Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №760/15325/25 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 760/15325/25

Провадження № 2/161/937/26

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

30 квітня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі:

головуючого - судді Смоковича М.В.

при секретарі судового засідання – Хилько О.В.

за участі:

представника позивача – Єленич О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до держави Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

04.06.2025 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва із позовною заявою до відповідача, держави Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації, про стягнення коштів.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що він є власником нерухомого майна, а саме: бази відпочинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 року № 376 було затверджено «Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», відповідно до якого Мелітопольська міська територіальна громада є окупованою з 25.02.2022 року, тоді як Кирилівська селищна територіальна громада – з 24.02.2022 року.

У середині вересня 2022 року невстановлені озброєні особи в балаклавах, які представилися представниками окупаційної військово-цивільної адміністрації смт. Кирилівка, разом із так званою «гаутляйтеркою» ОСОБА_2 , прибули на територію готелю «Адмірал», де провели незаконні «обшуки», при якому оглядали транспортні засоби, що перебували на території (зокрема автомобіль позивача – Daewoo Lanos, державний номер НОМЕР_1 ), а також адміністративну будівлю готелю.

06.10.2022 року ті ж самі озброєні особи наказали залишити територію готелю громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які там мешкали, після чого останні повідомили, що готель «Адмірал», який належить ОСОБА_1 , «націоналізовано» на користь Російської Федерації, після чого відбулося відкриття всіх номерів готелю та підготовка до виносу меблів.

З даного приводу позивач звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення, про що було внесено інформацію до ЄРДР за № 22022030000000146.

19.09.2022 року на сайті «Правительства Запорожской области» (сайт зазначений мовою оригіналу – на російській мові) опубліковано інформацію, що військово-цивільна адміністрація Запорізької області інформує про виявлення об`єктів безгосподарного майна, серед якого й об`єкт нерухомого майна – будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ). Окрім іншого, відповідним повідомленням визначено, що після закінчення 3 днів з дня опублікування цього оголошення об`єкти майна будуть поставлені на облік у Міністерстві майнових та земельних відносин ВДА Запорізької області, як безгосподарне майно.

28.09.2022 року Протоколом № 9 так званої Міжвідомчої комісії з координації інституту Тимчасових адміністрацій військово-цивільної адміністрації Запорізької області вирішено клопотання в.о. директора ДУП «Курорти Запорізької області» Коваля О.В. задовольнити, ввести тимчасову адміністрацію з управління майном, в тому числі й на базі відпочинку «Адмірал». Наразі база відпочинку «Адмірал» повністю підконтрольна Російській Федерації, яка веде підприємницьку діяльність на ній та отримує прибутки.

Внаслідок Російської збройної агресії на території України та в результаті втрати бази відпочинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , позивачу було завдано збитків в розмірі 214603697,00 грн., що еквівалентно 5159846,15 доларів США, з яких: сума завданих збитків, що виникли внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та в результаті втрати бази відпочинку «Адмірал» - 207983600,00, що еквівалентно 5000676,15 доларів США; суму завданих збитків, що виникли внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та в результаті втрати рухомого майна, розташованого на території бази відпочинку «Адмірал» - 6620097,00грн., що еквівалентно 159170 доларів США.

Також, в результаті збройної агресії відповідача позивач втратив можливість користуватися належною йому квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

30.04.2025 року позивачем подано до ГУНП у Волинській області заяву про вчинення кримінального правопорушення щодо втрати відповідного майна, яка в подальшому була скерована до Луцького РУП ГУНП у Волинській області.

Розмір реальних збитків, завданих позивачу внаслідок втрати нерухомого майна, а саме квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації та окупацією м. Мелітополя, становить 1381941,77 грн., що еквівалентно 33291,94 доларів США.

