Рішення від 07 травня 2026 р. у справі №154/467/26 — Володимирський міський суд Волинської області

154/467/26

2/154/728/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2026 року Володимирський міський суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Лутая А.М.,

за участі: секретаря судового засідання – Бойко К.В.,

представника позивача — ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини,

ВСТАНОВИВ

Позивачка ОСОБА_2 02.02.2026 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, який обгрунтовує тим, що вона з відповідачем, громадянином Республіки Німеччини, перебувала у зареєстрованому шлюбі з 28.08.2019, від якого у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб було розірвано рішенням районного Сімейного суду Нінбурга (Везера) від 11.03.2025.

Вказує, що з 15.02.2024 вона разом із дитиною покинули Республіку Німеччина та проживають за адресою її місця реєстрації. Син перебуває на повному її утриманні. Відповідач добровільно кошти на утримання дитини не надає. Спершу, відповідач здійснював періодичні платежі, зокрема: 31.01.2024 — 230 Євро; 29.02.2024 — 150 Євро; 02.04.2024 — 150 Євро; 30.04.2024 — 150 Євро; 31.05.2024 — 150 Євро; 01.07.2024 — 150 Євро; 31.07.2024 — 150 Євро; 03.09.2024 — 30 Євро; 01.10.2024 — 30 Євро; 01.11.2024 — 30 Євро; 04.11.2024 — 120 Євро; 02.12.2024 — 150 Євро; 02.01.2025 — 150 Євро; 03.02.2025 — 150 Євро; 03.03.2025 — 150 Євро; 01.04.2025 — 150 Євро; 02.05.2025 — 150 Євро; 02.06.2025 — 150 Євро; 01.07.2025 — 150 Євро; 01.09.2025 — 5 Євро; 01.10.2025 — 150 Євро; 01.12.2025 — 150 Євро. Фактично, 01.12.2025 відповідачем був здійснений останній платіж на утримання сина — ОСОБА_5 . З яких підстав відповідач перестав перераховувати кошти, їй не відомо. На даний час відповідач участі в матеріальному забезпеченні дитини не бере, не цікавиться взагалі життям дитини, його станом здоров`я та проблемами. Їй відомо, що відповідач здоровий, працездатний, тому має всі можливості для того, щоб бути працевлаштованим та мати постійний стабільний дохід. На час перебування у шлюбі офіційний дохід відповідача становив до 7000 Євро на місяць без сплати податків. Зароблені грошові кошти відповідач витрачає на задоволення власних потреб та, маючи змогу добровільно надавати кошти на утримання дитини, від надання такої допомоги ухиляється, чим порушує права позивачки щодо рівності батьків утримувати дитину та права малолітньої дитини на належне утримання з боку батька. Вона не має можливості офіційно працювати, оскільки через певні причини син не відвідує дитячий садок, має неофіційний дохід, який орієнтовно складає 7000,00 гривень на місяць. Однак, з урахуванням динаміки збільшення рівня цін, матеріальне утримання дитини стало обходитися значно дорожче. З віком потреби дитини зростають, що, в свою чергу, тягне постійне зростання витрат. Дохід відповідача є значно вищим, ніж доходи на території України, що є загально відомим фактом, який не потребує підтвердження, а тому, на думку позивача, він має можливість виконувати покладений на нього чинним законодавством та моральними принципами обов`язок батька і здійснювати гідну матеріальну допомогу для утримання та забезпечення належного рівня життя та розвитку спільної дитини. Станом на день звернення до суду з даною позовною заявою, домовленості з відповідачем щодо утримання сина, не досягнуто, тому вона змушена звернутися до суду із заявою про стягнення аліментів на утримання сина, оскільки її фінансовий стан не дає можливості самостійно матеріально його забезпечувати.

З урахуванням якнайкращих інтересів дитини, зважаючи на спроможність та обов`язок батька ОСОБА_3 також підтримувати сина матеріально, позивачка вважає, що з останнього слід стягнути щомісячно аліменти в розмірі 1/4 частини з усіх видів доходу (заробітку) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду та до досягнення дитиною повноліття.

