Рішення від 14 травня 2026 р. у справі №674/7/26 — Дунаєвецький районний суд Хмельницької області

Справа № 674/7/26

Провадження № 2/674/333/26

РІШЕННЯ

іменем України

15 травня 2026 року м. Дунаївці

Дунаєвецький районний суд Хмельницької області в складі головуючого судді Барателі Д.Т., за участі секретаря судового засідання Бойчук С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексуУкраїни, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" (місцезнаходження: м. Київ вул. Саксаганського, 133А, код ЄДРПОУ 37356833) до ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором (ціна позову 16748,00 грн),

в с т а н о в и в :

До Дунаєвецького районного суду Хмельницької області надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" (далі позивач) до ОСОБА_1 (далі відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просить суд стягнути з останнього заборгованість у сумі 16748,00 грн за кредитним договором № 02.04.2025-100002144 від 02.04.2025 (далі – кредитний договір), а також судовий збір у сумі 2422,40 грн, сплачений за подання цього позову.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що унаслідок невиконання відповідачем зобов`язань за вказаним кредитним договором у нього перед позивачем утворилась заборгованість, яка станом на дату подання позову складається з тіла кредиту у сумі 7900,00 грн, нарахованих процентів у сумі 4898,00 грн та нарахованої неустойки у сумі 3950,00 грн. Як правову підставу для звернення до суду позивач зазначає норми Цивільного кодексу України щодо обов`язковості умов укладених договорів, обов`язковості виконання боржником узятих на себе зобов`язань за договором та особливостей укладення і виконання кредитних договорів; норми Закону України "Про електронну комерцію" щодо порядку укладення договорів в електронному вигляді; норми Закону України "Про споживче кредитування" щодо допустимості нарахування неустойки за договорами, укладеними після 24.01.2024.

Разом із поданням позову представник позивача заявив клопотання про розгляд справи без його участі.

Ухвалою від 13.01.2026 Дунаєвецький районний суд Хмельницької області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у цій справі, ухвалив проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі, своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" та відповідачем 02.04.2025 укладено кредитний договір (оферти) № 02.04.2025-100002144, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 4000,00 грн на строк 217 днів з датою повернення 04.11.2025. Договором передбачено застосування процентної ставки "Стандарт" у розмірі 1% за один день користування кредитом протягом перших трьох чергових періодів та процентної ставки "Економ" у розмірі 0,5% за один день користування кредитом протягом наступних чергових періодів.

Вказаний кредитний договір та додатки до нього підписані відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, який було надіслано позивачем на номер мобільного телефону відповідача, зазначений ним як фінансовий під час реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі позивача.

Відповідно до умов договору позивач 02.04.2025 надав відповідачу кредитні кошти у сумі 4000,00 грн шляхом перерахування на електронний платіжний засіб відповідача (квитанція про перерахування коштів від 02.04.2025). У подальшому, в межах того ж кредитного договору, позивач здійснив докредитування на суму 1900,00 грн (16.04.2025) та 2000,00 грн (17.04.2025), внаслідок чого загальна сума тіла кредиту склала 7900,00 грн.

Відповідач частково виконував зобов`язання за договором та здійснив наступні платежі: 02.05.2025 – 2594,00 грн, 02.06.2025 – 3160,00 грн, 03.07.2025 – 3160,00 грн, на загальну суму 8914,00 грн. Подальші платежі від відповідача не надходили.

У результаті невиконання умов кредитного договору, як зазначає позивач, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у сумі 16748,00 грн, з яких 7900,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 4898,00 грн заборгованість за несплаченими процентами та 3950,00 грн заборгованість за неустойкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності відповідно до ст. 89 ЦПК України.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені доводи, оцінюючи їх в сукупності, суд виходив з такого.

Встановлено, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, пов`язані із невиконанням останнім зобов`язань за укладеним ним кредитним договором.

Вказані правовідносини є цивільно-правовими та регулюються Цивільним кодексом України та Законом України "Про споживче кредитування".

За ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що електронний договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 527 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до змісту ст. 526, 527, 530, 627, 628 ЦК України договір є обов`язковим до виконання на умовах, які ним визначені, а прийняті на себе контрагентами зобов`язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений термін, відповідно до закону, договору.

Позивач свої зобов`язання за укладеним договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу кредитні кошти у загальному розмірі 7900,00 грн на умовах, передбачених договором, що підтверджується квитанціями про перерахування коштів від 02.04.2025, 16.04.2025 та 17.04.2025.

Відповідач, отримавши кредитні кошти, був зобов`язаний в силу вимог ст. 629 та 1054 ЦК України їх повернути на умовах та у строк, передбачений укладеним договором. При цьому, в матеріалах справи документів, які б підтверджували повне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, немає. Здійснені відповідачем часткові платежі у сумі 8914,00 грн враховані позивачем у наданому розрахунку заборгованості та зменшили суму нарахованих процентів і неустойки, проте не погасили основну суму боргу повністю.

Суду не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, що відповідає положенням ст. 617 ЦК України.

Щодо розміру процентної ставки за кредитним договором суд зазначає таке. Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування" максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1%. Вищезазначену статтю було доповнено ч. 5 згідно з Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" № 3498-ІХ від 22.11.2023. При цьому, вищезазначеним Законом прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про споживче кредитування" також було доповнено п. 17, відповідно до якого тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом, установлено такі максимальні розміри денної процентної ставки: протягом перших 120 днів – 2,5% (з 24.12.2023 до 22.04.2024 включно); протягом наступних 120 днів – 1,5% (з 23.04.2024 до 20.08.2024 включно) та з 21.08.2024 включно та надалі – 1%.