Враховуючи вищевикладене, просить суд стягнути з відповідача на його користь: суму завданих збитків, що виникли внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та в результаті втрати бази відпочинку «Адмірал», розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1099463923203, у розмірі 5 000 676 (п`ять мільйонів шістсот сімдесят шість) доларів США 15 центів; суму завданих збитків, що виникли внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та в результаті втрати рухомого майна, розташованого на території бази відпочинку «Адмірал» за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 159 170 (сто п`ятдесят дев`ять тисяч сто сімдесят) доларів США 00 центів; суму завданих збитків, що виникли внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та в результаті втрати квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3084112823080, у розмірі 33291 (тридцять три тисячі двісті дев`яносто один) долар США 94 центи.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 04.07.2025 року вказану справу передано за підсудністю до Луцького міськрайонного суду Волинської області.

22.08.2025 року, в порядку, установленому ч. 3 ст. 14 ЦПК України, справу передано для розгляду судді Смоковичу М.В.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23.09.2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02.12.2025 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач, ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився, делегувавши повноваження на представлення своїх інтересів представнику – адвокату Єленич О.В.

В судовому засіданні представник позивача, адвокат Єленич О.В., позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити з підстав, які зазначені у позовній заяві.

Відповідач, держава Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання свого представника не направив, як і не було направлено до суду останнім відзиву на позовну заяву.

Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії РФ) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що направлення посольству РФ запиту на згоду про участь у справі не є потрібним.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, що відповідає положенням ч. 1 ст. 280 ЦПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі стст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником нерухомого майна, а саме: квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3084112823080, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 412839894 від 12.02.2025 року.

Крім того, ОСОБА_1 є власником нерухомого майна, а саме бази відпочинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1099463923203, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 427474387 від 19.05.2025 року.

У зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України 24 лютого 2022 року Президентом України Указом № 64/2022 від 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово було продовжено і діє до цього часу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 року № 376 затверджено «Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» (далі Перелік № 376), відповідно до якого Мелітопольська міська територіальна громада є окупованою з 25.02.2022 року, а Кирилівська селищна територіальна громада – з 24.02.2022 року.

Позивач до збройної агресії Російської Федерації та окупації міста Мелітополь проживав на території Запорізької області. В результаті незаконних дій Російської Федерації, зокрема військового вторгнення та окупації, позивач була позбавлена можливості використовувати своє майно, що призвело до необхідності виїхати за межі Запорізької області.

З 03.10.2022 року Держдума Російської Федерації ратифікувала договір про приєднання до Росії тимчасово окупованих територій України: так званих «ДНР» і «ЛНР», Запорізької та Херсонської областей. В склад включених територій також входять місто Мелітополь та смт. Кирилівка, інформація є загальновідомою.

Згідно ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.

Відповідно до ст. 32 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, 1949 року забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.

Також відповідно до ст. 48 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I від 8 червня 1977 року), для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об`єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти цивільне населення й комбатантів, а також цивільні й воєнні об`єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об`єктів.

Зокрема, ст. 51 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року передбачає, що цивільне населення користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв`язку з воєнними операціями. Крім того, на підставі ст. 57 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року при проведенні воєнних операцій, повинна постійно виявлятися турбота про те, щоб оберігати цивільне населення, цивільних осіб і цивільні об`єкти.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.

У пункті 8 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року описано поняття «жертва»: для цілей цього документа жертвами вважаються особи, які зазнали шкоди індивідуально або колективно, включаючи фізичну або психічну шкоду, душевне страждання, матеріальні втрати або суттєвий утиск їх основоположних прав, внаслідок дій або бездіяльності, що є грубими порушеннями міжнародних норм у галузі прав людини або серйозними порушеннями міжнародного гуманітарного права.

