Рішення від 13 травня 2026 р. у справі №490/1460/19 — Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/1460/19

н\п 2/490/2567/2021

Центральний районний суд м. Миколаєва

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Шолох Л.М.,

за участі секретаря Шведюк Д.О.,

позивача ОСОБА_1 в режимі відеоконференції,

представника позивача ОСОБА_2 в режимі відеоконференції,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором займу та договором поділу майна подружжя, –

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2019 року до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , в якому вона просить стягнути із відповідача на користь позивача 840 000 грн 00 коп. за невиконаним договором про поділ майна колишнього подружжя від 24 січня 2017 року; стягнути із відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики від 25 січня 2017 року в розмірі 10 000 доларів США 00 центів та 3% річних в сумі 13,97 доларів США; стягнути із відповідача на користь позивача судові витрати, зокрема, й витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 9000 грн 00 коп.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 березня 2019 року відкрито провадження у справі.

Відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався.

У період з лютого 2019 року до 23 лютого 2021 року справа перебувала у провадженні іншого складу суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 лютого 2021 року визначено головуючого суддю Шолох Л.М.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 березня 2021 року справу прийнято до провадження суддею Шолох Л.М.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 січня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача Бондаренко В.В. про роз`єднання позовних вимог та закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

Від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позов, в якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У судовому засідання позивача та її представника Долгова Л.В. позов підтримали, просили задовольнити його у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні у повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено таке.

У період з 29 листопада 1997 року до 16 травня 2016 року позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва у справі № 490/2608/16-ц.

Між ОСОБА_3 , та ОСОБА_5 24 січня 2017 року укладено договір про поділ спільного майна колишнього подружжя, відповідно до якого сторони маючи на меті припинення права спільної сумісної власності колишнього подружжя щодо зазначених у п.2 цього договору об`єктів, керуючи при цьому принципом добровільності визначення способу розподілу спільного майна колишнього подружжя, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 дійшли згоди про поділ майна.

За умовами цього договору у особистій приватній власності ОСОБА_3 залишилися: квартира АДРЕСА_1 ; квартира АДРЕСА_2 ; транспортний засіб марки FORD 1/6, моделі FOCUS, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , 2011 року випуску, тип транспортного засобу: Легковий комбі–В, реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований 23 серпня 2011 року Миколаївським відділом реєстраційно-екзаменаційної роботи УДАІ УМВС.

У власності ОСОБА_5 за результатами поділу майна подружжя залишилися нежитлові приміщення перукарні, що знаходиться в будинку АДРЕСА_3 загальною площею 45,0 кв.м.

Відповідно до пункту 5 договору про поділ спільного майна колишнього подружжя від 24 січня 2017 року за домовленістю сторін за цим договором, ОСОБА_3 сплачує ОСОБА_6 840 000 грн 00 коп. компенсації.

Згідно із частиною першою статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною першою статті 69 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до статті 71 Сімейного кодексу України, якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Відповідно до частини першої статті 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Поділ майна подружжя можливо здійснити як у судовому порядку так і шляхом укладення нотаріально посвідченого договору між сторонами. З матеріалів справи слідує, що сторони справи скористалися своїм правом та уклали нотаріально посвідчений договір про поділ майна подружжя.

Відповідно до частини першої статті 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 629 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо і якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Звертаючись до суду із цим позовом позивач вказує на те, що відповідач у справі не виконав умови договору від 24 січня 2017 року та не сплатив на її користь 840 000 грн 00 коп. компенсації. Доказів виконання умов цього договору під час розгляду справи суду не надано.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що ця сума була сплачена відповідачем шляхом проведення ремонту квартири, належної ОСОБА_3 відповідно до усної домовленості між сторонами. Позивач не заперечувала ту обставину, що відповідач ОСОБА_3 здійснював ремонт належної йому квартири, яка надалі була подарована ним своїй доньці. Однак у матеріалах справи відсутні доказами наявності між сторонами домовленості про такий порядок виплати (відшкодування) компенсації за частину у праві власності на спільне майно подружжя у сумі 840 000 грн 00 коп.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що відповідачем не виконано умови договору про поділ майна подружжя в частині сплати компенсації у розмірі 840 000 грн 00 коп. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача означеної суми.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 10 000, 00 дол. США та 3% річних в сумі 13,97 дол. США, то суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, – незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, керуючись дійсним змістом та достовірністю документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року в справі №629/5364/13-ц зроблено висновок про те, що факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд в справах цієї категорії. При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.

Згідно зі статтею 12, частиною першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підтвердження виникнення зобов`язань за договором позики позивач надала суду розписку від 25 січня 2017 року.

Зміст цієї розписки не дає можливості встановити факт отримання грошових коштів саме в позику та момент їх отримання, що є обов`язковою та істотною умовою договору позики.

У своїх поясненнях у суді першої інстанції ОСОБА_3 зазначав, що в момент підписання відповідачем розписки передачі коштів не було.

Відповідач, у свою чергу, заперечував факт отримання грошових коштів у борг від позивача та зазначав, що розписка була написана з метою врегулювання питання поділу майна подружжя. Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 пояснили суду, що розписка про отримання від ОСОБА_1 коштів їх сином була написана з метою забезпечення в майбутньому дарування квартири їх онуці (спільна донька сторін).

За такого, враховуючи характер спірних правовідносин (відносини щодо поділу майна подружжя) суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 10 000,00 дол. США. В цій частині позовних вимог слід відмовити.

Таких же висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 02 травня 2025 року у справі № 490/6049/22.

Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог (76%), а саме 7299 грн 80 коп. судового збору, сплаченого за подачу позову до суду та 5700 грн 00 коп. витрат на правову допомогу.

Керуючись статтями 141, 263-265, 273 ЦПК України, суд –

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 840 000 (вісімсот сорок тисяч) грн 00 коп. відповідно до договору про поділ майна колишнього подружжя від 24 січня 2017 року.

В іншій частині позову – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі протягом тридцяти днів апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Інформація про сторони:

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_4 ;

Відповідач – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_5 .

Суддя Л.М. Шолох