Постанова від 14 травня 2026 р. у справі №127/38139/25 — Вінницький апеляційний суд

Суд: Вінницький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 14 травня 2026 р.

Справа: №127/38139/25

Суддя: Шемета Т. М.

Справа № 127/38139/25

Провадження № 22-ц/801/1029/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф.

Доповідач: Шемета Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2026 рокуСправа № 127/38139/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС»,

відповідач (особа, яка подала апеляційну скаргу) ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Дмитришиною Тетяною Іванівною, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 лютого 2026 року, ухвалене у складі судді Романюк Л. Ф., у м. Вінниці, дата складення повного судового рішення відповідає даті його ухвалення, -

встановив:

В грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (надалі ТОВ «ФК «ЕЙС») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому з врахуванням заяви про зменшення/збільшення розміру позовних вимог просить стягнути з відповідача заборгованість за Кредитним договором у розмірі 9 334 грн, що стосується стягнення відсотків за Договором то відповідно до п. 15 ч. 14 ЗУ «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці, тощо мають право на встановлені законодавством пільги, а саме звільнення від сплати відсотків за користування кредитом, звільнення від сплати штрафів/пені за несвоєчасну сплату платежів по кредиту, тому на підставі ст. 373 ЦПК України позивач відмовився від позову у частині стягненні відсотків в розмірі 10 545,46 грн (а.с. 173- 174).

В обґрунтування позовних вимог послався на те, що 01 серпня 2024 року між Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансовою компанією «КРЕДІПЛЮС» (надалі ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС») та ОСОБА_1 в електронній формі був укладений Кредитний договір № 148470, відповідно до якого позичальнику було надано кредит в розмірі 9 334 грн на 84 днів дата повернення до 24.10.2024 року (п. 2.6 Договору). Проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 460,00 % річних. Тип процентної ставки фіксована. Проценти за користування кредитом нараховуються з дня, наступного за днем отримання кредиту позичальником, протягом року строку кредитування, зазначений в п. 2.6 цієї індивідуальної частини та/або графіком платежів. Розмір процентної ставки незмінний (п. 2.5 Договору). Знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 1,00 гривень. Стандартний (базовий) тариф комісія управління та обслуговування кредиту складає 100,00 гривень. Розмір комісії за управління та обслуговування кредиту не може бути змінено (п. 2.4 Договору). Комісія за надання кредиту складає 2 333,50 грн, що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього кредиту, якщо це передбачено п. 2.2.1 цієї індивідуальної частини. Розмір комісії за надання кредиту не може бути змінено. Денна процентна ставка складає 8 891,52 грн/9 334 грн/84 днів*100% = 1,1340%/день (п. 2.7.1 Договору).

10 жовтня 2024 року між Первісним кредитором та ТОВ «ФК «Ейс» було укладено Договір факторингу № 10102024, відповідно до якого право грошової вимоги до ОСОБА_1 перейшло до ТОВ «ФК «ЕЙС», що підтверджується Реєстром боржників № 4 від 07.01.2025 та Актом приймання-передачі Реєстру прав вимоги від 07.01.2025 р.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 лютого 2026 року позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором в розмірі 9 334 грн. 2 422,40 грн. судового збору та 7 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Прийняте рішення суд першої інстанції мотивував тим, що оцінюючи надані докази у їх сукупності відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд приходить до переконання, що кредитний договір між сторонами укладено належним чином, грошові кошти відповідачем отримано, зобов`язання з їх повернення не виконано, право вимоги до відповідача правомірно перейшло до позивача, а доказів погашення суми основного боргу відповідачем суду не надано. За таких обставин позовні вимоги у зменшеному розмірі — про стягнення 9 334,00 грн. заборгованості за тілом кредиту є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Заперечення представника відповідача щодо звільнення ОСОБА_1 від сплати судових витрат в зв`язку з наявного у нього статусу «учасника бойових дій» не ґрунтуються на вимогах закону. Аналіз пункту 13 частини 1 статті 5 Закону «Про сплату судовий збір» в сукупності з частиною 2 статті 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" вказує на те, що учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору стосовно пільг, прав та гарантій закріплених законодавством саме через набуття такого статусу. Отже сама по собі наявність статусу учасника бойових дій не гарантує звільнення від сплати до бюджету судового збору з усіх спорів.