Крім того позивачка зазначає, що вона не мала можливості звернутися до суду раніше, оскільки перебувала у складному фінансовому становищі, не мала стабільного доходу, а також змушена була забезпечувати всі потреби малолітньої дитини власними силами без належної допомоги з боку відповідача. Вона намагалася владнати стягнення аліментів з відповідача через відповідні служби Республіки Німеччина, однак без підтримки юриста на території іншої держави її справа немає позитивного результату. Натомість, вона отримала копію Дюссельдорфської таблиці, яка є визнаним орієнтиром для сімейних судів при визначенні розміру аліментів. Ця таблиця містить інформацію про розмір аліментів на дитину, який визначається на основі чотирьох вікових груп і різних груп доходу. Він базується на встановленому законом мінімальному розмірі аліментів. Мета полягає в тому, щоб стандартизувати юрисдикцію судів у сімейних справах щодо утримання дітей та зробити її справедливою. Мінімальний розмір аліментів на неповнолітніх дітей у першій віковій групі (від 0 до 5 років) у 2026 році становить 486 Євро на місяць. Для дитини в другій віковій групі (від 6 до 11 років) ставка збільшується з 554 Євро до 558 Євро на місяць. Вона неодноразово зверталася до відповідача з проханням добровільно брати участь у фінансовому забезпеченні дитини на тому рівні, який передбачений законодавством Республіки Німеччина, пропонувала відповідачу закріпити письмово щомісячний розмір аліментів за допомогою офіційного документа. Однак відповідач не підтримав такої пропозиції, ухилявся від виконання своїх батьківських обов`язків, сплачував мізерні кошти, які є значно меншими від тих, які мав би сплачувати.

Зважаючи на вищевикладене, з метою захисту прав та законних інтересів малолітньої дитини, позивачка просить суд стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_6 в розмірі 1/4 частини з усіх видів доходу (заробітку) платника аліментів щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку за минулий період, а саме з 16.02.2024 по день подання позовної заяви.

Ухвалою суду від 10.02.2026 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Позивачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримали вказані позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_7 просив розглянути справу за його відсутності. У відзиві на позовну заяву частково визнав позовні вимоги ОСОБА_2 , у частині щомісячного стягнення з нього аліментів на утримання сина з дня пред`явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття. В іншій частині позовних вимог, а також в частині стягнення судових витрат, просив відмовити, через їх необґрунтованість та безпідставність. Зазначив, що припинив виплату узгоджених аліментів у розмірі 150,00 Євро на Даніеля 1 січня 2026 року з тих причин, що позивачка використовує власну дитину як важель тиску проти нього з метою вимагання, відмовляє йому у доступі до дитини. Ці умови були узгоджені між ними до її переїзду з Німеччини до України, щоб жити з матір`ю. Позивачка демонізує його як батька в присутності ОСОБА_5 , не схвалює їх добрі та люблячі стосунки між батьком і сином і намагається зробити все можливе, щоб розлучити їх і виставити його в очах ОСОБА_5 поганим. Вона неодноразово та грубо вимагала, щоб він відмовився від сина. Позивачка використовує всі можливі засоби, щоб подати на нього до суду за аліменти, бо не хоче працювати. Вважає, що оскільки позивачка постійно проживає в Україні та виховує там дитину, питання про виплату аліментів повинно розглядатися за українськими ставками, а не за Дюссельдорфською таблицею. Також зазначив, що ОСОБА_8 та її старший син ОСОБА_9 повністю утримувалися ним, навіть у важкі часи кризи, спричиненої коронавірусом. Максимальна сума, яку він мав би заплатити ОСОБА_5 , якби його дитина жила в Німеччині, і він міг би регулярно його бачити, становить 531,50 Євро згідно Дюссельдорфської таблиці. Україна належить до групи країн 4, а це означає, що ОСОБА_5 має право на максимум 132,88 Євро на місяць, а тому твердження позивачки про те, що він платить занадто мало аліментів, є хибними.