Пункт 11 Резолюції визначає права жертв. Засоби правового захисту при грубих порушеннях міжнародних норм у галузі прав людини та серйозних порушеннях міжнародного гуманітарного права включають, відповідно до норм міжнародного права, право жертв на таке: a) рівноправний та ефективний доступ до правосуддя; b) адекватне, реальне та швидке відшкодування завданих збитків. Жертва грубого порушення міжнародних норм у галузі прав людини або серйозного порушення міжнародного гуманітарного права має мати рівноправний доступ до ефективних судових засобів правового захисту, як це передбачено міжнародним правом. Інші засоби, які є у розпорядженні жертв, включають доступ до адміністративних та інших органів, а також до механізмів, форм та процедур, що існують відповідно до національного законодавства.

Статтею 316 Цивільного кодексу України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 317 Цивільного кодексу України, у якій розкривається зміст права власності, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

У Рішення від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011 Конституційний Суд України констатував, що зміст права власності охоплює права володіння, користування і розпорядження власником своїм майном, які він здійснює на власний розсуд.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (Європейська конвенція з прав людини) (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, а також додаткові протоколи до неї (всі з яких ратифіковані Україною), підлягає застосуванню в Україні як частина її національного законодавства згідно із статтею 9 Конституції України.

Відповідно до статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції під назвою «Захист права власності» кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Разом із тим позивач за своєю волею не може здійснювати жодну з правомочностей, які складають зміст права власності. Позивач не має можливості бути у безпосередньому фактичному зв`язку із об`єктами нерухомості, не може ними користуватися чи розпоряджатися, через дії Російської Федерації.

Факт втрати майна, належного позивачу, підтверджується витягом з ЄРДР № 22022030000000146 від 07.10.2022 року, заявою про вчинення кримінального правопорушення від 30.04.2025 року, листом ГУНП у Волинській області №70444-2025 від 09.05.2025 року, публікацією так званої «Адміністрації Запорізької області» від 19.09.2022 року про виявлення безхазяйного майно за адресою: Запорізька обл., смт. Кирилівка, вул. Федотова коса, 167 (БВ «Адмірал»), Протоколом № 9 так званої Міжвідомчої комісії з координації інституту Тимчасових адміністрацій військово-цивільної адміністрації Запорізької області від 28.09.2022 року.

Факт здійснення протиправних діянь Російської Федерації - збройної агресії Російської Федерації проти України встановлений державою на законодавчому рівні. Підтвердженням зазначеного є прийняття Верховною Радою України та Президентом України низки актів, якими вже встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України, зокрема Закону України від 27 січня 2015 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території», Закону України від 14 серпня 2014 року № 1644-VII «Про санкції», заяви Верховної Ради України від 21 січня 2015 року «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», постанови Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VIIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», Указу Президента України від 24 вересня 2015 року № 555/2015 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України», Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 70/2022 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 24 лютого 2022 року «Про введення в дію плану оборони України та Зведеного плану територіальної оборони України», Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22 грудня 2022 року «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» та інших.

У постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 363/2981/16-ц (провадження № 61-4043св18), від 06 червня 2018 року в справі № 428/13977/16-ц (провадження № 61-3831 св18) колегії суддів зробили висновки про те, що відповідно до частини 3 статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року у справі № 695/867/17-ц була сформульована позиція, що акт збройної агресії Російської Федерації проти України встановлено рядом нормативно-правових актів, зокрема Законом України від 18 січня 2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», та цей факт встановлення в судовому порядку не потребує.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 вказано, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Порушення прав позивача виражається у позбавленні його можливості володіти та розпоряджатися нерухомістю (квартирою та базою відпочинку), а також розпоряджатися рухомим майном, яке розміщено безпосередньо на базі відпочинку. Це прямо суперечить гарантіям ст. 41 Конституції України, статтям 316, 317 ЦК України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Крім того, позивач втратив право на отримання доходу від власних активів, що є складовою частиною права власності.

Відповідно до ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

За принципами деліктного права, порушення права Позивача є прикладом майнової шкоди, спричиненої протиправною поведінкою держави: відповідач (РФ) допустив протиправну поведінку, яка визнана незаконною з позиції міжнародного права (зокрема, резолюціями ООН та інших міжнародних організацій), існує причинно наслідковий зв`язок між діями РФ та майновою шкодою, завданою позивачу, наявна майнова шкода конкретно визначена та підтверджена оцінкою незалежного оцінювача.

