Рішення від 12 травня 2026 р. у справі №752/15780/25 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа №752/15780/25

Провадження № 2/752/5454/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13.05.2026 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Чекулаєва С.О.,

за участі секретаря Ільніцької І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_3

про визнання права власності за набувальною давністю

За участю:

позивача: ОСОБА_1

представника позивача: адвоката Кукареки Катерини Сергіївни (ордер на надання правничої допомоги серії АО №1156977 від 02.01.2025)

відповідача: ОСОБА_2

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_3

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі за текстом також - позивач), в інтересах якої діяла представник, адвокат Кукарека Катерина Сергіївна, звернулася до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 (надалі за текстом також - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 , в якому просить суд, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог:

-визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 .

Стислий виклад позиції позивача

Вимоги позивача обґрунтовуються тим, що вона народилас та виросла в квартирі АДРЕСА_2 , яка належал її діду ОСОБА_4 в порядку спадкування Зазначені правовідносини мали місце до набрання чинності Цивільним кодексом України від 16.01.2003.

Згідно положень Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 ОСОБА_4 успадкував квартиру АДРЕСА_2 від свого батька, відповідно до положень статті 549 ЦК УРСР.

Як стверджує позивач, її дід, ОСОБА_4 прийняв спадщину, що відкрилася після смерті його батька, оскільки він фактично вступив в управління спадковим майном - квартирою АДРЕСА_2 .

27.01.1993 ОСОБА_4 здійснив реєстрацію свого права власності на вказану квартиру, що підтверджується відповідним Свідоцтвом.

Після смерті ОСОБА_4 , позивач та відповідач - ОСОБА_5 , яка є матір`ю позивача та донькою ОСОБА_4 фактично вступили у володіння та користування квартирою АДРЕСА_2 , проте, Свідоцтво про право на спадщину не отримували.

Позивач стверджує, що все своє життя вона проживала в квартирі АДРЕСА_2 , що свідчить про відкрите та безперервне володіння таким нерухомим майном понад 10 років.

Позивач наголошує, що на момент смерті ОСОБА_4 вона була малолітньою дитиною, мала зареєстроване місце проживання та фактично проживала разом із своїм дідом, а тому, за аналогією до норм частини третьої статті 1268 ЦК України, є такою, що прийняла спадщину, як малолітня особа, що проживала разом із спадкодавцем. Водночас, оскільки, на момент виникнення правовідносин, у 1989 році діяв ЦК УРСР, який не передбачав 5 черги спадкування позивач була позбавлена можливості зареєструвати право власності на квартиру АДРЕСА_2 в порядку спадкування.

Враховуючи викладене, посилаючись на положення статті 344 ЦК України ОСОБА_1 просить суд визнати за нею право власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 .

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач - ОСОБА_2 позов визнала в повному обсязі.

Стислий виклад позиції третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору

ОСОБА_3 , яка є власником квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 висловилася на користь позивача, підтвердила обставини викладені у позовній заяві та не заперечувала проти визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Процесуальні дії у справі

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 27.06.2025 головуючим суддею у справі визначений суддя Голосіївського районного суду міста Києва Чекулаєв С.О.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 30.06.2025 відкрито провадження у справі, за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 19.11.2025.

19.11.2025 підготовче судове засідання, за клопотанням представника позивача було відкладене на 03.12.2025.

03.12.2025 підготовче судове засідання не відбулося у зв`язку із відсутністю електропостачання у суді, судове засідання відкладено на 15.12.2025.

15.12.2025 у підготовчому судовому засіданні відповідач визнала позов та просила його задовольнити.

Згідно частини третьої статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу (ч.4 ст.200 ЦПК України).

Ухвалення та проголошення судового рішення у підготовчому судовому засіданні відкладено на 17.12.2025.

У зв`язку з необхідністю з`ясування додаткових обставин, суд керуючись положеннями частини другої статті 244 ЦПК України поновив судовий розгляд.

19.01.2026 до суду від представника позивача надійшли додаткові письмові пояснення.

У судовому засіданні 07.05.2026 після з`ясування додаткових обставин суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення відповідно до положень статті 200 ЦПК України.

Керуючись положеннями статті 244 ЦПК України, суд відклав ухвалення та проголошення судового рішення на 13.05.2026.

Фактичні обставини встановлені судом

27.10.1993 Московською районною державною адміністрацією м. Києва видане ОСОБА_4 Свідоцтво про право власності на 37/100 частини будинку АДРЕСА_5 .

Відповідач у справі - ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_4 , а позивач відповідно є його онукою.

Вказана обставина підтверджується копією Свідоцтва про народження виданого повторно, серія НОМЕР_2 в якому вказано, що батьками ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_4 та ОСОБА_7 .

