Рішення від 25 березня 2026 р. у справі №295/4497/24 — Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/4497/24

Категорія 7

2/295/1841/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.03.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд м.Житомира у складі

Головуючої судді Воробйової Т.А.

за участю секретаря судового засідання Ходоровської І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

у порядку загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про припинення права на частку у спільному майні, визнання права власності,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом, який у ході розгляду справи уточнив, та просить припинити право ОСОБА_2 на 39/400 ідеальних часток у житловому будинку по АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 39/400 ідеальних часток житлового будинку по АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначено, що відповідно до договору дарування від 28.04.2023, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я., ОСОБА_2 належить 39/400 ід. часток житлового будинку по АДРЕСА_1 . Зазначена частина житлового будинку подарована ОСОБА_2 її батьком ОСОБА_3 . На момент набуття у власність 39/400 ід. часток житлового будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 належав і на даний час належить на праві особистої приватної власності житловий будинок АДРЕСА_2 . Відповідно до технічного паспорта, ОСОБА_2 належать приміщення 2-1 площею 6,6 кв.м, приміщення 2-2 площею 10,8 кв.м та приміщення 2-5 площею 14,7 кв.м, до житлового будинку по АДРЕСА_1 , що є відокремленим самостійним об`єктом нерухомості, що виник внаслідок самовільної прибудови, здійсненої ОСОБА_3 до житлового будинку. На даний час житловий будинок по АДРЕСА_1 , в якому ОСОБА_2 з квітня 2023 року належить 39/400 ід. часток, складається із кімнати 1-3 площею 11,8 кв.м, кімнати 1-5 площею 17,8 кв.м, кімнати площею 22,9 кв.м, приміщень прихожі 1-4, кухні 1-2, веранди 1-1. До житлового будинку належать надвірні будівлі та споруди: літня кухня, два сараї, вбиральні, колодязь. Відповідач ОСОБА_2 при житті ОСОБА_4 користувалася приміщеннями прибудови, здійсненої її батьком ОСОБА_3 у 2013 році. Жилі кімнати 1-5 та 1-6, щодо яких виник спір між попередньою власницею житлового будинку ОСОБА_4 з її сином ОСОБА_3 в 2011 році, не з`єднувались з приміщеннями прибудови і знаходились у користуванні ОСОБА_4 та сім`ї ОСОБА_1 . Після смерті ОСОБА_4 у 2014 році, під час розгляду цивільної справи про визнання договору дарування двох кімнат 1-5 та 1-6 недійсними, ОСОБА_2 самовільно зайняла кімнату 1-6 та з`єднала з приміщеннями прибудови без згоди нового власника житлового будинку та спадкоємця померлої, а саме, ОСОБА_1 . У 2018 році, під час розгляду цивільної справи №2-3367/12, в межах процедури врегулювання спору про визнання правочинів недійсними та усунення перешкод у користування власністю за участю судді, з метою вирішення спору мирним шляхом, ОСОБА_1 зробив перегородку в кімнаті 1-5, розділивши зазначене жиле приміщення на дві частини. На той час кімната 1-6, без згоди ОСОБА_1 , була з`єднана з самовільною прибудовою ОСОБА_3 . За умовами мирової угоди, ОСОБА_3 повинен був подарувати ОСОБА_1 9/100 ід. часток житлового будинку, але ОСОБА_3 не дотримався домовленості, відмовився від укладання правочину на користь ОСОБА_1 . Після ухвалення рішення Богунського районного суду м. Житомира від 10.06.2020 про визнання недійсним договору дарування частини житлового будинку ОСОБА_3 та оформлення ОСОБА_1 спадкових прав за заповітом на 39/100 ід. часток житлового будинку з урахуванням обов`язкової частки ОСОБА_3 у спадковому майні, житловий будинок по АДРЕСА_1 приведений у стан 2011 року, тобто до посвідчення договору дарування ОСОБА_4 двох кімнат ОСОБА_3 , кімнати 1-5 та 1-6 з`єднані з іншими приміщеннями житлового будинку відповідно до технічного паспорта за 2012 рік на ім`я ОСОБА_4 . З урахуванням судового спору з 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , в подальшому між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , порядок користування жилими приміщеннями житлового будинку зі згоди власника (в подальшому співвласників), не виник. ОСОБА_3 , будучи зареєстрованим в житловому будинку, в ньому не проживав, приміщеннями будинку не користувався. ОСОБА_2 при житті ОСОБА_4 в житловому будинку не проживала, його приміщеннями не користувалася. Вона вселилася у самовільну прибудову до житлового будинку, користувалася приміщеннями цієї прибудови, а після смерті ОСОБА_4 , без згоди нового власника ОСОБА_1 , зайняла кімнату 1-6. Після дарування ОСОБА_3 . ОСОБА_2 39/400 ід. часток житлового будинку, на початку серпня 2023 року ОСОБА_2 добровільно звільнила приміщення 1-6, виїхала з речами із прибудови до житлового будинку та змінила місце проживання. Позивач вважає, що частка ОСОБА_2 у спільному майні (39/400), порівняно з часткою позивача (361/400), є незначною. Відповідно до висновку за результатами проведення будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 31.03.2023, здійснити виділ 39/400 ід. часток у спірному житловому будинку не вбачається технічно можливим. Як зазначає позивач, співвласники житлового будинку не є членами однієї родини, спільно не проживають та не ведуть спільного господарства, між ним існують тривалі неприязні стосунки, тому спільне володіння та користування житловим будинком не можливе. ОСОБА_2 зареєстрована за вказаною адресою, однак не проживає, має будинок у с. Троянів. Утримання спірного житлового будинку здійснюється тільки позивачем. Відповідно до висновку за результатами проведення будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 31.03.2023, вартість 39/400 ід. часток житлового будинку по АДРЕСА_1 , становить 51314 грн, грошову компенсацію у зазначеній сумі внесено позивачем на депозитний рахунок суду. Позивач вважає, що за наведених обставин, припинення права ОСОБА_2 на її частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди її інтересам.