Таким чином, матеріали справи підтверджують факт позбавлення позивача його майна з боку Російської Федерації. Зазначені дії кваліфікуються судом як фактична експропріація, що обґрунтовується такими доводами.

У пункті 28 Рішення у справі «Щембрі та інші проти Мальти» («Schembri and Others v. Malta») від 10 листопада 2009 року (заява № 42583/06) ЄСПЛ констатував, що стаття 1 першого Протоколу до Конвенції складається з трьох окремих правил: перше правило, викладене в першому реченні першого пункту, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге правило, що міститься в другому реченні першого пункту, охоплює позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам; третє правило, викладене в другому пункті, визнає, що Договірні держави мають право, серед іншого, контролювати використання майна відповідно до загальних інтересів.

Згідно з пунктом 29 зазначеного Рішення ЄСПЛ у справі «Schembri and Others v. Malta», для того, щоб визначити, чи мало місце позбавлення власності у значенні другого правила, суд не повинен обмежуватися вивченням того, чи мало місце позбавлення власності або формальна експропріація, він повинен зазирнути за видимість і дослідити реалії ситуації, на яку скаржиться заявник. Оскільки Конвенція покликана гарантувати права, які є "практичними та ефективними", необхідно з?ясувати, чи становила ця ситуація фактичну експропріацію (таку ж позицію висловлено і в низці інших рішень ЄСПЛ, зокрема, у рішенні у справі "Depalle v.France" від 29.03.2010 (заява N?34044/02), п. 78, а також у рішенні у справі "Sporrong and Lonnroth v. Sweden" від 23.09.1982 (заяви №№7151/75; 7152/75), п. 63). Вилучення майна в рамках цього другого правила може бути виправданим, тільки якщо буде доведено, що воно, серед іншого, відповідає "суспільним інтересам" і "відповідає умовам, передбаченим законом".

У пункті 30 зазначеного Рішення ЄСПЛ у справі "Schembri and Others v. Malta" ЄСПЛ дійшов висновку, що хоча передача власності ще не набула чинності і заявник все ще залишався власником майна, мало місце позбавлення майна у значенні першого пункту статті 1 Протоколу, оскільки на практиці заявник не міг би користуватися, продавати або розвивати свою власність.

У пункті 63 Рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції" («Sporrong and Lonnroth v. Sweden») (заява № 7151/75; 7152/75)від 23 вересня 1982 року Європейський суд з прав людини сформулював висновок, що оскільки Конвенція покликана гарантувати «практичні і реальні» права, необхідно з?ясувати, чи мала місце в такій ситуації експропріація de facto, як це стверджують заявники.

У пункті 53 Рішення у справі «Васілєску проти Румінії» («Vasilescu v. Romania») від 22 травня 1998 року (заява №53/1997/837/1043), ЄСПЛ повторив вказані вище висновки з рішення у справі «Papamichalopoulos V. Greece» про те, що втрата всієї можливості розпоряджатися майном дозволяє вважати, що заявниця стала жертвою фактичної конфіскації, та визнав порушення прав заявника за статтею 1 першого протоколу до Конвенції (право на мирне володіння майном).

З огляду на це, позивач наголошує, що дії Російської Федерації щодо його майна у м. Мелітополь та смт. Кирилівка слід кваліфікувати як фактичну експропріацію. Попри формальний статус власника за законами України, збройна агресія та окупація позбавили позивача реального контролю над активами. Наразі він позбавлений можливості не лише користуватися чи розпоряджатися нерухомістю, а й навіть отримати інформацію про її актуальний фізичний стан та юридичний статус.