Заслухавши пояснення позивачки та її представника, дослідивши й оцінивши наявні у справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 28.08.2019, який розірвано рішенням районного Сімейоного суду Нінбурга (Везера) від 11.03.2025, що підтверджується копією вказаного рішення, яке міститься в матеріалах справи.

Копією свідоцтва про народження реєстраційний номер НОМЕР_1 , що видане Відділом запису актів цивільного стану міста Бремен-Мітте, підтверджується, що сторони у справі є батьками неповнолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З 15.02.2024 позивач разом із дитиною покинули Республіку Німеччина та проживають в Україні за місцем реєстрації позивача.

У частині першій статті 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частинами першою та другою статті 27 Конвенції встановлено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дітей може брати участь у їх утриманні в грошовій і /або/ натуральній формі.

Однак, домовленості щодо добровільної сплати відповідачем коштів на утримання дитини між сторонами не досягнуто.

Відповідно до ч.3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ч.1 ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує, зокрема, стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів (ч. 2 ст. 182 СК України). На час ухвалення судом рішення прожитковий мінімум для дитини віком до 6 років становить 2817,00 грн, від 6 до 18 років — 3512,00 грн.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину (ч.5 ст.183 СК України).

Вирішуючи питання про розмір аліментів, які необхідно стягувати з відповідача, суд бере до уваги, що обов`язок утримувати дітей є рівною мірою обов`язком як батька, так і матері, тому приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки слід задовольнити повністю стягнувши з відповідача аліменти на утримання малолітнього сина в розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно і до досягнення дитиною повноліття.

На думку суду, даний розмір аліментів жодним чином не є надмірним з точки зору звичайних і необхідних потреб малолітньої дитини, а визначення аліментів у меншому розмірі не забезпечить звичайних потреб та достатній рівень життя, який їй гарантовано Законом України «Про охорону дитинства» та Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 р.

Водночас, згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч.ч. 7, 8 ст. 7 СК України, при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей і, тим більше, при захисті одного із основних прав дитини - права на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття.

На судовий розгляд справи відповідач не надав суду доказів, котрі б підтверджували незадовільний стан здоров`я, наявність на його утриманні інших дітей, непрацездатної дружини, батьків та інше.

Враховуючи те, що відповідач є батьком неповнолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд дійшов висновку, що вимоги позивачки щодо стягнення з нього аліментів на утримання дитини з дня пред`явлення позову є законними, обґрунтованими та такими, що слід задовольнити.

Щодо позовних вимог позивачки про стягнення з відповідача аліментів за минулий період суд зазначає таке.

Згідно з ч.1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років (ч.2 ст.191 СК України).

Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести: 1) вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача; 2) ухилення відповідача від надання утримання дитині.

Ухилення від сплати аліментів - це винна протиправна поведінка, тобто свідоме невиконання своїх обов`язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто із вимогою про сплату коштів необхідних для утримання дитини.

Ухилення від сплати аліментів може виражатися у тому, що зобов`язана особа ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи), не реагувала на направлені їй листи, та інші подібні дії.

Обов`язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність позивачем вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та неможливість їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати, на що неодноразово звертав увагу й Верховий Суд, зокрема в постановах від 19.12.2019 у справі №635/6268/18; від 27.01.2020 у справі №672/198/19; від 29.01.2020 у справі №756/14483/18.

Постановою Верховного Суду від 18.05.2020 року (справа №215/5867/17) сформовано правову позицію, про те, що частиною другою статті 191 СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести такі обставини як вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та ухилення відповідача від надання утримання дитині.

Аналогічні висновки містяться у поставі Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 235/101/21.