У даному випадку кредитний договір укладено 02.04.2025, тобто після 21.08.2024, коли максимальний розмір денної процентної ставки становить 1%. Встановлені договором процентні ставки "Стандарт" у розмірі 1% за день та "Економ" у розмірі 0,5% за день не перевищують законодавчо встановлений максимум, а тому нарахування процентів за такими ставками протягом строку кредитування є правомірним.

Досліджуючи розрахунок заборгованості, наданий позивачем, суд звертає увагу на наступне. Згідно з умовами договору (п. 4 заявки) кредит надавався строком на 217 днів, з датою повернення 04.11.2025. Позивачем нараховано проценти за період з 02.04.2025 по 04.11.2025, тобто виключно у межах строку кредитування. Загальна сума нарахованих процентів становить 4898,00 грн.

Суд встановив, що нарахування процентів здійснено у відповідності до умов договору: за ставкою 1% протягом перших 92 днів (02.04.2025 – 02.07.2025) та за ставкою 0,5% протягом наступних 125 днів (03.07.2025 – 04.11.2025), що відповідає умовам пунктів 6 та 7 заявки до договору. Після спливу строку кредитування (з 05.11.2025) проценти позивачем не нараховувались, що підтверджується наданим розрахунком заборгованості. Таким чином, нарахування процентів є правомірним та відповідає умовам договору та вимогам Закону України "Про споживче кредитування".

Щодо вимоги про стягнення неустойки у сумі 3950,00 грн суд зазначає таке.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що нарахування неустойки здійснювалось у період з 04.08.2025 по 06.09.2025 (загалом 34 дні з щоденним нарахуванням у розмірі 118,50 грн та 39,50 грн в останній день нарахування), внаслідок чого загальна сума неустойки досягла 3950,00 грн.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022, дія якого неодноразово продовжувалась і триває до цього часу. Таким чином, увесь період нарахування позивачем неустойки повністю припадає на час дії в Україні воєнного стану.

Відповідно до п. 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, яким цей розділ доповнено Законом України № 2120-IX від 15.03.2022 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Суд бере до уваги аргумент позивача про те, що Законом України № 3498-IX від 22.11.2023 "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" було виключено п. 6 (6.1) Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування", яким раніше встановлювалось звільнення споживача від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період дії воєнного, надзвичайного стану. Проте суд звертає увагу, що цим Законом № 3498-IX жодних змін до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України не вносилось, а отже зазначена норма ЦК України залишається чинною та підлягає застосуванню у даному спорі.

Суд виходить з того, що п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України є спеціальною нормою щодо періоду дії в Україні воєнного, надзвичайного стану, а не щодо споживчого кредитування. Ця норма прямо встановлює виняткові правила нарахування неустойки та застосування ст. 625 ЦК України на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та поширюється на всі види кредитних (позикових) зобов`язань без винятку, у тому числі на договори про споживчий кредит. Скасування Законом № 3498-IX спеціальної норми у Законі України "Про споживче кредитування" не вплинуло на дію загальної забороняючої норми, встановленої безпосередньо у Цивільному кодексі України.

Посилання позивача на принцип lex specialis derogat generali (закон спеціальний має перевагу над загальним) у даному спорі не може бути сприйняте судом, оскільки спеціальною щодо нарахування неустойки під час воєнного стану є саме норма п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а не положення Закону України "Про споживче кредитування", які регулюють загальні засади споживчого кредитування. Спеціальний характер п. 18 ЦК України визначається його темпоральною межею (період дії воєнного, надзвичайного стану) та особливими наслідками (звільнення від відповідальності), які встановлюються виключно для цього періоду.

Суд також враховує, що згідно з п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України нарахована за період з 24.02.2022 неустойка не лише не підлягає сплаті позичальником, але й підлягає списанню кредитодавцем. Відтак вимога позивача про стягнення з відповідача неустойки у сумі 3950,00 грн, нарахованої за період з 04.08.2025 по 06.09.2025, є неправомірною та задоволенню не підлягає.

Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у наступному розмірі: основний борг за тілом кредиту – 7900,00 грн, проценти за користування кредитом за період з 02.04.2025 по 04.11.2025 – 4898,00 грн, загалом 12798,00 грн. У задоволенні вимоги про стягнення неустойки у сумі 3950,00 грн слід відмовити з огляду на наведені вище обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач під час подання позову сплатив судовий збір у сумі 2422,40 грн, розрахованій виходячи з ціни позову 16748,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № СЦ00065733 від 30.12.2025.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково у сумі 12798,00 грн, що становить 76,42% від заявленої суми позову, судовий збір підлягає стягненню із відповідача на користь позивача пропорційно задоволеній частині позовних вимог, а саме у сумі 1851,16 грн.

Ураховуючи вищевикладене, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 205, 526, 527, 530, 549, 610, 612, 625, 627, 628, 629, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Законом України "Про електронну комерцію", Законом України "Про споживче кредитування", суд, –

у х в а л и в :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" заборгованість за кредитним договором № 02.04.2025-100002144 від 02.04.2025 у сумі 12798,00 грн, з яких:

- сума заборгованості за основною сумою боргу - 7900,00 грн;

- сума заборгованості за відсотками - 4898,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" судові витрати у сумі 1851,16 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Хмельницького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників справи згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 265 ЦПК України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" (місцезнаходження: м. Київ вул. Саксаганського, 133А, код ЄДРПОУ 37356833).

Відповідач: ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Повний текст рішення складено та підписано 15 травня 2026 року.

Суддя Давид БАРАТЕЛІ