Вирок від 14 травня 2026 р. у справі №592/7267/26 — Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа № 592/7267/26

Провадження № 1-кп/592/1040/26

КОВПАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. СУМИ

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2026 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми у складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальне провадження № 12026200480000909, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11.04.2026 за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Суми, громадянина України, не працюючого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого: 12.08.2025 Ковпаківським районним судом м. Суми за ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 310 КК України до покарання у виді пробаційного нагляду строком на 2 роки,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

Прокурора Окружної прокуратури м. Суми ОСОБА_4 ,

обвинуваченого – ОСОБА_3 ,

установив:

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

ОСОБА_3 восени 2025 більш точної дати та часу в ході досудового розслідування не встановлено, перебуваючи на території домоволодіння за місцем свого мешкання, за адресою: АДРЕСА_1 , зірвав рослини коноплі, які надалі просушив та подрібнив з метою доведення нарковмісних рослин до стану, що дає змогу використовувати їх як наркотики.

Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, спрямованого на незаконне зберігання наркотичних засобів без мети збуту, ОСОБА_3 у невстановлені під час досудового розслідування дату та час, перебуваючи на території домогосподарства, за адресою: АДРЕСА_1 , за допомогою частин пластмасових пляшок та корка з наперстком, виготовив саморобний пристрій для паління рослини коноплі, внаслідок чого на поверхні зазначеного саморобного пристрою для паління утворились нашарування наркотичного засобу, обіг якого обмежено - екстракту канабісу, який ОСОБА_3 умисно незаконно зберігав для власного вживання, без мети збуту, на території вищевказаного домогосподарства до моменту його вилучення працівниками поліції під час обшуку.

17.04.2026 у ході проведення санкціонованого обшуку за адресою: АДРЕСА_1 у період часу з 07:25 год. до 09:33 год. на території подвір`я та господарських споруд даного домоволодіння виявлено та вилучено два металеві предмети, призначені для паління, 5 фрагментів пластикових пляшок та пластикову пляшку з нашаруванням речовини коричневого кольору.

Відповідно до висновку експерта № СЕ-19/119-26/6317-НЗПРАП від 21.04.2026 - надані на дослідження речовини-нашарування на поверхнях п`яти верхніх частин пляшок та на поверхнях пляшки є екстрактом канабісу, який віднесений до наркотичних засобів та рослин, обіг яких обмежено. Загальна маса екстракту канабісу у перерахунку на суху речовину становить 0,958 г.

Відповідно до висновку експерта № СЕ-19/119-26/6317-НЗПРАП від 21.04.2026 - речовини-нашарування на поверхнях наданих металевих предметів є екстрактом канабісу, який віднесений до наркотичних засобів та рослин, обіг яких обмежено. Загальна маса екстракту канабісу у перерахунку на суху речовину становить 0,264 г.

Відповідно до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 770 від 06.05.2000, екстракт канабісу відноситься до категорії наркотичних засобів та рослин, обіг яких обмежено (список І таблиці II).

Згідно Таблиці невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, що знаходяться у незаконному обігу, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України № 188 від 01.08.2000 (із змінами та доповненнями) кримінальна відповідальність за незаконний обіг наркотичного засобу «екстракту канабісу» настає, якщо його вага становить більше 0.3 г.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся. Суду пояснив, що повністю визнає свою вину за ч. 2 ст. 309 КК України за викладених в обвинувальному акті обставин. Все що було вилучено під час обшуку за місцем його проживання є його. У вчиненому кається, фактичні обставини справи не оспорює.

Показання обвинуваченого у судовому засіданні послідовні та логічні, не викликають у суду сумнівів щодо правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності позиції.

Інші докази стосовно тих фактичних обставин, які учасниками судового розгляду не оспорювалися, судом на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України не досліджувалися.

Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 Кримінального процесуального кодексу України судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

За встановлених обставин суд вважає доведеним, що ОСОБА_3 вчинив нетяжкий злочин, передбачений ч. 2 ст. 309 КК України - незаконне зберігання наркотичних засобів без мети збуту, вчинене протягом року після засудження за цією статтею.

Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.

Відповідно до ст. 66 КК України обставинами, які пом`якшують покарання суд визнає: щире каяття; активне сприяння розкриттю злочину, знаходження на утриманні малолітньої дитини.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене.

Обставин, що відповідно до статті 67 Кримінального кодексу України обтяжують покарання не встановлено.

Мотиви призначення покарання.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 309 КК України, є нетяжким злочином.

Відповідно до вимог частини 2 статті 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, а згідно з частиною 2 статі 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до роз`яснень викладених Пленумом Верховного Суду України у постанові «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (статті 12 Кримінального кодексу України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, суд на підставі статті 65 Кримінального кодексу України враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та відсутність обставин, які обтяжують покарання.

У пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами покарання» зазначено, що виходячи з того, що встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом`якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. (Постанова Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 207/5011/14-к (провадження № 51-1985 км 18)).

ОСОБА_3 вчинив нетяжкий злочин, раніше судимий, офіційно не працевлаштований, проживає однією сім`єю з жінкою без реєстрації шлюбу, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, перебуває під динамічним спостереженням у лікарів наркологів медичного центру з березня 2020 року з діагнозом «Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання опіоїдів. Синдром залежності». Має сталі соціальні зв`язки, виказував намір про готовність нести покарання, а також бажання довести те, що він виправився і бажає стати гідним членом суспільства, який буде поважати закон і дотримуватись його вимог.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 слід призначити покарання за ч. 2 ст. 309 КК України у виді штрафу у мінімальному розмірі, визначеному санкцією ч. 2 ст. 309 КК України.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_3 вироком Ковпаківського районного суду м. Суми (справа № 592/12515/25) від 12.08.2025 був засуджений за ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 310, ч. 1 ст. 70 КК до покарання у виді пробаційного нагляду на строк два роки без покладення обов`язків, яке на даний час не відбуте. ОСОБА_3 не був поставлений на облік органом пробації, що вбачається з відповіді заступника начальника Сумського міського відділу Філії ДУ «Центр пробації» в Сумській області від 22.04.2026 та Ковпаківського районного суду м. Суми від 21.04.2026 № 592/12515/25.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 09.09.2025 (справа № 592/12515/25) за клопотанням прокурора про внесення уточнень у вирок, щодо визначення обов`язків засудженого згідно ст. 59-1 КК України, встановлено ОСОБА_3 засудженому вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 12.08.2025 по справі №592/12515/25 провадження 1-кп/592/685/25, у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР № 12025205520000702 від 09.07.2025 за вчинення кримінальних проступків передбачених ч. 1 ст. 310, ч. 1 ст. 309 КК України, обов`язки, передбачені ч. 2 ст. 59-1 КК України: 1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; 3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Згідно ч.1 ст.59-1 КК України, покарання у виді пробаційного нагляду полягає в обмеженні прав і свобод засудженого, визначених законом і встановлених вироком суду, із застосуванням наглядових та соціально-виховних заходів без ізоляції від суспільства та призначається на строк від 1 до 5 років.

У разі призначення покарання у виді пробаційного нагляду суд покладає на особу обов?язки, передбачені ч. 2 ст. 59-1 КК України (обов`язкові) та ч.3 цієї статті (альтернативні).

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Аналіз конструкції цієї норми закону дозволяє дійти висновку, що для застосування закріплених у ній правил призначення покарання за сукупністю вироків законодавець визначив і відповідні спеціальні умови, що мають бути встановлені судом в їх нерозривній єдності:

- перша з яких стосується моменту вчинення кримінального правопорушення засудженим - «після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання» за попереднім вироком;

- друга - наявності невідбутої частини покарання (основного та/або додаткового) за попереднім вироком на момент, визначений у ч. 1 ст. 71 КК України - момент призначення судом покарання за новим вироком.

Відсутність хоча б однієї з указаних умов виключає можливість застосування положень ч. 1 ст. 71 КК України під час вирішення питання про призначення покарання за новим вироком.

