапорту позивача прийняте з порушенням вимог чинного законодавства та є протиправним.

З огляду на встановлені обставини справи та з метою належного й ефективного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язати відповідача ініціювати проведення перевірки сімейного стану позивача шляхом звернення до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а також повторно розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити .

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення запиту до ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо складання акту обстеження сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 .

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ініціювати проведення перевірки сімейного стану ОСОБА_1 шляхом направлення запиту до ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою складання акту обстеження його сімейного стану.

Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби з підстав, визначених підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 18.07.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за сімейними обставинами), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір в сумі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Суддя Дончик Віталій Володимирович