Враховуючи, що вирішення даного спору не стосується порушення прав позивача на соціальний захист, як учасника бойових дій, тому він не звільнений від сплати судового збору на підставі положень пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», а отже судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу, відповідно до ст. 141 ЦПК України мають бути сплачені на загальних підставах.

Не погодившись з таким рішенням суду в частині відшкодування судових витрати, 18 березня 2026 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Дмитришину Т. І., подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з нього судового збору та витрат на правничу допомогу.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що відповідно до висновку Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 2-3901/08-ц, п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (про звільнення від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях учасників бойових дій, Героїв України – у справах, пов`язаних з порушеннях їх прав) поширюється на учасників бойових дій при їх зверненні до суду у зв`язку з порушенням будь-яких їх прав, незалежно від характеру, предмета та підстав таких позовів.

В матеріалах справи відсутні та позивачем не надані докази про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки). На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано: Договір про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року; додаткову угоду до нього № 25770855461 від 11.09.2025 та Акт прийому-передачі наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025.

Відсутність документально підтверджених витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат, понесених на професійно правничу допомогу. Така правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216//16.

Крім того, суд першої інстанції стягнувши 7 000 грн витрат в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу на користь позивача, не навів жодного обґрунтування, що саме такий розмір витрат є об`єктивним, співмірним із ціною позову, складністю справи та виконаною адвокатом роботою у ній. Також суд першої інстанції стягнув сплачений позивачем при подачі позову судовий збір 2 422,40 грн у повному обсязі, не врахувавши, що первісні позовні вимоги позивача були заявлені у більшому розмірі та розподіл судових витрат здійснюється пропорційно задоволених позовних вимог. Розмір стягнутих судом першої інстанції судових витрат є неспівмірним та непропорційним задоволеним позовним вимогам.

24 березня 2026 року через систему «Електронний суд» ТОВ «ФК «ЕЙС» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін.

Основними доводами відзиву є те, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до п. 3.4. Договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025 року, після належного виконання доручення Адвокатського бюро надає Клієнту Акт прийому-передачі наданих послуг. Позивачем долучено акт прийому-передачі виконаних робіт, що свідчить про належне виконання наданих послуг, а отже робота адвоката виконана належним чином.

Справа, яка розглядається, не відноситься до справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження (частина 4 статті 274 ЦПК України), тому з урахуванням приписів частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційний суд проводить розгляд без повідомлення учасників справи.

Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення частково не відповідає вказаним вимогам.

По справі встановлено наступне:

- 01 серпня 2024 року між Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансовою компанією «КРЕДІПЛЮС» (надалі ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС») та ОСОБА_1 в електронній формі був укладений Кредитний договір № 148470, відповідно до якого позичальнику було надано кредит в розмірі 9 334 грн на 84 днів дата повернення до 24.10.2024 року (п. 2.6 Договору). Проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 460,00 % річних. Тип процентної ставки фіксована. Проценти за користування кредитом нараховуються з дня наступного за днем отримання кредиту позичальником протягом року строку кредитування, зазначений в п. 2.6 цієї індивідуальної частини та/або графіком платежів. Розмір процентної ставки незмінний (п. 2.5 Договору). Знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 1,00 гривень. Стандартний (базовий) тариф комісія управління та обслуговування кредиту складає 100,00 гривень. Розмір комісії за управління та обслуговування кредиту не може бути змінено (п. 2.4 Договору). Комісія за надання кредиту складає 2 333,50 грн, що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього кредиту, якщо це передбачено п. 2.2.1 цієї індивідуальної частини. Розмір комісії за надання кредиту не може бути змінено. Денна процентна ставка складає 8 891,52 грн/9 334 грн/84 днів*100% = 1,1340%/день (п. 2.7.1 Договору) (а.с. 206 – 209);

- згідно довідки від 08.01.2026 року АТ «Універсал Банк» на ім`я ОСОБА_1 банком була емітована платіжна картка № НОМЕР_1 . На картковий рахунок платіжної картки № НОМЕР_1 ОСОБА_1 був зарахований платіж в розмірі 7 000,50 грн у період з 01.08.2024 по 06.08.2024 року. Номер телефону НОМЕР_2 є фінансовим номером телефону за картковим рахунком платіжної картки № НОМЕР_1 та знаходиться в анкетних даних ОСОБА_1 (а.с. 129);

