Рішення від 14 травня 2026 р. у справі №643/7135/25 — Немишлянський районний суд міста Харкова

Справа № 643/7135/25

Провадження № 2/645/992/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2026 року місто Харків

Немишлянський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Костіної І.Г.,

за участю секретаря судового засідання Бугай К.О.,

представника позивача-адвоката Якутіна В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в приміщенні Немишлянського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 11 лютого 2022 року у розмірі еквівалента 25 000,00 доларів США в гривнях у розмірі , визначеному за офіційним курсом НБУ на день ухвалення рішення у справі та понесених судових витрат.

В обґрунтування позову зазначив, що 11.02.2022 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошей, відповідно до якого позикодавець передав у власність Позичальнику грошові кошти в розмірі 700 000,00 (сімсот тисяч) гривень 00 копійок, що за домовленістю Сторін (1 долар США = 28,00 грн.) на день укладення цього Договору еквівалентно 25 000 (двадцять п`ять тисяч) доларів США 00 центів, а позичальник зобов`язується повернути Позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі, згідно до одинадцятого травня дві тисячі двадцять другого року. На підтвердження укладення договору позики та отримання вищезазначеної грошової суми повністю позичальником ОСОБА_2 була надана власноручно написана розписка у формі заяви від 11.02.2022 р. Крім того, згідно з п. 5 Договору позики грошей з метою забезпечення виконання зобов`язань у повному обсязі, що випливають з цього Договору, Позичальник передав, а Позикодавець прийняв в іпотеку об`єкт нерухомого майна, а саме: квартиру АДРЕСА_1 . В забезпечення виконання договору позики грошей від 11.02.2022, між позивачем, як іпотекодержателем та ОСОБА_2 , як іпотекодавцем, було укладено договір іпотеки, посвідчений 11.02.2022 р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шатерніковою Т.М., реєстровий номер 3. З початку 24.02.2022 збройної агресії рф ОСОБА_2 не виходила на зв`язок, грошове зобов`язання станом на час подання позову не виконала ні повністю, ні частково. Також, Київським районним судом м. Харкова розглядається справа № 953/1392/22 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , приватних нотаріусів ХМНО Луніної Т.А. та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі- продажу квартири, що є предметом іпотеки, а також про визнання недійсним договору іпотеки від 11.02.2022 з огляду на сумнівне з точки зору законності придбання ОСОБА_2 зазначеної квартири. У цій же справі ухвалою від 04 лютого 2022 накладено заборону відчуження вказаної квартири, яка діє до цього часу, що є перешкодою до реалізації п. 6 договору позики грошей та п. 5.1 договору іпотеки щодо звернення стягнення на предмет іпотеки. Таким чином, окрім стягнення у судовому порядку боргу з позичальника ОСОБА_2 , яка зі спливом 11 травня 2022 р. прострочила виконання грошового зобов`язання, позивач позбавлений можливості іншим способом захистити своє порушене майнове право, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою Салтівського районного суду міста Харкова від 24.11.2025 року, на підставі ч.1 ст. 31 ЦПК України, справу передано на розгляд за підсудністю Немишлянському районному суду міста Харкова.

Ухвалою Немишлянського районного суду міста Харкова від 19.12.2025 відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 19.02.2026 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

31.03.2026 року до канцелярії суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи оригіналу договору позики від 11.02.2022 року та оригіналу розписки від 11.02.2022 року.

Представник позивача ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити та надав пояснення аналогічні викладеним у позові. Проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце проведення судового розгляду повідомлялася належним чином у встановленому законом порядку, заяв та клопотань з приводу розгляду справи до суду не подала, правом на подачу відзиву до суду не скористалася.

Суд у зв`язку з неявкою відповідача та не повідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання в порядку статті 280 ЦПК України, враховуючи згоду представника позивача та не подання відзиву відповідачем, ухвалив слухати справу за відсутності відповідача, яка не з`явилася, у порядку заочного розгляду справи за наявними в справі матеріалами.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, та об`єктивно оцінивши докази які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Статтями 1, 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, обов`язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтями 77, 78 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом встановлено, що 11.02.2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якої позикодавець ОСОБА_1 надав грошові кошти ОСОБА_2 в розмірі 700 000,00 грн., що за домовленістю сторін на день укладення договору еквівалентно 25 000,00 доларів США, на підтвердження чого позичальником 11.02.2022 року складено розписку ( а.с.111).

Згідно абзацу другому ч.1 Договору Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі, згідно до одинадцятого травня дві тисячі двадцять другого року. Позика є безвідсотковою.

Згідно п. 5 Договору позики грошей з метою забезпечення виконання зобов`язань у повному обсязі, що випливають з цього Договору, Позичальник передав, а Позикодавець прийняв в іпотеку об`єкт нерухомого майна, а саме: квартиру АДРЕСА_1 . Про що 11.02.2022, між позивачем, як іпотекодержателем та ОСОБА_2 , як іпотекодавцем, було укладено договір іпотеки, посвідчений 11.02.2022 р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шатерніковою Т.М., реєстровий номер 3 ( а.с.16-21).

