Рішення від 13 травня 2026 р. у справі №362/7267/25 — Васильківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 362/7267/25

Провадження № 2/362/1245/26

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

14 травня 2026 року

суддя Васильківського міськрайонного суду Київської області Марчук О.Л., розглянувши в порядку спрощеного провадження у місті Василькові Обухівського району Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про задоволення позовних вимог, стягнення грошових коштів та судових витрат,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом в обґрунтування вимог якого зазначив, що за час перебування у шлюбі з відповідачкою вони набули спільне майно у вигляді автомобіля марки «Volkswagen».

Посилаючись на вказані обставини та керуючись нормами сімейного законодавства щодо правового режиму спільного сумісного майна подружжя, позивач просить стягнути з відповідачки на його користь грошову компенсацію вартості половини зазначеного автомобіля (а.с. 86 – 89).

Дану справу розглянуто в порядку спрощеного провадження.

Представником відповідачки подано відзив на позов у якому він просив відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що позивач особисто подарував відповідачці вказаний автомобіль (а.с. 109 – 113).

Представником позивача подано відповідь на відзив у якому він не погодився із запереченнями викладеними за змістом відзиву (а.с. 132 – 140).

Дослідивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

За час перебування сторін у шлюбі ними набуто автомобіль марки «Volkswagen» модель «Touareg», номерний знак НОМЕР_1 , який 24 жовтня 2024 року було зареєстровано на ім`я відповідачки, що підтверджується Договором купівлі-продажу транспортного засобу від 23 жовтня 2024 року та листом № 31/2732АЗ-21731-2025 від 28.08.2025 року Головного сервісного центру ВМС (а.с. 16, 17).

Зокрема, під час розгляду справи сторони та їх представники не оспорили обставину набуття спірного автомобіля під час перебування сторін у шлюбі, а тому, на підставі частини першої статті 82 ЦПК України, дана обставина, яка визнана учасниками справи, не підлягає доказуванню, оскільки суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цієї обставини та добровільності її визнання.

Вирішуючи справу по суті вимог суд враховує та керується наступними положенням цивільного законодавства.

Відповідно до норми частини третьої статті 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Норма частини першої статті 70 СК України передбачає, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Тобто, слід зробити висновок, що вказаний автомобіль є майном, набутим подружжям за час шлюбу, а тому, в силу статті 60 СК України, належав сторонам на праві спільної сумісної власності.

Отже, у суду є усі правові підстави для визнання вказаного автомобіля спільною сумісною власністю сторін, як подружжя та його включення в поділ майна.

Норми частин 1 і 2 статті 70 СК України передбачають, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором; при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Під час розгляду справи судом не встановлено обставин, що мають істотне значення, зокрема про те, що один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно або витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Таким чином, у суду наявні підстави для поділу між сторонами вказаного автомобіля, що слід здійснити згідно із нормами частин першої та другої статті 70 Сімейного кодексу України на засадах рівності часток майна дружини та чоловіка.

Тобто, спірний автомобіль підлягає поділу в судовому порядку.

У зв`язку із цим, суд критично оцінює, не приймає до уваги та відхиляє викладені у відзиві заперечення сторони відповідача відносно отримання відповідачкою вказаного автомобіля в дар від позивача, оскільки наданий представником відповідачки відео-файл із відображенням чутливого і сентиментального акту передачі невідомою суду особою із чоловічим голосом за кадром, невідомій суду жінці свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, – відповідно до вимог статей 76 і 78 ЦПК України, не є належним і допустимим доказом для встановлення факту дарування.

Відповідно до вимог частини другої стаття 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Натомість, факт дарування автомобіля має бути оформлено і підтверджено відповідним письмовим договором укладеним відповідно до норм глави 55 підрозділу 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України та не може доводитися фізичним передаванням свідоцтва про право власності.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (ч. 2 ст. 372 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Частина друга статті 71 СК України, зокрема, визначає, що неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними; присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

В Постанові Верховного Суду від 9 червня 2021 року у справі № 760/789/19 суд дійшов висновку, що принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації насамперед застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду. Правовідносини, в яких позивачка у цій справі просила припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються ст. 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.