- згідно руху коштів по картці від 07.01.2026 ОСОБА_1 з період з 01.08.2024 – 06.08.2024 сума витрат 17 442,51 грн (а.с. 130 – 131);

- 10 жовтня 2024 року між первісним кредитором ТОВ «ФК «Кредіплюс» (Клієнт) та ТОВ «ФК «Ейс» (Фактор) укладено Договір факторингу № 10102024, відповідно до п. 2.1 якого Клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор прийняти їх та здійснити фінансування. ( а.с.212-214);

- згідно Реєстру прав вимоги № 4 клієнт виступає Фактору наступні Права вимоги до наступних Боржників: ОСОБА_1 за Кредитним договором № 148470 від 01.08.2024 року, заборгованість по тілу кредиту 9 334 грн, заборгованість за відсотками 6 552 грн, заборгованість по комісії 501 грн, загальна заборгованість 16 387,02 грн (а.с. 214);

- згідно довідки від 05.12.2025 року № 4460/3 солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі з 28.01.2024 року (а.с. 155);

- згідно посвідчення серії НОМЕР_3 від 01.04.2024 року ОСОБА_1 є учасником бойових дій (а.с. 158)

Між сторонами виник спір про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалене у справі рішення оскаржується лише в частині стягнення судових витрат.

Що стосується стягнення судом першої інстанції з відповідача судового збору, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» учасники бойових дій під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються від сплати судового збору у справах, пов`язаних із порушенням їхніх прав.

Разом з тим зазначена норма має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, у яких учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору.

Правовий статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту визначені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Згідно зі статтею 22 цього Закону такі особи звільняються від судових витрат лише у справах, пов`язаних із їх соціальним захистом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 дійшла висновку, що при вирішенні питання щодо звільнення учасника бойових дій від сплати судового збору суд має враховувати предмет та підстави позову і перевіряти, чи стосується така справа захисту прав особи саме як ветерана війни. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19, постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 490/8128/17 та підтверджена ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 567/79/23.

ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 01.04.2024 року. Водночас предметом розгляду у даній справі є стягнення заборгованості за кредитним договором, тобто спір не пов`язаний із реалізацією чи захистом прав особи як учасника бойових дій або її соціальним захистом.

За таких обставин підстави для звільнення відповідача від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» відсутні.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність належних доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу апеляційний суд відхиляє з таких підстав.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: Договір про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року, додаткову угоду № 25770855461 від 11 вересня 2025 року з протоколом погодження вартості до Договору про надання правничої допомоги, Акт прийому-передачі наданих послуг, в якому визначено перелік наданих адвокатом послуг, обсяг виконаних робіт та їх вартість.

Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, зокрема договорів, рахунків, актів виконаних робіт тощо.

Отже, положення процесуального закону прямо передбачають можливість підтвердження витрат не лише доказами фактичної оплати, а й документами, які підтверджують обов`язок сторони здійснити оплату наданих послуг.

Сам по собі факт відсутності квитанції, платіжного доручення чи іншого банківського документа не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, якщо матеріалами справи підтверджено факт надання адвокатом відповідних послуг, їх обсяг та вартість.

Надані позивачем Договір про надання правничої допомоги та Акт приймання-передачі послуг підтверджують як факт надання адвокатських послуг, так і погоджений сторонами розмір гонорару, а тому є належними та допустимими доказами на підтвердження судових витрат.

Посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 колегія суддів вважає безпідставним, оскільки наведена правова позиція не виключає можливості підтвердження витрат Договором та Актом виконаних робіт, а лише вказує на необхідність належного документального підтвердження таких витрат.

Водночас Верховний Суд у своїй усталеній практиці неодноразово зазначав, що для вирішення питання про розподіл витрат на правничу допомогу достатнім є підтвердження обсягу наданих послуг та їх вартості, які сторона сплатила або має сплатити відповідно до умов договору.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що позивачем належним чином підтверджено факт надання професійної правничої допомоги

Що стосується доводів апеляційної скарги щодо неспівмірності та непропорційності розміру стягнутих витрат на правничу допомогу, апеляційний суд зазначає слідуюче.