Позивачка у своїй позовній заяві в обґрунтування позовних вимог щодо стягнення аліментів за минулий час посилається на ті обставини, що вона не мала можливості звернутися до суду раніше, оскільки перебувала у складному фінансовому становищі, не мала стабільного доходу, а також змушена була забезпечувати всі потреби малолітньої дитини власними силами без належної допомоги з боку відповідача. Вона намагалася владнати стягнення аліментів з відповідача через відповідні служби Республіки Німеччина, однак без підтримки юриста на території іншої держави її справа немає позитивного результату. Натомість, вона отримала копію Дюссельдорфської таблиці, яка є визнаним орієнтиром для сімейних судів при визначенні розміру аліментів. Ця таблиця містить інформацію про розмір аліментів на дитину, який визначається на основі чотирьох вікових груп і різних груп доходу. Він базується на встановленому законом мінімальному розмірі аліментів. Мінімальний розмір аліментів на неповнолітніх дітей у першій віковій групі (від 0 до 5 років) у 2026 році становить 486 Євро на місяць. Для дитини в другій віковій групі (від 6 до 11 років) ставка збільшується з 554 Євро до 558 Євро на місяць. Вона неодноразово зверталася до відповідача з проханням добровільно брати участь у фінансовому забезпеченні дитини на тому рівні, який передбачений законодавством Республіки Німеччина, пропонувала відповідачу закріпити письмово щомісячний розмір аліментів за допомогою офіційного документа. Однак відповідач не підтримав такої пропозиції, ухилявся від виконання своїх батьківських обов`язків, сплачував мізерні кошти, які є значно меншими від тих, які мав би сплачувати.

На підтвердження вказаних обставини позивачкою надані суду: роздруківка з особистого листування позивачки та відповідача, з якої вбачається, що позивачка не згідна з тим розміром аліментів, які відповідач платить на утримання дитини, і вимагає, щоб він платив аліменти згідно німецького законодавства; копія Дюссельдорфської таблиці, яка не має сили закону, а є орієнтиром у визначенні розміру аліментів на дитину, відображає щомісячну потребу в аліментах у розрахунку на двох осіб, які мають право на утримання, без урахування черговості; копію листа дільничного суду Нієнбурга — на Везері від 08.12.2025, з якого вбачається, що позивачка у листопаді 2025 року зверталася до вказаного суду із заявою про стягнення зі ОСОБА_3 аліментів на утримання сина, у зв`язку з чим їй було повідомлено, що у провадженні у справах про стягнення аліментів, участь адвоката є обов`язковою і, що суд приймає заяви лише від адвоката.

Вказані докази дійсно підтверджують, що позивачка вживала раніше заходів щодо одержання аліментів з відповідача.

Водночас, позивачкою надані копії квитанцій, які підтверджують, що: відповідач добровільно, регулярно надавав утримання в розмірі 150 Євро, що значно перевищує мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину встановлений законодавством України; не уникав участі у забезпеченні дитини та фактично виконував обов`язок щодо утримання сина.

Отже, на думку суду, позивачкою не доведено наявності передбачених ст. 191 Сімейного кодексу України підстав для стягнення аліментів за минулий період, оскільки відповідач не ухилявся від утримання дитини, а добровільно та систематично надавав матеріальну допомогу. Сам факт незгоди позивачки з розміром добровільної допомоги не свідчить про ухилення відповідача від виконання батьківського обов`язку. Надані позивачкою переписка та листування не підтверджують факту умисного ухилення відповідача від сплати аліментів, у зв`язку з чим підстави для задоволення позовних вимог про стягнення аліментів за минулий період відсутні.

Обговорюючи питання про судові витрати, приймаючи до уваги ті обставини, що позивачка при пред`явлені позову про стягнення аліментів була звільнена від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір», на виконання вимог ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Крім того, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд вважає необхідним покласти на відповідача понесені позивачкою та документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу та на залучення перекладача, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12,81,89,141,265 ЦПК України, ст.ст. 180-182, ст. 191 Сімейного кодексу України суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини - задовольнити.

Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 02.02.2026 і до досягнення дитиною повноліття.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені нею витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені нею витрати на залучення перекладача в розмірі 4500,00 грн.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкриття чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Головуючий А.М.Лутай