Оскільки, внаслідок збройної агресії та окупації Мелітополя та смт. Кирилівка відбулася фактична експропріація майна позивача, згідно з усталеною практикою застосування Конвенції, втрата контролю над об`єктами нерухомості прирівнюється до їх фізичного знищення, то це призвело до порушення фундаментальних прав позивача, гарантованих Цивільним кодексом України та міжнародним правом. Сукупний розмір завданих збитків становить 5193138,09 доларів США, з яких: вартість квартири: 33291,94 доларів США (відповідно до офіційного курсу НБУ, станом на день ухвалення рішення, 30.04.2026 року, еквівалент 1467575,30 грн.), вартість бази відпочинку: 5000676,15 доларів США (відповідно до офіційного курсу НБУ, станом на день ухвалення рішення, 30.04.2026 року, еквівалент 220439806,04 грн.), рухомого майна, розташованого на території бази відпочинку: 159170,00 доларів США (відповідно до офіційного курсу НБУ, станом на день ухвалення рішення, 30.04.2026 року, еквівалент 7016531,94 грн.) що підтверджується звітом про оцінку майна від 04.03.2025 року, який зроблений ТОВ «Дельта-Консалтинг», на замовлення позивача ОСОБА_1 , висновком експерта № 21/03 за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 17.03.2025 року, яка проводилась на замовлення позивача ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Так як позивач відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, то суд стягує з відповідача в дохід держави судовий збір пропорційно до задоволеної частини вимог.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», прожитковий мінімум для працездатних осіб на 1 січня 2025 року встановлений в розмірі 3028 гривні.

За вимогу майнового характеру позивачу необхідно було сплати 1 відсоток ціни позову, але не менше 1211,20 грн та не більше 15140,00 грн.

Отже, за подачу даного позову з ціною 5193138,09 доларів США (на момент подачі позову еквівалент 215650771,64 грн.) необхідно було сплатити 15140,00 грн.

Оскільки, суд задовольняє позов повністю, то з відповідача на користь позивача відповідно підлягає стягненню судовий збір.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 178, 247, 261, 263-265, 280, 351, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до держави – агресора Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації про стягнення коштів – задовольнити.

Стягнути з держави Російської Федерації на користь ОСОБА_1 суму завданих збитків, що виникли внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та в результаті втрати бази відпочинку «Адмірал», розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1099463923203, у розмірі 5 000 676 (п`ять мільйонів шістсот сімдесят шість) доларів США 15 центів, що еквівалентно 220 439 806 (двісті двадцять мільйонів чотириста тридцять дев`ять тисяч вісімсот шість) грн. 04 коп.

Стягнути з держави Російської Федерації на користь ОСОБА_1 суму завданих збитків, що виникли внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та в результаті втрати рухомого майна, розташованого на території бази відпочинку «Адмірал» за адресою: Запорізька область, Мелітопольський район, смт Кирилівка, вул. Коса Фетодова, буд. 167, у розмірі 159 170 (сто п`ятдесят дев`ять тисяч сто сімдесят) доларів США 00 центів, що еквівалентно 7 016 531 (сім мільйонів шістнадцять тисяч п`ятсот тридцять одну) грн. 94 коп.

Стягнути з держави Російської Федерації на користь ОСОБА_1 суму завданих збитків, що виникли внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та в результаті втрати квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3084112823080, у розмірі 33291 (тридцять три тисячі двісті дев`яносто один) долар США 94 центи, що еквівалентно 1 467 575 (один мільйон чотириста шістдесят сім тисяч п`ятсот сімдесят п`ять) грн. 30 коп.

Стягнути з держави Російської Федерації в дохід Державного бюджету України судовий збір у сумі 15140 (п`ятнадцять тисяч сто сорок) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця тимчасової реєстрації: АДРЕСА_3 .

Відповідач: Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації, адреса місцезнаходження: 125993, Російська Федерація, м. Москва, вул. Велика Дмитрівка, буд. 15А, корпус 1.

Повний текст рішення складений 13.05.2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області М.В. Смокович