Ухвалою від 07.08.2024 справу прийнято до провадження, розгляд справи ухвалено проводити в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Інших заяв по суті справи до суду не надійшло.

Ухвалою суду від 24.09.2025, яка занесена до протоколу судового засідання, підготовче провадження у справі завершено та призначено розгляд справи по суті.

У судовому засіданні за його участі представник позивача ОСОБА_5 позов підтримував та просив задовольнити. У судове засідання, яким завершується розгляд справи, позивач та його представник не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином, у матеріалах справи міститься заява представника позивача ОСОБА_5 про розгляд справи без їх участі, у якій вказано, що позивач позов підтримує та просить задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явилась, про розгляд справи повідомлена належним чином, причин неявки не повідомила.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з вимогами ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання, яким завершується розгляд справи, за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно до договору дарування від 10.08.2012, який було укладено між ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдаровуваний), посвідченим приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Лубякою Г.М., зареєстрований в реєстрі за №1972, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_1 61/100частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 20 на звороті - 21).

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, ОСОБА_1 належить 117/400 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, серія та номер 1018, видане 09.12.2022приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Лубякою Г.М. (а.с. 24 на звороті - 26).

Отже, ОСОБА_1 є власником 361/400 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, ОСОБА_3 був власником 39/400 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ,на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, серія та номер 1021, видане 09.12.2022 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Лубякою Г.М. (а.с. 24 на звороті - 26).

На підставі договору дарування, серія та номер 4287 від 28.04.2023, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я., право власності на 39/400 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , перейшло до ОСОБА_2 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (а.с. 37 - 43).

Отже, ОСОБА_2 є власником 39/400 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до висновку судового експерта Свістунова І.С. за результатами проведення будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи №1520/03-2023 від 31.03.2023, проведеної за заявою ОСОБА_1 , здійснити виділ 39/400 частки в житловому будинку загальною площею 75,7 кв.м з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до ідеальної частки, як передбачено п. 6 постанови пленуму Верховного суду України №7 від 04.10.1991 (із змінами), не вбачається технічно можливим, оскільки, ідеальна частка в розмірі 39/400, по площі в житловому будинку не задовольняє вимоги п. 5.19 ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення» та п. 3.14. Методичних рекомендацій щодо проведення досліджень з поділу, виділу та визначення порядку користування нерухомий майном. У зв`язку із тим, що виділ 39/400 частки в житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , не вбачається можливим, дослідження щодо визначення можливих варіантів виділу 39/400 частки в житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , не проводилося. Як слідує з висновку експерта, ОСОБА_3 , як власнику 39/400 частки житлового будинку, відповідає площа в розмірі 7,4 кв.м, що недостатньо для влаштування хоча б однієї житлової кімнати, площа якої має становити не менше 14,0 кв.м відповідно п. 5.19 ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення» та з можливістю добудови допоміжних приміщень. Дійсна (ринкова) вартість житлового будинку загальною площею 75,7 кв.м з господарськими будівлями та спорудами, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , станом на дату проведення дослідження, без врахування земельного компоненту, становить: 526300 грн, в тому числі вартість 39/400 частки становить: 51314,00 грн. У висновку зазначено, що він підготовлений для подання до суду, експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків, передбачену ст. 384, 385 КК України (а.с. 131-156).