Відповідно до статей 133, 137, 141 ЦПК України до судових витрат належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу адвоката. Разом із тим, вирішуючи питання щодо їх розподілу, суд не обмежується лише встановленням факту укладення договору про надання правничої допомоги та сплати коштів, а повинен надати оцінку реальності таких витрат, їх необхідності, співмірності та розумності з урахуванням конкретних обставин справи, складності спору, обсягу виконаних адвокатом робіт, часу, необхідного для їх виконання, а також значення справи для сторін.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: Договір про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року, додаткову угоду № 25770855461 від 11 вересня 2025 року з протоколом погодження вартості до Договору про надання правничої допомоги: усна консультація 1 год – 500 грн, підготовка адвокатського запиту 1 год. 500 грн, вивчення матеріалів 1 год. – 500 грн., аналіз судової практики 1 год. – 500 грн, складання позовної заяви 1 год. – 2 500 грн, участь в судовому засіданні 1 год. 1 200 грн, участь у відеоконференції 1 год. 700 грн, підготовка клопотань/заяв та інших процесуальних документів до суду 1 год. – 500 грн, складання апеляційної скарги 1 год. 3 000 грн, складання касаційної скарги 1 год. 4 000 грн, підготовка укладеної мирової угоди 1 год. - 3 000 грн, відзив на позовну заяву/відповідь на відзив на позовну заяву 1 год. – 700 грн, заперечення додаткові пояснення у справі 1 год. – 700 грн, відзив на апеляційну скаргу/відповідь на відзив на апеляційну скаргу 1 год. 1 000 грн. Також додано Акт прийому-передачі наданих послуг. Згідно з актом виконаних робіт адвокатом було надано наступні послуги: складання позовної заяви ТОВ «ФК «ЕЙС» до позичальника 2 год. – 5 000 грн, вивчення матеріалів справи – 2 години вартістю 1 000 грн, складання адвокатського запиту – 500 грн, складання клопотання про витребування доказів – 500 грн, загальна сума заявлених до стягнення витрат склала 7 000 грн.

Разом із тим колегія суддів враховує, що дана справа не є складною ані з фактичної, ані з правової точки зору. Предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором, при цьому правовідносини сторін врегульовані нормами цивільного законодавства та не потребували складного правового аналізу чи застосування значного обсягу спеціального законодавства. Матеріали справи не містять великого обсягу доказів, а сама справа не вимагала проведення значної підготовчої роботи, участі адвоката у численних судових засіданнях, підготовки складних процесуальних документів чи формування нової або несталої правової позиції.

Крім того, позовна заява за своїм змістом є типовою для даної категорії спорів, містить стандартне нормативне обґрунтування та ґрунтується переважно на письмових доказах, а тому визначена вартість її складання у розмірі 7 000 грн не відповідає критеріям співмірності та розумності.

Колегія суддів також бере до уваги співвідношення заявлених витрат на правничу допомогу із ціною позову та характером спірних правовідносин, оскільки стягнення надмірних витрат на професійну правничу допомогу не може покладати на іншу сторону надмірний фінансовий тягар та суперечитиме принципам справедливості й пропорційності судового процесу.

У пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір — обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З огляду на викладене, враховуючи характер та складність справи, обсяг фактично виконаних адвокатом робіт, відсутність значної складності у підготовлених процесуальних документах, принцип співмірності та розумності судових витрат, апеляційний суд виснує, що визначений судом першої інстанції розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн є завищеним та не відповідає критеріям розумності й пропорційності, а тому розмір витрат на професійну правничу допомогу необхідно зменшити до 3 500 грн, що буде відповідати фактичному обсягу наданих адвокатом послуг, складності справи та забезпечить баланс інтересів сторін.

Керуючись статтями 137, 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Дмитришиною Тетяною Іванівною задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 лютого 2026 року змінити в частині стягнення судових витрат:

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» витрати на професійно правничу допомогу в розмірі 3 500 (три тисячі п`ятсот) гривень.

В іншій частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а - г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Учасники справи

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», місцезнаходження: вул. Поправки Юрія, буд. 6, каб. 13, м. Київ, п. і. 02094.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено 15 травня 2026 року

Головуюча Т. М. Шемета

Судді О. В. Ковальчук

Т. Б. Сало

Оригінал: reyestr.court.gov.ua