За змістом позову позивач просить стягнути на його користь грошову компенсацію половини вартості спірного автомобіля.

Такий підхід відповідає закріпленим у статті 7 СК України засадам розумності й добросовісності, оскільки позивач надав свою згоду на позбавлення його частки у праві власності, отримуючи гарантоване грошове відшкодування.

Згідно із частинами першою та другою статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

При цьому, суд звертає увагу та враховує, що без відома позивача, відповідачка відчужила спірний автомобіль, що підтверджується листом № 31/2732АЗ-21731-2025 від 28.08.2025 року Головного сервісного центру ВМС та Договором купівлі-продажу № 3246/2025/5188079 від 06 березня 2025 року (а.с. 17, 121 – 122).

Отже, суд вважає за можливе захистити майнові права позивача шляхом присудження йому грошової компенсації за належну йому 1/2 частину автомобіля марки «Volkswagen», модель «Touareg», номерний знак НОМЕР_1 .

Визначаючи суму грошового компенсації, суд керується та враховує наданий позивачем висновок експерта № 2282 від 03 вересня 2025 року, відповідно до якого середня ринкова вартість автомобіля марки «Volkswagen», модель «Touareg», 2005 року випуску, складає 335 940 гривень 00 копійок (а.с. 19 – 32).

Також, суд не приймає до уваги та відхиляє викладені у відзиві заперечення сторони відповідача відносно розрахунку суми грошової компенсації за спірний автомобіль, оскільки визначена Договором купівлі-продажу № 3246/2025/5188079 від 06 березня 2025 року ціна продажу спірного автомобіля – є лише домовленістю двох сторін про суму грошових коштів за яку здійснюється продаж майна (інколи така сума є свідомо заниженою для зменшення податкових платежів) і вона не обов`язково відображає реальну вартість майна (а.с. 121 – 122).

Крім того, заперечуючи визначену позивачем вартість спірного автомобіля, сторона відповідача не скористалась своїм процесуальним правом на заявлення клопотання про призначення і проведення по справі судової товарознавчої експертизи для визначення ринкової вартості спірного автомобіля.

Як наслідок, суд використовує наявний в матеріалах справи висновок експерта стосовно цього питання.

Тобто, з відповідача на користь позивачки слід стягнути грошову компенсацію за половину вартості вказаного автомобіля в сумі 167 970 гривень 00 копійок.

За таких обставин, позовні вимоги пункту третього прохальної частини позову в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Одночасно, суд вважає безпідставними, беззмістовними, юридично порожніми і необґрунтованими позовні вимоги пунктів другого і четвертого прохальної частини позову, оскільки такі вимоги не є позовними по своїй суті, позаяк вони не стосуються дій чи бездіяльності відповідачки та не можуть бути до неї звернені, оскільки взагалі не є предметом спору між сторонами.

Вказані прохання не є способами захисту цивільних прав які використовуються при формулюванні позовних вимог з метою захисту і/або відновлення прав та інтересів які порушені.

Зокрема, вирішення питання про задоволення позову та розподіл судових витрат, про що позивач просить у пунктах другому і четвертому прохальної частини заяви, здійснюється судом в силу положень ЦПК України, тобто належить виключно до повноважень суду та не потребує додаткового їх заявлення як позовних.

Відповідно до норм пунктів 5 і 6 частини першої статті 264 ЦПК України, є обов`язком суду під час ухвалення рішення вирішити питання про те:

- чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

- як розподілити між сторонами судові витрати.

Тобто, вказані вимоги прохальної частини позову (пункти 2 і 4 прохальної частини позову) абсолютно не є позовними вимогами за своєю суттю, не є позовними за характером правовідносин та не є позовними за змістом цивільного процесу!