Згідно з платіжною інструкцією №@2PL195747 від 16.04.2024, виданою Державною казначейською службою України м. Київ, ОСОБА_1 вніс на депозитний рахунок суду НОМЕР_1 кошти у сумі 51314,00 грн, що є вартістю частки у спільному майні (а.с. 66-68).

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17).

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).

Частинами першою, другою статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до частин першої-третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до статті 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2018 у справі №908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зробила висновок про те, що відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.

Втручання у право власності може бути виправданим згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод й буде відповідати усталеній прецедентній практиці Європейського суду з прав людини (рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21.02.1986 у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»), якщо воно здійснено: з метою врегулювання спору і врахування права власності іншого співвласника (суспільний інтерес); на підставі закону; з дотриманням вимог співмірності і пропорційності.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В ході судового розгляду справи на підставі досліджених доказів, судом встановлено наявність всіх підстав, передбачених п.п. 1-4 ч. 1, ч. 2 ст.365 ЦК України, для задоволення вимоги позову про припинення права власності відповідача.

Так, судом встановлено, що відповідачу на праві власності належить 39/400 частин спірного будинку, що є незначною порівняно із часткою позивача - 361/400.

Належна відповідачу частина будинку не може бути виділена в натурі, що встановлено висновком експерта. Доказів на спростування наявного у матеріалах справи висновку експерта відповідач не надала.

Також судом встановлено, що спільне володіння і користування будинком є неможливим, оскільки між сторонами існують неприязні відносини, між співвласниками будинку неодноразово виникали спори, які були предметами судового розгляду. Вжиті судом заходи щодо врегулювання спору за участю судді результату не принесли, сторони не змоги досягти домовленості для врегулювання ситуації, що також підтверджує відсутність взаєморозуміння між співвласниками спірного будинку.

Суд вважає, що припинення права відповідача на частку у спірному будинку не завдасть їй істотної шкоди, оскільки ОСОБА_2 не надала доказів того, що це є її єдиним житлом. Позивач стверджує, що ОСОБА_2 у належній їй частині будинку не проживає та ним не користується, не вживає заходів щодо утримання будинку, що відповідачем не спростовано.

Крім того, суд не вважає припинення права власності на 39/400 частин спірного будинку істотним порушенням прав ОСОБА_2 і з огляду на те, що в рахунок компенсації частки відповідача позивачем на депозитний рахунок суду внесено суму коштів, яка відповідає вартості частки відповідача, встановленій висновком експерта.

Тому, суд доходить висновку, що припинення права власності відповідача на частину спірного будинку не завдасть істотної шкоди її інтересам. Доказів того, що припинення права власності відповідача на частку у спірному будинку завдасть істотної шкоди членам її сім`ї, відповідачем не надано.

Відповідно до висновку судового експерта Свістунова І.С. за результатами проведення будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи №1520/03-2023 від 31.03.2023, дійсна (ринкова) вартість житлового будинку загальною площею 75,7 кв.м з господарськими будівлями та спорудами, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , станом на дату проведення дослідження, без врахування земельного компоненту, становить 526300 грн, в тому числі вартість 39/400 частки становить 51314,00 грн (а.с. 131-156).

З урахуванням приписів ст. 102, 106 107, 108, 110 ЦПК України суд бере до уваги висновок експерта від 31.03.2023 як належний доказ по справі.

На виконання приписів ч.2 ст.365 ЦК України, згідно з платіжною інструкцією №@2PL195747 від 16.04.2024, виданою Державною казначейською службою України м. Київ, ОСОБА_1 вніс на депозитний рахунок суду НОМЕР_1 кошти у сумі 51314,00 грн в рахунок компенсації вартості частки відповідача у спільному майні (а.с. 66-68).