При цьому, на необхідність точного визначення виду та розміру невідбутої частини основного та/або додаткового покарання за попереднім вироком при призначенні засудженому покарання за правилами ст. 71 КК України указують і вимоги частини 4 цієї статті, згідно з якою остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Згідно з ч. 3 ст. 72 КК України основне покарання у виді штрафу при призначенні його за сукупністю кримінальних правопорушень і сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно.

Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах про те, що положення ч. 3 ст. 72 КК України прямо вказують на необхідність застосування вимог статей 70, 71 КК України щодо призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень та за сукупністю вироків, оскільки передбачають не самостійне виконання вироків, якщо одним чи кількома з них призначено покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а лише неможливість складення цих покарань з іншими видами покарань під час призначення їх за сукупністю кримінальних правопорушень або за сукупністю вироків і необхідність самостійного (окремого) виконання цих покарань.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначення покарання, яке згідно з ч. 3 ст. 72 КК України за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягає, суд, незважаючи на це, має застосувати вимоги ст. 71 КК України і визначити за сукупністю вироків таке остаточне покарання, яке має бути більшим як від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, так і від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. У такому випадку суд визначає остаточне покарання у виді сукупності невідбутої частини покарання за попереднім вироком і покарання за новим вироком та ухвалює рішення про їх самостійне виконання.

Указане повністю узгоджуються з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 18.02.2025 у справі 369/18964/23.

Таким чином на підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання слід приєднати покарання за вироком Ковпаківського районного суду м. Суми (справа № 592/12515/25) від 12.08.2025 за ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 310, ч. 1 ст. 70 КК України і остаточно призначити ОСОБА_3 покарання у виді 2 років пробаційного нагляду з покладенням обов`язків, передбачених ч. 2 ст. 59-1 КК України: 1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; 3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації та штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн. 00 коп., яке, згідно з ч. 3 ст. 72 КК України - виконувати самостійно.

Суд зазначає, що згідно зі ст. 49-2 КВК України строк покарання у виді пробаційного нагляду обчислюється з дня постановки засудженого на облік уповноваженим органом з питань пробації, що слід зазначити в резолютивній частині судового рішення (вироку), яким завершується розгляд.

Між тим, відповідно до ч. 4 ст. 53 КК України з урахуванням майнового стану особи суд може призначити штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком до одного року.

Указані положення статті 53 КК України не містять вимог про те, що суд може застосувати розстрочку лише за заявою особи, оскільки положення статті визначають розстрочку як право суду враховуючи матеріальний стан особи. При цьому, як було наведено, обвинувачений ОСОБА_3 не працює. Приймаючи рішення про необхідність розстрочення штрафу, суд також ураховує, що покарання не має на меті завдати страждань, а лише здійснює виховний вплив. Наведені обставини свідчать, що сплату призначеного ОСОБА_3 штрафу слід розстрочити на дванадцять місяців, шляхом сплати щомісячно рівними частинами, що буде відповідати меті покарання в розумінні ст. 50 КК України.

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Скоппола проти Італії від 17.09.2009 (заява № 10249/03), зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Згідно ч. 6 ст. 368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин 5 та 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються судами при застосуванні таких норм права.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 09.10.2018 у справі № 56/4830/17-к вказала про те, що визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Саме визначене покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Дана позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справах «Ювченко та інші проти України» (рішення від 09 квітня 2020 року), та в справі «Скачкова та Рижа проти України» (рішення від 16 липня 2020 року), де зазначено, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним».

У справі «Белане Надь проти Угорщини» (рішення від 13.12.2016) та у справі «Садоха проти України» (рішення від 11.07.2019) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Вирішення цивільного позову.

Цивільний позов заявлений не був.

Вирішення питання про долю речових доказів, процесуальних витрат, заходів забезпечення кримінального провадження, тощо.

Питання про долю речових доказів необхідно вирішити у відповідності до ст.100 КПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України арешт, накладений на майно, яке вилучене в ході досудового розслідування, підлягає скасуванню.