Як вбачається з витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища (дата формування 28.08.2024, №витягу 00046713824) 20.08.1977 ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) уклала шлюб із ОСОБА_8 , в результаті чого її прізвище змінилося з « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_10 ».

24.08.1989 шлюб між ОСОБА_11 та ОСОБА_8 розірвано, що підтверджується копією Свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_3 .

21.06.1990 між ОСОБА_11 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_12 укладено шлюб, що підтверджується копією Свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 , прізвище дружини змінено з « ОСОБА_10 » на « ОСОБА_13 ».

ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_14

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_14 уклала шлюб із ОСОБА_15 , що підтверджується Свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_5 , прізвище дружини змінено з « ОСОБА_10 » на « ОСОБА_16 ». Вказаний шлюб розірвано 30.01.2004.

26.08.2005 між ОСОБА_17 та ОСОБА_18 укладено шлюб, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_6 , прізвище дружини змінено з « ОСОБА_16 » на « ОСОБА_19 ». Вказаний шлюб розірвано у 2008 році, прізвище дружини змінено з « ОСОБА_19 » на « ОСОБА_16 ».

24.02.2023 між ОСОБА_18 та ОСОБА_20 укладено шлюб, що підтверджується копією Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_7 , прізвище дружини змінено з « ОСОБА_16 » на « ОСОБА_21 ».

Згідно Витягу з реєстру територіальної громади суд встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , була зареєстрована з 29.04.1999 за адресою: АДРЕСА_6 .

Згідно Технічного паспорту на будинок АДРЕСА_5 , виготовлений на замовлення ОСОБА_3 , суд встановив, що вказаний будинок складається з трьох квартир.

Згідно Свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння від 03.02.1993 виданого Московською районною державною адміністрацією м. Києва власником 63/100 частини домоволодіння за адресою АДРЕСА_5 є ОСОБА_3 .

Позивачем надано квитанції на оплату комунальних послуг спожитих за адресою АДРЕСА_7 за період з 2015 року по 2025 рік.

Згідно Довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості встановлено, що оціночна вартість квартири АДРЕСА_2 (1/3 житлового будинку) становить 4 803 666,00 гривень.

У підготовчому судовому засіданні ОСОБА_3 пояснила суду, що вона є власником квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_8 . Вказаний будинок був збудований її батьком та батьком відповідача.

Позивач та відповідач із самого початку проживали у вказаному вище будинку, жодних претензій та спорів із іншими учасниками справи вона не має, проти задоволення позову не заперечує.

Мотиви, з яких суд дійшов висновків та закон, яким керувався суд

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Суд встановив, що спір виник з приводу правовідносин пов`язаних із набуттям права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Отже, умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

За змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном.

Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном.

Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, на яку посилався заявник у касаційній скарзі.

Вказані правові висновки також викладені постановах Верховного Суду від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20, від 23 грудня 2025 року у справі № 535/885/23.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первісних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

У постановах від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21, від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20, від 21 лютого 2024 року у справі № 756/6953/2017 Верховний Суд зазначив, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 липня 2025 року у справі № 643/13004/23.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 зазначила про те, що підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі наявних доказів суд встановив, що 37/100 частини будинку АДРЕСА_5 належало ОСОБА_4 , який є батьком відповідача та дідом позивача.

Після смерті ОСОБА_4 вказане майно ніким не успадковане.

Як вбачається із Витягу з реєстру територіальної громади №2023/002731482 від 03.04.2023 ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7 з 29.04.1999.

Як вказує ОСОБА_3 , яка є власником 63/100 частини домоволодіння за адресою АДРЕСА_5 , вона знає ОСОБА_1 з дитинства та підтверджує, що остання проживала та проживає сьогодні у вказаному будинку весь цей час.

Із наданих квитанцій про оплату вбачається, що позивач споживала та оплачувала комунальні послуги за адресою АДРЕСА_7 за період з 2015 року по 2025 рік.

Таким чином, суд встановив, що ОСОБА_1 , принаймні з 1999 року, добросовісно заволоділа чужим майном, власник якого відсутній, і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном, а саме 37/100 частиною будинку по АДРЕСА_9 протягом часу, що становить більше ніж десяти років.

За таких обставин, враховуючи те, що відповідач - ОСОБА_2 , яка є донькою колишнього власника домоволодіння і яка не прийняла спадщину після смерті свого батька, визнала позов, а також враховуючи позицію третьої особи, яка не висловила заперечень щодо задоволення позову, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) права власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 .

Оскільки позивач не заявляє вимог про розподіл судових витрат, дане питання судом не вирішувалося.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності за набувальною давністю - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 13.05.2026.

Суддя: С.О. Чекулаєв