На підставі викладеного вище, суд доходить висновку, що частка відповідача у спільному майні є незначною порівняно із часткою позивача; частка відповідача не може бути виділена в натурі, отже річ є неподільною, що встановлено висновком експерта; спільне володіння і користування майном є неможливим, оскільки сторонами не досягнуто згоди щодо спільного користування та утримання майна; припинення права власності на 39/400 частин будинку, яка належить відповідачу, не завдасть істотної шкоди її інтересам, оскільки у спірному будинку вона не проживає та ним не користується, ОСОБА_2 набула частку у спірному майні на підставі договору дарування, тобто на безоплатній основі; позивачем попереднього внесено вартість цієї частки на депозитний рахунок суду; розмір вартості 39/400 частин спірного будинку визначений висновком експерта та не спростований відповідачем.

Крім того, при вирішенні спору суд враховує, що відповідач не вживає будь-яких заходів з метою вирішення даного спору, не вживає будь-яких дій щодо компенсації позивачу вартості його частки у праві спільної часткової власності.

Повно і всебічно встановивши обставини справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав, визначених ст. 365 ЦК України, для припинення права власності ОСОБА_2 на частку у спільному майні з виплатою їй грошової компенсації у розмірі 51314,00 грн, та визнання права власності на цю частку за ОСОБА_1 .

Суд вважає, що припинення права власності відповідача на 39/400 частин спірного будинку з виплатою грошової компенсації є правомірним втручанням у право приватної власності, відповідає закону, є співмірним і пропорційним з урахуванням інтересів іншого співвласника.

Відповідно до статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Згідно з приписами частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Аналіз зазначених приписів Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» свідчить про те, що державний реєстратор одночасно зі здійсненням реєстрації припинення речового права проводить державну реєстрацію набуття відповідного права чи обтяження шляхом виконання судового рішення про одночасне визнання такого речового права або шляхом відновлення попереднього запису про речові права.

Речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Суд зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.

Ефективність юридичного засобу захисту права людини - це така його властивість, яка полягає у теоретичній спроможності та реальній здатності цього засобу забезпечити досягнення його соціальної мети - захистити право людини.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, з огляду, зокрема, на безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №910/16981/17).

Стаття 365 ЦК України регулює правовідносини щодо припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Водночас реалізація співвласником свого суб`єктивного права, передбаченого зазначеною статтею (подання відповідного позову з доведенням обставин, передбачених частиною першою статті 365 ЦК України, внесення вартості частки відповідача на депозитний рахунок суду), спрямована не лише на припинення правовідношення спільної власності (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України), а саме на набуття відповідного права за рахунок припинення права власності іншого співвласника, що передбачене пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України (визнання права).

Набуття права власності позивачем на припинену частку відповідача у спільному майні в порядку статті 365 ЦПК України відповідає визначеній частиною п`ятою статті 11 ЦК України підставі виникнення цивільних прав та обов`язків.

Крім того, визнання права застосовується не лише у разі наявності порушення такого права, а також у разі його невизнання чи оспорення, що узгоджується з частиною першої статті 15 та статтею 392 ЦК України.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що вимога ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на раніше належну відповідачу ОСОБА_2 незначну частку у праві спільної власності на неподільне майно є тією вимогою, яка забезпечує досягнення мети поданого позову, а задоволення такої вимоги призводить до остаточного вирішення спору між сторонами.

Виходячи із встановлених фактичних обставин справи, вимог чинного законодавства, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат на проведення експертизи, суд зазначає наступне.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи (п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч. 3 ст. 141 ЦПК України).

У даній справі було проведено будівельно-технічну та оціночно-будівельну експертизу, на проведення якої позивач поніс витрати у сумі 6000,00 грн (а.с. 72).

Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, пов`язані із проведенням експертизи, у розмірі 6000,00 грн.

Також, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати з оплати судового збору у сумі 2147,20 грн.

Керуючись статтями 2, 12, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

Позов задовольнити.

Припинити право власності ОСОБА_2 на 39/400 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 39/400 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на які належало ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості належної їй 39/400 часток у спільному майні, а саме житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виплати ОСОБА_2 з депозитного рахунку Територіального управління Державної судової адміністрації в Житомирській області грошових коштів у сумі 51314,00 грн, які внесені 16.04.2024 ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 2147,20 грн та на проведення експертизи у розмірі 6000,00 грн.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Суддя Т.А. Воробйова