За таких обставин, відсутня необхідність формулювання вказаних вимог як позовних в прохальній частини позову, оскільки це не відповідає загальним принципам цивільного процесу.

Формулювання в прохальній частині позову позовних вимог які не є такими по своїй суті, не спрямоване, не сприяє й не забезпечує належний та ефективний захист порушених цивільних прав позивача.

Отже, позовними вимогами по суті є лише і тільки вимоги про стягнення грошової компенсації (суть спору!).

Таким чином, позов є обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню в обсязі визначеному судом лише за позовними вимогами заявленими в пункті третьому прохальної частини заяви.

Виконуючи вимоги пункту 6 частин першої статті 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення суду вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Суд зауважує, що суд вирішує питання про розподіл судових витрат в силу імперативного припису процесуального закону, а не через те, що вимоги про стягнення з відповідачки судових витрат заявлені в пункті 4 прохальної частини позову.

Згідно із нормою частини першої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У даному випадку позивач звільнений від сплати судового збору, оскільки він є учасником бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_2 від 09.03.2023 року (а.с. 41).

Як наслідок, у зв`язку звільненням позивача від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» та у зв`язку із задоволенням позову в частині за вимогами майнового характеру згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України, з відповідачки в дохід держави слід стягнути судовий збір в сумі 1 679 гривень 70 копійок за одну позовними вимогами майнового характеру.

При подачі даного позову до суду позивачем, сплачено витрати на оплату проведення експертизи вартості спірного автомобіля в сумі 5 090 гривень 00 копійок, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією від 02 вересня 2025 року в якій вказано фактичного платника (а.с. 34).

Також, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

На підтвердження вказаних витрат позивача до позову додано платіжну інструкцію від 26 серпня 2025 року за змістом якої вказано платником ОСОБА_3 (а.с. 11).

Однак, ОСОБА_3 не є позивачем у даній справі та до позову не додано документів про те, що позивач уповноважив і довірив ОСОБА_3 здійснити від його імені оплату за договором про надання правової допомоги № 25/08/25 від 25.08.2025 року.

В платіжній інструкції від 26 серпня 2025 року також відсутні відомості про фактичного платника, а посилання в призначенні платежу не підтверджує повноважень Тищенко О.І. на здійснення оплати від імені та в інтересах позивача (а.с. 11).

Оскільки позивачем не надано суду доказів здійснення саме ним або через належного представника витрат на оплату послуг адвоката по даній справі, у суду відсутні процесуальні підстави для їх стягнення з відповідачки.

У зв`язку із цим, суд не обговорює та не вирішує викладене за змістом відзиву клопотання представника відповідачки про зменшення розміру судових витрат позивача на оплату послуг з правової допомоги у даній цивільній справі.

В матеріалах даної цивільної справи відсутні та під час розгляду справи суду не надано відомостей про інші судові витрати позивача.

Таким чином, з відповідачки на користь позивача у відшкодування судових витрат по сплаті проведення експертного дослідження необхідно стягнути грошові кошти в сумі 5 090 гривень 00 копійок.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 7, 60, 70, 71 Сімейного кодексу України, статтями 364, 368, 372 Цивільного кодексу України, статтями 1 – 13, 19, 23, 27, 34, 76 – 83, 89, 95, 133, 141, 258, 259, 263 – 265, 273 – 279 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Частково задовольнити позов.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/2 (однієї другої) частини автомобіля марки «Volkswagen», модель «Touareg», номерний знак НОМЕР_1 , в сумі 167 970 (сто шістдесят сім тисяч дея`ятсот сімдесят) гривень 00 копійок.

Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь Держави Україна грошові кошти в сумі 1 679 (одна тисяча шістсот сімдесят дев`ять) гривень 70 копійок у відшкодування судових витрат.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування судових витрат грошові кошти в сумі 5 090 (п`ять тисяч дев`яносто) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя

Дата складення повного судового рішення – 14 травня 2026 року.