Відповідно до положень ст. 174 КПК України необхідно скасувати арешт накладений на майно ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 21.04.2026 (справа № 592/6400/26).

Положеннями ч. 1 ст. 118 КПК України визначено, що процесуальні витрати складаються із витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів.

Частиною 2 ст. 124 КПК України встановлено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Згідно з вимогами п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України, у разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку зазначаються рішення про відшкодування процесуальних витрат.

У відповідності до пункту 11 постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 07.07.1995 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат» у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтвердженні витрати на залучення експерта.

Частиною 1 ст. 126 КПК України визначено, що суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.

Відповідно до ст.ст. 122, 124 КПК України слід стягнути з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів:

висновок судової експертизи матеріалів, речовин і виробів від 21.04.2026 № СЕ-19/119-26/6317-НЗПРАП – 3369,52 грн.;

висновок судової експертизи матеріалів, речовин і виробів від 21.04.2026 № СЕ-19/119-26/6318-НЗПРАП – 1925,44 грн.;

всього на загальну суму 5294 грн. 96 коп.

Вказаний розмір процесуальних витрат та факт їх понесення ніким із учасників судового розгляду не оспорюється.

Під час досудового розслідування запобіжний захід відносно ОСОБА_3 у даному кримінальному провадженні не обирався. За результатами судового розгляду кримінального провадження підстав для обрання обвинуваченій запобіжного заходу суд також не вбачає.

Керуючись статтями 368, 371, 374, 376, 392, 615 Кримінального процесуального кодексу України, суд,

ухвалив:

ОСОБА_3 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 309 Кримінального кодексу України та призначити покарання у виді штрафу у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 (тридцять чотири тисячі) гривень 00 копійок.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання за цим вироком повністю приєднати невідбуте покарання за вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 12.08.2025, призначивши ОСОБА_3 остаточне покарання у виді 2 (двох) років пробаційного нагляду з покладенням обов`язків, передбачених ч. 2 ст. 59-1 Кримінального кодексу України: 1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; 3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації та штрафу у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 (тридцять чотири тисячі) гривень 00 копійок, який відповідно до ч. 3 ст. 72 Кримінального кодексу України виконувати самостійно.

Відповідно до ч. 1 ст. 49-2 Кримінально-виконавчого кодексу України, строк покарання у виді пробаційного нагляду обчислювати з дня постановки ОСОБА_3 на облік уповноваженим органом з питань пробації.

На підставі ч. 4 ст. 53 Кримінального кодексу України ОСОБА_3 розстрочити сплату штрафу на дванадцять місяців рівними частинами по 2833 (дві тисячі вісімсот тридцять три) гривні 33 копійки щомісяця.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_3 не обирати.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів у загальному розмірі 5294 (п`ять тисяч двісті дев`яносто чотири) гривні 96 копійок.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 21.04.2026 (справа № 592/6400/26) на вилучені 17.04.2026 згідно протоколу обшуку два металевих предмета призначених для паління, запаковані в спец, пакет № WAR 1070890; 5 фрагментів пляшок та пляшка 0,5 л з нашаруваннями, запаковані в спец, пакет № WAR 1070889 - після набрання вироком законної сили скасувати.

Речові докази у кримінальному провадженні відповідно до постанов слідчого про визнання речових доказів від 17.04.2026, 23.04.2026, які зберігаються у камері зберігання речових доказів Сумського РУП ГУНП в Сумській області (квитанції № 06723, № 06722 від 27.04.2026), а саме: два металевих предмета призначених для паління з нашаруванням екстракту канабісу та первинне упакування; 5 фрагментів пляшок та пляшка 0,5 л з нашаруваннями екстракту канабісу та первинне упакування - після набрання вироком законної сили знищити.

Вирок може бути оскаржений до Сумського апеляційного суду через Ковпаківський районний суд міста Суми протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Роз`яснити обвинуваченому, захиснику право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_5