Рішення від 10 травня 2026 р. у справі №308/5698/26 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/5698/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді – Малюк В.М.,

при секретарі судового засідання – Вереш А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Ужгород, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, мотивуючи її тим, що 29.03.2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, місце державної реєстрації шлюбу - Вишгородський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), орган державної реєстрації актів цивільного стану, що видав свідоцтво про шлюб - Вишгородський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що складено відповідний актовий запис №85 від 11.04.2023 року, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 11.04.2023.

Під час шлюбу у сім`ї народився син: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з матір`ю ОСОБА_2 .

Позивач зазначає, що спільне подружнє життя з відповідачкою не склалося, через відсутність взаємопорозуміння, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні обов`язки, постійні сварки з різних побутових причин, що призвело до фактичного припинення шлюбних відносин між ними ще в 2025 році. Вони стали зовсім чужими людьми один до одного. У них відсутні спільні інтереси з дружиною, наявні різні погляди на життя, шлюб та сім`ю. Вони втратили почуття любові та поваги один до одного. Будь-які спроби в свій час примиритися не дали бажаних результатів.

Можливості зберегти сім`ю не має, з 2025 року спільно не проживають, шлюбні стосунки не підтримують, спільне господарство не ведуть.

Позивач вважає, що подальше спільне сімейне життя та збереження шлюбу суперечить його інтересам розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом в умовах свободи та гідності. На примирення з відповідачем не згідний. Шлюб розривають вперше.

За таких обставин, позивач просить суд шлюб, який був укладений 29.03.2023 року, між ним та ОСОБА_2 розірвати.

У судове засідання ОСОБА_1 надав заяву про розгляд справи у його відсутності. Позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання надала заяву у якій просила розглянути справу без її участі. Позовні вимоги визнала та не заперечила щодо розірвання шлюбу.

Дослідивши матеріали справи та подані сторонами заяви, оцінивши надані докази, виходячи з їх належності, допустимості, достовірності та достатності, суд приходить до наступного висновку.

Як вбачається з оригіналу свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 виданого 11.04.2023 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , 29.03.2023 року було укладено шлюб, який зареєстровано Вишгородським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що складено відповідний актовий запис №85.

Під час шлюбу у сторін народився син: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (копія свідоцтва про народження додається).

Відповідно до ч.3 ст.109 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Судом встановлено, що спільне життя у сторін не склалося, спільне господарство як подружжя не ведуть, життя, яке б ґрунтувалося на почуттях взаємної любові, дружби та поваги немає. Спільне життя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін.

Приписами ст.110 СК України визначено, що позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним з подружжя.

Згідно ст. 112 СК України при розгляді справи про розірвання шлюбу суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини й інших обставин життя чоловіка і жінки. Відповідно до ч.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Стаття 51 Конституції України передбачає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Аналогічні приписи викладені у ст. 24 СК України, у якій, крім іншого передбачено, що примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до ч.3 та ч.4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно зі ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Оскільки сторони наполягають на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

Спору щодо поділу спільного майна подружжя та визначення місця проживання дитини сторонами не заявлялося.

Враховуючи вищенаведені обставини справи та аналізуючи наведені вище норми СК України, суд приходить до висновку, що подальше спільне проживання подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, а тому шлюб між сторонами, слід розірвати.

Що стосується стягнення судового збору, то суд вважає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 142 ЦПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

За таких обставин, суд виходячи з вимог ст. 141 ЦПК України вважає, що слід стягнути з відповідачки на користь позивача судовий збір, у розмірі – 665,60 грн.

Відповідно, в порядку ч.1 ст. 142 ЦПК України, повернути позивачу з державного бюджету, п`ятдесят відсотків сплаченого, згідно квитанції № 231403547 від 15.04.2026 року, судового збору, що становить – 665,60 грн.

Керуючись ст.ст. 21, 24, 110, 112 , 113 СК України, ст.ст. 2, 13, 82, 141, 142, 257, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задоволити.

Шлюб, укладений 29.03.2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстровано Вишгородським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що складено відповідний актовий запис № 85 - розірвати.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - 50 % сплаченого останнім судового збору, у розмірі – 665,60 грн.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету - 50% сплаченого згідно квитанції № 231403547 від 15.04.2026 року судового збору, у розмірі - 665,60 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення суду складено 15.05.2026 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду В.М. Малюк