Відповідно до розписки про отримання позики згідно договором позики від 11.02.2022 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 700 000,00 грн., що еквівалентно 25 000,00 доларів США (а.с. 112).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

При цьому, факт отримання коштів в борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можна встановити, що відбулася передача певної ми коштів від позикодавця до позичальника з обов`язком повернення (Постанова Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20, провадження № 61-14052 св21).

У постанові від 12 листопада 2020 року у справі № 154/3443/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. У цій справі позивач просив про стягнення боргу за договором позики. Факт отримання коштів за договором позики підтверджується наявним у позичальника оригіналом розписки боржника.

Верховний Суд вказав, що розписка позичальника є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Виходячи з вимог статей 1046, 1047, 1049 ЦК України у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування цих положень закону суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Позивачем було надано суду для дослідження та долучено до матеріалів справи оригінал боргової розписки про отримання грошових коштів від 11.02.2022 року та оригінал договору позики від 11.02.2022р.

Зі змісту зазначеної розписки від 11.02.2022 року вбачається, що позикодавець виконав свої зобов`язання за договором позики, надавши позичальнику в борг грошові кошти в сумі 700 000,00 грн., що еквівалентно 25 000,00 доларів США.

Суд, у визначеному чинним цивільним процесуальним законодавством порядку, оцінив розписку від 11.0.2022 року і дійшов висновку, що між сторонами дійсно виникли зобов`язальні правовідносини з договору позики.

Згідно із ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, у Постановах Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 712/9347/17, від 21 травня 2020 року у справі № 756/11048/18.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 1ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із частиною першої статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

У статті 545ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528ЦКУкраїни виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545ЦКУкраїни регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у цій статті. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку.

Відповідне тлумачення надано у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17, провадження № 61-21724св18.

Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року у справі № 266/37291/18-ц провадження № 61-96св21).

Аналогічні висновки містяться у Постанові КЦС ВС від 15.05.2019 у справі №707/2606/16-ц, в Постанові КЦС ВС від 18.07.2018 у справі №143/280/17, у постанові ВС від 05.10.2022 року у справі № 463/9914/20, провадження № 61-1664 св22; у постановах від 05 вересня 2018 року у справі №756/8630/14-ц, провадження № 61-8792св18, від 08 квітня, 2021 року у справі №500/1755/17, провадження № 61-1899св20, від 22 вересня 2021 року у справі №761/29374/19та від 16 лютого 2022 року у справі №520/19325/18 у постановах Верховного Суду від 10 серпня 2021 року у справі №473/995/18(провадження № 61-6674св21), від 14 липня 2021 року у справі №266/7291/18-ц(провадження № 61-96св21), від 25 березня 2019 року у справі №211/2672/16-ц(провадження № 61-41785св18), від 30 січня 2019 року у справі №751/1000/16-ц(провадження № 61-586св17).

Відповідно до статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Згідно із частинами першою, другою статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, за правилами статті 533 ЦК України у зобов`язанні, де сторони визначили грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума заборгованості, що підлягає сплаті у гривні, визначається спочатку у сумі відповідної іноземної валюти, яка визначена еквівалентом зобов`язання, а потім переводиться за офіційним курсом у гривню на день платежу чи на день визначення розміру заборгованості.

Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), проте не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов`язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.

Як укладення, так і виконання договірних зобов`язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України.

Виконання зобов`язання у гривнях з урахуванням еквівалента іноземної валюти можливе лише у разі, якщо сторони узгодили це у договорі.

У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях із визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

Відповідно до правової позиції, викладеної в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 740/4842/15-ц (14-80цс20) за грошовим зобов`язанням, вираженим у договорі в гривні із зазначенням еквіваленту в іноземній валюті, сума, яка підлягає сплаті у гривнях визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день подання позову (заяви про збільшення позовних вимог) або на день ухвалення судового рішення (якщо позивачем сформульовано саме таку вимогу стягнути суму заборгованості у гривневому еквіваленті за курсом іноземної валюти на дату ухвалення судового рішення), і якщо інший порядок її визначення не встановлено договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

У постанові Верховного суду від 20 листопада 2024 року у справі № 551/2272/22 зазначено, що: «Тлумачення абзацу 1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов`язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України)».

У відповідності до офіційного сайту Національного банку України станом на 15.05.2026 року (день винесення рішення суду) офіційний курс долара США до гривні становить 43,96 гривень за 1 долар США.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що оскільки відповідач належним чином не виконала умови договору та прострочила виконання свого зобов`язання, не надала належних та допустимих доказів на спростування зазначеного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 25 000 доларів США, що еквівалентно 1 099 000,00 грн., станом на 15.05.2026 року.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 8 341,82 грн.

Керуючись ст.ст. 533, 545, 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст. 2, 12-13, 77-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 279, 280-282, 354 ЦПК України, суд,

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики–задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 заборгованість за договором позики від 11.02.2022 у розмірі в розмірі 25 000 доларів США, що еквівалентно 1 099 000 ( одному міліонну дев`яносто дев`ять тисяч) грн. 00 коп., станом на 15.05.2026 року.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , судовий збір у розмірі 8 341 (вісім тисяч триста сорок одна )грн. 82 коп.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним Кодексом України не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ;

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення складено 15.05.2026 року.

Суддя І.Г.Костіна